Тема вступ. Філософія як специфічний тип знання План

1. Загальне поняття світогляду і його види. Міфологія і релігія як світогляд.

2. Еволюція філософського світогляду.

3. Предмет філософії, її функції. Джерела філософії.

4. Світогляд, його структура і типи.

5. Методи філософії.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

Знати:

• що таке світогляд, його складові та типологія;

• співвідношення філософії зі світоглядом, наукою, мистецтвом, релігією та ідеологією;

• історичні особливості виникнення філософії;

• особливості та характерні риси філософського мислення;

• структуру та основні функції філософії.

Вміти:

• розрізняти світоглядні та інші види знання;

• виділяти елементи філософського мислення у певних знаннях;

• пояснювати основні функції філософії;

• застосовувати до конкретних ситуацій ознаки найперших філософських позицій.

Розуміти:

• в чому полягають необхідність та неминучість виникнення у людини світоглядних знань та орієнтацій;

• як пов'язані між собою світогляд та філософія;

• чим зумовлена наявність у філософії саме таких характерних рис мислення;

• внутрішній зв'язок основних функцій філософії між собою;

• чим зумовлена саме така структура філософського знання.

Ключові терміни і поняття:

Світогляд – сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини людських взаємин із світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світоорієнтування.

Філософія – теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.

Рефлексія – унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось – як думка про думку, знання про щось – як знання про саме знання.

Категорії – гранично широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.

Філософія, релігія, мистецтво – три основні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту: філософія і наука уособлюють здатність людини розуміти, мистецтво – здатність переживати дійсність, релігія – здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними початками буття.

Світогляд – цілісний погляд на світ і місце людини в ньому. В історії людства виділяє три основні форми світогляду:

• міфологія;

• релігія;

• філософія.

Міфологія – форма суспільного свідомості, світогляду давнього суспільства, яке містить в собі як фантастичне, так і реалістичне сприйняття навколишньої дійсності. Як правило, міфи намагаються дати відповідь на такі основні питання:

• походження Всесвіту, Землі і людини;

• пояснення природних явищ;

• життя, судьба, смерть людини; діяльність людини і її досягнення;

• питання честі, обов'язку, етики.

Ознаками міфу є:

• олюднення природи;

• наявність абстрактних богів, їх спілкування, взаємодія з людиною;

• відсутність абстрактних мислень (рефлексії);

• практична направленість міфу на рішення конкретних життєвих задач;

• одноманітність і повехневість міфологічних сюжетів.

Релігія – форма світогляду, основана на вірі в наявність фантастичних сил, які впливають на життя людини і навколишній світ. При релігійному світогляді для людини характерна чуттєва, образно-емоційна форма сприйняття навколишньої дійсності. Релігія досліджує ті ж питання, що й міф:

• походження Всесвіту, Землі, життя на Землі, людини;

• пояснення природних явищ;

• вчинки, судьба людини;

• етичні проблеми.

Основними світовими релігіями є:

• християнство;

• іслам;

• буддизм.

Найбільшими і найрозповсюдженими у світі національними релігіями є:

• синтоїзм;

• індуїзм;

• іудаїзм.

Крім світоглядних релігія має ряд інших функцій:

• об'єднуючу (консолідує суспільство навколо або заради ідей);

• культурологічну (сприяє розповсюдженню певної культури, впливає на культуру);

• виховну (культивує в суспільстві ідеали любові до ближнього, співчуття, відвертості, терпимості).

Філософія – особливий, науково-теоретичний тип світогляду. Філософський світогляд відрізняється від релігійного і міфологічного тим, що він:

• оснований на знанні (а не на вірі або вимислі);

• рефлексивний (має місце звернення думки до самої себе);

• логічний (має внутрішню єдність і систему);

• опирається на чіткі поняття і категорії).

Таким чином, філософія являє собою найвищий рівень і вид світогляду, який відрізняється раціональністю, системністю, логікою і теоретичною оформленістю.

Філософія як світогляд пройшла три основні стадії своєї еволюції:

• космоцентризм;

• геоцентризм;

• антропоцентризм.

