2. Порядок проведення безготівкових розрахунків в господарському обороті України

Безготівкові розрахунки між підприємствами в Україні здійснюються в національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача.

Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, в яких діючим законодавством передбачено безспірне стягнення і безакцентне списання коштів.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах коштів, які є на рахунку клієнта.

Якщо на рахунку підприємства недостатньо коштів для здійснення розрахунків, банк приймає розрахункові документи і враховує їх на позабалансовому рахунку, виконуючи платежі згідно черговості, встановленої діючим законодавством або в календарній черговості.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валют в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

• платіжним дорученням;

• платіжною вимогою-дорученням;

• чеками;

• акредитивам;

• векселям;

• платіжною вимогою;

• інкасовим дорученням (розпорядженням).

Розрахункові документи, які надаються клієнтами в банк в паперовій формі, повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і містити такі реквізити:

а) назва документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки.

в) назва платника, ідентифікаційний код;

г) назва банку платника і одержувача, їх місцезнаходження і МФО (код банку);

д) суму платежу прописом і цифрами;

е) призначення платежу: назва товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція;

є) на 1-му екземплярі - відбиток печатки і підписи відповідальних осіб;

ж) підрозділи бюджетної класифікації і строк наступу платежу;

з) суму ПДВ або «без ПДВ».

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Використання факсиміле при здійсненні підпису, виправлення і підчищення в розрахункових документах не допускаються.

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може надавати в банк розрахункові документи як в паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів засобами зв’язку. Спосіб надання документів в банк передбачається у договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у 2-х екземплярах меморіальний ордер.

Розглянемо кожну з форм розрахункових документів.

Платіжне доручення - це письмове розпорядження власника рахунку банку про перерахування певної суми грошей із його рахунку на рахунок одержувача коштів у тій ж або в іншій установі банку. Платіжні доручення використовуються при розрахунках за товари, зроблені послуги і виконані роботи; при розрахунках із бюджетом, банками, страховими й аудиторськими компаніями. Доручення приймаються банком тільки в межах коштів на його рахунку, крім доручень на перерахування в бюджет сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків у державні цільові фонди.

Платіжні доручення приймаються в розрахунках по платежах товарного і нетоварного характеру. Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися:

• за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги;

• у порядку передоплати;

• д ля завершення розрахунків по актах звірення взаємної заборгованості підприємств.

Розрахунок платіжними дорученнями простий і зручний і здійснюється по такій схемі (рис.1).

1 – постачальник відвантажує продукцію покупцю (виконує роботи, послуги);

2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;

3 – покупець (платник коштів) подає в банк, де він обслуговується платіжне доручення;

4 – банк, що обслуговує покупця відповідно до платіжного доручення, списує кошти з рахунку покупця (платника);

5 – банк, що обслуговує покупця, повідомляє про списання коштів із розрахункового рахунку покупця;

6 – банк покупця направляє платіжне доручення або передає його по електронному зв'язку банку постачальника (одержувача);

7 – банк постачальника (одержувач коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 – банк постачальника сповіщає постачальника про надходження грошей на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку.

У випадку, якщо одержувач коштів не має рахунку в банку або розрахунки з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснити перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

Такі доручення можуть застосовуватися при переказі коштів підприємством – на витрати для виплати заробітної плати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків, а також на ім'я окремих громадян - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т.п.).

Розрахунок платіжними вимогами-дорученнями – комбінований розрахунковий документ, що складається з двох частин. Верхня - вимога підприємства-постачальника підприємству-покупцю оплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня – доручення покупця (платника) своєму банку про переказ суми коштів із його розрахункового рахунку на рахунок постачальника.

Р озрахунки платіжними вимогами-дорученнями можна представити у виді наступної схеми.(рис. 2)

Позначення:

1 – постачальник відвантажує продукцію покупцю;

2 – разом із відвантажувальними документами постачальник передає платіжне вимогу-доручення з вимогами оплати покупцю;

3 – покупець (платник) передає вимогу-доручення у свій банк для перерахування коштів;

4 – банк покупця (платника) списує з рахунку кошти;

5 – банк покупця сповіщає покупця про списання коштів випискою з розрахункового рахунку;

6 – банк покупця направляє в банк постачальника (одержувача) платіжне вимога-доручення і повідомляє про списання коштів із розрахункового рахунку покупця;

7 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (одержувача);

8 – банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

Розрахунки чеками

Рахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника чека (чекодавця) установі банку (банку - емітенту), що веде його рахунок, сплатити пред'явнику чека зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець – юридична або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека і підписує його.

Чекоутримувач – юридична або фізична особа, що є одержувачем коштів по чеку.

Банк-емітент – банк, що видав чекову книжку (рахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чек подається платником підприємству – одержувачу безпосередньо під час здійснення господарської операції на відміну від платіжного доручення.

Чекові книжки (рахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері і є бланками суворої звітності. Термін дії чекової книжки - один рік.

