Ключові терміни і поняття:

Абсолюція (або ідеація) – здатність людської свідомості створювати у полі свого інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.

Ідеальне – характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно з яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв'язків та через доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру.

Мислення – процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання фундаментальних характеристик буття.

Мова (і мовлення) – провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачі того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично; існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мова жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.

Онтологічний статус свідомості – здатність людської свідомості мати у своєму змісті те, чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може; йдеться, насамперед, про ідеацію, предметність, цілеспрямованість,

саморефлексію.

Предметність – це сприйняття людською свідомістю дійсності у вимірах людської інтелектуальної діяльності.

Цілеспрямованість – характеристика людської свідомості, пов'язана із її здатністю подумки вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські зусилля на їх реалізації.

Свідомість – специфічно людська форма відображення і духовного освоєння дійсності; властивість високоорганізованої матерії, людського мозку, яка полягає в створенні суб'єктивних образів об'єктивного світу, в одержуванні, зберіганні й переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на розв'язання певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю.

Завдяки наявності свідомості людина в процесі діяльності одержує інформацію не тільки про сучасне, а й передбачає майбутнє, відображає не тільки наявне, а й конструює належне.

Свідомість – це суспільний продукт, поява якого збігається з виникненням специфічного рівня буття, суб'єкт якого здатний змінювати світ, змінюючись при цьому сам.

Базисом свідомості є чуттєво-предметна діяльність людини – практика. Визначальними ознаками свідомості є відображення, відношення, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них – форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності.

Разом з тим об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама і її носії, тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до своїх потреб, що виливається у форму ціле покладання – створення ідеальної моделі бажаного майбутнього, визначення мети і засобів, розробка програми діяльності. Завдяки свідомості людина здатна мислено відтворювати дійсність, піддаючи ідеальному випробуванню різноманітні моделі можливих ситуацій. Велику “організуючу” роль відіграє в цьому процесі поняттєва форма мислення, яка полягає в закріпленні певного способу доцільної діяльності в загальнозначущій формі. Проте свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання й знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу.

Самосвідомість – один з найістотніших моментів свідомості, який полягає в усвідомлені людиною себе як суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищах.

Завдяки самосвідомості людина виділяє себе з умов існування й протиставить оточенню, визначає своє місце і роль у подіях, виробляє принципи ставлення до світу.

Серцевиною самосвідомості, як і свідомості, є знання. Проте специфіка самосвідомості полягає в тому, що вона є знанням про саме знання, відображенням відображення, усвідомленням свідомості; її об'єктом є сам суб'єкт і його духовний світ. В основі формування самосвідомості лежить предметно-практична діяльність, розвиток матеріального виробництва і спілкування. На відміну від тварин, які безпосередньо тотожні з своєю життєдіяльністю і не виділяють себе з умов існування, людина через працю виділяє себе з природи і саму свою життєдіяльність перетворює на предмет своєї волі і своєї свідомості.

Самосвідомість пов'язана з суспільною оцінкою і самооцінкою людини. Її змістову основу становить сформована в ній система цінностей і ідеалів, крізь призму яких переломлюється ставлення суб'єкта до дійсності. Всі форми суспільної свідомості є і формами суспільної самосвідомості. Найвищим рівнем самосвідомості є формування цілісного наукового світогляду.

Несвідоме – певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання. Психічне відображення дійсності у тварин має несвідомий, інстинктивний характер. Людське відображення охоплює як рівень несвідомої психіки, причому обидва рівні перебувають між собою у тісному діалектичному взаємозв'язку і взаємодії.

Як специфічна форма психічного відображення, несвідоме виявляється в інтуїції, творчому натхненні, раптових здогадах, мимовільних спогадах, навичках, установці, сновидіннях, гіпнотичних станах тощо. Фізіологічний механізм несвідомих психічних процесів становлять умовні рефлекси.

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм, які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.

Суспільна свідомість не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.

Важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є наступність у її розвитку: ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому місці, а формується і утверджується на основі духовної культури минулих епох.

Суспільна свідомість може існувати лише тоді, коли є конкретні її носії – людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та ін. суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона неможлива.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело – буття людей, в основі якого лежить практика.

Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні – буденна і теоретична свідомість, ідеологія та суспільна психологія.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріст структури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що виступають об’єктом пізнання.

Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоплює об’єкт відображення, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю.

Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія.

Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим степенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона – важлива умова становлення духовної культури людини, а ідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічний стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків.

Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність.

Політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, з допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів політичних процесів. Політична свідомість включає в себе ідеологічний та психологічний процеси. Перший аспект пов'язаний з політичною ідеологією як системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей – верств, груп, страт тощо. Другий аспект безпосередньо пов'язаний з політичною психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політичних відносин.

Політична свідомість відображає свідомо та цілеспрямовано регульовані політичні процеси, відносини, спілкування, а тому тісно взаємопов'язана з політикою. Політика як найважливіший вид людської діяльності, пов'язаний з корінними економічними інтересами соціальних суб'єктів, є надзвичайно складною сферою суспільних відносин.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, яка являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Право як система загальнообов’язкових норм і правил поведінки людей, що виражені в юридичний законах і відображають державну волю, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, змінюється разом з розвитком суспільства, держави, політики

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об'єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. На відміну від наукового пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну реакцію, оцінку.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в художній творчій діяльності людей.

Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості і художньо-образного відображення дійсності, її пізнання й оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості.