Питання до обговорення

1. Як впливає нероблення спільної інформаційної політики на адекватне усві­домлення громадськістю процесу європейської інтеграції?

2. Порівняйте важливість дефіциту демократії та інформаційного дефіциту в процесі європейської інтеграції.

3. Чи дають відомі вам ЗМІ відповідне висвітлення заходів у рамках процесу євроінтеграції?

4. Чи існує в ЄС потреба в спільній аудіовізуальній політиці?

5. Що має бути метою європейської культурної політики - культурна однорід­ність чи культурне розмаїття націй, що беруть участь в інтеграційному процесі

161.

Розділ спільна політика щодо захисту прав споживачів

Спільна політика щодо захисту прав споживачів товарів і послуг є вкрай суттєво для функціонування спільного ринку в інтересах громадян. її метою є забезпечення того, щоб 380 мільйонів європейських споживачів отри­мували якнайбільше вигід від діяльності підприємств в умовах спільного ринку та відігравали активну роль у його функціонуванні. Спільний ринок має сприя­ти формуванню максимального добробуту громадян і давати їм змогу вільно вибирати товари та послуги найкращої якості та прийнятної вартості безвідносно до їх походження або національності виробника [див. підрозділ 6.1.]. Мало того, в рамках спільного ринку в споживачів має бути такий самий рівень захисту, як і на внутрішньому ринку.

Стаття 153 ДЄСп ставить перед Спільнотою завдання сприяти захисту здоров'я й економічних інтересів споживачів, а також гарантувати їм безпеку та відповідне інформування. Досягнення зазначених цілей слід реалізовувати шляхом: (а) заходів, прийнятих у контексті формування внутрішнього ринку відповідно до статті 95 (гармонізація законодавств) [див. підрозділ 6.2.1.] та (б) заходів, які підтримують і відстежують відповідну політику держав-членів. За­для досягнення основної мети захисту прав споживачів відповідною резо­люцією Ради передбачено втілення положень про захист прав споживачів іншими політиками Спільноти.¹ Очевидно, що діяльність держав-членів у сфері захисту прав споживачів треба здійснювати у взаємозв'язку з іншими необхідними для функціонування єдиного ринку спільними політиками, насам­перед у галузі сільського господарства, рибальства, охорони навколишнього середовища та гармонізації законодавств.

11.2. Інформування споживачів

Програма з інформування споживачів має на меті забезпечення можли­вості порівнювати ціни на один і той самий продукт як у своїй країні, так і, за потреби, в інших державах-членах. Зазначення ціни є важливим методом за­безпечення захисту прав споживачів. Директива Спільноти встановлює поря­док, за яким на кожну одиницю виміру товару, який реалізує магазин, має бути зазначена ціна, щоб надати споживачам можливість порівняти та зробити оп­тимальний для себе вибір.² Продажна ціна та ціна одиниці мають бути одно­значними, чітко позначеними та легко прочитуваними. Треба, щоб вони

0JC3, 07.01.1987, р. 1-2. Directive 98/6, OJ L 80, 18.03.1998.

162.

співвідносились з ціною упаковки й відповідали заявленій кількості на основі положень національного законодавства та права Спільноти.

Маркування продукції є також одним із важливих методів досягнення більшої споживчої прозорості й забезпечення врівноваженої роботи на внутрішньому ринку.³ Для цього в листопаді 1993 року Комісія затвердила до­кументи щодо використання мов у процесі інформування споживачів, а також у процесі збуту харчової продукції.⁴ Попри те, що зазначені документи мають на меті врегулювання специфічних питань, їх прийняття стимулювало процес на­дання багатомовного характеру діяльності з інформування споживачів, а також вдосконалило співпрацю виробників, розповсюджувачів та споживачів щодо маркування продукції на внутрішньому ринку. Відповідні положення, насампе­ред щодо мовних вимог, торговельної марки, визначення кількості інгредієнтів тощо, містяться в директиві про маркування, презентацію та рекламування харчової продукції.⁰

11.2. Охорона здоров'я та фізична безпека

Зусилля, спрямовані на завершення формування внутрішнього ринку, ви­значили ефективний механізм реалізації справжньої політики в галузі охорони здоров'я та фізичної безпеки споживачів. В 1980-х роках забезпечення добро­буту громадян було одним із пріоритетних напрямків діяльності Спільноти. На підтвердження цього було створено узагальнену нормативно-правову базу щодо гарантування фізичної безпеки осіб як споживачів товарів -безвідносно до походження цих товарів. З цією метою було ухвалено Директиву про поступову уніфікацію законодавств держав-членів щодо продукції, склад якої не відповідає тому, що його вказано на її упаковці, і тим самим загрожує життю та здоров'ю споживачів.⁶ Зазначена Директива забороняє імпорт і роз­повсюдження або виробництво й експорт небезпечних імітаторів харчових продуктів. Такі продукти можуть вилучити з реалізації будь-яка держава-член, якій стало відомо про подібний факт, або Комісія.