Рахункові чек, що використовуються фізичними особами при проведенні разових операцій, виготовляються окремими бланками, облік їх ведеться окремо від чекових книжок і строк їхньої дії три місяці.

Грошові чеки використовуються тільки для одержання підприємствами з рахунків готівки для виплати заробітної плати.

Р озрахунки чеками можна представити у виді схеми.(рис. 3).

1 – постачальник передає товар покупцю;

2 – покупець передає чек постачальнику;

3 – постачальник пред'являє свій чек у банк;

4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 – банк покупця списує кошти з рахунку покупця;

6 – банк покупця повідомляє покупцю про списання коштів із рахунку;

7 – банк покупця передає в банк постачальника кошти;

8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 – банк постачальника повідомляє постачальнику про зарахування коштів на розрахунковий рахунок.

Розрахунки акредитивами

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіциару - продавцю, виконавцю робіт) і надати повноваження іншому банку (який представляє банк продавця, що за дорученням банка-эмитента виконують акредитив).

Акредитиви бувають:

покритий – це акредитив, що передбачає попередньо бронювання коштів платника на окремому рахунку в банке-эмитенте або виконуючому банку;

непокритий – це акредитив, оплата по який гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;

відкличний – це акредитив, що може бути замінений або анульований банком-емитентом без попередньої згоди продавца-беніфіциара;

безвідкличний – акредитив, що може бути змінений або анульований при згоді продавца-бенефіциара, для якого він був відкритий.

Акредитиви у виконуючому банку (банк продавця) можуть виконувати з доручення банка-емитента у вигляді:

депонованих – шляхом списання коштів із спеціального рахунку «Акредитиви», що відкритий у виконуючому банку;

гарантованих – при який дається право виконуючому банку (банк продавця) списувати кошту рахунку банка-емитента при встановленні кореспондентських відношень між банками.

1 – покупець доручає своєму банку відкрити акредитив;

2 – банк покупця відкриває акредитив;

3 – банк покупця сповіщає про відкриття акредитива;

4 – банк покупця сповіщає банк постачальника про відкриття акредитива на конкретну суму;

5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 – відвантаження товару;

7 – покупець сповіщає банк про виконання умов акредитиву, тобто дає вказівки на відкриття акредитиву;

8 – банк покупця переводить банк постачальника суму коштів з акредитиву;

9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок поставки;

10 – банк постачальника сповіщає про це свого клієнта.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що товар буде відвантажений після виставляння суми акредитива. На відміну від передоплати й авансу при акредитивній формі розрахунку продавець може використовувати виставлену суму грошей тільки після відвантаження товару. Це сприяє дотриманню умов договору. При не поставці (недопоставці) товару грошей в обов'язковому порядку будуть повернуті покупцю. Продавець при даній формі розрахунку цілком упевнений, що гроші перераховані, тому що вони знаходяться в обслуговуючого продавця банку. Переваги акредитиву в тому, що ця форма розрахунку надійна, проста і приваблива як гарантія оплати.

Для покупця недоліком акредитива, як при передоплаті або авансі, є те, що на визначений час гроші виводяться з обороту - вони «заморожуються» у банку покупця. Недолік акредитива для продавця в порівнянні з передоплатою або авансом складається в тому, що гроші не можна використовувати до моменту постачання товару.

Розрахунки векселями

Вексель являє собою складене по установленій формі письмове боргове зобов'язання, що дає його власнику явне право вимагати сплати зазначеної у векселі суми з особи, що видали вексель, або його поручителя у визначений термін і у визначеному місці. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші (національна або іноземна валюта).

Розрізняють два основних види векселів:

• простий (вексель-соло);

• перекладний (тратта).

Простий вексель - є письмове боргове зобов'язання, установленої законом форми. При купівлі-продажу товарів покупець (позичальник) оформляє і передає продавцю (кредитору) простий вексель. У такому векселі беруть участь дві особи: векселедавець, що зобов'язується сплатити по виданому їм векселі і векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

В икористання простого векселя при розрахунках за товар можна представити в такому вигляді (рис. 5)

1 – векселедавець передає вексель;

2 – власник векселю пред’являє його до акцепту;

3 – векселедавець погашає вексель та передає його ремітенту;

4 – власник векселя вручає погашений вексель векселедавцю.

Перекладний вексель (тратта) являє собою доручення кредитора (трасанту) – особи, що видала вексель позичальнику (трасату), відповідно до яких останній зобов'язаний сплатити в зазначений термін позначену у векселі суму третій особі (ремітенту).

На відміну від простого векселя в перекладному беруть участь на два, а три особи:

• векселедавець (трасант) – що видає вексель;

• векселетримач (або новий одержувач), що одержує разом із векселем право вимагати по ньому платежі;

• платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж (у векселі це позначається словами «заплатите» або «сплачуєте»).

Р озрахунки перекладним векселем за поставлену продукцію можна представити такою схемою.

1 – підприємство А трасує перевідний вексель на користь банку з метою погашення кредиту;

2 – банк надає підприємству суму кредиту;

3 – підприємство А відвантажило продукцію підприємству Б;

4 – банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту;

5 – трасат сплачує гроші банку по векселю.

