Розділ 3. Психологічна думка у культурі Стародавнього Сходу

Західний стиль мислення і европоцентристські погляди часом заважають осягнути велич східної філософсько-психологічної думки. А втім культура Стародавнього Сходу історично склалася на багато віків раніше від культури Стародавньої Греції та Риму. Можна напевно твердити, що давньогрецькі мислителі багато в чому скористалися з надбань культури й науки країн Стародавнього Сходу – Єгипту, Ассірії, Вавілонії та інших, зокрема з надбань в галузі природознавства, медицини, техніки, які там були розвинені в давні часи дуже високо. Так, існують досить вірогідні оповіді про те, що такі відомі мислителі як Фалес, Піфагор і Демокріт побували в Єгипті й багато що зі своєї мудрості почерпнули там. Більш легендарною видається версія перебування Піфагора ще й на берегах Гангу, в Індії, звідки він начебто перейняв східні теорії.

Стародавній Єгипет увійшов до історії людської культури пошуками найміцнішої опори буття і побачив цю опору в збереженні мертвого тіла у велетенських кам'яних гробницях–пірамідах. Тексти, знайдені в пірамідах, – це переважно висловлювання та молитви, звернені до богів, які допомагають померлому в потойбічному житті. На знаменитому Берлінському папірусі записана "Розмова втомленого життям зі своєю душею". Уявлення про душу містяться в "Книгах мертвих" – збірниках текстів, які клалися разом з померлим у могилу. Це були книги, які використовувались для "вдосконалення померлого". Він мусить знати як долати перешкоди потойбічного світу.

В основі поховальних звичаїв стародавніх єгиптян лежали певні уявлення про природу душі. Уявлення ці були досить складними. У всякому разі, різні єгипетські папіруси описують природу тих субстанцій людини, котрі продовжують жити після смерті. Це саху (духовне тіло); ка (двійник, невидима схожість фізичного тіла); секхем (форма, в якій людина існує на небесах); до цього додається також рен (духовне ім'я істоти).

Одним з найважливіших компонентів давньоєгипетського світогляду було уявлення про безсмертя, пов'язане з богом Озірісом, який символізував відтворення життя і продовження його у вічності. Якщо до мертвого поставитись як до Озіріса і відповідно поховати його, він воскресне як Озіріс.

Давні папіруси свідчать про те, що єгипетські жерці детально розробили прийоми гіпнотичного заглиблення у трансові стани. Ці прийоми часто базувалися на пильному вдивлянні у вогник лампи-світильника. Цілком, вірогідно, що "чарівна лампа" арабської традиції походить саме від єгипетських форм подібної практики. Окрім того, дослідники вважають, що з Єгипту походять знамениті в окультному світі карти Таро, за допомогою яких відбувається гадання про минулу й майбутню долю стосовно даної миті. З психологічної точки зору коріння Таро – то символічна мова спільної свідомості людства. Тут крізь містичну форму пробивається ідея спорідненості езотеричної мудрості світу великої природи – макрокосмосу і світу людини – мікрокосмосу.

Взагалі для східної парадигми філософствування характерна "розмитість" меж між людиною та природою у взаємовідношенні "людина – світ". Етико-психологічна тематика тут явно домінує над натуралістично-емпіричною. Будучи переважно споглядальною щодо природного буття, східна парадигма головну увагу звертає на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу.

В Індії філософію називають "даршана" (бачення, споглядання), що відображує глибоку інтуїцію Староіндійської філософії як прагнення до осягнення духовних реалій, людської свідомості й буття.

На ґрунті індуїстської культури, підвалини якої були закладені приблизно до VIII ст. до н.е., вивчення психології свідомості досягло досить значного рівня. Санскритська термінологія, що використовувалась задля опису різних психічних процесів і станів, видалася настільки відпрацьованою, що усталилася згодом і у західному лексиконі. Загальне значення таких слів, наприклад, як йога, карма, кундаліні, майя, нірвана, прана і чакра, в принципі відомо, мабуть, кожному, хто хоч трохи цікавиться психологічною проблематикою.

"Веди" (санскрит. "знання", "знавство") – найдавніші пам'ятки індійської літератури, які є основними джерелами для виявлення релігійних, філософських, психологічних уявлень стародавніх індоарійців. Виникнення Вед більшість учених відносять до першої половини II тисячоліття до н.е. Ведична література за своїм змістом дуже багата, різнобічна та часом малозрозуміла для невтаємничених.