Питання до обговорення

1. Яке значення має фіскальний нейтралітет на спільному ринку?

2. Для чого багатонаціональній інтеграції запровадження всіма державами-членами податку на додану вартість?

3. Яким чином усередині спільного ринку скасували "фіскальні кордони"?

4. Окресліть гармонізацію непрямого оподаткування в ЄС.

5. Обговоріть потребу в гармонізації прямого оподаткування всередині ЕВС.

234.

Розділ 15 політика щодо конкуренції

Спільна політика щодо конкуренції є суттєвою для досягнення та підтримання єдиного ринку [див. підрозділ 6.1.]. Вона забезпечує конкурентну поведінку підприємств (фірм, компаній, комерційних підприємств) і захищає інтереси споживачів, уможливлюючи вироблення товарів і послуг на кращих умовах. Вона сприяє економічній ефективності через створення клімату, придатного для інновацій і технічного прогресу [див. підрозділ 17.1.]. Вона запобігає антиконкурентним діям з боку компаній, які могли б знищити динаміку конкуренції, сформовану зі створенням єдиного ринку. Фактично умо­вою для економічних результатів єдиного ринку є спроможність підприємств конкурувати нарівні на ринках усіх держав-членів.

Запобігаючи тому, щоб ізольованість ринку відновлювалася за допомогою міжнародних угод і щоб розширення ринку призводило до отримання надпри­бутків панівними підприємствами, європейська політика щодо конкуренції має встановити правові рамки й економічні умови для європейської промисло­вості, що стимулюватимуть її розвиток і модернізацію, необхідні, щоб вистояти в міжнародній конкуренції. Ось чому, коли впроваджуються постійні заходи проти неналежних угод або поведінки з боку частини (переважно значної) підприємств, які намагаються монополізувати підрозділ спільного ринку та відповідні прибутки, водночас дозволяються угоди й дії, що дають можливість МСП співпрацювати одне з одним і створювати стратегічні союзи, не зашкод­жуючи інтересам споживачів або торгівлі між державами-членами, навіть без попереднього повідомлення Комісії.

Таке ж значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають правила Спільноти, які регулюють державну допомогу, державні підприємства та національні монополії. Ці правила намагаються запобігти використанню держа­вами-членами таких засобів для підтримки національної промисловості, які шко­дять їхнім конкурентам і, зрештою, єдиному ринкові. Проте ці правила необхідно виконувати, а це зумовлює потребу в нейтральному та поважному судді, який стоятиме вище зіткнення національних інтересів. Договір про ЄСп відводить цю роль Європейській Комісії. Це насправді одна з небагатьох сфер, де Комісія має автономну, наднаціональну владу і може вийти за межі своєї ролі ініціатора, взявши на себе повноваження щодо прийняття прямих рішень [див. підрозділ 4.1.2.]. Під контролем Суду вона впроваджує право Спільноти стосовно конку­ренції, які скеровують і орієнтують національні законодавства [див. підрозділ 3.3.]. Насправді держави-члени примусили свої національні органи влади з пи­тань конкуренції впровадити свої власні відповідні національні закони, які в ба­гатьох аспектах керуються правом Спільноти щодо конкуренції. Це означає, що в багатьох сферах імплементацію правил Спільноти можна передати властям і су­дам держав-членів, таким чином звільнюючи Комісію від рутинної роботи.

235.

Спільна політика щодо конкуренції впливає на решту спільних політик, які повинні відповідати її правилам. Зокрема, це стосується промислової політики (в питаннях структурних і галузевих заходів), регіональної політики (в питаннях державної допомоги бідним регіонам), енергетичної і транспортної політики (в питаннях головних державних і багатонаціональних підприємств в цих секторах), і сільськогосподарської політики та політики щодо рибальства (в питаннях організації спільного ринку).

15.1. Потреба в спільній політиці щодо конкуренції

Перед відкриттям кордонів для торгівлі та конкуренції всередині Спільноти ціни в деяких секторах у більшості країн штучно підтримувалися на рівні, який дозволяв підприємствам виживати. Вартість їх захисту переклада­лася на споживача. В інших секторах нерентабельні підприємства підтримувалися за рахунок різних видів допомоги, і саме платник податків їх підтримував. Звідси зацікавленість і споживачів, і платників податків у тому, щоб нерентабельні підприємства зникли з ринку завдяки справедливій конку­рентній грі. Цей спільний інтерес громадян держав-членів — головна рушійна сила багатонаціонального процесу інтеграції [див. підрозділ 1.1.2.].

