Тотемізм: культ міфічних першопредків

Уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду отримали в сучасній науці назву тотемістичних. Цей термін утворено від уживаного в алгонкінських мовах Північної Америки виразу "тотем", що означає "його рід" або "його рідня". Суть тотемізму полягає у визнанні існування зв’язків певних людських колективів – етнічних груп, кланів, родів – із природними явищами, фактами об’єктивної дійсності, переважно з тваринами і рослинами. Тотем – це міфічний предок і покровитель етнічної групи чи роду. Віра в існування таких міфічних зв’язків у різних тубільців Океанії, Америки, Австралії стала відомою етнографам ще у 18 ст., але найбільшу увагу вона привернула до себе після публікації "Золотої гілки" (перше видання в 1890 р.) Джеймса Джорджа Фрейзера (1854–1941). Тотемізм можна вважати однією з найдавніших і найпримітивніших форм релігії. Він був також основою, на якій розвивалися найдавніші міфи. Тотемізм відбивав у фантастичних формах умови життя людей, що займалися полюванням на диких тварин і збиранням рослин. Окремі важливі для них тварини й рослини здавалися їм родоначальникам-прапредками.

В окремих реліктових племенах Австралії, Північної та Південної Америки, Африки тотемізм існує досі, а його сліди, які збереглися на значній території, свідчать про те, що на схожих ступенях історичного розвитку він міг існувати практично у всіх народів. Добре помітні його залишки й у слов'янському світі. У росіян вони виявляються в обрядах, пов'язаних з "ведмежим культом", сліди якого в слов'янських племен і їхніх неслов'янських сусідів відомі з часів неоліту й епохи бронзи.

У білорусів він найчастіше пов'язаний з ушануванням лелеки і вужа, у болгар і сербів – вовка (відбилося навіть в людських іменах), а в українців – з вірою у вовкулаків.

У період тотемістичних поглядів наших далеких предків здатність жінки до продовження роду сприяла формуванню уявлення про те, що перша дитина є прямим нащадком самого родового божества, а звідси – і захисником роду, нібито наділеним деякими чудодійними якостями свого предка-покровителя. Пізніше цими якостями в уяві родичів наділялися тільки хлопчики-первістки, зачаті внаслідок порушення норм статевих відносин (поза шлюбом або ж "коли чоловік спить із жінкою проти "святої неділі"). Подібні переконання генетично можуть походити з періоду ненормованих шлюбних стосунків, коли перша дитина вважалася безпосереднім нащадком тотема. І, можливо, ще пізнішим за походженням є українське повір'я, що коли жінка на початку вагітності побачить вовка або з'їсть м'ясо звірини, яку роздер вовк, то в неї народиться син – вовкулака.

З. Фройд у праці "Тотем і табу" (1913) зробив спробу пристосувати "результати психоаналізу до нез’ясованих проблем психології народів". Для вирішення цього завдання Фройд звернувся до вивчення племен патріархального рівня розвитку. Саме в тотемізмі він вбачав ключ до реконструкції первісної культури й релігії.

Тотем утілював єдність роду й разом з тим кровну відмінність від інших родів. Це була перша спроба самоусвідомлення первісної людини, тобто усвідомлення нею своєї належності до певної спільноти, роду. Віра в тотем, по суті, закладала фундамент для формування людських почуттів: любові, патріотизму тощо. Тотем супроводжував людину впродовж усього життя; він приходив до цього світу з кожним новонародженим і відходив з його смертю назад, до першооснови.

У реконструкції модифікацій тотемізму З. Фройд вбачав витки релігійної свідомості. Останнє яскраво демонструє тотемістична трапеза. Багатьом архаїчним народам притаманне амбівалентне ставлення до тотему. З одного боку, його обожнювали, шанували, схилялись перед ним, з другого боку, його приносили в жертву. При цьому вимагалося здійснення декількох ритуалів, уподібнення до тотема, наслідування його звуків і рухів, участь усіх, обов'язкове оплакування вбитого. Але після цієї скорботи настає радісне свято. Свято – обов’язковий ексцес, урочисте порушення заборони. Святковий настрій є результатом того, що члени клану прилучились до священного життя, носієм якого була субстанція тотему.