13.1. Допомога з тимчасової непрацездатності

Допомога з тимчасової непрацездатності найпоширені­ший вид забезпечення по державному соціальному страху­ванню.

Соціальне страхування — одна із форм соціального захи­сту, використовуваних державою для забезпечення праців­ників у випадку втрати працездатності. Сам факт існуван­ня соціального страхування є гарантією матеріального забез­печення застрахованих громадян. Побудоване на принципі солідарності, перерозподілі коштів від працездатних — не­працездатним, соціальне страхування нерозривно пов'яза­не із трудовою діяльністю громадян у галузях економіки України.

Основні ідеї й перспективи розвитку соціального страху­вання, як форми соціального захисту працюючих громадян, сформульовані в Концепції соціального забезпечення насе­лення України²⁸⁶. Частково вони втілені в «Основах законо­давства про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування» від 14 січня 1998 р.²⁸⁷ і Законі України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумов­леними народженням і похованням» від 18 січня 2001 р.²⁸⁸

У зазначених нормативних актах соціальне страхуван­ня розглядається як система прав, обов'язків і гарантій, що забезпечує надання соціальної допомоги, матеріальне забез­печення громадян у випадку хвороби, повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, смерті годувальника, безробіття, а також у старості і в деяких інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок соціальних фондів, сформованих шляхом збору страхових внесків ро­ботодавців і працівників.

Основними елементами соціального страхування є такі правові категорії, як страховий стаж, страховий ризик і стра­ховий випадок.

Страховий стаж — це період (строк), протягом якого осо­ба підлягала обов'язковому соціальному страхуванню й сплачувала страхові внески. Розміри сплати страхових внесків роботодавцями і застрахованими працівниками визначаються законодавством. Страховий стаж є основним критерієм оцінки трудової діяльності людини. Пенсії та інші виплати здійснюються сьогодні залежно від тривалості страхового стажу й розміру внесків у страховий фонд.

Страховий ризик і страховий випадок — обов'язкові елементи структури соціального страхування. Страхо­вий ризик — обставини, внаслідок яких працівники або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування й потребують матеріальної підтримки або послуг у соціальному страхуванні. Страховий випадок є юридичним фактом, що служить підставою виникнення правовідносин на одержання матеріального забезпечення зі страхового фонду.

До страхових випадків із соціального страхування відно­сяться:

—тимчасова непрацездатність;

• вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

• інвалідність;

• досягнення пенсійного віку;

• смерть годувальника;

• безробіття;

• нещасний випадок на виробництві, професійне захво­рювання та інші обставини, встановлені законодавством.

Важливим елементом соціального страхування є управ­лінська функція. Управління соціальним страхуванням здійснюється на паритетній основі державою й представни­ками суб'єктів Фонду соціального страхування за участю профспілок. Участь держави в управлінні соціальним стра­хуванням виражається в правовому забезпеченні, прий­нятті нормативних актів, встановленні тарифів страхових внесків і вирішенні інших питань.

Профспілки беруть участь в управлінні соціальним страхуванням через свою систему профспілкових органі­зацій. При здійсненні функцій управління соціальним страхуванням профспілки опираються на чинне законодав­ство й взаємодіють із місцевими державними адміністрація­ми, регіональними дирекціями Фонду соціального страху­вання.

Управління соціальним страхуванням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності регіональних відділень виконавчих дирекцій Фонду соціального страху­вання. У сферу управління соціальним страхуванням вхо­дять різноманітні види діяльності: планування, нормуван­ня й облік коштів соціального страхування; забезпечення максимальної повноти реалізації прав і обов'язків праців­ників підприємств; призначення допомоги і надання інших соціальних послуг; розгляд спірних питань із соціального страхування та ін.

Однак у кожного державного органу (центрального, га­лузевого, обласного, міського або районного масштабу) свій обсяг компетенції, що залежить від рівня цього органу, ре­гіональних і галузевих меж діяльності. Характер і обсяг компетенції різних органів управління визначаються зако­нодавством. Розширення або звуження компетенції може бути тільки на підставі відповідних законів. Наприклад, сьогодні можна сказати, що профспілки мають свою право­ву підставу діяльності. 15 вересня 1999 року був прийнятий Закон України « Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності»²⁸⁹, ст. 24 якого встановлює, що профспілки, їхнє об'єднання управляють державним соціальним страхуван­ням як представники застрахованих працівників на прин­ципах соціального партнерства.

Однак, звертаючись до суті допомоги з тимчасової непра­цездатності, необхідно відзначити, що під допомогою у цьому випадку варто розуміти матеріальну допомогу, що повністю або частково компенсує заробіток праців­никові внаслідок хвороби, травми або в інших випадках, передбачених законодавством.

Право й умови надання допомоги з тимчасової непраце­здатності регулюються Законом України від 18 січня 2001 р.²⁹⁰

Право на допомогу є рівним для всіх працівників, неза­лежно від виду й тривалості роботи, форми власності підприємства, а також місця проживання й інших обставин. Допомога з тимчасової непрацездатності надається праців­никові замість втраченого заробітку за станом здоров'я, тобто одержання допомоги виключає можливість одержан­ня заробітної плати. Якщо працівник у період хвороби пра­цював і його праця оплачувалась, то допомога не призна­чається.

Однак, право на забезпечення допомоги — це не обов'я­зок дати допомогу, воно виникає при настанні певних обста­вин, передбачених законодавством, і не залежить, як пра­вило, від розсуду власника підприємства або уповноваже­ного ним органу, що надає допомогу.

Основні умови й механізм забезпечення допомогою виз­начаються законодавством. Призначення допомоги зале­жить від ряду умов: трудових відносин, тимчасової втрати працездатності в період роботи по найму (контракту) у суб'­єкта господарської діяльності, незалежно від форм влас­ності й розміру втрати заробітку. Причому, реалізувати це право можливо лише при наявності всіх разом обставин.

Працівник має право на допомогу, якщо непраце­здатність наступила в період роботи у власника підприєм­ства. Він може користуватися ним з першого дня своєї ро­боти. Тривалість роботи до виникнення тимчасової непра­цездатності, в основному, значення не має.

Однак на розмір допомоги вона впливає: розмір допомо­ги поставлений у пряму залежність від загального стажу роботи (страхового стажу).

Нагадаємо, що під загальним стажем роботи розумієть­ся сумарна тривалість оплачуваної трудової діяльності працівника, а також прирівняної до неї діяльності, з якою право зв'язує виникнення певних юридичних наслідків. Форми й види трудової діяльності, а також приналежність роботодавця до якої-небудь форми власності значення не мають.

У загальному трудовому стажі враховуються періоди роботи на умовах трудового договору (контракту) незалеж­но від форм власності, виду діяльності й галузевої прина­лежності, характеру й тривалості роботи та перерв, під час яких працівник підлягав обов'язковому державному соці­альному страхуванню.

У загальний стаж роботи включаються служба в армії, внутрішніх справ і інших військових формувань, створених відповідно до Конституції України; періоди соціальних відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річно-го віку і відпустка без збереження заробітної плати по дог­ляду за дитиною, тривалість якої визначається медичним висновком, але не більш ніж до досягнення дитиною 6-річ-ного віку; час догляду одного з батьків за потерпілою дити­ною внаслідок Чорнобильської катастрофи до досягнення нею віку 14 років; період перепідготовки й навчання новим професіям, участь в оплачуваних суспільних роботах у пе­ріод одержання допомоги (у тому числі й матеріальної) по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»; час навчання на курсах і в школах з підготов­ки кадрів, підвищенню кваліфікації й перекваліфікації, якщо направленню на курси або в школу безпосередньо пе­редувала робота або служба в армії, та інші періоди, установлені в ст. 7 Закону від 18.01.2001 р. і Правилах обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги з тимчасової непрацездатності, затверджених по­становою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 р. № 1658²⁹¹.

У загальний стаж роботи для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності не включаються: час участі працівника в страйку, що визнаний судом незаконним; час навчання у вищих закладах освіти (у тому числі на підго­товчих відділеннях), в аспірантурі, докторантурі й клінічній ординатурі з денною (очною) формою навчання; час роботи засуджених у колонії-поселенні та відбування виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, якщо інше не передбачене Законом.

