Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія .doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
56 Мб
Скачать
☆

Давньоіндійська філософія.

В основі періодизації давньоіндійської філософії лежать різні джерела філософської думки, відомі як в давнину, так і в сучасну епоху. Згідно з даними джерел в давньоіндійській філософії виділяються три основних етапи:

  • ХV – VI ст. до н.е. – ведичний період;

  • VI – II ст. до н.е. – епічний період;

  • ІІ ст. до н.е. – VII ст. н.е. – епоха сутр.

Веди (знання) – релігійно-філософські трактати, які були створені племенами арійців. Веди включали в себе:

  • “священне писання”, релігійні гімни (“самхіти”);

  • описування ритуалів (“брахмани”);

  • книги лісових відшельників (“араньяки”);

  • філософські коментарі до Ведів (“упанішади”).

До наших днів дійшло всього 4 Веди:

  • Ригведа;

  • Самаведа;

  • Яджурведа;

  • Атхарваведа.

В ту ж епоху з'являються вчення, протилежні Ведам:

  • буддизм;

  • джайнізм;

  • чарвана-лакаята.

Одночасно виникає ряд філософських шкіл, які розвивають ведичне вчення: йога, веданта, вайшешина, ньяя, миманса, санкх'я.

Онтологія індійської філософії (вчення про буття і небуття) опирається на закон Рити – космічної еволюції, циклічності, порядку взаємозв'язку. Буття і небуття асоціюється відповідно видихом і вдихом Брахми-Космоса (Бога-творця).

Головною особливістю давньоіндійської гносеології (вчення про пізнання) є не вивчення зовнішніх ознак предметів і явищ, а вивчення процесів, які проходять в свідомості при взаємодії зі світом предметів і явищ.

Внаслідок цього індійська філософія виділяє три види свідомості:

  • “пракрити” – матеріальна свідомість;

  • “пуруша” – чиста свідомість;

  • “майя” – свідомість сновидінь, міраж.

Д авньогрецька філософія.

Давньогрецькою називається філософія, вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. В своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:

  • досократівський – VII – V ст. до н.е.;

  • класичний (сократівський) – середина V – кінець IV ст. до н.е.;

  • елліністичний – кінець IV – II ст. до н.е.;

  • римський – І ст. до н.е. – V ст. до н.е.

До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократиків:

  • мілетська школа;

  • Геракліт Ефейський;

  • елейська школа;

  • атомістик;

  • деякі інші філософи.

Основні проблеми, якими займалися “досократики” – пояснення явищ природи, сутності Космосу, навколишнього світу, пошуки першопочатку всього сущого.

Класичний період – час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу, але робили це глибше “досократиків”.

Для елліністичного періоду характерно:

  • розповсюдження анти суспільної філософії кініків;

  • зародження стоїчного напрямку філософії;

  • діяльність “сократичних” філософських шкіл;

  • філософія Епікура та ін.

Взагалі давньогрецька філософія має слідуючи особливості:

  • матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);

  • вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;

  • головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;

  • на пізніх етапах – зміщення космоцентризму і антропоцентризму;

  • допускалося існування богів;

  • давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;

  • людина не виділялася із навколишнього світу, була частиною природи;

  • були закладені два напрямки у філософії – ідеалістичний і матеріалістичний.