13. Класична схема передачі повідомлення в кібер системі за Шеноном

Джерело інформації — безпосередньо генерує інформацію. Джерелом інформації може, наприклад, бути: людина, точніше — її мозок; комп’ютер космічного корабля, що посилає сигнали з поверхні Місяця; комп’ютер, що автоматично генерує листи-відповіді на серверах електронної пошти тощо.

Передавачем інформації можуть бути органи мовлення людини (голосові зв’язки, ротова й носова порожнини, язик, зуби, губи тощо). Передавач інформації виконує функціє кодування інформації (перетворює інформацію в коливання повітря) й передає її в канал зв’язку.

Передача інформації відбувається у формі окремих сигналів. Сигнал — це зміна стану речовини чи поля, що передається на певну віддаль. Сигнал може бути електричний, хімічний, механічний, аудільний, візуальний, гравітаційний тощо. У порівняно простих кібернетичних системах ланцюжки сигналів безпосередньо утворюють повідомлення, а в складніших — об’єднуватися в образи, з яких складаються повідомлення. Образ — це множина вхідних сигналів, що відображають один фрагмент світу й записані в сенсорну пам’ять скануючого пристрою кібернетичної системи.

Канал передачі інформації — це речовина або поле, які під впливом зовнішніх факторів можуть змінювати свої фізичні властивості в часі чи просторі. Канал зв’язку має вхід і вихід. У каналі зв’язку на сигнал впливають шуми, які частково спотворюють цей сигнал. Тому отримувач інформації може отримати не той сигнал, який передало джерело інформації.

Приймач інформації виконує такі функції: отримує повідомлення, для чого потрібні певні запам’ятовуючі пристрої для нагромадження сигналів, та проводить її розкодування (наприклад, перетворює коливанням повітря в певні біофізичні сигнали, присвоює їм певні звуки мови, а звукам — слова тощо). Приймачем інформації в людини є, наприклад, органи слуху, зору, нюху, смаку, тактильні аналізатори.

Отримувач, одержавши розкодоване повідомлення (слова), зіставляє сигнали з наявними у внього образами, групує ці образи й у такий спосіб отримує з них певну інформацію. У людини отримувачем інформації є мозок.

14. Повідомлення (незнакові й знакові). Інформаційна структура незнакового і знакового (вербального) повідомлення (рівні понять, тверджень, виводів)

Інформація знакового, зокрема текстового, повідомлення має свою власну структуру. Проте ця структура, на відміну від лінгвістичної, композиційної, логічної, поки що є малодослідженою.

Враховуючи сказане, об'єктом дослідження в цій статті є знакова (текстова) інформація, предметом — інформаційна будова повідомлення, а мета статті полягає в тому, щоби запропонувати такий підхід до цієї структури, який може виявитися продуктивним при розв'язанні цілої низки журналістських завдань, наприклад тих, що пов'язані з оцінюванням кількості інформації в повідомленні.

Розглядаючи будову повідомлення, будемо виходити з того, що інформація — це розпізнані образи, які кібернетична система зберігає в пам'яті (коротко- або довгочасній).

Інформаційні одиниці й рівні. Знакова інформація завжди є конвенціональною, тобто такою, що передбачає угоду між передавачем і приймачем (реципієнтом) інформації про способи позначення фрагментів світу певними кодовими образами. Адже системи-приймачі, які сприйматимуть інформацію, повинні завжди мати змогу віднести її до тих самих фрагментів світу, що й системи-передавачі.

Кожне вербальне повідомлення містить не один, а кілька рівнів [1, 2], найнижчим із яких є знак (тут під знаком маємо на увазі тільки слово, а не літери чи звуки, які в мовознавстві для своїх цілей також розглядають як знаки).

На нашу думку, в структурі повідомлення доцільно виділити три рівні: номенів, сентенцій та сюжету. Таке виділення повністю відповідає рівням логічного аналізу тексту, де теж виділяють три рівні (понять, тверджень та висновків).

Для порівняння зазначимо, що з позицій лінгвістики в повідомленні виділяють вісім рівнів: фонем (літер), морфем, слів, словосполучень, речень, надфразних єдностей, блоків та дискурсу. Проте така ієрархія поки що не може бути використана для потреб теорії інформації, оскільки є надто складною. Тому уточнимо, що названі вище інформаційні рівні відповідатимуть таким рівням лінгвістичного аналізу, як рівні слів, речень і дискурсу (тут дискурс — це множина речень, що утворюють єдине ціле, — текст).

На кожному з інформаційних рівнів виділимо такі одиниці інформації, як номени (у мові їм відповідають слова (знаки), а в логіці — поняття), сентенції (у мові їм відповідають прості речення з одним присудком1, іншими словами — одним предикатом, а в логіці — твердження) і сюжети (у мові їм відповідають надфразні єдності, блоки й дискурс, а в логіці — виведення та їх ланцюжки).

Відповідність між термінами, вживаними в різних науках, і термінами, використаними в цій статті, подана в таблиці. Проте використання пропонованих тут термінів зовсім не обов'язкове: при певних домовленостях щодо термінології можна використовувати й традиційні терміни — слово, речення (маючи на увазі лише просте) й текст.

Структура сентенції. Найперше розглянемо лінгвістичну структуру сентенції.

Для задання взаємозв'язків між номенами їх об'єднують спеціальними зв'язками (синтаксичними) у групи — сентенції. Прикладами сентенцій є прості речення.

Структуру сентенції відтворює орієнтований граф, який фіксує синтаксичні залежності між номенами. Усі дуги в такому графі виходять із дієслова. Складність структури графа залежить від кількості номенів у сентенції, від видів синтаксичних зв'язків, а також від ступеня вкладеності одних синтаксичних конструкцій в інші.

Кількість синтаксичних зв'язків — обмежена. Наприклад, у лінгвістиці виділяють такі синтаксичні зв'язки, як координація, керування, узгодження та прилягання. Такі зв'язки можна задати як дескриптори на певній осі. У цьому випадку їх також можна розглядати як образи, що мають свою окрему сферу застосування.