Національні правила самі по собі не можуть забезпечити конкуренцію в спільному ринку. їх слід доповнювати правилами Спільноти, щоб охопити випад­ки, які стосуються торгівлі між державами-членами і де, отже, діє компетенція Спільноти. На відміну від національної політики щодо конкуренції, метою спільної політики є ринкова інтеграція. Вона має гарантувати єдність спільного ринку, протидіючи його поділові між підприємствами, що відбувається, наприк­лад, шляхом застосування превентивних угод. Вона повинна перешкоджати мо­нополізації певних ринків, стаючи на заваді зловживанням великих компаній сво­єю панівною позицією, для нав'язування своїх умов або скуповування їхніх конку­рентів. Нарешті, вона має перешкоджати урядам перекручувати правила гри шляхом допомоги підприємствам приватного сектора або дискримінації на ко­ристь державних підприємств.

15.1.1. Пожвавлення конкуренції на великому ринку

Сама сутність великого ринку Європейського Союзу — жвавість конку­ренції. Великий ринок фактично дає можливість підприємствам здійснювати великомасштабне виробництво, використовувати сучасні методи виробництва і зменшувати свої витрати на користь споживачів. Завдяки спільному ринку споживачі мають вибір між внутрішніми виробами і виробами інших країн-партнерів, імпорт яких не обмежується кількістю та митом [див. підрозділ 5.1.]. їхній вибір, безумовно, падає на якісніші товари, беручи до уваги їхню ціну, незалежно від їх походження. Отож споживачі є суддями ведення комерційної діяльності у великому ринку. Найменш життєздатні фірми мають мо­дернізуватися або закриватися.

236.

Проте, попри на зникнення нерентабельних фірм у спільному ринку, кількість підприємств, що фактично конкурують між собою, на окремих ринках зростає, а можливості для панування на ринку зменшуються, оскільки про­дукція партнерів конкурує із внутрішньою продукцією нарівні. В розширюваному ринку національні монополії стають олігополіями, і кількість фірм на ринках олігопольного типу зростає. Результатом цього є тенденція до зниження еко­номічного впливу національних монополій і олігополій. Конкурентний тиск спо­нукає фірми підвищувати продуктивність і знижувати ціни в державах-членах з високим рівнем цін до нижчих рівнів, наявних в інших державах-членах.

Зростання конкуренції, як результат створення спільного ринку, веде за собою переворот в умовах пропозиції, відмову від традиційних звичок і по­ведінки, а в деяких випадках — втрату монопольних прибутків. Такий розвиток подій не може залишати бізнесменів байдужими. їх ставлення може бути як позитивним, так і негативним. Переважно вони намагатимуться зберегти або навіть збільшити свою частку на ринку, зменшуючи собівартість продукції че­рез реструктуризацію, інвестиційні витрати та раціоналізацію виробництва і методів розподілу [див. підрозділ 17.1.]. У такому підході зацікавлені й спожи­вачі, що отримують вигоду зі щедрих пропозицій на найкращих умовах, і самі бізнесмени, оскільки вони вчаться працювати в спільному ринку і краще справлятися з міжнародною конкуренцією. Вертикальні угоди між виробника­ми та місцевими дистриб'юторами можуть використовуватися проконкурентно для сприяння ринковій інтеграції.

15.1.2. Негативні реакції на посилення конкуренції

Деякі підприємства можуть реагувати негативно на конкурентний тиск

спільного ринку. Для протистояння дедалі більшій конкуренції вони могли б спробувати укріпити чинні національні угоди чи укласти нові горизонтальні угоди та встановити вертикальні обмеження на європейському рівні. Інші компанії, що займають панівну позицію на певному ринку, могли б спробувати встановити мо­нополію в ньому, скуповуючи конкурентів. Монополізувати ринок можна двома шляхами: через угоду або через концентрацію. Угода є домовленістю між підприємствами, що залишаються автономними, укладена задля особливої по­ведінки на ринку, зокрема обмеження проявів конкуренції. Концентрації скасо­вують автономію залучених підприємств шляхом створення їхніх угруповань, підпорядкованих єдиній економічній адміністрації, особливо через інтеграцію капіталу й управління. Очевидно, що угоди визначають специфічну поведінку, тоді як концентрації спричинюють зміну структури підприємств.

