Питання до обговорення

1. Чи існує в умовах спільного ринку потреба в захисті прав споживачів?

2. Окресліть відповідні обов'язки держав-членів та інституцій Спільноти при виникненні загроз здоров'ю громадян.

3. Які уроки дають випадки коров'ячого сказу та виявлення забруднених діок-сином харчових продуктів?

4. Чи є необхідність формування нормативно-правової бази в сфері контрак­тних відносин на спільному ринку?

5. Порівняйте основні завдання директив про загальну безпеку товарів та про відповідальність за виробництво неякісних продуктів.

171.

Частина IV: горизонтальні політики

Розділ 12. Регіональна політика

Розділ 13. Соціальна політика

Розділ 14. Податкова політика

Розділ 15. Політика щодо конкуренції

Розділ 16. Політика стосовно довкілля

У частині IV ми звернемо увагу на горизонтальні політики Союзу, на так би мовити, поставлені цілі, методи, що використовуються для їх досягнення, до яких спільно вдаються держави-члени Союзу для підтримки й розширення їхніх політик у п'яти широких галузях своєї економічної та соціально-політичної діяльності, серед яких: регіональний розвиток, соціальний поступ, оподаткування, конкуренція та захист довкілля. Всі ці спільні політики вже були задіяні на стадіях митного союзу та спільного ринку й мають невпинно розвиватися задля здійснення подальших і вищих цілей — на стадіях економічного та валютного союзу й політичної інтеграції.

Спільна регіональна політика, що здійснюється за допомогою структур­них фондів, має на меті допомогти біднішим регіонам Спільноти витримати - в умовах єдиного ринку й економічного та валютного союзу - інтенсивнішу торгівлю та конкуренцію з розвинутішими регіонами. Існування економічного та валютного союзу, за якого держави позбавлені можливості впливати на обмінний курс і в такий спосіб збалансовувати національну економіку, може завдати збитків біднішим країнам-членам, якщо не буде ефективної регіональ­ної політики, що будується навколо достатніх капіталовкладень з багатших регіонів ЄС у бідніші.

Від середини 1980-Х років Прискорення процесу європейської інтеграції спричинило суттєвий поступ у галузі спільної соціальної політики, а також у дедалі потужніших галузях професійного навчання, соціального захисту та охо­рони здоров'я й безпеки робітників. Цей процес продовжився із запроваджен­ням економічного та валютного союзу, який позбавив уряди країн-членів ба­гатьох економічних та монетарних інструментів, а отже й можливості са­мостійно розв'язувати свої соціальні проблеми. Тому Амстердамський договір називає створення високого рівня зайнятості однією з цілей Спільноти і впро­ваджує скоординовану стратегію щодо зайнятості.

Спільна податкова політика не обмежується вимогами про фіскальний нейтралітет, що їх вимагає Договір. Державам-членам вдалося замінити свої кумулятивні багаторівневі обігові податки єдиним податком на додану вартість, структуру якого вдалося якнайближче згармонізувати. Усунення податкових кордонів уможливлює зближення ставок ПДВ й акцизних зборів та робить суттєвий внесок у справу остаточного формування єдиного ринку. Із розвитком

172

економічного та валютного союзу потрібне також зближення в податках на прибутки компаній та на заощадження.

Спільна політика щодо конкуренції відіграє роль економічного регулято­ра на спільному ринку. Вона запобігає сегментації ринку, яка є неприпустимою в єдиному ринку, але яку знову можуть викликати угоди між компаніями. Вона також не дозволить транснаціональним компаніям використовувати свою панівну позицію чи монополізувати ринок, скуповуючи незалежні фірми. У пи­таннях втручання держави в економіку роль політики щодо конкуренції полягає в тому, аби обмежити державну допомогу тільки до заходів, що спрямовані на досягнення спільних цілей, вдосконалення структури виробничих механізмів Європейського Союзу, та їхнього пристосування до внутрішніх і зовнішніх змін.

Спільна політика щодо довкілля є важливим чинником якості життя гро­мадян Союзу. У європейській економіці, яка переживає структурні перетво­рення, завдання виробників політики полягає в тому, щоб уможливити без­болісне досягнення цілей зростання, які мають бути сумісними із сутнісними завданнями охорони довкілля. ЄС, справді, здійснює послідовні програми, спрямовані на стабільне зростання. Втім у справі охорони довкілля в світі ЄС не може діяти самостійно. Використовуючи свою економічну потужність, він має провадити курс на поліпшення міжнародної координації в цій галузі.

173.