76 Культура споживання інформації

 Етапи споживання інформації:

— отримання інформації;

— аналіз інформації;

— зіставлення отриманої інформації з наявною у внутрішньому банку інформації та з зовнішніми банками інформації;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії власних цілей;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії державни цілей, а при потребі — залучення до оцінки експертів;

— вироблення рішення щодо необхідних дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— контроль за виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— коригування дій, пов’язаних з отриманою інформацією.

Слід розрізняти споживання інформації професіоналами (працівниками ЗМІ — журналістами, авторами, редакторами тощо) й непрофесіоналами — реципієнтами.

Професіонали повинні знати:

— загальні й спеціальні властивості інформації;

— методи оптимального збору, готування, опрацювання, передачі й збереження інформації;

— методи автоматизації опрацювання інформації;

— алгоритми розв’язання типових задач інформаційної політики;

— технології проведення інформаційних заходів;

— прогнозовані наслідки впливу інформації на реципієнтів.

Автори, журналісти через ЗМІ повинні неявно навчати непрофесіоналів (реципієнтів) досконаліше сприймати інформацію, а саме:

— розрізняти інформацію за якістю;

— оцінювати цінність інформації з позиції їх (реципієнтів) цілей;

— відповідати за наслідки своїх дій, викликаних сприйнятою інформацією;

— поступово сприймати більш складну інформацію;

— ознайомлювати із основами законодавства про інформацію.

Теорія поетапного формування розумових дій стверджує, що висока ефективність підготовки спеціаліста забезпечується насамперед орієнтацією тих, хто навчається, в дії, що засвоюється. Крім того, ефективність цієї теорії полягає в тому, що вона визначає чітку цілеспрямованість та послідовність засвоєння інформації:

I етап — формування мотиваційної основи дії (попереднє ознайомлення з дією та умовами її виконання);

II етап — формування дій у матеріальній формі, що супроводжуються розгортанням усіх операцій, які входять до визначеної дії;

III етап — формування діяльності із застосуванням зовнішнього мовлення, тобто виконання дії супроводжується поясненням того, що виконується і буде виконуватись у подальшому;

IV етап — дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення;

V етап — перехід дій до узагальнених процесів мислення, що дає змогу виконувати їх самостійно, якісно і безпомилково.

Внутрішній (психологічний) процес засвоєння інформації включає низку етапів, до яких відносять: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на практиці (Фіцула М., 2000, с. 88).

Сприймання — передбачає відображення у свідомості людини предметів і явищ навколишнього світу та їх взаємозв'язків. Вони можуть бути запропоновані у природній для себе формі, у вербальному викладі, з допомогою ілюстрування тощо і відповідно передбачати участь різних органів сприймання з боку того, хто навчається, — слухових, зорових тощо рецепторів.

Осмислення і розуміння — передбачає усвідомлення сенсу сприймання інформації та розкриття суттєвих ознак предметів, явищ та зв'язків між ними. Він втілює перетворення конкретних образів у поняття — процес абстрагування. Як на етапі сприймання, так і на рівні осмислення та розуміння каталізатором виступають емоції. Саме тому емоційність повинна супроводжувати весь процес пізнання.

Узагальнення — це етап, на якому вирішальну роль відіграє синтез, коли щойно сформовані первинні поняття "об'єднуються" в поняття вищого рівня. Це можна простежити на процесі вербалізованого пізнання, наприклад, читання книжки: "по-няття-словосполучення" об'єднуються у "поняття-речення", а ці, в свою чергу, — у "поняття-абзаци"; "поняття-абзаци" — у "поняття-розділи" тексту. І так усе вище, поки людина не сприйме зміст усієї книжки.

У такому рецептивному процесі велику роль відіграє розумовий досвід людини, а відтак і здатність її посилювати своє сприймання тими знаннями, які набуті раніше.

