1.2.8. Здібності

Здібності – це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх. Здібності характеризують людину як особистість. Людина тому і є особистістю, оскільки відрізняється від інших людей своїми здібностями.

Здібності людини – “сплав” природних особливостей нервової діяльності і прогресивних змін її, зумовлених обставинами життя і виховання. Розрізняють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та ж людина може успішно оволодіти різними видами діяльності.

Спеціальні здібності – це такі властивості особистості, які дають змогу досягти вершин у певній вузькій діяльності (спорт, мистецтво, наука тощо). Різновиди діяльності мають свої спеціальні вимоги. У тому, як людина задовольняє ці вимоги, виявляються особливості її спеціальних здібностей. Спеціальні здібності тісно пов’язані з загальними, а останні виявляються у тих чи інших спеціальних здібностях.

Талант – видатні здібності в одній або декількох галузях діяльності, що виявляється у творчому розв’язанні завдань.

Геніальність – найвищий ступінь розвитку здібностей. Генії залишають глибокий слід в житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку науки, техніки, мистецтва.

Задатки – природні можливості розвитку здібностей кожної людини. Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний характер. Здібності – це реалізовані задатки людини.

Обдарованість визначається індивідуальною своєрідністю задатків кожної людини, тобто здатністю людини до розвитку її здібностей.

Організаторські здібності сприяють розвитку різних галузей суспільної діяльності і визначаються швидкою орієнтацією в ситуації, спостережливістю, творчою уявою та ініціативністю, сміливістю, твердістю, здатністю ризикувати.

Структура здібностей. Основні компоненти здібностей:

знання - показник розумового та загального духовного розвитку особистості;

уміння – знання людини в дії;

спостережливість – здатність людини швидко сприймати і помічати істотне;

пам’ять – внутрішня умова розвитку здібностей;

уява або фантазія;

мислення – вирішальний структурний компонент здібностей при навчанні;

мовлення – засіб спілкування людей і їх розумової та практичної діяльності;

мотивація;

наполегливість, сила волі.

Видатні люди відрізняються від відрізняються від інших тим, що у них ці властивості особливо розвинені і їх поєднання виявляється дуже сприятливим для успіху творчої діяльності.

ЛЕКЦІЯ 3

1.2.9. Комунікабельність

Комунікабельний – здатний, схильний до контактування (з’єднання), налагодження контактів і зв’язків. Найважливіший аспект людської діяльності – праця, пізнання, спілкування.

Спілкування – багатопланове явище, деяке містить комплекс компонентів, серед яких домінують три основні складові:

комунікабельність – здатність отримувати задоволення від процесу контактування;

соціальна спорідненість – бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей;

альтруїстські тенденції – прагнення безкорисливо робити добро людям.

Спілкування в найрізноманітніших його проявах – основний компонент

Риси комунікабельності. Допитливість породжує увагу, спостережливість, пам’ять на все, що стосується оточуючих. Комунікабельна людина не є надзвичайно компанійською, але неперевершена у спілкуванні. Комунікабельна людина дуже спокійна. Її супутні риси: відкритість сприйняття, легкість переключення уваги, невимушеність у поведінці, деякий авантюризм, душевний спокій. Комунікабельна людина сприймає ваш погляд як погляд старого знайомого. У контакті, у саморегуляції – висока чутливість до змін. Реакція швидка і точна. Вловлює найтонші інтонації у бесіді. Бесіда йде гладко і приємно. Супутні риси: тактовність, кмітливість, дотепність, артистизм. Комунікабельна людина – прекрасний оповідач, імітатор, володіє багатством жестів та інтонацій, легко перевтілюється. На фоні добродушності комунікабельна людина не позбавлена агресивності, як необхідного у людських стосунках підтексту сили. Комунікабельній людині притаманні відкритість, відсутність забобонів, несприйняття будь-яких інших думок і поглядів. Без симпатії не може виникнути зацікавлення. Випромінювання доброзичливості повертається відбитим світлом – симпатією. Такий своєрідний комунікабельний ідеал людини.

Причини поганої комунікації. Це недостатнє розуміння важливості спілкування. Деякі керівники вважають, що підлеглі повинні виконувати їх вимоги без зайвих запитань і їм не обов’язково знати про загальний стан справ. Там підлеглі шукають відповідь, де інформація не завжди достовірна, не довіряють таким керівникам. 20…30% інформації від адміністрації надходить до робітників, а до керівників – не більше 10 % запитів робітників.

Неправильна установка свідомості. Установка свідомості – це ставлення людини до оточуючих, яке базується на досвіді життя. Дефекти установки свідомості виражаються в стереотипах мислення, упередженості уявлень, неправильних стосунках, нехтуванні фактами.