Деякі угоди консервативні за своєю суттю, оскільки вони загалом спрямо­вані на захист того, що вже існує, зокрема й менш конкурентні фірми. Штучно обмежуючи конкуренцію між компаніями, такі угоди ізолюють їх від тиску, який зазвичай спонукав би їх до випуску нової продукції або продуктивніших методів виробництва. З іншого боку, концентрації головно роблять внесок у ліквідацію (через приєднання) менш життєздатних і менш ефективних підприємств. Угоди можуть відповідати інтересам споживача і дозволяються, якщо вони спрямовані на дослідження, спеціалізацію та кооперацію для поліпшення методів виробниц­тва і розподілення. Концентрації взагалі допустимі, оскільки ринок, який розши-

237.

рюється через економічну інтеграцію, вимагає більших підприємств, і тому, що через поліпшення структур, раціоналізацію виробництва й захист внутрішніх економік вони скорочують виробничі витрати на користь споживача. Проте там, де концентрації перевищують певні межі, вони становлять небезпеку, оскільки дуже велика компанія може використати свою панівну ринкову позицію для пов­ного усунення конкуренції. З цієї причини європейські інституції повинні контро­лювати не тільки угоди, але й концентрації.

Для того щоб забезпечити всюди ті ж умови конкуренції підприємствам, що працюють на внутрішньому ринку, необхідно докладати зусиль для боротьби не тільки з нечесними діями підприємств, а й з дискримінаційними заходами з боку держав. Економічна інтеграція й дедалі більша лібералізація міжнародної торгівлі значно послаблюють класичні методи комерційного захисту - високі мита й кількісні обмеження імпорту, а також технічні бар'єри для торгівлі. Тому держави звертаються по допомогу як інструмент економічної політики, особливо врахо­вуючи те, що все більша конкуренція й швидша зміна технологія викривають струк­турні слабкості в кількох секторах і регіонах ЄС. Деякі види допомоги, безсумнівно, виправдані соціальною або регіональною політикою, тоді як інші потрібні для спря­мування комерційної діяльності на необхідні врегулювання припустимих суспільних витрат. Проте політика допомоги держав-членів часто спрямована на штучне за­безпечення виживання тих секторів, які мають структурні проблеми. Такі допоміжні заходи протидіють невідокремним від технологічного прогресу змінам виробничих структур, а їхня соціальна ціна часто більша за призначені на це суми, оскільки ці заходи блокують рушійні сили виробництва, які могли б значно краще використову­ватися будь-де. Крім того, такі нескоординовані заходи на європейському рівні ве­дуть до спірального зростання допомоги, оскільки кожна країна вважає себе зо­бов'язаною наслідувати дії сусіда щоразу, коли він підтримує економічну діяльність. Всі ці причини вимагають встановлення європейського контролю за державною допомогою.

Одна з найзаплутаніших проблем у сфері конкуренції — це проблема, пов'язана з підприємствами, які належать державі чи контрольовані нею. Держа-ви-члени використовують їх як інструменти для досягнення різних економічних, політичних і соціальних цілей, таких як спрямування інвестицій у певні галузі або регіони, допомога деяким нерентабельним сферам комунальних послуг, підтримка певної економічної діяльності, що вважається стратегічною, представ­ництво національного стандарту на арені міжнародної конкуренції й найм осіб, які не можуть знайти робочі місця в приватному секторі. В обмін на різноманітні по­слуги, які державні підприємства надають урядам, останні в своїх діях віддають їм перевагу. Різні надавані їм привілеї можуть деформувати умови конкурентної бо­ротьби з підприємствами приватного сектора в своїй же країні та їхніми партне­рами в спільному ринку. Саме цей останній аспект відносин між державами-членами і між їхніми державними підприємствами викликає особливе занепо­коєння європейських інституцій

238.

15.2. Засади європейської політики

Протекціоністські угоди, концентрації, державна допомога й дис­кримінація на користь державних підприємств не сумісні зі ідеєю спільного ринку. їх мають контролювати європейські інституції на базі європейських критеріїв, оскільки національні політики щодо конкуренції, навіть коли вони досить вимогливі, на європейському рівні не ефективні. Ось чому стаття 3 До­говору про ЄЕСп, присвячена принципам Спільноти, прийнятим для створення "системи, яка забезпечує таке становище, що конкуренція на внутрішньому ринку не деформується", і весь розділ стосовно конкуренції ставлять перед Спільнотою завдання з організації всередині Спільноти торгівлі, вільної від тарифних бар'єрів, відповідно до закону попиту та пропозиції. Стаття 85 щодо угод, стаття 86 стосовно панівної позиції і стаття 92, яка стосується державної допомоги, цілком імовірно були найвідомішими статтями Римського догово­ру, і важливо знати, що хоча тепер їх номери 81, 82 і 87, їх зміст в Договору про ЄСп залишається незмінним. Ми розглянемо їх у дальших трьох частинах цього розділу.