Закріплення в пам'яті — коли одержана ззовні інформація стає власним надбанням людини. Успіх цього етапу залежить від низки чинників: від спроможності пам'яті, особистої зацікавленості учня в інформації, від емоційного контексту, в якому відбувається процес, від авторитетності джерела (книжка, вчитель), з якого вона походить тощо.

Застосування знань, умінь і навичок. Людина володіє щасливим даром боронитися від інформації й забувати все, що для неї не є значущим. Тому вона сприймає її спочатку лише оперативною пам'яттю, а відтак переносить поступово в пам'ять довготривалу. На цьому шляху знання поєднуються з діяльністю і, як мовилося вище, забезпечують формування умінь, а уміння з часом можуть трансформуватися в навички. Але все це залежить виключно від того, наскільки інформація відповідає потребам людини. Найміцнішими є ті знання, які знаходять застосування у діяльності. А залежно від частоти такого використання інформації, її засвоєння може вести до навичок. Очевидно, що на цьому етапі відбувається повне злиття нової інформації з раніше набутим інформативним досвідом.

Лінгвістичне розуміння повідомлення в реципієнта з’являється тоді, коли він уміє розпізнати (декодувати) лінгвістичні одиниці повідомлення (наприклад, слова чи синтаксичні конструкції) і визначати їх лінгвістичні категорії (відмінок, рід, число, час тощо).

 Приклад. Проаналізуємо таке речення: Глока куздра штеко вурнула бокра та гулячить бокренятко^[19]. Декодування лінгвістичних категорій цього прикладу дає реципієнтові змогу встановити, що куздра — це вона (суб’єкт дії), бокр — він (перший об’єкт дії), бокренятко — воно, причому швидше за все дитинча бокра (другий об’єкт дії), вурнула — завершена дія, яку в минулому часі суб’єкт (куздра) виконав стосовно першого об’єкта (бокра) і т. д.

 Когнітивне розуміння повідомлення з’являється тоді, коли реципієнт уміє виконати над лінгвістичними одиницями (знаками) такі три дії: а) підставити замість них їх конкретні значення, в тому числі місце, час та ситуацію (див. приклад вище:куздра — лисиця; бокр — горобець і т. д.), — субститутивне когнітивне розуміння; б) вміти робити над ними потрібні операції, зокрема розрахунки (наприклад, якщо лисиця з’їла горобця, то вона може з’їсти й гороб’ятко), — операціональне когнітивне розуміння; в) вміти під’єднати до інформації повідомлення ту інформацію, яка в нього вже є (лисиця живе у норі, має руду шерсть, довгий хвіст і т. д.), — кон’юнктивне когнітивне розуміння.

Прагматичне розуміння повідомлення в реципієнта з’являється тоді, коли він розуміє мету автора й тих об’єктів, які описані в повідомленні (див. приклад вище: реципієнт знає, що автор хоче повідомити йому нову інформацію про горобця; реципієнт знає, що лисичка загризла горобця для того, щоби нагодувати своїх маленьких лисенят тощо).

 Приклад. У повідомленні радіо прозвучало таке речення: На території Югославії загони Кейфор розташувалися в нових населених пунктах. Очевидно, що слухачі українського радіо не мають у своєму словнику слова Кейфор (це слово — транскрибована абревіатура англійського “KF”, що після розгортання (“Kosovo Forces”) і перекладу означає “Косовські сили”). Тому вживання такого слова в цій конкретній ситуації є помилковим.

Приклад. У поданому вище прикладі зі словом “Кейфор” редактор міг увести цю абревіатуру в повідомлення, але повинен був дати її повне пояснення (вказати, що це — англійська абревіатура “KF”, що в перекладі вона означає — “Косовські сили”). Можливим є й інший варіант виправлення — заміняти усюди англійську абревіатуру “KF” українським словосполученням “Косовські сили”. Останньому варіанту — з позицій зрозумілості — слід віддати перевагу перед англійською абревіатурою, навіть за умови її повного пояснення в повідомленні.