Тривалість загального трудового (страхового) стажу встановлюється власником підприємства або уповноваже­ним ним органом відповідно до запису в трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли в трудовій книжці немає відповідного запису для підтвердження загального трудо­вого стажу можуть бути подані: довідки, військовий кви­ток, виписки з наказів, особові рахунки й відомості про видачу заробітної плати, інші документи, які містять дані про місце й час роботи²⁹² служби, навчання. Це може бути до­відка про персоніфікований облік страхових внесків.

Тривалість стажу роботи відіграє важливу роль при виз­наченні розміру допомоги з тимчасової непрацездатності. Чим більше страховий стаж, тим вище розмір допомоги. Наприклад, 100 відсотків середньої заробітної плати (дохо­ду), обчисленої відповідно до законодавства, надається пра­цівникам, що мають страховий стаж понад 8 років. Застра­хованим особам, віднесеним до 1—4 категорій осіб, що; по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх заміняє й доглядає за хворою дитиною у віці до 14 років, що постраждали від Чорнобильсь­кої катастрофи; ветеранам війни й особам, на яких поши­рюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту»; особи, що мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років, одержують допо­могу у розмірі 80 відсотків, а до 5 років — 60 відсотків се­редньої зарплати¹.

Посилення зв'язку забезпечення допомогою із тривалістю трудової діяльності працівника, на наш погляд, є одним з важливих моментів реалізації принципу соціальної справед­ливості. Відсутність такого зв'язку між розміром допомоги й трудовим внеском працівника свідчило б про прояв зрівняль­ного підходу до матеріального забезпечення працівників, що втратили працездатність.

Допомога призначається з першого дня втрати працез­датності до її відновлення або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності. Однак у всіх випадках тимчасової непрацездатності допомога ви­дається не довше 4 міс. підряд і не більше 5 міс. у календар­ному році. При непрацездатності, викликаної захворюван­ням туберкульозом, допомога виплачується до видужання або до перегляду групи інвалідності внаслідок захворюван­ня туберкульозом, але не більше 10 місяців підряд і не більше 12 місяців у цілому протягом двох календарних років.

При цьому варто підкреслити, що у всіх випадках ви­плати допомоги з тимчасової непрацездатності приймаєть­ся до уваги тільки та кількість пропущених робочих днів через хворобу, що працівник за умовами виробництва повинен був би працювати на підприємстві.

Приклад. Працівник занедужав 20 лютого, хвороба три­вала до 10 березня. З 1 березня він повинен був приступити до роботи в цеху. Допомога буде видана за період з 1 до 10 бе­резня, тобто з того дня, з якого він повинен був приступити до роботи.

Допомога працівникові не призначається за той період, коли він за умовами виробництва не залучався до роботи. Вона не призначається також у період відпустки без збе­реження заробітку. Тим часом ще зустрічаються випадки ви­плати допомоги за лікарняними листками підчас знаходжен­ня працівника у відпустці без збереження заробітної плати.

Якщо непрацездатність наступила в період оплачуваної відпустки, то допомога видається за всі дні хвороби під час відпустки, засвідчені лікарняним листком. Відпустка в та­кому випадку продовжується власником підприємства на число днів хвороби.

Приклад. Працівникові надана оплачувана відпустка з 10 листопада на 15 календарних днів. 20 листопада він за­недужав і перебував на лікуванні 6 днів. Ці дні будуть йому оплачені за лікарняним листком у випадку продовження відпустки. Але оплачені будуть тільки робочі дні. Вихідні й святкові дні не оплачуються. Вони повинні бути відзна­чені в лікарняному листку.

Законодавством визначене коло страхових випадків, коли працівник забезпечується допомогою з тимчасової непрацездатності: загальне захворювання; травма, не пов'я­зана з нещасним випадком на виробництві; вагітність і по­логи; народження дитини; санаторно-курортне лікування; протезування із поміщенням у стаціонар протезно-ортопе­дичного підприємства; карантин; догляд за захворілим чле­ном сім'ї, за дитиною у віці до 3 років або дитиною-інвалі-дом у віці до 16 років; на поховання.

Кожний страховий випадок, як підстава для забезпечен­ня допомоги, має свої особливості й умови. Наприклад, допо­мога при загальному захворюванні, травмі виплачується перші п'ять днів непрацездатності за рахунок коштів підприємств і організацій²⁹³. При настанні страхового випадку, що привело до тимчасової втрати працездатності від трудо­вого каліцтва або професійного захворювання, допомога ви­дається в розмірі 100 % заробітку, незалежно від стажу ро­боти, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасного випадку²⁹⁴.

При санаторно-курортному лікуванні допомога видаєть­ся в тому випадку, коли наданої відпустки недостатньо для лікування й проїзду в санаторій і назад. Загальне число днів, за які може бути видана допомога, залежить від строку пу­тівки й тривалості відпустки.

Чинне законодавство передбачає видачу допомоги також при необхідності догляду за захворілим членом сім'ї. Однак хвороба може мати різний характер: від легкого нездужан­ня до серйозного, небезпечного для життя, захворювання. Тому звільнення працездатного працівника від роботи з виплатою йому допомоги у випадку хвороби члена сім'ї на­дається не при будь-якому захворюванні.

Відповідно до встановлених правил в охороні здоров'я, працівник звільняється від трудових обов'язків для догля­ду за хворим членом сім'ї при наявності одночасно наступ­них умов: відсутність можливості догляду за хворим загро­жує небезпекою для життя й здоров'я хворого; у сім'ї немає інших членів сім'ї, що можуть доглядати за хворим; хворо­го не можна помістити в лікарню.

Допомога з догляду « за захворілим членом сім'ї видаєть­ся при наявності лікарняного листка на 3 дні. У виняткових випадках строк видачі допомоги може бути продовжений, але не більш ніж до 7 календарних днів. Передбачається, що за цей період мине безпосередня загроза для життя й здоро­в'я хворого або він буде поміщений у лікарню.

Особливі правила виплати допомоги встановлені для учнів, що закінчили вищі заклади освіти або професійно-технічні училища, аспірантуру, і направлених на роботу. У випадку настання тимчасової непрацездатності у цих осіб до початку роботи допомога видається, починаючи з дня, призначеного для явки на роботу.

При настанні тимчасової непрацездатності під час проїзду до місця роботи допомога призначається, якщо за цей час працівник мав право на заробітну плату чи добові, або опла­ту витрат по переїзду.

Допомога з тимчасової непрацездатності також видаєть­ся у зв'язку із протезуванням, поміщенням працівника в ста­ціонар протезно-ортопедичного підприємства. Лікарняний листок у цьому випадку видається за всі дні перебування в стаціонарі названого підприємства, але в кожному окремо­му випадку не більш ніж за ЗО календарних днів.

При карантині, тобто при відстороненні працівника від виконання звичайних трудових функцій, допомога видаєть­ся, якщо працівник був відсторонений від роботи органами санітарно-протиепідемічної служби внаслідок заразного захворювання серед оточуючих його осіб.

Допомога при карантині видається за тими ж правила­ми, як і при тимчасовій втраті працездатності внаслідок загального захворювання. Однак період виплати допомоги при карантині обумовлений не фактом тимчасової непра­цездатності працівника, а строком ізоляції, необхідним для усунення небезпеки захворювання працівника або можли­вого поширення ним інфекції серед оточуючих його осіб.

Лікарняні листки (листки непрацездатності) при каран­тині видаються лікарями-епідеміологами, а при їхній відсутності — санітарними лікарями або лікарями.

Відсторонення від роботи при карантині відрізняється від відсторонення від роботи у випадку заразного захворю­вання працівника підприємства з обробки, зберігання або продажу харчових продуктів. У цьому випадку сам праців­ник є бацилоносієм заразного захворювання тих видів, які встановлені спеціальними правилами.

Слід зазначити також, що якщо карантин установлюєть­ся незалежно від місця роботи, то зазначене відсторонення застосовується лише при роботі в певних виробництвах (на­приклад, у торговельних підприємствах, кафе, ресторанах) за умови безпосереднього зіткнення працівника з харчови­ми продуктами й напоями у відкритому виді. Допомога ви­дається за тими ж правилами, як і при загальному захворю­ванні.

