6. Поняття та зміст еколого-ценотичних стратегій розвитку рослин в агрофітоценозах.

Відомо, що агрофітоценоз є складною біологічною системою. B.C. Флейшман в якості складної системи визначає таку, поведінці якої властивий акт рішення, інакше кажучи, вибір (не обов'язково інтелекту­альний) деякої стратегії поведінки. Вибір стратегії поведінки передбачає наявність мети, якої намагається досягти система.

Стратегічна мета агрофітоценозу визначається еколого-ботанічним змістом його компонентів, який більш детально описаний у попередніх темах. Коротко зміст його можна визначити терміном - піонерне угрупу- вання повністю порушеного екотопу, яке відрізняється від природного піонерного фітоценозу лише тим, що домінуючий вид вводиться в склад агрофітоценозу людиною і його едафічні властивості підтримуються всім комплексом заходів вирощування. Але це не змінило суті і природу піонерного угрупування, стратегічною метою якого є захоплення пору­шеного екотопу і накопичення максимально можливої біомаси на оди­ниці площі. Тактика досягнення цієї мети полягає у використанні для цього різних видів рослин з максимально вигідним для угрупування в цілому розподілом і розміщенням їх популяцій у просторі і часі. Цього можливо досягти лише при наявності великого вар'їрування біологічних властивостей різних видів.

У різноманітті біологічних властивостей різних видів сільськогос­подарських культур і бур'янів важко знайти доцільність, їх призначення і роль для виду без розуміння загальної стратегічної їх спрямованості. Властивості кожного виду описуються великою кількістю показників, які можна згрупувати в кілька груп:

• екологічні - характеризують вимоги даного виду до кліматичних й екотопічних умов;

• онтогенетичні - характеризуються сумою морфологічних ознак;

• біологічні - біологічними показниками розвитку рослин.

Кожен показник не є сталою величиною, його значення коливаєть­ся в певних межах, які визначаються критичними значеннями мож­ливого існування, якщо це стосується екологічних характеристик (вимог рослин до зовнішнього середовища) або генетичним потенціалом (дов­жина колоса, стебла, облиствленість і т. д.), якщо це стосується онтоге­нетичних характеристик даного виду в цілому, або точніше рослин цього виду в конкретних фазах розвитку.

Пристосування (здатність виду змінювати свої біологічні властиво­сті) називають пластичністю. Пристосування можна розглядати на рівні угрупування, виду чи життєвої форми. Механізм пластичності на кожно­му з цих рівнів різний, але основною метою пластичних змін організму на будь-якому рівні - зберегти та забезпечити відтворення і поширення виду. Однією з головних причин наявності пластичних властивостей у рослин є обмежена їх можливість уникнення несприятливих умов шля­хом пересування в просторі з біологічною швидкістю прийнятною для конкретної рослини, що є найбільш характерною рисою для тварин.

У фітоценології для загальної характеристики сукупності прис­тосувань утвердився і став популярним термін еколого-ценотична стра­тегія виду. Т.А. Работнов запропонував розуміти під еколого-ценотич- ними стратегіями розвитку виду сукупність пристосувань, що забезпе­чують йому можливість існування разом з іншими організмами і займати визначене місце у відповідних біоценозах.

Багато працювали в цьому напрямі Мак-Ліод-Піанкі, Раменський, Грейм, Уіттекер. Кожен з них запропонував свої типи стратегій. Узагаль­нюючий варіант запропонований Б.М. Міркіним потрібно розуміти, що виділення типів стратегій росту рослин в угрупуваннях є лише однією зі спроб класифікації рослинності. Вона є штучна з причини:

• індивідуальності кожного виду, бо це корінна ознака певного виду;

• контінуальності природи рослинності - переважання непрерив- ності над дискретністю.

Все це створює умови, які зумовлюють завжди присутність перехід­них видів, котрі з рівною долею імовірності можна віднести до кількох таксономічних одиниць відразу. ЕЦС (еколого-ценотична стратегія) вра­ховує ауто (індивідуальну) і синекологічну (групову) природу адаптації і в цілому тип ЕЦС відображає "тріаду виживає мості":

1. Здатність популяції протистояти конкуренції і захоплювати та утримувати певний об'єм екологічної ніші.

2. Переживати стреси, котрі викликані біотичними, абіотичними та антропічними факторами.

3. Поновлюватися після порушення.

Таким чином, ЕЦС виду відображає позицію виду у фітоценозі і ха­рактер його взаємовідносин з іншими компонентами. По своєму змісту це поняття, в першу чергу, генотипічне, але ця інтегральна оцінка до­статньо пластична, що зумовлено пластичністю кожного виду.