4.2. Зміст принципів правового регулювання соціального забезпечення

Одним з основних принципів правового регулювання соці­ального забезпечення є принцип соціального забезпечення на умовах обов'язкового державного пенсійного страху­вання всіх працюючих громадян. Цей принцип складаєть­ся з Двох частин: загальності забезпечення й забезпечення на страховій основі. Перша його частина визначає коло осіб, що мають право на соціальний захист. Він закріплений у ст. 46 Конституції України й законах про соціальне страхувань ня та пенсійне забезпечення. Законодавство не передбачає обмежень у праві на одержання тих або інших видів соціаль­ного забезпечення за ознаками раси, кольору, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовни­ми або іншими ознаками. Воно гарантує реальне здійснення права на соціальне забезпечення всім категоріям громадян, незалежно від видів трудової діяльності, у тому числі осо­бам, зайнятим підприємницькою й творчою діяльністю.

Друга частина розглянутого принципу означає, що соці­альне забезпечення здійснюється на умовах обов'язкового державного пенсійного страхування при настанні конкрет­них страхових випадків, що викликали втрату працездат­ності. У пенсійному страхуванні закладені основні умови реалізації права на соціальне забезпечення. Наприклад, право на пенсію за віком поставлено в залежність від стра­хового стажу, заробітку й участі працівника у фінансуванні витрат на соціальне забезпечення.

Важливою умовою для пенсійного забезпечення є на­явність певного стажу роботи (страхового стажу), куди зараховуються тільки ті періоди, за які працівник сплатив обов'язкові збори (внески) у Пенсійний фонд України. Стаж роботи необхідний не тільки для одержання пенсії за віком, але й пенсій по інвалідності, за вислугу років, з нагоди втрати годувальника, а також при призначенні допомоги з тим­часової непрацездатності за рахунок коштів державного соціального страхування. Вимоги до тривалості страхово­го стажу цілком реальні й доступні для кожної працездат­ної людини.

Принцип різноманіття підстав, форм і видів соціально­го забезпечення застрахованих працівників (у всіх страхо­вих випадках). Даний принцип, як і попередній, закріплений у ряді статей Конституції України, що встановила різні фор­ми й види соціального забезпечення. До форм відносяться державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, ут­римання непрацездатних громадян в інтернатах та ін.⁹⁴

Законодавче встановлення таких видів пенсій, як пенсії по старості, інвалідності, при втраті годувальника, за ви­слугу років, допомоги, пільг і переваг ветеранам війни й праці, дає підставу стверджувати, що в нашій країні існу­ють численні види соціального забезпечення непрацездат­них громадян. Законодавець передбачив різні підстави, страхові випадки забезпечення працівників, що втратили працездатність, і, відповідно, установив види соціального забезпечення.

Різноманітна за видами державна допомога сім'ям з дітьми. Вона містить у собі кілька видів допомоги, передба­чених Законом України «Про державні допомоги сім'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р.⁹⁵

Турботою про ветеранів війни й праці є Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захи­сту» і «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». Цими законами встановлені численні пільги й переваги, види соціального обслуговування ветеранів. Крім того, для людей похилого віку й інвалідів функціонують інтернати системи соціаль­ного захисту. Інваліди забезпечуються засобами пересуван­ня, протезуванням. їм надається допомога в працевлашту­ванні й професійній реабілітації.

Принцип диференціації (різниці) умов і норм соціаль­ного забезпечення залежно від характеру й тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників. Цей принцип, сформульо­ваний у такому загальному виді, безпосередньо випливає з аналізу правових норм, що регулюють соціальне забезпечен­ня. У деяких інститутах права соціального забезпечення він проявляється більш чітко, в інших — у меншому ступені.

У чому проявляється сьогодні принцип диференційова­ного підходу у визначенні норм соціального забезпечення?