Правила Договору про ЄСп щодо конкуренції інтерпретуються і застосову­ються через регламенти Ради та Комісії, а також через загальні повідомлення й од­ноосібні рішення Комісії. Регламент № 17 1972 року — перший регламент, що впроваджував статті 85 і 86 Договору про ЄЕСп, був замінений Регламентом 1/2003 щодо виконання правил конкуренції, викладених у Статтях 81 і 82 Договору про ЄСп. Тоді як Регламент 17/62 базувався на попередньому повідомленні і цен­тралізованому схваленні угод Комісією, Регламент 1/2003 базується на контролі по факту, і на децентралізованому застосуванні правил конкуренції статті 81 (1), 81 (3) і 82 національними органами влади та судами, таким чином звільнюючи Комісію від вивчення звичайних справ і відмовляючись від системи витрат, пов'язаних з повідомленнями¹. На основі цього регламенту угоди, рішення й узгоджені дії, визна­чені статтею 81(1) Договору, забороняються, як ті, що не відповідають умовам статті 81 (3), попередні рішення стосовно цього не вимагаються. Це також сто­сується зловживань панівною позицією, на які посилається стаття 82 Договору. Навпаки, угоди, рішення й узгоджені дії, що відповідають умовам статті 81 (3) Дого­вору [див. підрозділ 15.3.], попередніх рішень стосовно цього не вимагають.

Головний принцип Регламенту 1/2003 — застосування всіма інституціями, які ухвалюють рішення, єдиного зводу правил до будь-яких дій, що впливають на торгівлю між державами-членами. Адміністративний тиск на співпрацю компаній був зменшений завдяки відмові від вимоги попереднього повідомлення. У ситуаціях, коли їхні операції стосуються торгівлі між держа­вами-членами, вони мають керуватися лише законом Спільноти замість 25 за­конодавчих систем, що допомагає забезпечити однорідність умов конкуренції. Усунення необхідності повідомлень також допомагає Комісії сконцентруватися на боротьбі з найсуттєвішими обмеженнями та зловживаннями, тим більше, що регламент посилює засоби, що їх надають у її розпорядження для виявлення та покарання картелів чи інших порушень. Національні органи влади з питань

1. OJC 132, 12.05.1999, р. 1.

239.

конкуренції і Комісія співпрацюють у межах однієї системи контролю за ко­мерційними угодами і карають за порушення правил Спільноти з конкуренції. Національні суди вповноважені захищати особисті права громадян згідно з за­конами Спільноти, встановлюючи компенсації за збитки та проценти або кон­тролюючи виконання контрактів. Через інформаційний обмін і механізми спів­праці децентралізація забезпечує однакове ставлення до учасників економічної гри в усьому ЄС і послідовне застосування правил.

Починаючи з 1 січня 1994 року правила конкуренції Європейського Союзу були поширені на всю Європейську економічну зону (ЄЕЗ). Статті 81 і 82 (ДЄСп), які відповідно забороняють угода та зловживання панівною позицією, отже, тепер застосовуються в Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейні згідно зі стаття­ми 53 і 54 Договору про ЄЕП [див. підрозділ 25.1.]. Європейські угоди, підписані з країнами Центральної та Східної Європи, також містять правила конкуренції, які по суті є тотожними вміщеним в Договір про ЄС [див. підрозділ 25.2.]. Менш суворі правила конкуренції містяться в угодах про співпрацю, укладених із неза­лежними державами колишнього Радянського Союзу. Угода між Європейськими Спільнотими і урядом Сполучених Штатів Америки призначається для сприяння співпраці й координації між органами влади з питань конкуренції обох сторін, що спрямовані на боротьбу з антиконкурентною діяльністю у світовому вимірі.² Ви­явлені між сторонами справи, що представляють спільний інтерес, можуть підштовхнути до детальних обмінів інформацією для забезпечення узгодженості між процедурами та засобами, що використовуються в межах двох судових сис­тем. Додаткова угода між ЄС і США спрямована на дотримання позитивних принципів взаємовизнання в застосуванні законів конкуренції³. Вона дозволяє кожній стороні просити іншу провести розслідування та вжити заходів щодо ан-тиконкурентної поведінки, наявної на території останньої. Злиття компаній не охоплює ця угода.

