2. Критерії прийняття управлінських рішень.

В системі контролінгу існують наступні критерії прийняття управлінських рішень: за обсягом і структурою; «виробляти чи купувати»; ціноутворення; управління матеріальними потоками. Види управлінських рішень та критерії їхнього відбору представлені у табл. 44.

Таблиця 44

Види управлінських рішень та критерії їхнього відбору

Вид управлінських рішень	Критерії
Короткострокове планування виробничої програми (обсяг і структура випуску)	При неповному завантаженні потужностей і відсутності вузьких місць в якості критерію визначення використовують абсолютну суму покриття, тобто різницю між ціною і змінними витратами. При наявності на підприємстві одного вузького місця в якості критерію виступає відносна сума покриття.
Вибір між власним виробництвом і закупівлею на стороні («виробляти або покупати»)	Вибір критеріїв прийняття рішень залежить від ступеня завантаження виробничих потужностей. Якщо потужності підприємства недовантажені, необхідно порівнювати витрати на придбання з додатковими витратами, які виникнуть в результаті самостійного виробництва. Якщо в результаті власного виробництва виникає одне вузьке місце, до витрат необхідно додати упущену вигоду – суму покриття від якої доводиться відмовитися через виникнення вузького місця. Якщо є велика кількість вузьких місць рішення можна отримати лише при використанні апарату лінійного програмування.
Встановлення цін на продукцію (визначення нижньої межі ціни продукції)	Для традиційного асортименту ціна встановлюється на основі змінних витрат. Ціна на будь-який вид продукції не повинна бути нижче змінних витрат на його виробництво. Крім того, отримана в результаті сума покриття (за всіма видами продукції, робіт, послуг) не повинна бути меншою постійних витрат. Для додаткових контрактів, тобто одноразових контрактів на поставку продукції, не передбачених планом, основа для встановлення ціни – змінні витрати. Оскільки ціна реалізації за контрактами, передбаченими виробничою програмою, вже покриває постійні витрати, додаткові контракти навіть при більш низькій ціні можуть вносити свої внесок у підвищення прибутковості підприємства.

При визначенні оптимальної виробничої програми на першому плані стоїть досягнення високої рентабельності. Проблематика планування виробничої програми визначається видом та кількістю вузьких місць у виробництві. Для максимізації майбутнього грошового потоку необхідно мати інформацію о можливих позитивних та негативних тенденціях розвитку економічної обстановки для підприємства. Для захисту підприємства від можливих відхилень від планових показників рекомендується обрати один із перелічених курсів:

- випуск нових товарів для збуту на вже існуючих ринках збуту;

- випуск нових товарів для збуту на нових ринках;

- створення нових ринків для товарів, які випускаються.

Класифікація витрат на постійні та змінні привела до виникнення методу прямого віднесення витрат на собівартість товару (робіт, послуг). Даний метод оснований на розрахунку сум покриття. Метод прямого віднесення витрат дозволяє визначити витрати, на які необхідно звернути особливу увагу при прийнятті рішень, а саме: продовжувати або припинити випуск товарів та прийняти або відхилити спеціальне замовлення.

При ухваленні рішення про припинення або продовження роботи з групою товарів (робіт, послуг) від залежності кількості вузьких місць на підприємстві використовують різні критерії прийняття рішень: питомий маржинальний прибуток, питомий маржинальний прибуток на одиницю вузького місця, упущена вигода.

Включення продукції (робіт, послуг) до виробничої програми здійснюється у порядку убування відносного маржинального прибутку, що забезпечує оптимальний розподіл ресурсів. Вузьким містом на підприємстві можливо вважати поломку устаткування, зрив поставок матеріальних ресурсів і т. ін. Необхідно мати на увазі, що незалежно від того, яке рішення буде прийняте, це не потребує від підприємства притягнення додаткових коштів. Якщо припинити роботу з даним видом товару (робіт, послуг), то кошти, що звільнилися, можна використовувати для додаткового випуску іншого товару або розширення ринку робіт, послуг.

Прийняти або відхилити спеціальне замовлення необхідно розглядати по двох напрямках: коли є можливість збільшити випуск продукції та коли виробничі потужності не дозволяють збільшити випуск продукції й отже підприємству необхідно зменшити продаж свого товару на внутрішньому ринку. Як у першому, так і в другому випадку необхідно мати на увазі, що накладні постійні витрати підприємства від продажу на внутрішньому ринку і витрати на збут при постачанні товарів на експорт не входять у розрахункову собівартість.

Критерії прийняття рішень «виробляти або купувати» використовуються у тому випадку, якщо виготовлення власними силами не потребує розширення виробничих потужностей. Якщо при власному виробництві виникає одне вузьке місце, то до витрат необхідно додати упущену вигоду (суму покриття, від якої підприємство відмовиться внаслідок виникнення вузького місця). При ухваленні даного рішення також необхідно також враховувати якість продукції, термін доставки та взаємовідносини з постачальниками.

Критерії прийняття рішень при визначенні нижньої межі ціни продукції (робіт, послуг) залежить від виду угоди та завантаження потужностей. Для традиційних асортиментів ціна встановлюється на базі змінних витрат. Ціна додаткових замовлень залежить від завантаження потужностей. Якщо на підприємстві існує недовантаження потужностей, то межа ціни може бути визначена на рівні планових змінних витрат на одиницю продукції по замовленню. Якщо додаткове замовлення веде до появи вузьких місць, то додатково вироблена продукція витісняє з виробничої програми вироблені раніше продукти і підприємство втрачає частину суми покриття. І, як наслідок, підприємству необхідно покрити не тільки постійні витрати, а і упущену вигоду.

Критерії прийняття рішень у керування матеріальними потоками на підприємстві включає використання різних видів моделей. Серед моделей керування запасами виділяють:

- модель оптимального обсягу замовлення;

- модель рівня й інтервалу повторного замовлення;

- модель прийняття рішень в умовах існування оптових знижок;

- модель керування запасами при допустимому дефіциті;

- модель визначення резервного запасу.

Використання перелічених моделей дозволяє оптимальним образом визначити необхідну кількість запасів при різних умовах функціонування підприємства. Вибір та використання конкретної моделі напряму залежить від підприємства, а саме від особи, що приймає управлінське рішення. Обґрунтовування ухваленого управлінського рішення супроводжується розробкою бюджетів.