Дії по даній схемі дозволяють трасату не відволікати оборотні кошти і не брати кредити в банку, а це сприяє прискоренню взаєморозрахунків, поліпшенню його фінансового стану.

Переваги векселів полягає в наступному:

• для покупця товару - скорочення потреби в оборотних коштах, залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також можливість використання для оплати товару векселів, отриманих від своїх боржників;

• для продавця товару підвищення гарантій оплати за рахунок поручителя відповідальності усіх векселедавців перед векселетримачем;

• можливість продажу векселів до строку їх погашення боржниками й одержання необхідних оборотних коштів.

Недолік застосування векселів при використанні їх у розрахунках за товари полягає насамперед у тому, що крім договору поставки потрібно оформлення ще одного документа – векселя. Для цього покупець повинний в окремих випадках дістати згоду надійного поручителя – банку.

Економічне значення введення вексельного обігу складається в:

• прискоренні розрахунків і оборотності фінансових ресурсів, збільшення надійності розрахунків і зменшенні неплатежів;

• розширенні можливостей кредитування, наданні покупцем відстрочки платежів, зменшенні потреби в банківському кредиті;

• спрощенні безготівкових розрахунків у народному господарстві.

Платіжна вимога – це письмова вимога одержувача платежу на оплату. Платіжна вимога застосовується у випадку явного стягнення і безакцептного списання коштів. Бланк платіжної вимоги із супровідним реєстром представляється особою, що стягує кошти у банк, у якому відкритий розрахунковий рахунок платника. У платіжній вимозі вказується призначення платежу і підстава (стаття законодавчого акта) на право безспірного стягнення і безакцептного списання коштів.

Відповідальність за слушність стягнення і безакцептного списання коштів несе особа, яка стягує кошти.

Інкасові доручення (розпорядження) – це форма безготівкового розрахунку, що застосовується у випадку стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій відповідно до наказів Держкомрезерву України, суми недоїмки в бюджет по податках, податковим кредитам, штрафів, нарахованих державними податковими інспекціями України.

Розрахунково-платіжна дисципліна і санкції в системі грошових розрахунків

Установи банку здійснюють контроль за дотриманням правил розрахунків, а також за станом розрахунків у підприємств.

Контроль здійснюють і самі підприємства за своєчасним проведенням розрахунків. Підприємства, що порушують встановлені строки платежів, сплачують пеню в розмірі 0,5 відсотків від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому самий платник повинний нараховувати пеню з несплаченої суми і надавати банку доручення на її перерахування. Якщо з вини банку затримані зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта, банк сплачує одержувачу коштів пеню в розмірі 0,5 відсотка за кожний день прострочення. За необґрунтоване безакцептне списання засобів у явному порядку винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми.

3. Порядок відкриття рахунків в установах банка

Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, Затв. Постановою Правління № 492 від 17 грудня 2003 р.

Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності, а також їх відокремлені підрозділи, мають право відкрити такі рахунки.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів банківських операцій відповідно до чинного законодавства України.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відо­кремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок дер­жавного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерезидентам - юридичним та фізичним осо­бам кредитні рахунки в національній валюті не відкриваються.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які на­дані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредит­ної у годи.

Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначе­ний у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перерахову­ються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок.

При цьому додержуються наступних загальних вимог що­до порядку відкриття рахунків.

Оформляють заяву па відкриття рахунку встановленого зразка.

Подають до установи банку:

• свідоцтво (засвідчену нотаріально копію) про держав­ну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому ор­гані, уповноваженому здійснювані державну реєстрацію;

• належним чином зареєстрований статут або положен­ня, засвідчене нотаріально чи реєструючи органом:

• довідку, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

• картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахунко­вих документів. У картку включається також зразок відбитка пе­чатки, присвоєної підприємству;

• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Договір на відкриття та обслуговування банківського ра­хунку укладається відповідно до Типового договору на обслуго­вування комерційним банком.

Фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім'я. Вони подають в установу банку: заяву про відкриття ра­хунку, підписану підприємцем; копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; картку із зраз­ком підпису, засвідчену нотаріально. За довіреністю підприємця, що засвідчена нотаріально, рахунком підприємця можуть розпоряджатися інші особи.

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється. на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах. У документах зазначається підстава для пере­рахування коштів.

При проведенні операцій у безготівковій формі фізичні особи дотримуються вимог, передбачених Інструкцією НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України".

Операції на рахунках можуть бути припинені рішенням податкової адміністрації, судовими, правоохоронними й іншими органами у випадку, якщо це передбачено законодавчими актами України.

Рахунки в банку закриваються у таких випадках:

1. На підставі заяви власника рахунку.

2. На підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства.

3. На підставі відповідного рішення суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом.

4. На інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між банком і власником рахунку.

Платник податку зобов'язаний протягом 3-х днів від дня відкриття рахунку повідомити ДПІ за місцем реєстрації.