- •Розділ 1. Психологія в міфологічний період
- •Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія
- •"Адамове яблуко": форми існування душі
- •Душа в потойбічному світі
- •Метемпсихоз: мандри душі
- •Тотемізм: культ міфічних першопредків
- •Табу: регламентація поведінки
- •Фаталізм: Доля і Талан
- •Шаманізм: психотерапія первісної доби
- •Мілетська школа: у пошуках першоелементів світу і душі
- •Геракліт Ефеський: норов людини – її демон
- •Піфагор: тіло є для душі ув'язненням
- •Емпедокл: між Любов'ю й Ворожнечею
- •Анаксагор: рух є виразом душі
- •Демокріт про атоми душі
- •Гіппократ: усе добре, але в міру
- •Маєвтика Сократа: я знаю, що я нічого не знаю
- •Психологія Платона: бог в нас самих
- •Арістотель: душа є формою тіла
- •Теофраст про характер
- •Післяарістотелівський період античної психології
- •Розділ 3. Психологічна думка у культурі Стародавнього Сходу
- •Психологія Упанішад: у пошуках універсального "я"
- •Психологія буддизму: вільний від жадання не має журби
- •Кама: сфера почуттєвих бажань
- •Даосизм: шлях наймудріших
- •Конфуціанство: психологія людинолюбства
- •Розділ 4. Психологічна мозаїка середньовіччя
- •Аврелій Августин: людина є розумна душа, що володіє тілом
- •Психологія в Київській Русі: від анімізму до раннього християнства
- •Ібн Сіна: психологічні висоти арабської цивілізації
- •Тома Аквінський: богословське тлумачення вчення Арістотеля про душу
- •Розділ 5. Перші психологічні теорії Нового часу
- •Френсіс Бекон: провісник природничої психології
- •Касіян Сакович: природна теологія про пізнання людини
- •Рене Декарт: фізіологія душі та її пристрастей
- •Інокентій Ґізель: християнська психологія сумління
- •Томас Гоббс: дух не має самостійного буття
- •Бенедикт Спіноза: сила афектів – людське рабство
- •Джон Локк: психіка як чиста дошка
- •Готфрід Ляйбніц: психологія у світлі вчення про монади
- •Розділ 6. Психологічні ідеї епохи Просвітництва
- •Вольтер: про природний закон моральності
- •Дені Дідро: перевірка розуму розумом
- •Етьєн Кондільяк: доторкнутися до "статуї " душі
- •Жульєн Ляметрі: людина – машина?
- •Клод Гельвецій: соціальна психологія особистісних інтересів
- •Девід Гартлі: першопочатки асоціативної психології
- •Поль Гольбах: вчинки підпорядковані фатальності
- •Франц Месмер: від "тваринного магнетизму" до гіпнозу
- •Франц Галль: френологічна карта головного мозку
- •Йоганн Лафатер: фізіогномічні проблеми психології
- •Розділ 7. Формування наукової психології у XIX столітті
- •Йоганн Гербарт: шляхи до математизації психології
- •Густав Фехнер: від психофізики до теологізованої психології
- •Герман Гельмгольц: психофізіологія органів чуття
- •Іван Сєченов: психолог має стати фізіологом
- •Костянтин Ушинський: антропологічний принцип у психології
- •Вільгельм Вундт: від фізіологічної до етнічної психології
- •Чарльз Дарвін: зародження еволюційної психології
- •Френсіс Гальтон: природа індивідуальних відмінностей
- •Герман Еббінґауз: дослідження процесів свідомості
- •Чезаре Ломброзо: психопатологія геніїв і злочинців
Душа в потойбічному світі
Образи
сновидінь, марення, галюцінаторні
видіння визнаються за реальні події,
чим сприяють виникненню фантазій про
душу. Поява покійника у сновидінні
тлумачилася не як поява його образу, а
як прихід дійсної людини. Вона радить,
загрожує, примушує здійснювані ті чи
інші вчинки.
Сон і сновидіння як загадкові психічні явища справляли сильне враження на первісну людину, ставали основою для різних фантастичних уявлень про душу, в яких деталізувався анімістичний світогляд. Мешканці острова Лусон не будили сплячої людини, вважаючи, що її душа в цей час десь мандрує. Північноамериканські індіанці тлумачили сон як відвідини душі сплячого душею тієї людини, яка з'являється у сні. Негри Південної Гвінеї пояснювали сни відвіданням душ померлих друзів. Пересторога і вказівки, отримані таким шляхом, служать керівництвом у вчинках.