Найбільш характерними ознаками (підставами) для ди­ференціації соціальних виплат (пенсій, допомоги, надання пільг) є умови праці, характер трудової діяльності й держав­ної служби, страхові ризики, ступінь і причини втрати пра­цездатності, розмір заробітної плати. Наприклад, норми пенсійного забезпечення вище в тих працівників, які були зайняті на підземних роботах, на роботах з особливо шкід­ливими й особливо тяжкими умовами праці, у військово­службовців і працівників органів внутрішніх справ, дер­жавних службовців і науковців. Підвищенні пенсії при­значаються інвалідам війни, особам, що постраждали в Чорнобильській катастрофі, в залежності від групи інва­лідності, а також сім'ям загиблих військовослужбовців і деяких інших категорій громадян.

Диференційований підхід закладений і в законодавстві про соціальну допомогу сім'ям, що мають дітей, в залеж­ності від віку й числа дітей.

Яка ж головна мета диференціації в соціальному забез­печенні? її можна визначити наступним чином: облік кон­кретного соціального призначення того або іншого виду за­безпечення, виняток в тих випадках, коли цього вимагають інтереси суспільства або окремих категорій працівників, за­побігти зрівняльного підходу до рішення питань соціально­го забезпечення, створення деяких переваг для тих, хто більше й краще працював, трудився, служив там, де важко.

Однак, розглядаючи принцип диференціації, слід зазна­чити, що він проявляє себе не тільки в поліпшенні соціаль­ного забезпечення, але й використовується як критерій виз­начення норми забезпечення. Наприклад, законодавство передбачає зниження розміру пенсій для тих осіб, у кого не­повний стаж роботи, не призначаються надбавки до пенсій по старості на утриманців працюючим пенсіонерам, не вип­лачуються пенсії за вислугу років тим, хто не залишив ро­боту, що дає право на цю пенсію.

Більш суворі правила закладені в документах по рефор­муванню системи соціального забезпечення. Реформа соці­ального забезпечення повинна привести до відмови від зрівняльного підходу у визначенні розміру соціальних ви­плат. Намічено подальший якісний розвиток принципу ди­ференціації. Новою стадією його розвитку буде диферен­ційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріаль­ного добробуту.

Зросте розмір страхових внесків працівників у Пенсій­ний фонд, буде посилений зв'язок, залежність розміру пенсій від заробітної плати й суми страхових внесків. Уже сьогодні всі працюючі за трудовим договором (контрактом) громадяни сплачують внески до фонду пенсійного страхування в диференційованому розмірі від об'єкта оподаткову­вання.

Принцип забезпечення пенсіями й допомогами нарівні прожиткового мінімуму. Під прожитковим мінімумом ро­зуміється вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збережен­ня її здоров'я, набору продуктів харчування, непродоволь­чих товарів і мінімальних послуг, необхідних для задово­лення основних соціальних і культурних потреб особис­тості⁹⁶.

Прожитковий мінімум, як правова й економічна категорія, визначається нормативним методом розраховуючи на місяць по основних соціально-демографічних групах населення. На­приклад , окремо визначається прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років, від 6 до 18 років; для працездатних і непра­цездатних осіб. Прожитковий мінімум застосовується для оцінки рівня життя в Україні, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії по старості, соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю та інших соціальних виплат.

Прожитковий мінімум, як принцип соціального забезпе­чення, чітко зафіксований у ст. 46 Конституції України: «Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основ­ним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень жит­тя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого зако­ном».

Законодавство встановлює як види пенсій, так і порядок їх вирахування, а також розміри забезпечення пенсіями, рівень яких періодично підвищується. Розміри пенсійного забезпечення визначаються стосовно минулого заробітку працівника. Співвідношення між заробітком і пенсією, до­помогою, послугами й пільгами, одержуваними пенсіоне­рами, називається рівнем соціального забезпечення. Цей рівень у кожного робітника різний. Однак законодавцем встановлений мінімальний розмір пенсії по старості на рівні 20% середньої заробітної плати по галузях економіки України за рік, що був до призначення пенсії.

312 січня 2005 р. мінімальний розмір трудової пенсії по старості становить 332 грн на місяць.

Мінімальний розмір пенсії постійно коливається: був 284,69 грн, потім 332 грн, аз 1 жовтня 2006 року — 366 грн.