Основна в контексті спільного ринку директива в цій галузі була ухвалена 1988 року та стосувалася безпечності іграшок.' Вона встановила загальні ви­моги безпеки, які мали застосовуватися до всіх іграшок, вироблених у Спільноті або імпортованих з третіх країн. На її основі європейські комітети зі стандартизації прийняли уніфіковані стандарти, що накладають на всіх вироб­ників іграшок зобов'язання контролювати те, щоб їхня продукція відповідала вимогам безпеки, визначеним у директиві [див. підрозділ 6.2.2.]. Таким чином зазначений документ сприяє вільному обігові товарів й одночасно заохочує ви­робництво високоякісних і безпечних іграшок для юних європейців.

2. OJC 186, 23.07.1992, p. 1-3 and OJC 110, 20.04.1993, p. 1-2.

3. COM (93) 456 and OJC 345, 23.12.1993.JL 109.06.05.2000.

Directive 87/357, OJL 192, 11.07.1987.

93^68, OJ L 220, 30.08.1993.

163.

Отож розрізняють такі аспекти, як гігієна харчового виробництва і питан­ня здоров'я тварин та офіційного контролю, що дало змогу чітко визначати межі відповідальності операторів ринку харчового виробництва та компетент­них органів у державах-членах. Ключовим пунктом нового законодавства є те, що кожна дійова особа харчового ланцюга нестиме цілковиту відповідальність за безпеку харчових продуктів; при цьому до продуктів і всіх операторів (від лану до столу) застосовуватиметься єдина прозора політика щодо гігієнічних вимог і ефективні інструменти, що гарантують безпеку їжі та протидію можли­вим кризовим ситуаціям у галузі. Будь-яка держава-член, яка порушує закони Спільноти щодо харчових і кормових продуктів, може бути покарана із застосу­ванням адміністративних заходів та фінансових санкцій.¹'

Політика Спільноти щодо безпеки харчових продуктів базується на прин­ципі попередження. Цей принцип є невилучною частиною структурованого підходу до аналізу ризиків, що грунтується на оцінюванні та врегулюванні ризи­ку, а також на інформуванні про нього громадськості. Принцип попередження стає актуальним, коли наукова інформація є недостатньою чи неоднозначною, а також коли попередні результати наукових досліджень дають певні підстави для висновку про такий рівень потенційної небезпечності продукту для людей або навколишнього середовища, флори чи фауни, який є несумісним з рівнем за­хисту, встановленим Європейським Союзом.¹⁴1 справді, відповідно до практики Європейського Суду, коли виникають сумніви стосовно ризику для життя або здоров'я людини, інституції Спільноти уповноважені застосовувати запобіжні заходи, не чекаючи, доки реальність і серйозність такого ризику підтвердиться практикою.¹³

Згідно з принципом попередження, окрема директива має на меті контроль за свідомим поширенням у природному довкіллі та виведення на ринок генетично модифікованих організмів (ГМО) як таких чи в складі продуктів¹⁶. На продук­тах, що містять ГМО, мають бути чіткі позначки, а громадськість слід заздалегідь поінформувати про виведення на ринок таких продуктів і надати пояснення. Країни-члени мають створити державний реєстр усіх місць вирощування ГМО й узгодити графік виведення з ужитку у виробництві ГМО гена стійкості до ан­тибіотиків, як маркера; останній може завдати шкоди здоров'ю людей і природ­ному довкіллю. Використання генетично модифікованих мікроорганізмів дозво­лено тільки обмежено.¹⁷ Спеціальний регламент передбачає механізм простежу­вання продуктів з ГМО або зі вмістом ГМО, а також харчових і кормових про­дуктів, вироблених з ГМО. Регламент має на меті спростити точне маркування, нагляд за впливом на довкілля і за змоги — на здоров'я, а також застосування в разі потреби відповідних заходів подолання кризи, також із вилученням про-

¹³ Regulation 882/2004, OJ L 165, 30.04.2004.

¹⁴ СОМ (2000) 1,2 February 2000.