Порядок призначення допомоги при народженні дити­ни, як уже помітив читач, докладно розглянутий автором у попередньому розділі підручника. Однак слід відмітити, що зазначена допомога може призначатися й виплачуватися за місцем роботи одного із батьків за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

Таким чином, підставою для забезпечення допомогою є втрата трудової функції працівником. Факт втрати праце­здатності має вирішальне значення для призначення допо­моги. Законодавством установлено два види втрати праце­здатності, що мають юридичне значення: стійка й коротко­часна втрата працездатності. Стійке або тривале порушення трудової функції працівника є підставою для встановлення відповідної групи інвалідності. Характер хвороби й групу інвалідності визначає МСЕК.

Короткочасна втрата працездатності визначається ліка­рями лікарень, поліклінік, здоровпунктів за місцем прожи­вання або трудової діяльності працівника.

Законодавство не розкриває поняття того або іншого виду втрати працездатності. Однак у юридичній літера­турі є спроби дати визначення поняття тимчасової не­працездатності. Під нею розуміється неможливість працівника за станом здоров'я виконувати яку-небудь роботу взагалі або роботу зі спеціальності протягом невеликого проміжку часу²⁹⁵.

Поняття тимчасової непрацездатності включає втрату здатності до виконання трудових функцій як фактичну (хвороба, трудове каліцтво, професійне захворювання), так і передбачувану (догляд за хворим членом сім'ї, санаторно-курортне лікування та ін.).

Особи, що занедужали під час роботи і втратили праце­здатність, повинні бути звільнені від неї лікувальною уста­новою відповідно до встановлених правил Міністерством охорони здоров'я України. Однак кожний випадок звіль­нення від роботи за станом здоров'я повинен бути засвідче­ний лікарняним листком, єдиним документом тимчасової непрацездатності.

Листок непрацездатності, як документ суворої звітності, виконує три основні функції:

1. Обліку й статистичної звітності.

2. Надає право на звільнення (або неявку) на роботу.

З. Є підставою для одержання грошової допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок видачі лікарняних листів регламентується відомчою інструкцією Міністерства охорони здоров'я Ук­раїни²⁹⁶. Лікарняний лист є фінансовим документом, на підставі якого виплачується допомога з тимчасової непрацез­датності. Він видається в день встановлення непраце­здатності, крім випадків лікування в стаціонарній ліку­вальній установі. При втраті лікарняного листа допомога може бути видана за дублікатом, що виписується за місцем лікування працівника.

Довідки, видані лікувальними установами, що засвідчу­ють факт непрацездатності, не можуть служити підставою для виплати допомоги.

Законодавством встановлені певні правила оформлення лікарняних листів, яких потрібно дотримуватися. Праців­ник, який вийшов на роботу після хвороби, повинен пред'­явити лікарняний лист керівникові структурного підроз­ділу, який на його звороті вносить необхідні відомості про число пропущених робочих днів, що підлягають оплаті, і за своїм підписом передає лікарняний лист у відділ кадрів для внесення в нього відомостей про виробничий стаж праців­ника. Після цього лікарняні листи під розписку за описом передаються в профспілковий комітет (комісію із соціаль­ного страхування) для визначення розміру допомоги.,

Профспілковий комітет (комісія із соціального страху­вання) визначає право на допомогу, встановлює її розмір і число робочих днів, що підлягають оплаті, і передає Лікар­няні листі під розписку на протоколі призначення допомо­ги, бухгалтерії власника підприємства для нарахування суми допомоги. Лікарняні листи зберігаються в бухгалтерії нарівні із грошовими документами.

Матеріальне забезпечення працівників по тимчасовій втраті працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві. Це самостійний вид забезпечення за соці­альним страхуванням.

Втрата трудової функції, зафіксована лікарняним листом, може відбутися не тільки внаслідок захворювання, але й у результаті трудового каліцтва. Під трудовим каліцтвом звичайно розуміється ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, що відбувся на виробництві. Для не­щасного випадку характерне раптове ушкодження здоров'я від впливу різних факторів: механічних (рани, контузії, за­биті місця, переломи), хімічних (отруєння), термічних (опік, обмороження) та ін.

Виробничий травматизм — одна з основних причин втрати працездатності. Травми, каліцтва, нещасні випад­ки на виробництві приводять до повної або часткової втрати здоров'я людей. Причому, число травмованих не знижуєть­ся. Держава несе великі матеріальні втрати від виробничого травматизму. Щорічно на підприємствах України травму­ються майже 100 тисяч працівників, 320 тисяч у результаті нещасних випадків і профзахворювань уже мають стійку втрату професійної працездатності²⁹⁷. Мільйони коштів держа­ва витрачає на виплату допомоги за лікарняними листами і відшкодування шкоди працівникам, що одержали травми.

Причин виробничого травматизму багато, але насамперед це порушення правил техніки безпеки на робочих місцях, значна зношеність устаткування, низька трудова й виробни­ча дисципліна, загроза безробіття, коли працівник погод­жується на виконання робіт, де не завжди забезпечені безпечні умови праці.

Багато власників підприємств невиправдано заощаджу­ють кошти на охорону праці, не дотримуються угод з охоро­ни праці між роботодавцем і профспілковим комітетом, пе­рекладають рішення питань охорони праці на некомпетент­них осіб. Хоча за створення здорових і безпечних умов праці несе відповідальність власник підприємства, саме керівник підприємства повинен здійснювати контроль за станом охо­рони праці і техніки безпеки, вимагати від підлеглих йому осіб дотримання правил техніки безпеки.

На цю сторону справи звернена увага в Положенні про розслідування й облік нещасних випадків, професійних за­хворювань і аварій на виробництві, затвердженому постано­вою Кабінету Міністрів від 21 серпня 2001 р. № 1094²⁹⁸. Дія цього документу поширюється на підприємства всіх форм власності і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.

У Положенні визначені загальні причини, при наявності яких варто вважати, що нещасний випадок відбувся на ви­робництві. Якщо в момент нещасного випадку потерпілий був зв'язаний з виробничою діяльністю підприємства й знаход­ження його в місці події пояснювалося виконанням трудових обов'язків, то вважається, що такий нещасний випадок відбувся на виробництві.

Відповідно до Положення, усі нещасні випадки на вироб­ництві підлягають обліку й розслідуванню. Однією із цілей розслідування нещасних випадків є забезпечення допомо­гою з тимчасової непрацездатності, а також відшкодуван­ня шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з ушкоджен­ням здоров'я. Однак на практиці нерідко виникають труд­нощі при розслідуванні й обліку нещасних випадків, які відбуваються на території підприємства, у шляху на робо­ту або з роботи. Під словами «у шляху на роботу або з робо­ти» мається на увазі пересування до місця роботи або з ро­боти пішки, а також на будь-якому виді транспорту. Юри­дичне значення в цьому випадку має лише сам факт знаходження в шляху на роботу або з роботи, але не напря­мок вибраного шляху. При цьому зазначений шлях руху на роботу й з роботи повинен бути безперервним.

Дотримання встановлених правил обліку й розслідуван­ня нещасних випадків має важливе юридичне значення при вирішенні питання про призначення допомоги з тимчасової непрацездатності. Установлення факту втрати працездат­ності є підставою для забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності. Рішення з цього питання може прийня­ти дирекція Фонду соціального страхування.

Профспілкові комітети (комісії із соціального страхуван­ня) повинні розглядати на своїх засіданнях, як правило, у присутності зацікавленої особи питання призначення допо­моги при травмах і професійних захворюваннях. Рішення комісії про призначення допомоги виноситься при наяв­ності належно оформленого лікарняного листа і акту про нещасний випадок. Рішення оформляється протоколом. Номер і дата його вносяться у відповідний розділ лікарня­ного листа й засвідчуються підписом голови профкому.

Допомога з тимчасової непрацездатності може бути при­значена лише в тому розмірі, що зазначений у нормативно­му акті, і залежить від причини непрацездатності, тривалості загального трудового стажу й деяких інших обставин. Так, при настанні тимчасової непрацездатності внаслідок ви­робничої травми або професійного захворювання допомо­га призначається у розмірі середнього заробітку, незалеж­но від стажу роботи, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Крім того, працівникові пови­нен бути в повному обсязі відшкодований збиток, заподія­ний йому унаслідок ушкодження здоров'я або у випадку його смерті особам, що перебували на його утриманні. Зроб­лено інші страхові виплати, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку», зокрема, відшкодована мо­ральна шкода²⁹⁹.