23 липня 2002 p., після закінчення терміну дії Договору про створення Європейської Спільноти з вугілля та сталі [див. підрозділ 2.1], галузі, на які раніше поширювалася дія цього Договору, процедурні правила і вторинне за­конодавство, базоване на ній, підпорядковуються правилам Угоди про ЄС. На думку Комісії, перехід і відповідні модифікації, а також наявні процедурні відмінності між двома режимами (ЄСВС і ЄСп) не створюють будь-яких знач­них проблем⁴.

15.2.І. Система європейської конкуренції

Регламент № 17 від 1962 року заклав систему контролю, котра вимагала, щоб про обмежувальні дії, які впливають на торгівлю між державами-членами, доповідали Комісії для їх кваліфікації з метою звільнення від заборони. Таким чином Комісію наділяли винятковою владою санкціонувати обмежувальні дії відповідно до умов статті 81 (3) (раніше статті 85 (3) Договору про ЄСп. Ця

² Decision 95/145 and Agreement, OJ L 95, 27.04.1995, p. 45-52.

³ Decision 98/386 and Agreement, OJL173, 18.06.1998, p. 26-31.

4. Commission communication, OJ C 152, 26.06.2002.

240.

система централізованого схвалення була необхідною й виявилася дуже ефек­тивною при становленні "культури конкуренції" в Європі, тоді як інтерпретація статті 81 (обмежувальні дії) і статті 82 (зловживання панівною позицією) була ще не визначеною і коли Комісія робила спроби інтегрувати національні ринки, які все ще були дуже неоднорідними. Протягом сорока років існування Регламенту 17/62 Комісія ухвалила багато одноосібних рішень із застосуванням критеріїв звільнення, зазначених у статті 81 (3) Договору. Отже, національні органи влади з питань конкуренції і національні суди тепер добре обізнані щодо умов, за яких чинна стаття 81.3. Враховуючи це, одноосібні рішення Комісії про звільнення більше не є обов'язковими для того, щоб га­рантувати уніфіковане застосовування статті 81 (3) Договору. Крім того, сис­тема повідомлень, що вимагає великого обсягу дослідної роботи від Комісії, вже не діє в Союзі 25 держав-членів.

Саме тому, за пропозицією Комісії, Регламент 1/2003 замінив її абсолют­ну владу в галузі конкуренції мережею органів управління з питань конкуренції, що має назву Європейська мережа з питань конкуренції (ЄМК) і є ключовим пунктом нової системи правозастосування. Сформована Комісією й органами влади держав-членів з питань конкуренції, ця мережа органів державної влади, що тісно співпрацюють, застосовує правила Спільноти щодо конкуренції, пере­дбачаючи територіальний розгляд справ за принципом "найзручніше розташо­ваного владного органу", керуючись тим, що кожну справу має розглядати один орган влади. На додаток до цього, Комісія радиться з Консультативним комітетом з питань обмежувальних дій і панівних позицій, куди входять пред­ставники органів влади держав-членів з питань конкуренції.

Комісія може продовжувати приймати так звані регламенти про "блокові вивільнення", через які вона оголошує категорії угод, рішень і узгоджених дій, до яких не застосовується стаття 81(1) Договору. Вона також досі може ухва­лювати одноосібні рішення, що забороняють значні картелі, які справляють негативний вплив на торгівлю між державами-членами й мають обмежуваль­ний ефект на конкуренцію. У тих випадках, де Комісія, діючи за дорученням або за власною ініціативою, виявляє порушення статті 81 або статті 82 Договору, своїм рішенням вона може вимагати від підприємств і підприємницьких асоціацій припинення таких порушень. З цією метою вона може застосувати до них будь-які поведінкові або структурні заходи, пропорційні скоєному пору­шенню і необхідні для його фактичного припинення.

