5. Особисті та майнові відносини між подружжям

Загальна різниця в юридичній природі шлюбів cum manu і sine ma n u природно позначається на різному обсязі як особистих, так і майнових відносин між подружжям.

При шлюбі cum manu, як уже зазначалось, жінка цілком підпорядкову­валась владі чоловіка і юридично перебувала на становищі дочки. Отже, в особистому відношенні вона підлягала юридично необмеженому праву чоло­віка, який міг домагатись її від кожної третьої особи, навіть від родичів і проти її волі, за допомогою віндикації. Він мав право піддавати жінку будь-якому покаранню. У своїх вчинках чоловік був обмежений лише громадською дум­кою.

Той же принцип підлеглості визначав майнові відносини між подружжям. Усе, що жінка мала до шлюбу і що вона набула після шлюбу, належало чоло­вікові, повному і безконтрольному власнику. У випадку неспроможності чоловіка майно жінки йшло на задоволення його кредиторів. Однак така май­нова несамостійность жінки компенсувалась тим, що вона нарівні зі своїми дітьми мала спадкове майно після чоловіка і всіх його агнатичних родичів.

Зовсім інакше складаються відносини між жінкою і чоловіком у шлюбі sine manu. У цьому шлюбі принцип підлеглості жінки чоловіку поступаєть­ся перед місцем принципу рівності. Щоправда, чоловік мав право вимагати повернення жінки від третіх осіб, які утримували її проти волі. Перебуваючи у шлюбі sine manu, дружина набувала ім'я чоловіка, поділяла його грома­дянське становище, мала одне .місце проживання з чоловіком, який повинен був її утримувати, представляти і захищати в суді. Проте в разі незгоди між подружжям остаточне рішення було за чоловіком.

Відповідно до цього ж загального принципу регулювалися і майнові відно­сини між подружжям. В їх основі був принцип роздільності. Майно жінки і чоловіка становило зовсім незалежні одна від одної маси. Усе, що жінка мала до шлюбу і що вона набула під час шлюбу, належало їй, було її власністю, якою вона«>могла розпоряджатися і користуватися, не питаючи на то згоди чоловіка. Чоловік та жінка могли вступати в найрізноманітніші майнові відно­сини. Жінка могла доручити чоловікові управління всім своїм майном. З цією метою між ними укладався договір доручення. Однак, якщо стосовно якоїсь речі між подружжям виникав спір з питання власності, то допускалася презум­пція, що річ належить чоловікові, аж поки жінка не доведе, що право власності на дану річ належить їй. І нарешті, пожружжя не могло пред'являти одне до одного інфамних позовів (принижуючих честь). У разі необхідності подруж­жю надавалися аналогічні позови, які не тягнули за собою і n f a m і а. До майнових відносин подружжя відносять придане і подарунок. Придане. Уже в стародавні часи склався звичай під час укладення шлюбу давати   чоловіку  придане,  яке  має  назву  d o s.   Під  приданим розуміли те майно, яке передавалося чоловікові дружиною, її батьком або третьою осо­бою (опікуном) на покриття витрат по господарству, щоб полегшити труднощі молодої сім'ї. Отже, початкове призначення приданого було допомогти чоло­вікові нести загальносімейні витрати. Проте згодом', крім цього призначення, придане певною мірою гарантувало від необгрунтованих розлучень з боку жінки.

У римському праві придане має свою довгу історію. З самого початку воно переходило назавжди у повну власність чоловіка. Придане не підлягало по­верненню родині жінки ні у випадку її смерті, ні навіть у випадку безпідставного розлучення з боку чоловіка. Але оскільки розлучення траплялися зрідка, то питання про, долю приданого ані в житті, ані в законодавстві не ставилося. Однак в період пізньої республіки, коли панувала аморальність і, як наслідок, посилилися розлучення, брак правового регламентування приданого створю­вав неабиякі труднощі. Постала потреба у будь-якому разі юридично забезпечити інтереси подружжя. Найперше про це стали турбуватися самі зац­ікавлені особи. Жінка або її родичі, укладаючи шлюб і встановлюючи придане, вимагали від чоловіка у формі стипуляції гарантування того, що на випадок

розлучення або смерті чоловіка придане має повертатися дружині або її бать­кові. За передбачених у застереженні умов жінка або батько одержували проти чоловіка або його спадкоємців суворий позов.

Звичай подібних застережень закріпився настільки, що навіть тоді, коли воно було випущено, вважалося несправедливим, коли чоловік, даючи жінці розлучення без всякої на те причини, утримував придана. Виразником цієї не­справедливості і тут став претор, який почав давати жінці позов bone fidei. На підставі цього позову були вироблені юриспруденцією найближчі норми кла­сичного права про придане. Головні положення цього права зводилися ось до чого. За загальним правилом придане залишалося чоловікові, якщо шлюб при­пинявся внаслідок смерті дружини, а в разі смерті чоловіка придане завжди поверталося дружині або їй разом з батьком. Придане поверталося жінці й тоді, коли шлюб припинявся розлученням за ініціативою чоловіка або з його вини. Проте, якщо жінка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлучення сталося внаслідок її поведінки, придане зали­шалося чоловікові. Однак у всіх випадках, коли чоловік мав повернути придане дружині, за певних умов він мав право на деякі відрахування з нього для утри­мання дітей, які залишалися за ним.

Отже, обов'язок чоловіка повернути придане у випадку припинення шлю­бу був визнаний в законі. Однак, перебуваючи в шлюбі, чоловік вважався власником приданого і міг його якимось чином відчужувати, витратити, тому вимога дружини про повернення приданого могла не задовольнятися. Щоб захистити жінку від таких випадків, закон Юлія забороняв чоловікові відчу­жувати дотальні нерухомості без її згоди. Під заборону почали підпадати не тільки акти прямого відчуження, але й всі ті, які могли згодом привести до відчуження, зокрема застава.