Прожитковий мінімум, як принцип соціального забезпе­чення, має потребу в корегуванні. Під прожитковим мініму­мом у соціальному забезпеченні розуміється співвідношен­ня споживчого бюджету й пенсії, при порівняльній харак­теристиці й оцінці стану пенсійного забезпечення, що проводиться відповідними міжнародними організаціями. Під рівнем соціального забезпечення розуміється саме це співвідношення. Про рівень соціального забезпечення мож­на судити лише в тому випадку, якщо такий вид забезпечен­ня, як пенсія, обчислена із заробітку, забезпечує прожит­ковий мінімум.

Фінансування соціального забезпечення за рахунок страхових внесків і державного бюджету. Цей принцип прямо пов'язаний із джерелами фінансування — Пенсійним фондом, фондами соціального страхування України, Дер­жавним бюджетом.

Державні фонди пенсійного забезпечення й соціального страхування становлять, по суті, економічну основу всієї системи соціального забезпечення. Наприклад, Пенсійний фонд України визнаний у правових актах як основний орган фінансування пенсійного забезпечення в країні. Його ста­тус закріплений у Законі України «Про загальнообов'язко­ве державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. і Положенні про пенсійний фонд України, затвердженому Указом Президента України від 1 березня 2001 p., де вка­зується, що призначення й виплата пенсій здійснюються з Пенсійного фонду України.

Організаційна відокремленість і особливий правовий статус Пенсійного фонду, як органу державної виконавчої влади, дозволяє акумулювати кошти цільового призначен­ня. Джерелами його фінансової частини є, як відомо, стра­хові внески (збори), які визначені й заздалегідь призначені на пенсійне забезпечення.

Страхові кошти поєднуються в загальнодержавному мас­штабі в бюджет Пенсійного фонду й вважаються фактично власністю держави, що має право на нього: володіє, ко­ристується й управляє цим фондом. Зрозуміло, що це пра­во здійснюється відповідно до цільового призначення фонду.

Конкретний прояв це знаходить у тому, що держава виз­начає розмір обов'язкових внесків і забезпечує їх своєчасне надходження, встановлює порядок призначення й виплати пенсій за рахунок коштів фонду, тобто правила його витра­ти. Якщо страхових коштів недостатньо для забезпечення всіх витрат на виплату пенсій, то держава вишукує додаткові асигнування у вигляді кредитів, дотацій і надходжень від податків на господарські операції.

Розмір (тарифи) страхових внесків у Пенсійний фонд виз­начені Законом України « Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997р. (з наступними змінами й доповненнями)⁹⁷.

Для роботодавців у 2007 році ставка збору страхових внесків установлена у розмірі 33,2 % від об'єкта оподатко­вування, а для фізичних осіб, що працюють на умовах тру­дового договору (контракту), — розмір внесків диференційо­ваний залежно від об'єкта оподатковування (при зарплаті, що не перевищує прожиткового мінімума 0,5 % від об'єкта оподатковування, понад прожитковий мінімум — розмір збільшений, залежно від зарплати, 2 % від об'єкта оподат­ковування). Однак практика показує, що багато праців­ників не сплачують страхові внески. Із 21,7 млн працюю­чих, зареєстрованих у центрі персоніфікованого обліку, внески в Пенсійний фонд не платять майже 5 млн чол ⁹⁸

У той же час сплата страхових внесків є безумовним обов'язком роботодавців і застрахованих осіб. Несплата внесків завдає шкоди фінансовим можливостям фонду.

Із коштів Пенсійного фонду виплачуються трудові пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «За особливі заслуги перед Україною»; громадянам, що по­страждали в результаті Чорнобильської катастрофи (з на­ступною компенсацією із Чорнобильського фонду); держав­ним службовцям, науковцям, військовослужбовцям строко­вої служби (з наступною компенсацією з держбюджету); цільові доплати на проживання, допомога на поховання й інші виплати, фінансування яких відповідно до законодав­ства покладено на Пенсійний фонд України.

Функції фінансування соціального забезпечення викону­ють також фонди соціального страхування. Таких фондів сьогодні три (фонди страхування від нещасних випадків на виробництві, фонд страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування по тимчасовій непрацездатності). Усі вони формуються шляхом страхових зборів, і кожний з них має своє призначення. За рахунок фондів Соціального страхування виплачуються допомога з тимчасової непра­цездатності, на випадок безробіття, відшкодовується зби­ток, призначається пенсія особі, якій заподіяна шкода здо­ров'ю у випадку виробничої травми або професійного зах­ворювання, фінансуються витрати на санаторно-курортне лікування й оздоровлення працівників і членів їх сімей.

