63. Принципи і стадії процесу застосування норм права.

Застосування норм права становить складний процес, який включає в себе цілий ряд послідовних та взаємопов’язаних стадій.

Виділяють такі стадії застосування норм права:

1. Встановлення фактичних обставин справи.

На цій стадії суб’єкт застосування норм права повинен зібрати та проаналізувати матеріали, які мають юридичне значення щодо справи і дають можливість уявити найбільш близьку до реальності картину того, що відбулося.

Встановлення фактичних обставин справи виступає, частіше за все, як доказування. У широкому розумінні доказування — це діяльність суб’єктів, спрямована на встановлення за допомогою юридичних доказів дійсних обставин справи.

Встановлення фактичних обставин справи здійснюється згідно з принципами відносності, допустимості, достовірності та достатності.

Головна мета першої стадії застосування норм права — досягнення фактичної істини, тобто відповідності знань щодо фактичних обставин об’єктивній дійсності.

2. Вибір норми права та юридична кваліфікація справи.

На другій стадії процесу застосування норм права встановлюється, на основі змісту якої конкретної норми права повинна розглядатися ця життєва ситуація. На цій стадії діяльності суб’єкта застосування норм права включає: 1) пошук норми, яка підлягає застосуванню; 2) перевірку правильності тексту того акта, в якому міститься норма, що шукається; 3) перевірку дії норми права в часі, просторі та за колом осіб.

3. Перевірка і тлумачення норм права.

Кожну обрану для застосування норму права необхідно досліджувати в таких напрямах: 1) чи діяла норма права в момент, коли відбувались обставини, що досліджуються; 2) чи діє вона на момент розгляду конкретної справи; 3) чи діє вона на території, де розглядається справа; 4) чи розповсюджується її дія на суб’єктів, які пов’язані з цією справою; 5) чи є текст норми, який застосовується, автентичним її офіційно встановленому змісту.

За наявності колізій та прогалин, які можуть зустрічатися у процесі застосування норм права, застосовуються існуючі правила їх подолання, а саме: 1) якщо суперечать один одному акти одного й того ж органу, але видані в різний час, — застосовується останній; 2) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, застосовується акт, який має більш високу юридичну силу; 3) у разі розходження загальнофедеративного акта й акта суб’єкта федеративної держави, то застосовується перший; 4) якщо суперечності виникають між федеральним актом і актом суб’єкта федеративної держави, виданим у межах його компетенції, перевагу має останній; 5) у складній унітарній державі діють аналогічні положення, які зазначені у п. 4 і 5 щодо федеративної держави, тобто за загальним правилом перевага надається актам складної унітарної держави щодо актів існуючих автономних утворень. Винятки становлять лише випадки; коли акти автономних утворень видані в межах їх компетенції; б) якщо існує прогалина у праві, тоді застосовується аналогія закону або аналогія права.

4. Винесення рішення і доведення його до зацікавлених осіб та організацій.

Рішення, яке приймається в результал застосування норм права,— це найбільш відповідальний акт, тому що: 1) особи, які його приймають, відповідальні за нього перед державою в цілому; 2) відповідальні перед громадянами; 3) від сформульованих у ньому висновків залежить подальший процес розвитку правових відносин.

Залежно від складності справи та характеру норми, яка застосовується, рішення може прийматися таємним голосуванням, відкритим голосуванням, або ж одноособово посадовою особою. Прийняте рішення оформляється шляхом видання акта застосування норм права й оголошується зацікавленим особам.

5. Контрольно-виконавча стадія.