Імператор Юстиніан пішов далі у цьому напрямі. Якщо в класичному праві чоловік утримував придане у випадку смерті дружини, то Юстиніан приписав повернення приданого її спадкоємцям. Крім того, він заборонив відчуження дотальних нерухомостей навіть за згодою жінки.

Отже, за пізнішим римським законодавством придане залишалося чолов­ікові лише в разі розлучення з вини жінки як штраф за провину.

Завдяки обов'язку повертати придане і забороні відчужувати нерухомості вже в класичну епоху чоловік, хоч юридично залишався власником придано­го, але фактично був не чим іншим, як простим користувачем приданого на час шлюбу. Це свідчить про те, що права жінки на придане безперервно зрос­тали.

Подарунок (donatio). Ще в Стародавньому Римі був звичай перед шлю­бом робити подарунки з боку родини чоловіка для створення економічної основи сім'ї. Особливого значення вони набули після того, як виявилася інша - штрафна - функція приданого (d o s). Якщо жінка у випадку безпідставного

розлучення з свого боку ризикувала втратою приданого, то й чоловік у разі розлучення з його вини був зобов'язаний повернути жінці придане (d o s) і віддати їй подарунок (donatio).

За звичаями Стародавнього Риму, подарунок треба було підносити до шлю­бу. Будь-яких правових норм, які б визначали правове становище подарунку, в'цей час не було. Навіть в епоху класичного права норми щодо подарунку не набули повного розвитку. Лише законодавство останніх імператорів (Юсти-на, Юстиніана) надало цьому інституту більш закінченого вигляду. Насамперед дозволялось в інтересах рівності і справедливості в майнових відносинах між подружжям робити цей подарунок і під час шлюбу. По-друге, батько чоловіка був зобов'язаний піднести подарунок так само, як батько жінки давати прида­не. Вартість подарунку повинна дорівнювати вартості приданого. Крім того, з метою найкращого захисту жінки стосовно одержання подарунку на випа­док розлучення з вини чоловіка була встановлена заборона відчуження подарунку.

Так поступово складається римська система майнових відносин між под­ружжям. Принцип юридичної роздільності майна аж ніяк не був перешкодою у міцних шлюбах, проте гарантовано захищав і чоловіка, і жінку у шлюбах нетривких. Цей принцип, який тепер визнаний небагатьма законодавствами, бтановив основу римської системи майнових відносин між подружжям.

Висновки до теми. Характерною рисою римського приватного права було те, що головним суб'єктом приватноправових відносин був римський громадянин, насамперед захищалися його інтереси, вони ставилися вище державних. Правовий статус римського грома­дянина визначався його майновим станом.

Завдання для самоконтролю

1. Хто такий суб'єкт права та від чого такий статус залежить?

2. Чи були раби суб'єктами цивільного права?

3. З чого складалася повна правоздатність, хто її мав та що він міг робити?

4. Якими саме цивільними правами могли бути наділені громадяни Римської держави?

5. З яких трьох статусів складалася повна цивільна правоздатність римського фомадянина? Чи були в принципі можливими зміни у цих трьох статусах в бік підвищення? Пониження?

6. Як виникала та припинялася правоздатність?

7. Які особи визнавалися безчесними та обмежувалися у правах?

8. Що таке дієздатність? Як це питання трактувалося у римському приватному праві?

9. Чи мали жінки в Римі однакову право- і дієздатність з чоловіками? В чому полягала різниця?

10. Кому і у якому порядку призначалися опікуни? В чому полягали обов'язки опікунства?

11 Як набувалося і втрачалося громадянство Риму?

12. Чи дійсно громадяни Риму були рівні між собою у своїх цивіль­ них правах? Назвіть приклади нерівності.

13. Хто такі латини? В чому полягали відмінності в правовому стано­ вищі латинів різних категорій?

14. Хто такі перефіни? Якими правами вони користувалися? Чи мог­ ли перефіни стати фомадянами Риму?

12. Яким був юридичний статус рабів?

13. Що таке рабський пекулій та чому він виник?

12. Що могло стати підставою для відпуску раба на волю? Чи мав вільновідпущеник рівні права з вільнонародженими? Чим був зобов'язаний вільновідпущеник своєму колишньому господарю та його сім'ї?

13. Чи була можливість у Стародавньому Римі просування плебеїв по суспільній драбині?

14. Хто такі колони? Як і чому відбувалося прикріплення колонів до землі?

12. Якими були перші юридичні особи?

13. Чому виникла потреба придумати юридичні особи?

14. Які особливості мають корпоративні об'єднання?

12. Вкажіть два типи юридичних осіб в римському праві. Як виника­ ли і припиняли свою діяльність юридичні особи?

12. Надайте правову характеристику договору товариства?

12. Які вимоги до створення та припинення корпорацій встановив Август?

12. Як здійснювалася дієздатність юридичної особи?

Заліковий модуль 2.Речове та забов’язальне право.

Змістовий модуль 4. Речові права. Володіння та його захист.

1. Поняття та види речових прав.

2. Поняття та види речей..

3. Володіння і його види.

4. Захист володіння.

Література:

[1, 3, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, 15, 16, 26, 27]

Мета та завдання: показати, що цивільно-правові відносини виникають, в основному, з приводу речей, майна, тому пи­тання розподілу майна, перерозподілу, а також захисту майнових прав є головною метою цивільного права.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Необхідно зазначити, що вчення про речі виникло тому, що була по­треба узаконити привласнення майна, юридично захищати право во­лодіти, користуватися та розпоряджатися майном.