Останнім часом активно проводиться в життя ідея про додаткове пенсійне забезпечення за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів. Але поки ні в економічно­му, ні в правовому відношенні це питання ще повністю не відпрацьоване. Система недержавних пенсійних фондів і страхових компаній розвивається повільно й істотного впливу на поліпшення пенсійного забезпечення громадян поки не робить⁹⁹.

Одним із важливих джерел фінансування соціального забезпечення є Державний бюджет, з якого виділяються прямі асигнування на пенсійне забезпечення військово­службовців і членів їх сімей, в основному офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки й інших військових формувань, передбачених Конституцією Украї­ни; працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, митниці, суддів, державних службовців, науковців і деяких інших категорій громадян.

В одній системі із зазначеними принципами діють такі принципи, як солідарність і субсидування, паритетність і обов'язковість участі роботодавців і працівників у нагро­мадженні страхових коштів, призначених для соціально­го забезпечення. Солідарність і субсидування, як принцип фінансового забезпечення тих, хто вже втратив праце­здатність. У свою чергу, нове покоління працюючих буде відраховувати кошти на соціальне забезпечення громадян, яких воно замінило в суспільному виробництві. Це і є чис­то соціальні гроші. І платять їх із фонду, субсидують ниніш­нім непрацездатним громадянам ті, хто ще продовжує пра­цювати.

Таким чином, існує як би «договір» поколінь: молоді — старим, і так у безперервному ланцюжку здійснюється пе­рерозподіл коштів від працездатних непрацездатним. Але цей зв'язок поколінь є лише частиною загального принци­пу солідарності. У його зміст входить також перерозподіл коштів між галузями економіки й регіонами, між перероб­ними й іншими галузями, регіонами-донорами. Поки цей порядок не діє, Страхові кошти концентруються в масштабі країни в Пенсійному фонді України й централізовано роз­поділяються (дотуються) по регіонах.

Принцип паритетності припускає пропорційне напов­нення бюджету Пенсійного фонду за рахунок обов'язкових внесків із заробітної плати працюючих і внесків робото­давців. Правда, це приведе до збільшення розмірів страхо­вих внесків працюючих громадян і зміщенню центра ваги сплати страхових внесків від роботодавців до працівників. Оскільки ті й інші повинні на паритетних засадах щомісяця вносити страхові платежі на рахунки фонду пенсійного забезпечення, то розміри їх повинні бути встановлені в ро­зумних пропорціях. Принцип обов'язковості участі грома­дян у пенсійному страхуванні установлює залежність пра­ва на одержання трудової пенсії і її розміру від тривалості страхового стажу й величини заробітку. Реалізація цього принципу невввиа забезпечуватися за допомогою системи персоніфікованого обліку страхових внесків громадян, що дозволить стимулювати їх зацікавленість в активній тру­довій діяльності й одержанні високих винагород за працю, а отже, мати більшу пенсію.

Програмою реформування системи пенсійного забезпе­чення передбачено активне впровадження в існуючу пен­сійну систему накопичувальних механізмів, поступовий перехід від принципу солідарності при фінансуванні трудових пенсій до накопичувальних фондів. Рішення цього питання закладено в новому Законі України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

До числа основних принципів права соціального забез­печення відноситься принцип державного управління соціальним забезпеченням. Цей принцип випливає із самої сутності державної системи соціального захисту. Держава встановлює види пенсій і допомоги, визначає порядок і умо­ви їх призначення, джерело фінансування, створює систему органів, через яку здійснюється управління соціальним за­безпеченням, і все це закріплено в законодавчих актах.

Органи державного управління соціальним забезпечен­ням являють собою систему органів державної виконавчої влади. Вони відносяться до органів спеціальної компе­тенції, що здійснюють свої повноваження в межах, встанов­лених законодавством. Управління здійснюється на цент­ральному й регіональному рівнях. У систему цих органів управління входять: Міністерство праці та соціальної по­літики України, обласні, районні управління праці та соці­альної політики, територіальні органи Пенсійного фонду правління й дирекції фондів соціального страхування.