¹⁵ Judgments of 5 May 1998, Cases C-180/96 and C-157/96, ECR 19981-2265.

Directive 2001/18, OJ L 106, 17.04.2001 and Decisions 2002/811, 2002/812 and 2002/813, OJL 280, 18.10.2002. ¹⁷ Directive 90/219, OJ L 117, 08.05.1990, Directive 98/81, OJ L 330, 05.12.1998 and

Decision 2001/204, OJ L 73, 15.03.2001.

164.

Отож розрізняють такі аспекти, як гігієна харчового виробництва і питан­ня здоров'я тварин та офіційного контролю, що дало змогу чітко визначати межі відповідальності операторів ринку харчового виробництва та компетент­них органів у державах-членах. Ключовим пунктом нового законодавства є те, що кожна дійова особа харчового ланцюга нестиме цілковиту відповідальність за безпеку харчових продуктів; при цьому до продуктів і всіх операторів (від лану до столу) застосовуватиметься єдина прозора політика щодо гігієнічних вимог і ефективні інструменти, що гарантують безпеку їжі та протидію можли­вим кризовим ситуаціям у галузі. Будь-яка держава-член, яка порушує закони Спільноти щодо харчових і кормових продуктів, може бути покарана із застосу­ванням адміністративних заходів та фінансових санкцій.¹'

Політика Спільноти щодо безпеки харчових продуктів базується на прин­ципі попередження. Цей принцип є невилучною частиною структурованого підходу до аналізу ризиків, що грунтується на оцінюванні та врегулюванні ризи­ку, а також на інформуванні про нього громадськості. Принцип попередження стає актуальним, коли наукова інформація є недостатньою чи неоднозначною, а також коли попередні результати наукових досліджень дають певні підстави для висновку про такий рівень потенційної небезпечності продукту для людей або навколишнього середовища, флори чи фауни, який є несумісним з рівнем за­хисту, встановленим Європейським Союзом.¹⁴1 справді, відповідно до практики Європейського Суду, коли виникають сумніви стосовно ризику для життя або здоров'я людини, інституції Спільноти уповноважені застосовувати запобіжні заходи, не чекаючи, доки реальність і серйозність такого ризику підтвердиться практикою.¹³

Згідно з принципом попередження, окрема директива має на меті контроль за свідомим поширенням у природному довкіллі та виведення на ринок генетично модифікованих організмів (ГМО) як таких чи в складі продуктів¹⁶. На продук­тах, що містять ГМО, мають бути чіткі позначки, а громадськість слід заздалегідь поінформувати про виведення на ринок таких продуктів і надати пояснення. Країни-члени мають створити державний реєстр усіх місць вирощування ГМО й узгодити графік виведення з ужитку у виробництві ГМО гена стійкості до ан­тибіотиків, як маркера; останній може завдати шкоди здоров'ю людей і природ­ному довкіллю. Використання генетично модифікованих мікроорганізмів дозво­лено тільки обмежено.¹⁷ Спеціальний регламент передбачає механізм простежу­вання продуктів з ГМО або зі вмістом ГМО, а також харчових і кормових про­дуктів, вироблених з ГМО. Регламент має на меті спростити точне маркування, нагляд за впливом на довкілля і за змоги — на здоров'я, а також застосування в разі потреби відповідних заходів подолання кризи, також із вилученням про-

¹³ Regulation 882/2004, OJ L 165, 30.04.2004.

¹⁴ СОМ (2000) 1,2 February 2000.

¹⁵ Judgments of 5 May 1998, Cases C-180/96 and C-157/96, ECR 19981-2265.

Directive 2001/18, OJ L 106, 17.04.2001 and Decisions 2002/811, 2002/812 and 2002/813, OJL 280, 18.10.2002. ¹⁷ Directive 90/219, OJ L 117, 08.05.1990, Directive 98/81, OJ L 330, 05.12.1998 and Decision 2001/204, OJ L 73, 15.03.2001.

165.