Фінансування страхових виплат здійснює Фонд соціаль­ного страхування. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасних випадків.

При призначенні допомоги з тимчасової непрацездат­ності на загальних підставах враховуються умови до дня настання тимчасової непрацездатності. Тому розмір допо­моги не може змінюватися, наприклад, у зв'язку зі зміна­ми в загальному виробничому стажі в період хвороби.

Приклад. Працівник занедужав пневмонією. Його загаль­ний трудовий стаж становить 7 років, 11 місяців і 15 днів. Хвороба тривала ЗО днів, тобто вже через 15 днів хвороби загальний виробничий стаж становив 8 років. Однак до­помога буде призначена й виплачена у розмірі 80 % серед­нього заробітку.

При деяких обставинах працівник може бути позбавле­ний на певний час або на весь період хвороби допомоги з тимчасової непрацездатності (при порушенні лікувального режиму або неявки в призначений строк на лікарський ог­ляд або на огляд у медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). У цих випадках працівник втрачає допомогу з того дня, коли було допущене порушення, і на строк, встановле­ний комісією із соціального страхування або профспілко­вим комітетом підприємства. Однак на практиці це прави­ло застосовується досить рідко.

Працівник втрачає допомогу на весь період хвороби в наступних випадках:

а) якщо він навмисно заподіяв шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи або симулював хворобу;

б) якщо працівник занедужав або одержав травму в на­слідок алкогольного, наркотичного, токсичного оп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;

з) якщо працівник одержав травму при здійсненні ним злочину;

г) за час примусового лікування за постановою суду;

д) за час знаходження у відпустці без збереження зар­плати, у творчій відпустці, відпустці у зв'язку з навчанням;

є) за час знаходження під арештом! за час судово-медич­ної експертизи.

Позбавити допомоги може своїм рішенням профспілко­вий комітет підприємства. Якщо на підприємстві немає Профспілкової організації, таке рішення може прийняти уповноважений з контролю за витратою коштів Фонду соці­ального страхування, що призначається наказом керівника підприємства. Це характерно для підприємств і організацій із числом працюючих до 15 чоловік. Якщо на підпри­ємстві є профгрупа, то рішення про призначення або позбавлення допомоги приймає профорганізатор.

У великих профспілкових організаціях створюються комісії із соціального страхування, яким надане право на засіданні комісії ухвалювати рішення щодо призначення або позбавлення допомоги.

Одним із важливих аспектів призначення допомоги є дотримання правил обчислення розміру допомоги з тимчасової непрацездатності. Під обчисленням розміру допо­моги розуміється визначення в грошовому вираженні суми допомоги, обчисленої у відсотках до фактичного заробітку працівника за роботу у власника підприємства.

Законодавством про соціальне страхування встановлено, ЩО заробіток для нарахування допомоги береться за два ос-танніх календарних місяці перед настанням тимчасової непрацездатності. У загальну суму заробітку включаються всі види оплати праці, які мають постійний характер і є типовими, нормальними для даного працівника. Оплата, ЩО підлягає обліку при нарахуванні допомоги, включаєть­ся в заробіток за часом, за який вона нарахована, а не за часом її фактичного одержання.

Приклад, Працівникові нарахована зарплата в грудні 2004 p., а він її одержав у січні 2005 р. Розмір допомоги у зв'язку з хворобою в січні 2004 р. буде обчислюватися запо-передні два календарних місяці в 2004 р.

Фактичний заробіток для нарахування допомоги у всіх випадках, крім трудового каліцтва й професійного захворю­вання, враховується в сумі, що не перевищує подвійного по­садового (місячного) окладу або подвійної тарифної ставки.

Розмір допомоги визначається у відсотковому відношенні до заробітку. Але щоб визначити загальну суму допомоги, потрібно знати середньоденний заробіток і розмір денної до­помоги в грошовому вираженні. Цей розрахунок робить бух­галтерія підприємства. Але базовий рівень, норму допомоги встановлює комісія із соціального страхування або профком підприємства, виходячи з наявності страхового стажу прац­івника.

Середньоденний заробіток і середньоденна допомога, об­числена у встановленому порядку, а також число днів, що підлягають оплаті, і загальна сума допомоги вносяться бухгал­терією підприємства у відповідний розділ лікарняного листа.

Обчислена у встановленому порядку допомога випла­чується бухгалтерією з каси підприємства за рахунок коштів фонду соціального страхування. Виплата повинна проводи­тися в строки, встановлені для виплати заробітної плати. Якщо лікарняний лист не був пред'явлений вчасно, його можна прийняти й оплатити до закінчення 6 місяців. При зверненні за допомогою після закінчення цього строку вона може бути видана лише у виняткових випадках при наяв­ності поважних причин пропуску строку звернення за до­помогою.

Допомога з тимчасової непрацездатності за минулий час може бути видана працівникові не більш ніж за 12 місяців до дня звернення за допомогою. Якщо працівник внаслідок хвороби або з інших причин не в змозі сам одержати допо­могу, він може видати доручення на його одержання іншій особі чи написати заяву про перерахування допомоги на свій рахунок у відділенні ощадного банку або про переказ його поштою за місцем проживання.

Про утримання з допомоги. Якщо допомога виплаче­на працівникові в більшому розмірі, зайво видана сума може бути утримана на підставі рішення комісії із соціаль­ного страхування. Утримання допускаються в тому випад­ку, якщо переплата мала місце в результаті (арифметичної) помилки у підрахунку або у зв'язку із зловживанням з боку одержувача (підробки, підчищення в документах та ін.).

Рішення комісії із соціального страхування про утри­мання з одержувача допомоги зайво виплачених йому сум внаслідок помилки у підрахунку може бути винесено не пізніше 3 міс. з дня призначення допомоги, а при переплаті в результаті зловживань — без обмежень яким-небудь стро­ком. Якщо працівник уже не працює на даному підприємстві, то зайво виплачені суми допомоги стягуються в судовому по­рядку.

Утримання з допомоги або із заробітку зайво виплачених працівникам сум не можуть перевищувати 20 % суми, що належить йому при даній виплаті. Якщо утримання прово­диться із декількох підстав (наприклад, стягнення алі­ментів, відшкодування збитку), то за загальним правилом за працівником повинно бути збережене не менше 50 % до­помоги. Утримання проводяться через бухгалтерію підпри­ємства, а якщо працівник вибув з нього, то за новим місцем роботи.

Але не завжди благополучно йдуть справи з виплатою допомоги. Причини відомі — відсутність коштів на підпри­ємствах. Особливо страждають від цього працівники, що одержали травму на виробництві на ліквідованих підпри­ємствах без правонаступника. За Правилами відшкодуван­ня шкоди виплати повинні проводитися з Фонду соціально­го страхування. 4 листопада 2004 року в Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування по тимчасовій втраті працездатності» внесені істотні зміни щодо виплати матеріального забезпечення. Якщо через відсутність коштів на своїх банківських рахунках або через їх арешт страхувальник має заборгованість із виплати ма­теріального забезпечення, передбаченого Законом, більш ніж за один календарний місяць понад строки, встановлені за заявою застрахованої особи або осіб, що мають право на одержання матеріального забезпечення, фінансування та­кого забезпечення здійснюється виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації страхувальника з наступним відшкодуванням страхувальником виплачених Фондом коштів.

Виплата матеріального забезпечення здійснюється за списком (відомості), наданим страхувальником, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок цих осіб (за їх заявою) через банківські установи.

Витрати за послуги банків здійснюються за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування з наступ­ним відшкодуванням їх страхувальником³⁰⁰.

На практиці зустрічаються різні порушення правових норм про соціальне страхування. Наприклад, при витраті коштів на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, а їх витрачається на ці цілі більше 80 % від загальної суми бюджету Фонду соціального страхування, іноді приймають­ся до оплати неправильно оформлені лікарняні листи, без вказівки першого дня настання непрацездатності й продов­ження хвороби при побутовій травмі. Допускаються помил­ки у визначенні права на допомогу, вирахуванні страхово­го стажу.

