Етапи розвитку античної філософії

натурфілософський (фізичний) або рання

класика (VII-V ст. до Р.Х.)

висока класика (V-IV ст. до Р.Х.)

пізня класика або завершальний цикл античної

філософії. До нього входять періоди:

• елліністична філософія (IV-I ст. до Р.Х.)

• олександрійська філософія (І ст. до Р.Х..)

• римська філософія (І-VI ст.)

Найважливіші особливості античної філософії

• набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву;

• постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією;

• терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму);

• була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень;

• була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, проблем)

• географічно-кліматичні – розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що , врешті, створювали ефект своєрідної “природної лабораторії” для випробування людської кмітливості, розумності та активності;

• культурно-історичні – Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була “цивілізацією другого порядку”;

• соціальні – високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування якісних, виразних думок, їх аргументації та доведенню;

• відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

• талановитість, активність та рухливість стародавніх греків.

• вся природа складається з атомів;

• атоми мають кількісні властивості і не мають якісних;

• властивістю атомів є рух;

• атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження;

• атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною.

Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл, який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода і земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки – у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості, або до розпаду.

Школа ноології, або концепція всесвітнього розуму. Розробив ї Анаксагор, на думку якого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, - із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму – Нуса, або Носа; саме він постає мірою для усього сущого. На початку ХХ ст. академік В.Вернадський використає термін “ноон” для позначення ноосфери – тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчій діяльності людини.