Космоцентризм – філософський світогляд, в основі якого лежить пояснення навколишнього світу, явищ природи через могутність, всесильність, безкінечність зовнішніх сил – Космосу і згідно якому все суще залежить від Космосу і космічних циклів.

Геоцентризм – тип філософського світогляду, в основі якого лежить пояснення сущого через панування непоясненої сили – Бога.

Антропоцентризм – тип філософського світогляду, в центрі якого стоїть проблема людини.

Основна специфіка філософського знання заключається в його в тому, що воно:

• має дуже багато загального з науковим знанням – предмет, методи, логіко-понятійний апарат;

• однак не являється науковим знанням в чистому вигляді.

Головна відмінність філософії від усіх інших наук в тому, що філософія є теоретичним світоглядом, узагальненням раніше накоплених людиною знань. Предмет філософії ширше досліджень будь-якої окремої науки, філософія узагальнює, інтегрує інші науки, але не поглинає їх, не включає в себе наукове знання, не стоїть над ним.

Можна виділити слідуючи особливості філософського знання:

• має складну структуру (включає онтологію, гносеологію, логіку);

• носить загальний, теоретичний характер;

• містить базові, основоположні ідеї і поняття, які лежать в основі інших наук;

• несе в собі відбиток особи і світогляду окремих філософів;

• є сукупністю об'єктивного знання і цінностей, ідеалів свого часу;

• вивчає не тільки предмет пізнання, але й його механізм;

• має якість рефлексії – зверненості думки на саму себе;

• відчуває на собі сильний вплив доктрин, які вироблялись попередніми філософами;

• динамічно розвивається і постійно обновлюється;

• опирається на категорії;

• невичерпне по своїй суті;

• обмежено пізнавальною здатністю людини.

Предметом називається коло питань, які вивчає філософія. Загальну структуру предмету філософії, філософського знання складають чотири основних розділи:

• онтологія (вчення про буття);

• гносеологія (вчення про пізнання);

• людина;

• суспільство.

В рамках даних чотирьох основних розділів філософії можна виділити багато питань, що нею вивчаються:

• сутність буття;

• походження буття;

• матерія, її форми;

• свідомість, ї походження і природа;

• взаємовідносини матерії і свідомості;

• несвідомість;

• людина, її суть та існування;

• душа, духовний світ людини;

• суспільство;

• суспільство і людина;

• природа;

• природа і суспільство;

• духовна сфера життя суспільства;

• матеріально-економічна сфера життя людини;

• соціальна сфера суспільства;

• суспільно-економічна формація, цивілізації;

• перспективи людини, суспільства;

• екологія, проблеми виживання;

• особливості пізнання;

• вплив суб'єкта на процес пізнавання і його результати;

• обмеженість і безмежність пізнання;

• рух;

• філософські категорії;

• діалектика, її закони;

• інші питання.

Основними методами філософії є:

• діалектика, метафізика, догматизм, еклектика, софістика, герменевтика.

Діалектика – метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика – метод, протилежний діалектиці, при якому об'єкти розглядаються:

• уособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язку);

• статично (ігнорується факт постійних змін, саморуху, розвитку);

• однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям).

Догматизм – сприйняття навколишнього світу через призму догм – раз і назавжди прийнятих переконань, недоказаних, “даних згори” і які носять абсолютний характер. Цей метод був властивий середньовічній теологічній філософії.

Еклектика – метод, оснований на роз'ясненні будь-яких поглядів, ідей, які приваблюють масову свідомість, але не мають реальної ні онтологічної, ні гносеологічної цінності і достовірності.

Софістика – наперед визначене, свідоме застосування в спорі і в доведенні софізмів, тобто неправдивих, хибних положень, аргументів, замаскованих зовнішньою, формальною правильністю.

Герменевтика – у класичній філософії вчення про інтерпретацію текстів.

Одночасно і напрямками у філософії, і філософськими методами є:

• матеріалізм;

• ідеалізм;

• емпіризм;

• раціоналізм.

Основні функції філософії:

• Світоглядна (філософія допомагає людині знайти і обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей);

• Пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань);

• Логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції);

• Соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватися в складних, строкатих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію);

• Критична (проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів);

• Виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів).