Анаксагор: рух є виразом душі

Анаксагор (500 – 428 до н. є.), засновник афінської школи, як і Емпедокл, відстоює позицію принципової множинності фундаменту Космосу, але фундамент цей складається не з чотирьох першоелементів, а з нескінченного розмаїття часточок усяких речовин, що є своєрідним "сім'ям" речей. Подібно до "коренів" Емпедокла, "сім'я" Анаксагора само по собі незмінне і непорушне, але, постійно змішуючись відповідно до законів буття, воно роз'єднується і з'єднується, утворюючи розмаїття навколишнього світу. Ці незмінні субстанції – окремі ґатунки матерії, відомі нам з повсякденного життя: вода (але солодка й морська, як різні субстанції), м'ясо, кості, каміння і т. д. Вони розпадаються на дрібні частинки (гомеомерії – "подібночастинні"), зі змішування яких повстає все на світі. Процесом змішування або розділення керує світова сила – розум (або "дух" – по-грецьки "нус"). Висуваючи два принципи пояснення душі – рух і відчуття, філософ зауважує, що певне відчуття поєднується зі стражданням, а страждання поєднується з рухом. Страждання виступає зв'язкою між двома важливими категоріями стародавньої психології як принцип оживлення, життя, активної життєдіяльності. Це приводить Анаксагора до порушення питання про зв'язок розуму і рухів руки.

Ідея руху в античній психології виражає один з центральних пунктів античного світогляду. Все, що рухається, оживлене і сповнене душ. Як і Фалес, Анаксагор бачить життя усюди. Якщо рух є виразом душі, то душа є джерелом руху. Не тільки люди, а й рослини можуть здійснювати рух за своїм бажанням. Вони також відчувають, перебувають у скорботі, радіють. Особливості руху їхнього листя можуть навіть вказувати на те, які переживання властиві їм у певний час. Ознакою емоцій є рухливість листя.

Ідея руху як основного принципу душі випливає з характеру суспільного життя античного суспільства. Рух виступає як феномен здоров'я і краси, як основний вияв життя і життєздатності.

За Анаксагором джерело всілякого руху – "нус" (ум). Він єдиний, у тваринах він той самий, що й у людях. Видиму перевагу людина отримує тільки завдяки наявності рук. Концепцію "ума" мислитель усебічно не розвинув; він схарактеризував його лише остільки, оскільки це було потрібно для пояснення руху і ладу в природі. У всякому разі, його поняття розуму значно відрізняється від новочасного поняття.

Тлумачення Анаксагором процесу сприймання були прямою протилежністю поясненням Емпедокла. Люди сприймають не те що до них подібне, а те, що протилежне. Теорія сприймання Анаксагора ґрунтувалася на узагальненні певних спостережень: бо "що так само холодне і так само тепле, як ми, те ні не гріє, ні не студить нас при дотику". Він спостерігав залежність сприйнять від природи органів чуття, яку, зрештою, розумів наївно (тварини, що мають великі і чисті очі, бачать великі і далекі предмети, а ті, які мають маленькі очі, бачать предмети маленькі і близькі). Знав про почуттєве забарвлення сприйнять; гадав, що всяке сприйняття як діяння протилежного на протилежне – поєднане з болем, що його людина, втім, відчуває лише при більшій інтенсивності відчуттів: "блискучі барви і надмірний гамір викликають біль, так що ми не можемо їх витримати протягом довгого часу".