дуктів."¹ Інший регламент визначає для Спільноти процедури авторизації та на­гляду за генетично модифікованими харчовими й кормовими продуктами і містить положення щодо маркування таких продуктів.'¹'

11.3. Захист економічних та правових інтересів

Із розвитком процесу відкриття ринків постала потреба уніфікації заходів із захисту економічних інтересів споживачів у спільному ринку. Отож прийнята 1984 року директива була спрямована на захист споживачів, трейдерів і пе­ресічних громадян від неправдивої реклами та її негативних наслідків/" Історичне значення цього документа полягало в означенні поняття "неправдивої реклами", або рекламної інформації, яка вводить в оману того, кому вона адресо­вана. Така концепція була дуже корисною в період, коли через розвиток інформаційних технологій, насамперед телебачення й інтернету, феномен рекла­ми набув транснаціональних рис. Якщо користувач дійшов висновку, що реклам­на презентація ввела його в оману, він може порушити проти виробника судову справу. Поправки до цієї директиви, ухвалені 1997 року, запровадили уніфіковану регуляторну процедуру щодо порівняльної реклами — тобто рекла­ми, яка явно чи неявно вказувала на конкурента чи пропоновані ним товари чи послуги. Таку рекламу дозволяли здійснювати за дотримання певних умов: вона має бути правдивою - у тому сенсі цього слова, що його означає директива; вона має об'єктивно порівнювати матеріальні, відповідні одна до одної, об'єктивні та репрезентативні якості товарів і послуг - зокрема ціни; вона не мусить бути при­чиною плутанини між торговельними марками та брендами чи дискредитувати й шкодити торговельній марці, товарам, послугам або діяльності конкурента.

Директива стосовно відповідальності за неякісні продукти запровадила концепцію "відповідальності за ризик", що його спричинюють останні.²' Ви­робник таким чином може нести відповідальність незалежно від того, чи винен він у такій ситуації. Отже, на нього покладається завдання доведення своєї без­винності. Відповідальність поширюється також на постачальників та осіб, що виступають у цьому амплуа (наприклад, на дистриб'юторські мережі). Спожи­вачі мають обов'язкову дворічну гарантію на товар, придбаний у Європейському Союзі.^и Гарантія застосовується до будь-якого бракованого продукту й покладає на його продавця зобов'язання відремонтувати проданий товар або замінити його.

Певна кількість директив стосується контрактних відносин. Першочерго­ву увагу Спільнота приділяє захистові прав споживачів у питаннях укладання контрактів поза межами комерційних закладів (так звана агентська комерція). Одна із зазначених директив дає споживачам право протягом семи днів пере-

¹ Regulation 1830/2003, OJL 268, 18.10.2003. Regulation 1829/2003, OJL 268, 18.10.2003.

' Directive 84/450, OJ L250, 19.09.1984 and Directive 97/55, OJ L290, 23.10.1997. - Directive 85/374, OJ L210, 07.08.1985 and Directive 1999/34, OJ L 141, 04.06.1999. ° Directive 1999/44, OJL 171,07.07.1999.

166.

глянути умови або навіть розірвати контракт, укладений на умовах агентської комерції.²'¹ Своєю чергою, агент повинен письмово поінформувати споживача про таке його право.

Директива щодо дистанційного управління фінансовими операціями мала на меті запровадження загальних правил для укладання контрактів по телефо­ну, через факсимільний зв'язок або інтернет-мережу. Вона забезпечувала спо­живачів такими необхідними для них захистом і правами, а також підвищувала конфіденційність при здійсненні електронної комерції як усередині держави-члена, так і поза її межами.²⁴ Серед положень документа слід виділити насам­перед заборону практики зобов'язання споживача сплачувати за незамовлену послугу ("торгівля із розрахунком на інертність споживача", коли товари поси­лають без замовлення, а потім продавець вимагає оплати за них); обмеження практики проведення незамовлених телефонних розмов і розсилання елек­тронної пошти ("cold calling" та "спамінг", розсилання практично безкорисної інформації, як правило, реклами); зобов'язання перед укладанням контрактів забезпечувати споживачів повною інформацією щодо його умов; а також право споживача відмовитись від укладеного контракту протягом визначеного періоду, за винятком випадків, коли є ризик спекуляції.

Таким же чином директива забезпечує й мінімальний захист прав споживачів за участі в дистанційній комерції безвідносно до методу її здійснення (поштове за­мовлення, телефон, факсимільний зв'язок, комп'ютер, телебачення тощо) та різновиду товару чи послуги, за винятком фінансових послуг.²' У такий спосіб Комісія прагнула заздалегідь поінформувати споживачів та забезпечити прозорість всіх відповідних операцій. Коли робиться будь-яка пропозиція стосовно товару чи послуги та готується відповідний контракт, передусім надають вичерпну інформацію щодо походження постачальника та комерційної природи контракту (в разі теле­фонної операції це треба робити на початку розмови). До інших подробиць, які слід роз'яснювати одразу, належить ціна запропонованого товару чи послуги, технічні характеристики, умови оплати та термін, протягом якого можна відмовитись від укладеного контракту. Перед тим як представити споживачеві оплачувані товари чи послуги, потрібно заручитися його згодою. Споживач протягом семи робочих днів має право відмовитись від укладеного контракту. Постачальник, який не виконав своїх зобов'язань, мусить, у свою чергу, повернути сплачені гроші.