У ряді випадків неправильно вказується розмір допомо­ги (вище або нижче норми, передбаченої законодавством). Іноді допомога обчислюється не з двох тарифних ставок, а з однієї, що є обмеженням законних інтересів працівника. Зустрічаються випадки, коли допомога обчислюється без обмеження подвійною тарифною ставкою, що приводить до переплати коштів. Є випадки, коли допомога виплачуєть­ся більше 4-х місяців без рішення МСЕК.

Не завжди дотримується встановлений порядок призна­чення допомоги у зв'язку із трудовим каліцтвом і профе­сійним захворюванням. Втрата працездатності у цих випад­ках, як відомо, оформляється не тільки лікарняним листом, але й засвідчується спеціальним документом — актом про нещасний випадок на виробництві за встановленою фор­мою. Крім того, забезпечення допомогою повинно проводи­тися не за рахунок фонду соціального страхування, а за ра­хунок коштів власника підприємства.

Є факти, коли допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок трудового каліцтва призначається за тими ж пра­вилами і нормами, що й допомога внаслідок загального зах­ворювання, тобто залежно від тривалості страхового стажу. Це порушення законних інтересів працівників. Таке рішен­ня повинно бути скасоване.

На практиці іноді робляться спроби обійти правила скла­дання акту про нещасний випадок, приховати від обліку не­щасний випадок на виробництві. Зустрічаються випадки, коли загальне захворювання розглядається як виробнича травма, що неприпустимо.

Мають місце порушення процедури прийняття рішень про призначення допомоги: одноособові розпорядження голови профкому про видачу працівникові матеріальної допомоги, про позбавлення допомоги. Такі розпорядження повинні розглядатися як незаконні.

Ще одна серйозна проблема з «правдивістю» лікарняних листів.

До дирекцій відділень фонду цивільного страхування надходять від страхувальників і застрахованих осіб пропо­зиції щодо оптимізацїї нормативного забезпечення експер­тизи тимчасової непрацездатності, в тому числі відповідаль­ності лікарів за порушення порядку видачі та продовжен­ня листків непрацездатності. За результатами проведених перевірок в окремих областях до 10 відсотків листків непра­цездатності видається або продовжується лікарями не-обґрунтовано, внаслідок чого фонду завдаються значні ма­теріальні збитки. Проте, на практиці ніхто не несе відпові­дальності за порушення порядку видачі лікарняних листів, ЩО засвідчують непрацездатність громадян. Листи видає лікар, а не лікувально-профілактичний заклад. Сьогодні Ставиться питання законодавчо закріпити відповідальність лікарів за необґрунтовану видачу та продовження листків нейрацездатності³⁰¹.

13.2. Допомога на випадок безробіття по соціальному страхуванню

Допомога по безробіттю — це періодичні виплати, які надаються протягом встановленого законом строку особам, визнаним безробітними, за рахунок коштів соціального страхування в розмірі, пропорційному страховому стажу і втраченому заробітку.

Допомога по безробіттю є відносно новим видом матері­ального забезпечення працівників. Умови і порядок забезпе­чення Цією допомогою регламентуються Законом України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-ІИ³⁰², який кардинально змінює систему матеріальної підтримки безробіт­них. Мова йде про надання допомоги тим застрахованим пра­цівникам, які втратили роботу з незалежних від них причин, тобто припинили трудові відносини із власником підприємства відповідно до норм трудового законодавства.

Більше п'яти років тому система соціального захисту людей, які втратили роботу, трансформувалась у систему державного соціального страхування на випадок безробіт­тя. В одному органі — Фонді соціального страхування об'­єднані функції державної служби зайнятості і дирекції Фон­ду соціального страхування на випадок безробіття. Це дало змогу забезпечувати надання соціальних послуг шукачеві роботи та роботодавцям, здійснювати постійний моніторинг ситуації на ринку праці й виконувати функції по збору стра­хових внесків.

Про результативність роботи страхової системи свідчить хоча б те, що з моменту запровадження цієї системи послуга­ми державної служби зайнятості скористалися понад 11 млн незайнятих громадян, а також близько 6 млн працюючих осіб, які бажали змінити місце роботи або навчались.

Фінансова стабільність страхового Фонду дозволяє за­безпечувати постійне збільшення соціальних виплат безро­бітним. Так, у 2006 році мінімальний розмір допомоги по без­робіттю підвищувався двічі: з 1 січня до 118 грн, з 1 квітня — до 121 грн А для окремих категорій застрахованих осіб із чис­ла незайнятих громадян його розмір з 1 січня ц. р. зріс до 160 грн, з 1 липня — до 170 грн. Середній розмір виплат безробітним у вересні склав 228,6 грн, що майже на чверть більше, ніж рік тому³⁰³.

Законом установлена залежність розміру допомоги з без­робіття від сплати страхових внесків, інакше кажучи, від страхового стажу працівника. Страховий стаж — це період, протягом якого працівник підлягав страхуванню на випа­док безробіття й платив (він і його роботодавець) страхові внески.

Право на допомогу по безробіттю мають застраховані осо­би, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіт­тя, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували стра­хові внески. Розмір допомоги встановлюється в такий спосіб: при страховому стажі працівника менш 2 років — 50 % його середньої зарплати, при стажі від 2 до 6 років — 60 %, більше 10 років — 70% .

Допомога по безробіттю виплачується залежно від трива­лості часу безробіття у відсотках до певного розміру: протя­гом перших 90 календарних днів безробіття — 100 % серед­нього заробітку, наступні 90 днів — 80 % , а надалі — 70 %.

Приведемо приклад. Припустимо, що середній заробіток працівника становив 240 гривень, а страховий стаж 8 років. Йому належить допомога у розмірі 60 % середнього заробіт­ку, тобто 144 гривні (240 х 60): 100 = 144.

Протягом перших трьох місяців він буде одержувати 100 % (144 гривні), а наступні три місяці — 80 % (115,2 гривні), в інший час — 70 % (100,8 грн).

При цьому допомога не може бути вище середньої зар­плати, але й не менше 23% прожиткового мінімуму для пра­цездатної особи.

За період функціонування цільового фонду соціального страхування внаслідок безробіття сім разів підвищувався мінімальний розмір допомоги з безробіття³⁰⁴.

Ще один приклад із практики роботи з листами грома­дян у Міністерстві праці та соціальної політики України:

громадянин Г. Куницький з міста Шепетівки Хмель­ницької області звернувся в Міністерство із проханням роз­глянути питання про розмір призначеної йому допомоги з безробіття. Статус безробітного він одержав 10 квітня 2001 року. Страховий стаж — 22 роки, 8 місяців, заробітна пла­та 190 гривень на місяць.

З 10 квітня 2001 року до 8 липня 2001 року, протягом перших 90 календарних днів безробіття, допомога по без­робіттю Г. Куницькому виплачувалася в розмірі 100 % установленого розміру допомоги з безробіття, залежно від страхового стажу. Оскільки розмір допомоги перевищує се­редню заробітну плату, що склалась в галузях економіки Хмельницької області за минулий місяць (за відомостями Держкомстату України в березні 2001 року вона становила 187,23 грн, у квітні — 190,21 грн, у травні — 200,16 грн, у червні — 215,37 грн, улипні — 221,62 грн), тойрозмірдо­помоги з безробіття визначався, виходячи із середньої заробітної плати, а саме:

з 10.04.2001 року до 30.04.2001 року — 187,23 грн:

30 днів х 21 день- 131,06;

з 01.05.2001 року до 31.05.2001 року — 190,21 грн;

з 01.06.2001 року до 30.06.2001 року — 200,16 грн;

з 01.07.2001 року до 08.07.2001 року — 215,37 грн (215,37 грн. : 31 день х 8 - 55,58 грн).

З 9 липня 2001 року до 6 жовтня 2001 року, протягом наступних 90 календарних днів безробіття, допомога з без­робіття виплачувалась у розмірі 80 % від встановленого розміру, залежно від страхового стажу і склала:

259 грн : 100 % х 80 % - 207,20 грн;

з 01.08.2001 року до 31.08.2001 року — 207,20 гря;

з 01.10.2001 року до 06.10.2001 року — 207,20 грн (207,20 грн : 31 день х 6 * 40,0 грн).

