Франц Галль: френологічна карта головного мозку

Проблема співвідношення мозку та психічних процесів завжди цікавила медицину, психологію, психіатрію. Оскільки для того щоб людину можна було лікувати, фахівці повинні були знати, як саме функціонує людський мозок взагалі, і ті психічні функції, що треба коригувати, зокрема.

Представники найдавнішого напрямку – вузького локалізаціонізму – розглядали психологічні функції як єдині психічні здібності, що не можна розділити на окремі компоненти.

Відповідно, пошкодження певного “центру” на корі півкуль мозку веде до випадання певної психічної функції. Невипадково в XIX сторіччі виникла наука “френологія” (от греч. phrenós – душа, розум, серце), “хрещений батько” якої австрійський лікар Франц Йозеф Галль (1758–1828) жорстко “прив'язував” всі здібності до певних ділянок кори півкуль. За цим підходом ділянки кори головного мозку, що розвинені сильніше за інші, мають тиснути на людський череп із середини. Відповідно, на людському черепі з'являються “гулі” та “пагорби” що дозволять визначити майбутні таланти дитини. Висновки на кшталт: “відданий охоронець”, “чесний фінансист”, “талановитий музика придворного оркестру” були типовими для представників цього на-прямку.

На думку деяких істориків психології, Ф. Й. Галль поділив із Месмером не тільки славу, а й ряд недоліків теоретичного та практичного характеру. Менш імпозантний, ніж його старший сучасник, але обдарованіший як науковець, Галль після докладного вивчення мозку дійшов висновку, що різні його ділянки корелюють з різними функціями розуму, психіки в цілому. Мозкові звивини були, таким чином, наділені певним значенням локалізаційного смислу. Якби Галль звернувся до проблеми функцій у розумінні їхньої активності, він би досліджував принцип мозкової локалізації. Проте його інтерес зосередився в колі розумових здатностей, таких як пам'ять, ритм, любов, і все це стало предметом вивчення френології.

За цим ученням, концентрація волокнистих пучків мозку має відображати розвиток певних здатностей і виявлятися навіть у зовнішній будові, формі черепа. Отож череп підлягає вимірові з метою з'ясування діагнозу. Галль установлював топографію мозку щодо таланту, схильностей, характерологічних рис. Таким чином, топографія мозку й психічні особливості людини були сполучені досить довільно.

Коли Галль почав читати у Відні свої лекції, присвячені френології, виникла суперечка з його опонентами. Галль припинив виступи, але не з причини наукової безпідставності своїх тверджень. Іще перед тим, як її було доведено, австрійський уряд заборонив цей курс як небезпечний для релігійних переконань підданців імперії. Сам же Галль отримав від цієї заборони тільки виграш, адже вона привернула інтерес до його ідей. У 1817 р. він, як і Месмер, переїхав до Парижа, сподіваючись там знайти прихильність. Разом зі своїми послідовниками почав серію фізіологічних досліджень, які принесли йому популярність, але вже як дослідникові-натуралісту. Праці Галля в шести томах вийшли у світ в 1810–1819 роках.

Проводячи паралелі між психічними властивостями людини та будовою черепа, Галль спробував створити френологічну карту цих паралелей. Він указував на черепні гулі, які, на його думку, свідчать про особливу акцентуацію в людському характері таких рис, як скупість, честолюбство, схильність до поетичної мрійливості, музичні, живописні здібності тощо. Вказувалося на можливість не тільки визначити наявні задатки людини, а й прогнозувати у дитини її майбутній психічний розвиток з метою вдосконалення й належного спрямування виховного процесу.

Із часом учення Галля було дискредитоване в наукових колах. Проте з історичного огляду галлівське учення про френологічні підвалини мислення стимулювало пошуки нових ділянок знань і продемонструвало значну логічну послідовність у цих пошуках, хоч вони й заводили у безвихідь.