3. Реальні й консенсуальні договори.

Реальні контракти - це правочини, які вважалися укладеними з моменту досягнення згоди та з моменту фактичної передачі речі, до них відносяться: а) позика; б) позичка; в) поклажа; г) договір застави.

Позика - це передача позикодавцем позичальнику певної кількос­ті родових речей (найчастіше грошей, але також муки, посівного зер­на, вина тощо) у власність. Позичальник повинен повернути таку ж суму грошей чи інших родових речей. Ознаки договору позики:

• власник передає родові речі (ніхто не може передати більше прав, ніж має сам);

• вказані родові речі передаються у власність, тобто позичальник має право вільно розпоряджатися ними: купити (за гроші) якусь річ, продати позичені родові речі за довільною ціною, перепозичи- ти їх третій особі на будь-яких умовах тощо;

• повернути позичені речі позичальник зобов'язаний у тій же кіль­кості і тієї ж якості;

• моментом виникнення договору є момент фактичної передачі речей;

• строк повернення визначається точно або за вимогою позикодавця;

• ризик випадкової загибелі речей з моменту передачі лягає на пози­чальника, бо він стає власником.

Зобов'язання позики одностороннє. Після отримання самої речі боржник не має права нічого додатково вимагати у позикодавця. З договору позики випливає обов'язок позичальника виплачувати від­сотки по боргу (часто це питання обумовлювалося окремими додатко­вими угодами). Заборонялося нарахування відсотків на відсотки. Оформлявся договір позики, як правило, стипуляцією або видачею боргової розписки.

Позичка - реальний контракт, при якому передається певна річ у тимчасове і безоплатне користування. Друга сторона зобов'язана по­вернути цю ж саму річ у визначений термін у тій же цілісності та яко­сті. Предметом договору є річ індивідуальна, повернути слід саме її. Користування річчю повинне бути безоплатне, інакше це уже буде договір найму. Оскільки користування річчю безоплатне, тим самим отримувач позички несе посилену відповідальність за її збереженість. Він відповідає не лише за умисел і тяжку необережність, але й за ненавмисну необережність, що зумовили втрату чи пошкодження взятої у позичку речі. Його звільняє від відповідальності за взяту у позичку річ казус (випадкова загибель речі) чи непереборна сила. Тут діє правило, що ризик випадкової загибелі речі лежить на власнику, а річ, передана в позичку, перебуває де-юре у власності отримувача позички.

Якщо у користування передана дефектна річ та кредитор знав про ці дефекти, він несе відповідальність за можливі збитки, що будуть завдані отримувачу позички або третім особам. Кредитор також не має права вимагати дострокового повернення речі, наданої у позичку.

Договір зберігання або поклажі. Поклажедавець передає зберіга-чеві на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ (не тільки власну) з обов'язком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і ви­годами (скажімо, корова під час перебування на зберіганні привела теля). Оскільки договір зберігання був безоплатний, укладався в інте­ресах поклажодавця, зберігач ніс відповідальність лише за умисел та грубу вину. Відповідальність за легку вину наступає для зберігача лише у випадку відмови видати віддану на зберігання річ на першу вимогу покладодавця. Не може зберігач поклажі відмовити у видачі переданої йому речі у зв'язку з правом притримання чи для зараху­вання зустрічного боргу.

Договір поклажі двосторонній, нерівний. Зберігач був зобов'яза­ний у більшій мірі - зберегти річ у належному стані, вчасно поверну­ти. Поклажедавець має оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням та з покриттям можливої шкоди, завданої внаслідок недоліків речі, пере­даної на зберігання. Зберігання родових речей з умовою їх повернен­ня у тій же кількості і якості має суттєву відмінність від договору по­зики. Вона, на відміну від позики, укладається в інтересах поклажедавця. Отже, по-перше, неможливо вимагати відсотки, а по-друге, можна висунути позов проти зберігача у випадку, якщо він починає користу­ватися чужою річчю і отримувати від неї плоди.