Надалі допомога по безробіттю виплачувалась в розмірі 259 грн : 100 % х 70 % - 181,30, за умови, що середня зар­плата, що склалась в галузях економіки Хмельницької об­ласті за минулий місяць, була вище встановленого розміру допомоги по безробіттю.

Таким чином, на конкретних цифрах показано, що розмір допомоги по безробіттю громадянинові Г. Куницькому нарахований і виплачений правильно³⁰⁵.

Законом встановлені обмеження в строках одержання допомоги. Працівник має право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це відноситься до тих випадків, коли громадянин влаштувався на роботу Й знову її втратив.

Може виникнути питання, як бути в тому випадку, коли на момент впровадження закону в дію (з 1 січня 2000 р.) у працівника немає страхового стажу? У цьому випадку до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, придбаний працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання законом чинності.

Однак у всіх випадках закон захищає в першу чергу лю­дей що втратили роботу з незалежних від них причин. На­приклад, тих, хто був звільнений за скороченням штатів або ш результаті ліквідації (банкрутства) підприємства. До них прирівнюються й ті, що звільнилися за власним бажанням, але 9 поважних причин. На допомогу по безробіттю можуть розраховувати й ті, хто вперше звертається за допомогою в працевлаштуванні. Якщо неможливо працевлаштуватися, закон передбачає державну підтримку особам у вигляді до­помоги по безробіттю в мінімальному розмірі протягом 180 календарних днів.

Особливо варто підкреслити, що право на допомогу по безробіттю за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням не поширюється на працівників, які займа­ються приватним підприємництвом, не мають стабільної зарплати, зазнають труднощів з регулярною сплатою стра­хових внесків. Ці працівники підлягають добровільному страхуванню, тобто вони можуть платити внески й розра­ховувати на матеріальне забезпечення По страхуванню.

До речі, особи, які відповідно до законодавства мають право на пенсію (пенсіонери, інваліди), не підлягають соці­альному страхуванню, тому що вони у випадку втрати ро­боти не будуть визнані безробітними, а отже, не можуть претендувати на допомогу, оскільки вони мають певну ма­теріальну підтримку у вигляді пенсії. Документом, що підтверджує факт соціального страхування, є страхове по­свідчення, форма і зміст якого затверджені постановою Каб­інету Міністрів України від 22 серпня 2000 р.³⁰⁶. В 2006 році внесені деякі зміни до законодавства по безробіттю.

' 13.3. Інші види соціальних послуг по державному соціальному страхуванню

До інших видів соціальних послуг, на які має право за­страхована особа за загальнообов'язковим державним соці­альним страхуванням є надання працівникам, членам їх сімей путівок у санаторії І будинки відпочинку, які потре­бують лікування. Тому соціальне страхування є не тільки засобом матеріального забезпечення працівників при втраті працездатності, але й формою здійснення санаторно-курорт­ного лікування й відпочинку працівників і членів їх сімей. Це випливає з функцій* які виконує соціальне страхування.

У нашій країні соціальне страхування виконує дві ос­новні функції: 1) матеріальне забезпечення при втраті пра­цездатності, хворобі; 2) охорона здоров'я працівників і членів їх сімей.

Заходи щодо охорони здоров'я, проводяться за рахунок коштів соціального страхування, сприяють зменшенню втрат робочого часу при тимчасовій непрацездатності, зни­женню захворюваності працівників, поліпшенню демогра­фічної ситуації в країні.

При всіх економічних труднощах, у країні функціону­ють численні санаторії і будинки відпочинку, комплекси здравниць у Трускавці, Миргороді, Моршині, Одесі, Криму, в інших регіонах України, об'єднані акціонерним товари­ством лікувально-оздоровчих установ профспілок України — « У крпрофоздоровниця ».

За рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності оплачуються путівки на санаторно-курортне лікування для застрахованих осіб та членів їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів.

У 2006 році за кошти Фонду застраховані особи та чле­ни їх сімей на пільгових умовах отримали 280 тис. путівок до санаторно-курортних закладів, на базі яких проводить­ся комплексне лікування, медична реабілітація та профі­лактика захворювань з максимальним використанням при­родних лікувальних ресурсів, традиційних та нетрадицій­них методів відновного лікування.

Також щороку майже 400 тис. дітей поліпшують своє здоров'я завдяки зусиллям фонду. Виділяються кошти на харчування та лікування дітей в дитячих оздоровчих зак­ладах. У цьому році на ці заходи використано понад 100 млн гривень. У межах фінансових можливостей фонд також частково фінансує дитячо-юнацькі спортивні школи, де різними видами спорту займається понад 105 тисяч учнів.

Крім того, частково фінансуються санаторії-профілакторії, на базі яких щороку поліпшують своє здоров'я май­же 170 тис. застрахованих осіб та членів їх сімей, студентів. На часткове фінансування цих закладів за перше півріччя витрачено 43,5 млн гривень.

У таких оздоровницях пацієнти лікуються зазвичай без відриву від виробництва та навчання, у межах звичайної кліматичної зони, без періоду адаптації до нових кліматич­них умов.

На придбання путівок у санаторії й будинки відпочинку щорічно з фонду соціального страхування виділяються значні кошти. За наявними даними витрати на санаторно-курортне лікування в Україні становлять більше 20 % бюджету фонду соціального страхування, а в деяких областях, наприклад, в Одеській — більше третини коштів фонду соціального страху­вання використовується на оздоровчі заходи³⁰⁷.

Правління Одеського відділення фонду соціального стра­хування має договори з багатьма здравницями України на забезпечення працівників області путівками. За 10 років функціонування Одеського відділення фонду оздоровлено більше 269 тисяч працівників і членів їх сімей. Усі путів­ки, одержувані відділенням фонду, розподіляються галузе­вим обкомам, радам і комітетам профспілок за місцем ро­боти, а студентам і учням — за місцем навчання³⁰⁸.

У системі оздоровчих закладів профспілок України функ­ціонує близько 200 санаторно-курортних установ з ліжковим фондом майже на 50 тисяч місць. А всього в Україні більше трьох тисяч санаторно-курортних установ різних форм власності. Однак використовуються вони поки що неефек­тивно, необхідна реконструкція оздоровчих закладів, по­ліпшення якості обслуговування відпочиваючих у санато­ріях, зниження вартості путівок. Тому загальна чисельність відпочиваючих за останні роки зменшилася в 2,5 рази³⁰⁹.

Порядок розподілу і видачі путівок працівникам підприємств і їх сім'ям регламентується спеціальною Інструк­цією, затвердженою Постановою правління Фонду соціально­го страхування України від 02.06.2005 року № 55. Інструкція встановлює загальні правила планування й розподілу путівок на санаторно-курортне лікування й відпочинок. Знання і до­тримання цих правил є обов'язковим для працівників регіо­нальних дирекцій і профспілкових організацій, оскільки на них покладений обов'язок забезпеченням працівників, які потребують санаторно-курортного лікування.

Практика показує, що планування» розподіл путівок пра­цівникам в оздоровчі заклади — справа не така проста. Вона вирішується через галузеві комітети й регіональні відділен­ня Фонду соціального страхування знизу доверху у проф­спілкових організаціях і затверджується правлінням Фонду. Але при цьому варто мати на увазі, що на цьому шляху діє ряд законодавчих актів про пільгове забезпечення путівками. Так, непрацюючі інваліди Великої Вітчизняної війни забез­печуються путівками на санаторно-курортне лікування за рахунок Державного бюджету за місцем одержання пенсії, що працюють — за місцем роботи.

Забезпечення непрацюючих інвалідів війни санаторно-курортними путівками за місцем їх колишньої роботи, на жаль, чинним законодавством не передбачено, хоча вони й не позбавлені такої можливості.

Порядок забезпечення громадян, які не працюють і одер­жують пенсії в органах пенсійного фонду, регламентується Інструкцією про порядок обліку, зберігання, розподілу і видачі путівок у санаторно-курортні й лікувально-оздоровчі установи в органах праці й соціального захисту населення України, затвердженою наказом Міністерства праці та соці­альної політики від 25 грудня 1997 р. № 42³¹⁰.