Організація їх роботи регламентується спеціальними по­ложеннями, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

У діяльності органів Соціального страхування беруть участь на паритетних засадах профспілкові організації. Профспілки контролюють надходження й витрати страхо­вих внесків у бюджет соціального страхування, признача­ють допомоги з державного соціального страхування, на­правляють працівників підприємств і членів їх сімей на санаторно-курортне лікування й т.п.

Основні функції в області пенсійного забезпечення вико­нують територіальні органи Пенсійного фонду України. Вони займаються питаннями призначення й виплати пенсій.

Важливі завдання у сфері соціального захисту громадян виковують органи праці й соціальної політики. Вони при­значають допомогу сім'ям з дітьми, надають пільги й пере­ваги ветеранам війни, призначають допомогу самотнім і старим громадянам. На них покладені обов'язки по матері­ально-побутовому обслуговуванню й працевлаштуванню інвалідів, розгляду звернень громадян і прийняттю по них рішень, роз'ясненню законодавства, що носить обов'язковий характер для підприємств і організацій, що застосовують норми соціального захисту населення.

Поряд з органами праці та соціального захисту насе­лення питаннями соціального забезпечення займають­ся територіальні Пенсійного фонду (районні, обласні). Вони здійснюють пенсійне забезпечення усіх категорій гро­мадян.

Перераховувати всі органи та їх функції по здійсненню соціального забезпечення тут немає необхідності, тому що ці питання детально розглядаються автором у Третьому розділі підручника.

І, нарешті, принцип охорони й захисту права й законних інтересів громадян на соціальне забезпечення. Охорона суб'єктивних прав громадян є специфічним способом впли­ву правових засобів на суспільні відносини. Ряд авторів усі засоби, за допомогою яких забезпечується реальне здійснен­ня громадянами своїх прав, підрозділяють на засоби «охоро­ни» і «захисту», виходячи з різниці понять «охорона» і «за­хист»¹⁰⁰. Під «охороною» права розуміються заходи, спрямо­вані на попередження порушень, усунення причин, що їх породжують. Під «захистом» права — заходи, які застосову­ються при порушенні цього права.

Гарантування й охорона законних прав і інтересів грома­дян властиві нашому законодавству. Вони є складовою ча­стиною принципу законності й тому становлять зміст робо­ти кожного органу державної влади.

Існує ціла система гарантій, за допомогою яких можли­ве здійснення й відновлення порушених прав громадян в області соціального забезпечення. Засвоїм змістом гарантії мають різний характер. Важливу роль в охороні права гро­мадян на соціальне забезпечення грають правові гарантії, які виражаються не тільки у встановленні державного кон­тролю за реалізацією права громадян в області соціального забезпечення, але й у захисті їх від порушень.

Як правило, реалізація суб'єктивного права громадян на соціальне забезпечення не зустрічає перешкоди з боку територіальних органів пенсійного фонду й органів соціального захисту, що здійснюють призначення пенсій, допомоги, інших соціальних виплат. Однак, якщо той або інший орган незаконно відмовить. громадянинові в наданні йому певних видів забезпечення, то він може звернутись за допомогою не тільки до органів державної виконавчої влади, але й до судо­вих органів. Право на подачу скарги на рішення органу, що призначає пенсії, передбачено Законом України «Про загаль­нообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. (ст. 105). Скарга в цьому випадку являє собою фор­му реагування на факти порушення суб'єктивного права на пенсію. Вона служить засобом усунення й попередження цих порушень, засобом захисту прав.

За обліком викладеного можна зробити висновок, що вста­новлений порядок реалізації права на соціальне забезпечен­ня сприяє не тільки фактичному здійсненню, але й забезпе­чує охорону та відновлення порушеного права.

Розглянуті принципи правового регулювання соціально­го забезпечення, на нашу думку, є сьогодні основними, дію­чими. Подальше реформування системи соціального забез­печення припускає, що її принципи одержать якісно новий зміст і розвиток.