Договір застави полягав у тому, що заставодавець передавав за-ставотримачу річ для забезпечення боргу на умовах, що ця заставлена річ буде повернена в момент сплати боргу чи припинення застави. Договір застави двосторонній. Заставотримач зобов'язаний дбайливо поводитися із заставленою річчю, а якщо вона дала плоди, то після виконання зобов'язання передати їх заставодавцю. Заставотримачу забороняється експлуатувати корисні якості речі для власних потреб. У разі несвоєчасного виконання зобов'язання заставодавцем заставотри­мач має право продати річ за середньоринковою ціною, стягнути з отри­маної суми борг, а решту - зобов'язаний повернути заставодавцю.

Консенсуальні контракти набували чинності на момент досягнен­ня угоди про предмет договору, та з цього моменту кредитор мав пра­во вимагати від боржника виконання договору (тобто незалежно від передання речі).

Договір купівпі-продажу - типовий приклад консенсуального кон­тракту. Продавець бере на себе зобов'язання передати покупцю певну річ у власність, а покупець - сплатити визначену ціну. Момент укла­дення угоди, момент передачі речі і момент передачі грошей за річ можуть і не збігатися у просторі і часі, сторони можуть довільно, на свій розсуд обумовити терміни виконання взаємних зобов'язань. Об'єктом договору виступає товар. Товаром є речі, не вилучені з обігу, - індиві­дуальні чи родові, власні чи чужі (крім крадених), і навіть речі, які ще тільки мають появитися.

В угодах купівлі-продажу ціна обов'язково виражалася у грошовій сумі. Якщо договір купівлі-продажу був оформлений за менш ніж півціни від ринкової, продавець міг згодом вимагати сплати повної суми або відмовитися від договору.

Продавець обов'язково повинен був бути власником (не злодієм, не неправо- чи недієздатним тощо), оскільки лише власник міг пере­дати право власності на річ. Продавець ніс відповідальність за евік­цію, тобто гарантував, що ніхто не відсудить придбану річ у покупця. У разі, якщо покупець був змушений повертати річ її справжньому власни­ку, продавець такої чужої речі відшкодовував усі збитки, що їх зазнав покупець і додатково ніс відповідальність за незаконно продану річ. На покупця лягав обов'язок у разі судового спору з можливим власником речі представити суду її продавця. Цим заходом намагалися запобігти скупці краденого за півціни у сумнівних випадкових продавців.

Покупець мав право з часом відмовитися від договору або від сплати повної суми, якщо річ не відповідала характеристикам, нада­ним їй продавцем. Продавець звільнявся від відповідальності, якщо міг довести, що дефекти речі були відомі покупцю або могли бути легко виявлені при зовнішньому огляді. В обов'язки продавця входи­ла передача речі в обумовлений строк у вказаному місці.

Договір найму - наймодавець за певну плату надає наймачеві у користування якусь річ (раб теж вважався річчю) або працю вільної людини. Договір цей двосторонній, рівний. Існували три види догово­ру наймання: а) найм речей; б) найм робочої сили вільної людини; в) замовлення, або підряд. Договір вважався укладеним, якщо сторони домовилися про предмет замовлення, строки виконання і ціну цієї послуги.

Договір найму речей полягав у тому, що наймодавець надавав най­мачеві у тимчасове користування певну річ за певну плату. Ця річ не обов'язково повинна бути власною (наймач речі, наприклад, будинку, міг, у свою чергу, передати її - усю чи частинами - у піднайм, часто на­віть без відома власника), але обов'язково - не вилученою з обороту так, не можна було надати у найм предмети релігійного культу). Термін дії договору встановлювався контрагентами.

Обоє 'язки наймодавця: вчасно надати річ у справному стані; нести відповідальність за приховані дефекти речі; здійснювати, у разі по­треби, ремонт речі; сплачувати податки. Він повертав наймачеві усі необхідні і корисні витрати на здану у найм річ. У свою чергу, він мав право: вимагати у наймача бережного ставлення до речі, своєчасної сплати домовленої суми, своєчасного повернення речі цілісною і не-ушкодженою.

Обов'язки наймача: своєчасно сплачувати платню за користуван­ня, повернути річ після завершення строку цілісною і неушкодженою. Мав право передати річ у користування третій особі, якщо тільки про це не було спеціального застереження в договорі; вимагати від наймо­давця повернення своїх затрат, викликаних господарською необхідні­стю (зрозуміло, якщо у найм здавалися тварини чи раби, витрати на харчування покладалися на наймача). Наймач відповідав за усяку ви­ну, що призвела до втрати чи погіршення речі, але не за випадок чи неподолану силу.

