Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
материал для самостійного опрацювання.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
199 Кб
Скачать
☆
  1. Вплив густоти стояння на популяції бур’янів.

Склад і структура популяцій бур'янів значною мірою визначається густотою їх стояння, або інакше - рівнем їх присутності в складі агрофі­тоценозу. Рівень присутності визначає такий агрономічний показник як площу індивідуального живлення рослини.

Реакція рослин конкретного виду на зміну площі живлення зале­жить від їх біологічних особливостей і визначається еколого-цено- тичною стратегією їх розвитку.

Зміна вікового спектра при зменшенні площі індивідуального жив­лення рослини посилює внутрішньовидову конкуренцію, що призводить до змін, які підчиняються правилу Сукачова (1941). Згідно цього прави­ла збільшення інтенсивності конкуренції у однорічних рослин прискорює темпи їх розвитку і проходження фенофаз, а у багаторічних рослин на­впаки - розтягує проходження фенофаз розвитку. Пояснюється це стра­тегією розвитку, яка відобразилась у процесі природного (розвитку) від­бору цих груп рослин.

У однорічників підсилення темпу розвитку повинно забезпечити відтворення виду через плодоношення, бо інакше вид міг би загинути. У багаторічників реакція виражається в збереженні даної конкретної рос­лини для майбутнього розвитку і відтворення виду, бо у даної групи ро­слин є можливість розвиватися і в наступному сезоні, утримавши захоп­лену екологічну нішу за собою.

Показником віталітетного спектра може бути, як ми вже відмічали, висота рослин. Рослини по-різному реагують на площу індивідуального живлення. У рослин довгого дня вона зростає із зменшенням площі жи­влення, а у рослин короткого дня - зменшується. Ця залежність спосте­рігається як в надземній частині, так і в підземній.

У процесі формування зарослі лободи білої і становлення її струк­тури індивідуальна площа живлення поступово збільшується (за вегета­ційний період приблизно в 4 рази), а різниця по площі живлення між окремими рослинами - навпаки майже вдвічі зменшується. Таким чи­ном, у природних заростях у ході розвитку відбувається оптимізація як густоти стояння, так і площі індивідуального живлення.

Вікова різниця в популяції даного виду поступово знижується вна­слідок стиснутого періоду появи сходів і постійного зменшення його долі в загальному часі росту і розвитку зарослі. В популяції лободи білої вза­галі виділяють 3 фенологічних (зверхрання, середня і пізня) та 5-6 мор­фологічних груп, які досить чітко виділяються в чистих заростях даного виду по темпу ростових процесів в онтогенезі.

Для першої морфобіологічної групи характерний інтенсивний поча­тковий ріст, а потім - довге його послаблення. Для другої - невпинний швидкий темп росту, третьої - різка зміна швидкого початкового росту повільним його темпом у подальшому, для четвертої - рівномірний се­редній темп росту і розвитку, для п'ятої - підвищений темп росту в кінці вегетації.

Вирощування ізольованих потомств представників цих груп протя­гом шести поколінь показало, що вони мають високий ступінь самовід­творення - 72%. Це ще раз підтверджує думку про те, що лобода біла є поліморфним видом.

На динаміку проходження фаз розвитку впливає і сільсь­когосподарська культура. Загальним правилом Юрін вважає, що такі культури як льон, жито, пшениця, овес прискорюють розвиток бур'янів, а просапні культури (картопля, кукурудза) та бобові культури суцільного посіву - уповільнюють. У складному агрофітоценозі ранній компонент прискорює розвиток пізнього.

Багаторічні бур'яни мають свою специфічну реакцію на площу ін­дивідуального живлення. При цьому змінюється не тільки віковий і віта­літетний спектр популяції, а й тактика відтворення виду. Це виражаєть­ся в зміні співвідношення генеративного і вегетативного способу роз­множення, які обидва характерні для багаторічних бур'янів.

Досліди Е.Л. Любарського, Н.Ю. Маркової (1987) показали, що жов­тець повзучий має оптимальну густоту стояння в межах 30 + 6 шт/м2. Оптимальною дана щільність вважається тому, що як при збільшенні, так і при її зменшенні популяція даного виду прямує до оптимальної. Темп переходу до оптимальної густоти стояння складав: при низькій - 1-2 роки, а при високій початковій щільності - 1 рік.

При малій щільності вегетативні паростки жовтеця повзучого мали найбільш інтенсивний ріст. Так, при 4 шт/м2 до осені довжина пагонів досягала 310-263 мм, а при 25 шт/м2 лише 40-50 мм. При щільності 4-9 шт/м2 всі рослини цвіли, але плодів не дали. Зате мали вегетативні па­гони по 2-3 штуки на рослині. Повністю переважав вегетативний спосіб розмноження. Причиною переважного вегетативного розвитку жовтеця повзучого при низькій щільності може бути (по Н.Ф. Леваковському) різ­на конкурентна спроможність раметів і гаметів. Рослини, що утворилися з вегетативних зачатків мали вищу конкурентну здатність ніж ті, що з'явилися з насіння.

При високій щільності (100 шт/м2) рослини практично не утворю­вали пагонів, але їх насіннєва продуктивність була максимальною і складала 25 плодиків на рослину - переважав насіннєвий спосіб роз­множення. Чим вище густота стояння, тим більша диференціація осо­бин у популяції.

При щільності 25 шт/м2 (близька до оптимальної) жовтеця повзу­чого, 50% рослин не утворили вегетативних пагонів розмноження, але цвіли і дали насіння, хоча насіннєва продуктивність їх значно поступа­лася рослинам із загущених ділянок (16 плодиків). Друга половина по­пуляції утворила вегетативні пагони й одночасно цвіла, але плодиків не сформувала. При оптимальній щільності роль вегетативного розмно­ження стала другорядною.

Кількість вегетативних пагонів може служити показником близькості популяції даного виду до оптимальної (0,5-1,0 шт/м2), а відповідно і ви­значення переважаючого способу розмноження для вибору засобу ре­гулювання рівня його присутності у складі агрофітоценозу. Таким чином, стратегія виду завжди реалізується через склад і структуру його попу­ляції найбільш надійним і економічним шляхом.