Відповідно до Інструкції, путівки в санаторії, пансіона­ти й будинки відпочинку видаються інвалідам і пенсіонерам відповідно до встановленої черги й у міру надходження пу­тівок, відповідно до медичних рекомендацій і з урахуван­ням пільг, встановлених законодавством для окремих ка­тегорій осіб.

Розподіл путівок на санаторно-курортне лікування в здравниці для працюючих проводиться галузевими обкома­ми, радами профспілок, дирекцією регіонального відділен­ня Фонду соціального страхування. У плані розподілу вка­зується загальна кількість путівок, що виділяються відпо­відному галузевому обкому і раді профспілок, а також профіль лікування, період року, ціна та інші відомості.

Після одержання з регіонального відділення фонду соці­ального страхування відомостей про виділення путівок на майбутній рік галузевий комітет профспілки планує й розпо­діляє путівки районним комітетам і профспілковим об'­єднанням підприємств, установ і організацій. План розпо­ділу путівок затверджується президією обкому профспілки.

Розподіл путівок профспілковим організаціям здійснюєть­ся залежно від суми запланованих коштів у бюджеті Фонду соціального страхування. Бюджет Фонду затверджується що­річно.

У планах, доведених до профспілкових організацій, ука­зується кількість путівок, виділених у санаторії й будинки відпочинку. При складанні планів враховуються думка профспілкових організацій, їхні заявки на путівки.

Крім того, при розподілі путівок за періодами року прий­мається до уваги специфіка роботи трудових колективів (навчальних закладів, підприємств сільського господарства й ін.). На рівні обкомів і рад профспілок створюється одно­процентний резерв путівок.

Одержавши від галузевого комітету або ради профспілки пропозиції про виділення путівок на санаторно-курортне лікування й відпочинок, комісія із соціального страхуван­ня, а там, де її немає — профспілковий комітет підприєм­ства, установи, організації визначають працівників, які потребують санаторно-курортного лікування, для надання їм путівок. Облік таких осіб ведеться в спеціальному жур­налі профспілкового комітету.

Підставою для розгляду питання про видачу путівки Є заява працівника й прикладена до нього медична довідка про рекомендації санаторно-курортного лікування. її мож­на одержати в лікарні або поліклініці за місцем проживан­ня або роботи, де хворий спостерігається або є на обліку. Довідка має попередній характер і видається хворому для додання в профспілковий комітет за місцем основної робо­ти для одержання путівки. Термін дії довідки — 2 міс.

Після одержання путівки необхідно звернутися в ліку­вальну установу, що видала довідку, за санаторно-курорт­ною картою. Це робиться до початку дії путівки. Санатор­но-курортні установи не приймають хворих на лікування без санаторної карти. У санаторно-курортній карті вказуються назва санаторію (курорту), номер путівки, строки лікуван­ня за путівкою, а також дані діагностичних досліджень і консультант фахівців.

Питання надання працівникам путівок повинні розгляда­тися колегіально комісією з соціального страхування; про­позиції комісії затверджуються профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. А там, де комісії із со­ціального страхування не створені, путівки видаються за рішенням профспілкового комітету. Видача путівок за одно­особовим наказом голови або інших членів профкому норма­тивними актами не допускається. Рішення про видачу путі­вок повинно бути гласним. Відомості про надходження пу­тівок і список осіб, що отримують їх, рекомендується вивішувати на дошці оголошень для відома працівників підприємства.

При рішенні питання про надання працівникові путів­ки профспілковий комітет повинен керуватися не тільки діючими нормативними актами, але й принципом соціаль­ної справедливості. За рахунок коштів соціального страху­вання одній особі може бути видано на лікування й відпо­чинок не більше однієї путівки на рік.

Із загального числа санаторних путівок, одержуваних профспілковим комітетом, частина з них може бути вида­на за рішенням профкому безкоштовно, за повну вартість або зі стягненням їх вартості в розмірі 10, ЗО, 50 відсотків. Путівки в першу чергу повинні видаватися працюючим інвалідам і учасникам війни, воїнам-афганцям, багатодіт­ним і малозабезпеченим особам, що терміново потребують лікування.

Путівка в санаторій повинна видаватися працівникові заповненою, тобто в ній повинні бути зазначені: прізвище, ім'я, по батькові, місце роботи і посада особи, що направляється на лікування, а також найменування профспілкового коміте­ту, що видав путівку. Підписується путівка головою проф­спілкового комітету й скріплюється печаткою. Видача незаповненої путівки забороняється. Путівка видається на руки не пізніше чим за 20 днів до від'їзду на лікування й відпочинок.

Якщо путівка підлягає оплаті, то одержувач її повинен внести гроші в касу підприємства. Бухгалтерія підприєм­ства оформляє оплату путівки прибутковим ордером і видає одержувачеві путівки квитанцію про оплату грошей. Одер­жавши таку квитанцію, працівник здає її в профспілковий комітет, щоб одержати путівку. Без пред'явлення квитанції про сплату грошей путівка не видається. Квитанції про оп­лату путівок разом з іншими документами про видачу путі­вок зберігаються в профспілковому комітеті підприємства.

Після повернення із санаторію працівник зобов'язаний повернути в профком підприємства «Зворотний талон до путівки» і відвідати дільничного лікаря для огляду й оцінки ефективності санаторного лікування.

- Але далеко не скрізь дотримуються правила видачі путі­вок. На практиці мають місце факти, коли путівки видають­ся в обхід комісії із соціального страхування, за особистим наказом голови профкому, не дотримується черговість на­дання путівок. Іноді путівки видаються не за профілем ліку­вання, без медичної довідки, з порушенням строку виїзду на лікування (так звані «палаючі» путівки).

На профспілкові комітети покладені контроль і відпові­дальність за організацію санаторно-курортного обслуговування та відпочинок працівників підприємств і членів їх сімей. Вони ведуть облік путівок і відповідають за правиль­ний їхній розподіл та використання. Путівки і вся фінан­сово-розрахункова документація за їх використанням збе­рігаються в порядку, встановленому для зберігання грошо­вих документів.

У профспілковому комітеті повинна вестись книга об­ліку надходження й видачі путівок. Профком складає пись­мовий звіт про використання путівок і звітує на зборах тру­дового колективу про використання путівок у санаторії й будинки відпочинку.

Контроль за правильним використанням путівок здій­снюють ревізійні комісії профспілкових органів. У ході пе­ревірки ревізійні комісії виявляють: повноту обліку путі­вок у книзі обліку; правильність видачі путівок; своєчас­ність видачі путівок працівнику, повноту надходження часткової плати за путівки, а також чи відповідають дані, наведені у звіті про використання путівок, фактичним да­ням обліку путівок за документами профспілкового комі­тету.

Акти перевірок (ревізій) обов'язково розглядаються на засіданні профкому, за результатами ревізій приймаються заходи, спрямовані на усунення недоліків.

Але в санаторно-курортному лікуванні є проблеми, які турбують профспілки. У проекті Державного бюджету на 2007 рік передбачається, що путівки за рахунок коштів Фонду соціального страхування будуть надаватися з част­ковою оплатою застрахованою особою у розмірі від 10 до 50 відсотків вартості путівки, враховуючи розмір заробіт­ної плати (доходу) відповідно де прожиткового мінімуму. Більшості застрахованих осіб доведеться сплачувати 50 від­сотків вартості путівки. А це може призвести до погіршен­ня забезпечення санаторно-курортним лікуванням через обмежені фінансові можливості людей. Розмір заробітної плати і прожитковий мінімум невисокі, а вартість путівки в двомісному номері санаторію становить майже 1900 грн, для дитини я супроводі дорослого — 3500 грн. Тож не всі зможуть скористатися путівкам» до санаторію³¹¹.

Формування Фонду соціального страхування

Розмір (тарифи) і строки сплати страхових зборів регла­ментуються Законом України «про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального стра­хування» від 11 січня 2001 р. Встановлено, що використовуючи працю найманих робітників, повинні сплачувати до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працез­датності, страховий внесок у розмірі 1,5% від фонду оплати праці. Особи найманої праці, зарплата яких нижче прожит­кового мінімуму, сплачують внесок у розмірі 0,6 % від суми зарплати, а наймані робітники, чия зарплата вище прожит­кового мінімуму, вносять 1,0 % від суми зарплати³¹².

