Умовні правочини вчиняються:

а) з відкладальною обставиною. На момент вчинення такого правочину права та обов'язки не виникають, а їх настання відбувається при наступі відкладальної обставини, (наприклад: укладення договору найму житла, за яким виникнення прав та обов'язків наступає при вступі наймача у шлюб).

б) із скасувальною обставиною. Права та обов'язки за таким правочином настають при його вчиненні й існують до наступу скасувальної обставини (наприклад, студенти проживають у гуртожитку до закінчення або виключення з університету).

Вимоги до обставин у правочинах:

а) наступ обставин має бути об'єктивно можливим;

б) сторонам не повинно бути відомо, наступить така обставина чи ні;

в) обставина може настати у майбутньому, однак вона може існувати і на час вчинення правочину за умови, що сторони не знали цього.

г) обставина вважається такою, що настала, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це вигідно. У свою чергу, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала. Зазначені наслідки не наступають, якщо настання чи ненастання обставин викликано добросовісними діями однієї зі сторін (наприклад: покупець уклав договір купівлі-продажу квартири за умови, що продавець протягом місяця буде проживати у цій квартирі та придбає собі іншу. Покупець допоміг продавцю у пошуках квартири). Оскільки недобросовісності у діях сторони, яка була зацікавлена в цьому, не було, відкладальна обставина в такому випадку вважається такою, що настала).

У залежності від ступеню ризику правочинів є алеаторні правочини, у яких невідомі деякі обставини як умови договору (н: у д-рі довічного утримання невідома дата смерті відчужувача).

У залежності від ступеню довіри правочинів є фідуціарні правочини, які потребують особливої довіри сторін при їх вчиненні (наприклад: договір доручення). Втрата довіри може призвести до відмови від нього (його розірвання).

3. Умови дійсності правочинів

При перевірці умов дійсності правочинів діє презумпція правомірності правочину, яка полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Ця презумпція відповідає принципу приватного права: дозволено усе, що прямо не заборонено законом. Спростування презумпції передбачається шляхом визнання неправомірності, недійсності правочину прямим приписом закону або судом.

Правочини є дійсними, якщо дотримані такі вимоги:

• щодо законності змісту правочину – учасники повинні враховувати вимоги щодо здійснення цивільних прав, зміст правочину не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадянського суспільства;

• щодо цивільної дієздатності суб'єктів до вчинення правочину – фізична особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; юридична особа має загальну правоздатність, може вчиняти правочини, якщо їх вчинення не суперечить її правовому статусу, якщо не треба отримувати спеціальну ліцензію тощо.

• щодо відповідності волі та волевиявлення; тобто формування волевиявлення учасника правочину має бути вільним від чинників, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля) відповідність форми вчинення правочину вимогам закону.

• щодо спрямованості правочину на реальне настання правового результату. Кожний правочин має правову ціль, яка повинна бути законною та досяжною.

• щодо захисту прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб. Правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

• щодо дотримання передбаченої законом форми правочину.

Форма правочину – це спосіб фіксування волевиявлення учасників.

Конклюдентна форма – воля учасників правочину не висловлюється, однак їх поведінка засвідчує їх волю до настання певних правових наслідків (н: оплата проїзду у транспорті).

Шляхом мовчання воля може бути виражена тільки у випадках, передбачених у законі або договорі (н: якщо орендатор продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень орендодавця).

Усна форма правочину полягає у тому, що воля учасників висловлюється безпосередньо словами. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, якщо недодержання іншої форми не має наслідком їх недійсність.

Письмова форма – це фіксація змісту в одному чи кількох документах: листах, телеграмах, за допомогою електронного або інших технічних засобів зв'язку, де учасники власноручно вчиняють підпис, скріпляють печаткою. Допускається факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису тощо. Проста письмова форма застосовується у правочинах, щодо яких законодавством вимагається така форма, а також у правочинах між юридичними особами. У випадках, вказаних в законі, або за погодженням сторін, недотримання простої письмової форми тягне недійсність правочину (наприклад: правочин щодо неустойки).

Нотаріальна форма правочину здійснюється нотаріусами лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін (наприклад: правочини щодо нерухомості).

Державна реєстрація правочинів – це публічно-правовий засіб забезпечення стабільності та прозорості обігу майна, що здійснюється у випадках, встановлених законом (наприклад: землі, нерухомості). Правочин, який підлягає реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації.