Г) немає правильної відповіді.Тема 4 соціальне партнерство

Методичні вказівки до вивчення теми

Зміст теми розкрито у підручнику [25, с.57-61]. Дода­ткові джерела [4; 6; 8; 13; 17, с.112-117; 20, с.124-128; 23, с.102-133; 28, с.175-189; 29, с.57-68].

Вивчення даної теми слід розпочати зі з'ясування сутності соціального партнерства. З попередньої теми студенти мали усві­домити, що залежно від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами соціально-трудових відносин є пате­рналізм і соціальне партнерство. Патерналізм характеризується жорстким державним регулюванням соціально-трудових проце­сів. Соціальне партнерство передбачає соціальний діалог, пошук компромісу в задоволенні господарсько-трудових відносин усіх сторін соціально-трудових відносин.

Отже, соціальне партнерство - сукупність соціально- економічних відносин між представниками працівників, робото­давців і держави, спрямоване на співробітництво, пошук компро­місів, підготовку пропозицій щодо прийняття ними узгоджених рішень із питань соціально-трудових відносин, що виражає прин­цип соціальної політики держави.

До ідеї соціальної злагоди людство йшло впродовж майже всієї своєї історії. Всі проблеми суспільних відносин вирішувалися двома способами-, боротьбою за владу, тобто конфліктологічним, і пошуком компромісів - консенсусним. Причому слід відзначити, що на перших етапах розвитку людського суспільства переважав конфліктологічний спосіб вирішення проблем. Поступово людство прийшло до консенсу­су. Історія свідчить, що будь-який конфлікт закінчувався переговора­ми, що вели до примирення сторін та укладення певного договору.

Основою соціального партнерства є угода, суспільний до­говір сторін щодо виконання певних умов співіснування на осно­ві узгодження їхніх інтересів.

Основними сторонами соціального партнерства в сучас­ному суспільстві виступають:

• держава,

• наймані працівники в особі профспілок,

• 

  роботодавці, або власники.

Кожна зі сторін соціально-трудових відносин виконує певні функції в соціальному партнерстві: Держава

• виступає гарантом громадянських прав;

• впроваджує соціальну політику;

• організує та координує соціально-трудові відносини;

• виступає власником (роботодавцем);

• розробляє правові та нормативні документи, які регламен­тують соціально-трудові відносини;

• є незалежним регулятором системи соціально-трудових від­носин;

• виступає стороною на переговорах, консультаціях із метою розробки і впровадження в життя економічної та соціальної політики в країні.

Профспілки виконують функції:

• збереження й підвищення заробітної плати;

• захисту умов праці (техніка безпеки та охорона праці);

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• представництва у веденні колективних переговорів. Роботодавці в особі їхніх представницьких органів захи­щають господарсько-трудові інтереси власників, зокрема:

• захищають ринкові відносини;

• здійснюють представництво під час проведення консульта­цій та переговорів;

• здійснюють сервісне обслуговування в наданні підприємцям консультаційних послуг.

Вирізняють чотири групи суб'єктів соціального партнерства:

1. - первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, ро­ботодавці, держава);

2. - представницькі організації та їхні органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління);

3. - органи соціального діалогу (Національна рада соціаль­ного партнерства, органи в галузях, регіонах, на підприємствах);

4. - органи, які усувають наслідки можливих конфліктів попереджують загострення соціально-трудових відносин (прими- рювальні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри та інші інформаційні консультативні формування).

Одним із основних і найбільш масових суб'єктів соціально- трудових відносин є наймані працівники та їхні представницькі органи (близько 90% економічно активного населення має статус найманого персоналу).

Найманий працівник - це фізична особа (громадянин); яка перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту) та безпосередньо ви­конує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів.

Нині в Україні структура суб'єктів соціально - трудових від­носин, що представляють інтереси найманих працівників, є такою.

На рівні підприємства суб'єктом виступає сам працівник, як носій первинного права у стосунках із роботодавцем. Другим су­б'єктом є організація найманих працівників - місцева організація профспілки в особі профспілкового комітету.

На територіальному рівні суб'єктом соціально-трудових відносин, що представляють інтереси найманих працівників, є їх­ні організації та об'єднання - профспілки.

На галузевому рівні наймані працівники мають свої предста­вницькі органи (галузеві профспілки).

На національному рівні інтереси найманих працівників представляє декілька десятків профспілкових об'єднань, галузе­вих і фахових профспілок.

В Україні основними нормативними актами, що регламен­тують діяльність профспілок, є: Конституція України; Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»; Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; Кодекс законів про працю; закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про зайнятість населення».

Останнім часом сталися деякі зміни у профспілковому русі, а саме:

• визначення профспілок як організації для захисту найманих працівників;

• роздержавлення профспілок;

• нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві, що виражається в нейтральності профспілок щодо партій і рухів та у співпраці з партіями лише з конкретних питань соціально-економічного захисту інтересів людини;

• зміна нейтралістської структури профспілок України на фе­деративну;

• визнання конфедеративності й плюралізму профспілкового руху;

• відокремлення від невластивих функцій і методів роботи проф­спілок, що були притаманні профспілкам за радянських часів;

• застосування принципів соціального партнерства, засобів колективних договорів, угод, а в разі необхідності - страйків у взаємовідносинах із роботодавцями.

Роботодавець - це власник підприємства, установи, органі­зації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

У другій половині XX ст. становище роботодавців зазнало таких змін:

• підприємці стають дедалі впливовішим фактором форму­вання зовнішньої та внутрішньої політики держави;

• влада підприємців над трудовими ресурсами постійно об­межується, зменшуються їхні можливості формувати умови трудових договорів;

• розширення самостійності первинних підрозділів, відхід від жорсткої регламентації форм і методів організації виробни­цтва, перехід до колективної організації праці, виявлення ініціативи найманих працівників.

Для захисту господарсько-трудових інтересів роботодавці створюють свої організації та об'єднання, зокрема, Конфедерацію роботодавців України, основними завданнями якої є:

• сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціаль­ного партнерства;

• координація дій членів Конфедерації у посиленні їхнього впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;

• сприяння розвитку вітчизняного виробництва;

• надання організаційно-методичної допомоги членам Конфе­дерації та сприяння роботі об'єднань роботодавців. Правові засади створення та діяльності організацій робото­давців та їхніх об'єднань регламентуються Законом України «Про організації роботодавців».

Органи соціального партнерства в Україні:

1. Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення - постійно діючий тристоронній орган, утворений на громадських засадах із метою підготовки і прийняття по­годжених рішень щодо здійснення політики зайнятості в країні;

2. Національна рада соціального партнерства - постійний три­сторонній орган, що діє на державному, галузевому і тери­торіальному рівнях, розглядає проекти законів, постанов Кабінету Міністрів України з питань соціально-трудових відносин, вносить пропозиції щодо ратифікації Україною конвенцій МОП;

3. Регіональні ради соціального партнерства. Основними їхні­ми функціями є відстеження соціально-економічної ситуації в регіоні, запобігання виникненню конфліктів, сприяння збалансуванню інтересів і можливостей усіх сторін соціаль­но-трудових відносин.

У суспільстві соціальне партнерство розглядається як меха­нізм, що сприяє управлінню певними інституціями соціальної сфери за допомогою активного представництва в них соціальних партнерів. Однією з головних інституцій є система соціального страхування.

Виділяють п'ять підсистем системи соціального страхування:

• страхування з тимчасової непрацездатності й витрат, пов'я­заних із народженням і похованням;

• пенсійне страхування;

• медичне страхування;

• страхування на випадок безробіття;

• страхування від нещасного випадку.

Пріоритетними напрямами в управлінні системою соціаль­ного страхування на сучасному етапі розвитку суспільств є:

• зумовленість соціальної політики країни потребами соціаль­ного захисту;

• баланс у загальнонаціональній політиці між державною сис­темою соціального страхування та індивідуальними і прива­тними його формами;

• забезпечення механізму прийняття і впровадження в прак­тику відповідних законів соціальної політики;

• формування інституційннх механізмів для здійснення про­грами соціального страхування;

• забезпечення безпосередньої участі соціальних партнерів як платників та одержувачів в управлінні соціальним страху­ванням;

• створення механізму фінансового контролю за розподілом ресурсів і забезпечення відповідальності за цільове викорис­тання коштів;

• збирання та облік страхових внесків;

• мінімізація адміністративних витрат у забезпеченні високо­го рівня надання послуг;

• знання своїх прав платниками та одержувачами;

• автономність фінансової системи тощо.

Суб'єктами управління системою соціального страхування виступають:

• уряд, установи соціального страхування (державні й приватні);

• соціальні партнери (роботодавці й наймані працівники та організації, що представляють їхні інтереси).

За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалися три основні моделі соціального партнерства (діалогу).

Перша модель характеризується високим рівнем централіза­ції договірного процесу. Застосовується у Північній Європі - Бельгії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Австрії. У цих країнах було втілено міжнародно-правовий принцип «три- партизму МОП», завдяки якому всі рішення щодо соціально- трудових відносин приймаються за активної ролі владних струк­тур і за участі всіх соціальних партнерів. Стратегічний трикутник соціального партнерства перебуває на найвищому організаційно­му рівні. Укази, що тут виробляються, стають основою для галу­зей і підприємств.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Євро­пи - Італії, Німеччини, Швейцарії, а також для Англії, Ірландії. У цих країнах не створюються на національному рівні постійно ді­ючі органи соціального партнерства. Уряди країн періодично проводять консультації з національними об'єднанням профспілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не ухва­люються, іноді укладаються загальнонаціональні угоди з окремих питань соціальної політики. Головний трикутник переговорів проходить переважно на регіональному і галузевому рівнях.