Визначення розміру збору на страхування встановлюєть­ся з таким розрахунком, щоб забезпечувати: виплату й на­дання соціальних послуг застрахованим особам, передба­чені законодавством; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; покриття витрат страховика, пов'язаних зі здійсненням соціального страху­вання; створення резерву необхідних коштів.

Кошти, що надходять до фонду, враховуються в центра­лізованому порядку, а їх обсяг залежить від величини фак­тичних витрат на оплату праці. Наприклад, якщо місячний фонд оплати праці підприємства становить 100 тис. грн, то при нормі 2,9 % страхового збору сума внесків до фонду скла­де 2 900 грн. (100 000 х 0,29 : 100).

Таким чином, між величиною страхових зборів і обсягом витрат на оплату праці існує пряма залежність: ріст обсягу коштів на оплату праці спричиняє відповідному збільшенню відрахувань до Фонду соціального страхування. Однак дані статистики свідчать, що суб'єкти господарської діяльності не завжди повністю й вчасно сплачують внески. Це пояс­нюється порушенням фінансової дисципліни, а також більшим числом працівників, зайнятих у тіньовій еко­номіці, які таким шляхом обходять закон про сплату стра­хових зборів.

Кошти, перераховані до Фонду соціального страхування, становлять власність держави й акумулюються на спеціаль­них рахунках, відкритих в установах банків відділеннями Фонду.

Право володіння, користування й розпорядження кош­тами соціального страхування належить Фонду. Характер­ною рисою Фонду є те, що його кошти не можуть бути роз­поділені в рівних частках між страхувальниками в процесі їх використання, тому що частка кожного страхувальника заздалегідь не визначена.

Сума страхових зборів за місяць, рік, визначається суб'­єктом господарської діяльності самостійно на підставі да­вніх бухгалтерського звіту про фактичні витрати на оплату праці працівників за попередній рік. Загальна планова сума відрахувань вказується в річному кошторисі, проект якого розробляється суб'єктом господарської діяльності за участю профспілкового комітету, а в масштабі регіону, країни — відповідними виконавчими дирекціями й правлінням Фон­ду соціального страхування.

Складання кошторису є обов'язковим для всіх органів управління Фондом соціального страхування знизу до­верху. Затверджений кошторис (бюджет) є основою орган­ізаційно-фінансової діяльності виконавчої дирекції фонду і профспілкової організації у сфері соціального страхуван­ня. Однак дотримання правил розробки кошторису є лише частиною розглянутого питання. Головне ж — забезпечи­ти виконання власних кошторисів (бюджету) соціального страхування.

На практиці ще чимало випадків порушення строків спла­ти страхових зборів, ненарахувань на окремі види винагород працівників, несплати збору за окремих працівників, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню, тоді як своєчасність і повнота сплати страхових внесків становлять один із важливих обов'язків страхувальників. Невиконан­ня її веде до порушення балансу прибутків і видатків у бюд­жеті соціального страхування, знижує можливість здійснен­ня заходів щодо соціального страхування.

До порушників законодавства про сплату страхових внесків можуть застосовуватися різні санкції: неприйнят­тя до заліку необґрунтованих витрат, пеня за прострочку платежів, списання заборгованості страхових внесків у без­перечному порядку за рішенням органів виконавчої ди­рекції. Практика показує, що органи управління соціаль­ним страхуванням досить часто вдаються до таких методів ліквідації заборгованості страхувальників. Хоч, звичайно, застосування, наприклад, безперечного порядку стягнення страхових внесків із суб'єктів господарської діяльності — захід змушений, але досить ефективний, тому що дозволяє забезпечити повне і своєчасне надходження коштів до Фон­ду соціального страхування.

Безперечний порядок стягнення страхових платежів за­стосовується не тільки при порушенні строків сплати зборів, але й у випадку штучного (необережного або навмис­ного) зменшення загальної суми страхових зборів. Причи­ни тут різні. Суб'єкти господарської діяльності іноді зани­жують розмір фактичних витрат на оплату праці, не вклю­чають у нього окремі виплати, додаткову оплату, премії й заохочення, натуральну оплату, а також інші види виплат.

Суми заборгованості за страхувальниками досить значні. Статистика свідчить, що вони становлять 20 % річного бюд­жету Фонду соціального страхування.

Фонд соціального страхування виступає як гарант мате­ріального забезпечення й надання різних видів соціальних послуг працівникам підприємств. Він має суворо цільове при­значення. Органи управління Фондом не можуть витрачати кошти на інші цілі, крім тих, для яких Фонд створений, і використати його кошти на цілі, не пов'язані з іншою діяль­ністю.

Кошти Фонду можна витрачати тільки відповідно до зат­вердженого кошторису на підставі рішень органів управління Фондом соціального страхування. Правом прийняття рішень про витрату коштів з Фонду соціального страхуван­ня наділені центральна і регіональні дирекції Фонду й відповідні профспілкові органи.

Однак рішення органів управління соціальним страху­ванням про витрату коштів можуть бути і правомірними, і протиправними. Хто повинен нести матеріальну відпові­дальність, якщо виплата зроблена на основі неправомірної дії органу управління соціальним страхуванням?

У юридичній літературі, та й на практиці, висловлюєть­ся думка, що переплати, допущені з вини органів соціаль­ного страхування, не повинні стягуватися за рахунок стра­хувальника. За це повинні нести матеріальну відпові­дальність ті посадові особи, які в результаті халатного відношення допустили переплати, необґрунтовані витрати страхових коштів. Але й страхувальники, що неправомір­но витрачали кошти державного соціального страхування, повинні внести до Фонду додаткові суми, крім тих, які вони витрачали з Фонду соціального страхування для своїх пра­цівників. Інакше кажучи, суми витрат, зроблені з порушен­ням установлених правил, не підлягають заліку в рахунок страхових внесків.

Велике значення для правильного використання коштів Фонду соціального страхування мають добре організовані облік і звітність, тобто контроль за дотриманням фінансо­вої дисципліни й оперативне реагування на порушення за­конодавства.

Облік і звітність витрат страхових коштів ведуть усі орга­ни управління Фондом соціального страхування. В обліко­вих документах повинні бути відображені дані про суми нарахованих внесків й інших платежів до Фонду соціаль­ного страхування, витрати за статтями, число оплачених днів тимчасової непрацездатності, кількість путівок, вида­них за рахунок коштів Фонду соціального страхування, витрати на оздоровлення дітей працівників підприємств на базах відпочинку, на виплату одноразових допомог, на на­родження дітей, на поховання.

Важливим статистичним документом є Звіт за встанов­леною формою щодо внесків до Фонду соціального страху­вання. Він складається суб'єктом господарської діяльності разом із профспілковим комітетом і надається у відповідне регіональне відділення виконавчої дирекції та галузеву проф­спілку.

Істотну роль у забезпеченні законності використання страхових коштів грає контрольно-ревізійна діяльність відділів виконавчої дирекції Фонду соціального страхуван­ня. Головне завдання контролю і ревізії: глибока й всебічна перевірка дотримання суб'єктами господарської діяльності діючих нормативних актів, що регулюють порядок форму­вання й використання Фонду соціального страхування, встановлення законності й доцільності фінансових операцій і дій посадових осіб підприємства, виявлення випадків не­правильної витрати коштів, вживання заходів до усунення виявлених недоліків.

Перевірці повинні піддаватися бухгалтерські докумен­ти про фактичні витрати на оплату праці працівників і на­рахованих внесків на соціальне страхування, платіжні до­ручення про перерахування підприємством або уповноваже­ним ним органом у встановлений термін страхових внесків на поточний рахунок дирекції Фонду у відповідному від­діленні банку. При цьому встановлюють також пра­вильність визначення суми страхових зборів, виявляють випадки її приховання у звітах, а також наявність заборго­ваності з внесків.

Результати перевірки (ревізії) фіксуються в акті і, як правило, розглядаються на засіданнях правління Фонду й президії галузевого комітету профспілки