Давні слов’яни виводили своє розуміння душі з порівняння сну і смерті. Сон вони пояснювали як тимчасовий відхід душі від тіла, завдяки чому душа на короткий час зустрічається з потойбічним світом. Під час цих зустрічей душа дізнається, що станеться з людиною. На основі таких уявлень постала віра у пророчі сни й ворожіння снами. Під час сну, гадали наші предки, душа тимчасово відлітає від тіла, а потім повертається до нього. Коли душа відлітає від тіла назавжди, настає смерть. Але смерть – це тільки тривалий сон. Тому померлий – це тільки сплячий, і хоч цей сон дуже довгий, але колись може припинитися.
В анімістичних уявленнях душа часто виступає у вигляді тіла, його перетворення мислиться як результат перетворень душі; разом із цим при пошкодженні тіла відбувається й пошкодження душі. В деяких негритянських племенах існувало вірування, що померлий хворий з'являється слабким і немічним на той світ. Свого часу американські плантатори використовували такі вірування для залякування негрів, які намагалися покінчити життя самогубством, щоб позбавитись від нестерпної експлуатації. Плантатори відрізали у мертвих рабів руки і голови, а живі, бачачи покалічені трупи, не наважувались на самогубство.
Уявлення душі в тілесному вигляді, вірування в те, що й душі поводять себе так, як і живі люди в своїй тілесній формі, були дуже поширеними. У давні часи ірокези залишали отвір в могилі, щоб засмучена душа могла відвідувати тіло. Навіть в XIX ст. китайці залишали отвори в даху, щоб душа після смерті могла вийти на волю. В європейських країнах із цією метою відкривали вікна або двері. Віра в те, що душа схожа на тіло, пов'язується з безліччю звичаїв, учинків.
Північноамериканські індіанці, замучивши ворога, бігають навколо нього, розмахуючи палицями і галасуючи, щоб відігнати душу, або ставлять сіті навколо своїх хатин, щоб затримати в них померлі душі своїх сусідів.
На основі уявлень про "портретну схожість" душі й тіла в психології первісного суспільства виникають люд¬ські жертвопринесення. Забиті мають служити покійникам на тому світі. Відбувається просте перенесення способу життя у світі реальному на спосіб життя у світі "потойбічному". Наприклад, ще на початку XIX століття при похованні знатних людей у даяків на острові Борнео (Калімантан) існував звичай убивати рабів, щоб вони могли йти за своїм повелителем і служити йому. Перед тим як їх убити, родичі знатного покійника обступали рабів, переконуючи їх служити сумлінно повелителю, за яким вони підуть на той світ, догоджати йому і розтирати його тіло, коли він захворіє, не відходити від нього і вико-нувати всі його накази. Потім родичі покійника списом завдавали жертвам легких ран, після чого їх заколювали до смерті.
З уявленням про портретну схожість душі і тіла пов'язується звичай "полювання за головами" у даяків. Люди, голови яких вони здобували, будуть їм служити після смерті. Спалювання вдів на Фіджі, в Індії мало той же смисл. В Китаї до XVIII ст. самогубство вдів здійснювалось публічно, згодом спалювали зображення з паперу.
Люди з племені асаго (Америка) втикали в могильний пагорбок жердину зі скальпом убитого ворога. В такому разі душа вбитого підкорялася духу похованого воїна. В Африці вождів племені вадо ховали в неглибокій ямі у позі сидячи. Разом із ними закопували живими невільника з сокирою, щоб той готував дрова, і невільницю, яка тримала голову покійника на колінах. Короля Дагомеї ховали разом із багатьма його жінками, слугами, співаками, солдатами. Час від часу на той світ відправляли людей, щоб повідомити короля про стан справ на цьому світі. Ще в XVII ст. в Японії, коли вмирала особа знатного походження, кілька десятків слуг кінчали життя самогубством шляхом харакірі. Ще за життя вони в урочистому обряді випивали вино і зобов'язувались віддати свої тіла пану після його смерті для дружби на тому світі.
Стародавні східні слов'яни вважали, що по смерті душа не розлучається з тілом, а зостається в ньому, тільки людина переходить до іншого світу. З цих причин клали до могили все необхідне для життя. Згодом у наших етнічних предків почало переважати нове розуміння душі, згідно з яким по смерті душа відлітає від тіла. Душа живе окремим життям вічно, тобто є безсмертною.