Третя модель є характерною для країн, в яких процес пере­говорів відбувається на рівні підприємств та установ: Франції, Іс­панії, Португалії, Греції а також США та Японії. Це означає, що організація власників (роботодавців) не втручається в соціально- трудові відносини.

План семінарського заняття

1. Сутність соціального партнерства.

2. Наймані працівники та їхні об'єднання як суб'єкти соціаль­ного партнерства.

3. Роботодавці та їхні об'єднання як суб'єкти соціального парт­нерства.

4. Механізм функціонування соціального партнерства в Украї­ні.

5. Міжнародний досвід соціального партнерства.

Теми рефератів

• Історія формування концепції соціального партнерства.

• Соціальне партнерство та його розвиток в Україні.

• Профспілковий рух в Україні.

• Моделі соціального діалогу.

Завдання для практичних занять і самостійної роботи Завдання 4.1

Дайте відповідь на запитання:

1. Яким чином людство розв'язувало проблеми суспільних відносин протягом своєї історії? Який із цих способів, на Вашу думку, є прогресивним?

2. Дайте визначення соціального партнерства.

Завдання 4.2

Дайте відповідь на запитання:

1. У якому документі закладено основні принципи соціаль­ного партнерства? Назвіть їх.

2. Визначте об'єкт і суб'єкти соціального партнерства.

Завдання 4.3

За схемою, наведеною на рис. 4.1, побудуйте ієрархію сис­теми колективно-договірного регулювання в Україні. Що є пред­метом угод і договорів?

Рисунок 4.1 — Система колективно-договірного регулювання в

Україні

Завдання 4.4

Дайте відповідь на запитання:

1. Розкрийте роль профспілок у захисті прав і інтересів най­маних працівників. Які зміни відбулись у профспілковому русі останнім часом?

2. Які нормативні акти регламентують діяльність профспілок в Україні?

Завдання 4.5

Дайте відповідь на запитанні:

1. Хто є роботодавцем? Назвіть функції роботодавців у сис­темі соціально-трудових відносин.

2. Яким чином роботодавці захищають господарсько-трудові інтереси? Назвіть основні завдання Конфедерації роботодавців України.

Завдання 4.6

Дайте відповідь на запитання:

1 Назвіть органи соціального партнерства в Україні. Пояс­ніть їх призначення.

2 Назвіть складові системи соціального страхування в Укра­їні. Які з напрямів в управлінні системою соціального страхуван­ня є пріоритетними?

Завдання 4.7

Дайте відповідь на запитання:

1. У чому полягає сутність трипартизму?

2. Дайте характеристику кожна з трьох моделей соціального партнерства.

Тести для самопідготовки

Визначте і обґрунтуйте відповіді на контрольні запитання:

1. Скільки сторін можуть брати участь у соціальному партнерстві?

а) тільки три;

б) тільки дві;

в) як дві, так і три;

г) немає правильної відповіді.

2. Об 'єктом системи соціального партнерства є:

а) роботодавці;

б) працівники;

в) соціально-трудові відносини;

г) держава;

д) немає правильної відповіді.

3. Особа, яка уклала договір із представником підприємс­тва, установи чи державою, - це:

а) роботодавець;

б) найманий працівник;

в) член профспілки;

г) немає правильної відповіді.

4. Представниками сторін під час укладення договорів можуть бути:

а) працівники, роботодавці, профспілки;

б) державні органи виконавчої влади, спілки роботодавців, працівники;

в) міністерства, відомства, інші уповноважені особи;

г) немає правильної відповіді.

5. Ви оберіть закінчення фрази: «Професійні спілки в системі соціального партнерства являють собою і захищають інтереси ...»:

а) роботодавців;

б) найманих працівників;

в) держави;

г) немає правильної відповіді.

6. На якому рівні укладається генеральна угода?

а) державному;

б) галузевому;

в) локальному;

г) немає правильної відповіді.

7. Згідно з КЗпП України порядок реєстрації колективних договорів визначає:

а) Міністерство фінансів України;

б) Національний банк України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) немає правильної відповіді.

8. Термін "трипартизм" охоплює такі питання в системі соціального партнерства як:

а) двосторонні колективні договори; тристоронні колективні кон­сультації й переговори між державою, підприємцями й працівниками;

б) тристоронні колективні договори; двосторонні колективні кон­сультації й переговори між державою, підприємцями й працівниками;

в) багатосторонні колективні договори; двосторонні колек­тивні консультації й загальнодержавні переговори;

г) немає правильної відповіді.

9. Трипартизм як правовий принцип регулювання договір­ного процесу широко застосовується в країнах:

а) США;

б) Японія;

в) Росія;

г) немає правильної відповіді.

10. Соціальний діалог на державному рівні є практикою соціально-трудових відносин в країнах:

а) Швеція;

б) Англія;

в) США;

г) немає правильної відповіді.