Інша директива регулює питання стосовно некоректних умов контрактів,укладених між споживачами та різними спеціалістами. Нею встановлено чіткий розподіл між контрактними -умовами, що обговорювали сторони, та тими, про як\ споживач не має чіткого уявлення. Неузгоджене положення контракту, якщо воно створює значну неузгодженість між правами та обов'язками сторін не на користь споживача, розцінюється як некоректне. Директивою було також запро­ваджено практику, коли споживачі не можуть бути зобов'язані виконувати неко­ректні умови контракту; відповідальність за імплементацію ефективних засобів

²³ Directive 85/577, OJ L 372, 31.12.1985 and OJ L 1. 03.01.1994.

²⁴ СОМ (1998) 468.

²⁵ Directive 97/7, OJ L 144, 04.06.1997.

²⁶ Directive 93/13, OJ L 95, 21.04.1993.

167.

протидії подібним проявам некоректності, коли спеціалісти вносять до відповідних контрактів незрозумілі для споживача положення та не пояснюють їх.

У Європейському Союзі існує й уніфікована практика захисту прав спожи­вачів, які, купуючи ті чи ті товари або послуги, користуються кредитними схе­мами. Директива про кредитування споживачів зобов'язує держав-членів за­стосовувати спільні правила для всіх форм кредитування. Таким чином ство­рюються рівні умови для діяльності в цій сфері, а також забезпечується захист прав споживачів безвідносно до національності останніх. Це забезпечується шляхом певних установлених гарантій, насамперед підрахунком оптимальної щорічної процентної ставки та всіх вартісних чинників, які споживач має вра­ховувати при одержанні кредиту. Поправки до директиви, ухвалені 1988 року, встановлюють єдину для всієї Спільноти формулу розрахунку відсоткової став­ки за користування кредитом.²⁷

Директива Ради стосовно комплексного туризму, а також організації відпусток і свят захищає мільйони туристів від можливих корупційних дій тури­стичних операторів.²⁸ Контрактні умови мають бути зафіксовані на папері, а спо­живач обов'язково має отримати його копію. Представлена інформація має бути правдивою: рекламні брошури, підготовлені для споживачів, мають містити точну й легкозрозумілу інформацію про ціни, транспортні засоби, рівень проживання, розташування отелю, категорію тощо. Зазначені для споживачів ціни взагалі не можна переглядати, якщо подібна можливість не обумовлена в контракті. Навіть коли є ймовірність додаткових витрат, це має здійснюватись на певних умовах. Якщо організатор відміняє подорож, споживач має право або на інший тур відповідної чи вищої якості, або на відшкодування всіх сплачених коштів. Спожи­вач також має право на компенсацію, якщо організатор не забезпечив надання значної частини обумовлених послуг. І нарешті, організатор подорожі або тури­стична агенція повинні гарантувати, що в разі їх банкрутства або втрати ними дієздатності всі сплачені кошти буде відшкодовано, а також забезпечена ре-тріація споживача.

Водночас директива забезпечує захист осіб, що при здійсненні транскордон­них подорожей придбали права тимчасового користування на один чи декілька зб'єктів нерухомості.²⁹ Покупець має отримати повну інформацію про зазначений об'єкт або об'єкти, їх розташування, комунальні послуги, до яких покупець мати-те доступ, та умови, на яких такий доступ забезпечуватиметься, період перебу­вання, ціну та суму зборів, які йому треба сплатити. Контракт та опис нерухомості -ють бути підготовлені також і офіційною мовою (мовами) держави-члена ільноти, де покупець житиме, або, на прохання останнього, мовою (або однією 0 держави-члена, де покупець мешкає. Крім цього, продавець повинен дати купцеві офіційний переклад контракту мовою держави-члена Спільноти, де зташована нерухомість. І знову ж таки, в будь-якому разі покупець протягом 10 має право без пояснень розірвати контракт. Відповідно протягом цього терміну покупцеві заборонені будь-які авансові платежі.

^:" Directive 87/102, OJL 42, 12.02.1987 and Directive 98/7, OJ L 101,01.04.1998.

Directive 90/314. OJ L 158, 23.06.1990.

³ Directive 94/47, OJ L 280, 29.10.1994.

168.