Припинення договору найму: закінчення визначеного терміну, за взаємною згодою сторін; за заявою однієї зі сторін, якщо строк найму не був визначений у договорі; якщо надана річ виявлялася непридат­ною до користування; у випадку неналежного ставлення до речі з бо­ку наймача. Наймодавець чи наймач не могли в односторонньому порядку припиняти без вагомих підстав дію договору, оскільки це могло принести збитки контрагенту.

Договір підряду - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ за планом роботи підрядчика. Замовник на­дає матеріал (якщо матеріал належить підрядчику, то, за правом Юс-тиніана, це не підряд, а купівля-продаж), він же висловлює свої поба­жання щодо готової речі. Підрядчик несе відповідальність за усяку вину, навіть за випадок. Ризик випадкової загибелі речі, аж до її пере­дачі замовнику, лежить на підрядчику. Якщо виконати підряд завадив випадок, відповідальність підрядчика не наступає, але він має право вимагати оплати лише фактично виконаної роботи.

Договір доручення - довіритель доручав іншій особі - довіреному виконання певних дій чи послуг. Договір доручення вважався безо­платним. Довіритель був зобов'язаний повернути усі витрати довіре­ного, а також подяку за успішно виконане доручення - гонорар. Дору­чені дії повинні були бути фізично можливими, дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі. Довіритель міг відмовитися від вико­нання послуг - або ще до початку активної діяльності довіреного, або в

Види безіменних контрактів:

а) "даю, щоб ти дав" - передаю право власності на свою річ, щоб ти передав мені право власності на іншу річ (договір міни);

б) "даю, щоб ти зробив" - передаю право власності на річ в обмін на послугу;

в) "роблю, щоб ти дав" - певна моя дія на твою користь в обмін на право власності на твою річ;

г) "роблю, щоб ти зробив" - певна дія на твою користь в обмін надію на мою користь.

Сторона, яка виконала своє зобов'язання, мала право вимагати від контрагента, який свого зобов'язання не виконав, не тільки виконання умов контракту, але й повернення усіх, пов'язаних з угодою, затрат -як незаконного збагачення іншої сторони.

Зобов'язання з ніби-договорів виникали за відсутністю між сторо­нами формального договору, але у ситуаціях, коли відносини між ними за своєю суттю і змістом були адекватними тим, що виникають при договірних відносинах. Наприклад, у випадку, якщо одна із сто­рін з власної ініціативи брала на себе турботу про матеріальні чи інші важливі інтереси іншої, така одностороння дія повинна була бути правомірною.

Види ніби-договорів

1. Ведення чужих справ без доручення - певна особа (гестор) ви­являє турботу про майнові інтереси іншої особи (домінус) - власника даного майна - без доручення або прохання останнього. Мотиви у кожному подібному випадку неважливі. Гестор, узявшись за справу, повинен її вести сумлінно. Плоди від речі повинні бути повернуті господарю. В свою чергу домінус мав відшкодувати усі витрати гес-тору, але тільки за умови, що вони були необхідні й обґрунтовані, навіть якщо вони не принесли належного результату.

Зобов'язання-з деліктів: а) виникали з неправомірних дій; б) не переходили у спадок; в) при кількох учасниках відповідальність була не дольовою, а повною для кожного; г) не збігалася дієздатність (неповнолітній ніс відповідальність за образу, шкоду тощо).

Для виникнення зобов'язань вимагалося:

• наявність відповідного закону, який би забороняв певні дії;

• порушення цього закону з умислу або необережності;

• спричинення потерпілому фактичної шкоди.

Делікти зводилися до двох груп: 1) порушення майнових прав; 2) образа.

Зобов 'язання з ніби-деліктів виникали у тому випадку, якщо вчин­ки особи не підпадали під дію закону, але спричинили незручності для людей чи погрожують настанням непередбачуваних наслідків (власник несе відповідальність за собаку, яка лякає перехожих).