Зі свого боку, національні органи влади з питань конкуренції та суди впов­новажені застосовувати законодавство Спільноти. Вони мають владу використо­вувати не тільки статті 81 (1) та 82 Договору, які безпосередньо застосовуються на підставі прецедентного права суду, але й також статтю 81 (3) Договору. Це означає, що національні органи влади з питань конкуренції вповноважені анулю­вати дію регламенту Спільноти про "блокові вивільнення" [див. підрозділ 15.3.3.]. Національні органи влади з питань конкуренції можуть приймати такі рішення: вимагати припинення порушення, призначати тимчасові заходи, приймати зо­бов'язання, накладати штрафи, регулярні виплати пені або будь-які інші стягнен­ня, передбачені національним законодавством. Національні суди можуть застосо­вувати правила конкуренції Спільноти в судових процесах між приватними сто­ронами, діючи при цьому як державні органи примусового правозастосування або

241.

як касаційні суди. Вони можуть застосовувати статтю 81 Договору про ЄСп у трьох типах судових процедур: судовий розгляд контрактних зобов'язань (супер­ечки між сторонами договору); судовий розгляд неконтрактних зобов'язань (су­перечки між третьою стороною і одною чи кількома сторонами договору); і клопо­тання про застосування судових заборон. У будь-якому разі національні суди мо­жуть запитувати в Комісії інформацію або її думку з приводу застосування зако­нодавства Спільноти про конкуренцію.

Відповідність статтям 81 і 82 Договору і виконання зобов'язань, накладе­них на підприємства та підприємницькі асоціації на базі Регламенту 1/2003, впроваджуються через штрафи й регулярні виплати пені. Правила щодо гра­ничних термінів накладання штрафів і регулярних виплат пені були визначені в Регламенті 2988/74, який також стосується стягнень у галузі транспорту. На­кладання або ненакладання штрафу, його розмір залежать, зокрема, від тяж­кості порушення, його тривалості і розміру причетних до нього підприємств. Навмисне порушення зазвичай веде до вагомішого стягнення, ніж тоді, коли підприємства просто винні в недбалості. Дії, які в минулому вже неодноразово карала Комісія, також підлягають суттєвішим штрафам, адже попередні рішення Комісії та Суду мали б попередити підприємства щодо незаконності такої поведінки. Комісія також може накласти на підприємства й асоціації підприємств штрафи в тих випадках, коли навмисно або через недбалість вони надають неправильну чи недостовірну інформацію, не надають інформації в заданий термін або відмовляються від проведення інспекцій.

Діяльність Комісії в сфері конкуренції контролює, з юридичного погляду, Суд, який може відмінити або внести поправки до будь-якого офіційного рішення Комісії, тобто негативні висновки, рішення, що дозволяють або відмовляють у звільненні від заборони, накази по припинення порушень тощо [див. підрозділ 4.1.7.]. Суд також може підтвердити, зменшити, анулювати або збільшити штрафи та виплати пені, що були накладені Комісією. Будь-яка фізична або юридична особа, відносно якої було прийнято рішення, може роз­почати слухання в Суді, як і будь-яка інша особа безпосередньо особисто зацікавлена в рішенні, де вона не є адресатом. Політику Комісії з питань конку­ренції контролює, з політичного погляду, Європейський Парламент [див. підрозділ 4.1.5.], який ухвалює положення, що є для неї керівними вказівками, і досконально вивчає її щорічний звіт з питань конкуренції.

На практиці органи влади з питань конкуренції кожної держави-члени зо­бов'язані працювати в тісній співпраці з Комісією й органами влади з питань кон­куренції інших держав-членів, щоб гарантувати підтримання системи, яка забез­печує, що не буде конкурентної деформації, і заохочувати уніфіковане застосу­вання правил конкуренції. Органи влади держав-членів з питань конкуренції повинні, діючи за статтями 81 або 82 Договору, інформувати Комісію в письмовій формі до чи без затримки після проведення першого заходу, пов'язаного з офіційним розслідуванням. Ця інформація має бути доступною органам влади з питань конкуренції інших держав-членів. Інформація Комісії також є обов'язковою в разі рішення про припинення порушення, про прийняття зо­бов'язань або про анулювання дії Регламенту про "блок-звільнення". Національні органи влади з питань конкуренції також можуть обмінюватися між

242.

собою інформацією, зокрема й будь-якою конфіденційною, яка потрібна для оцінювання справи, що розглядається відповідно до статей 81 або 82 Договору.

На території Спільноти Комісія має повноваження вимагати надання інформації, необхідної для виявлення будь-якої угоди, рішення або узгодженої дії, заборонених статтею 81 Договору, або будь-якого зловживання панівною позицією, забороненого статтею 82 Договору. Підприємства зобов'язані відповісти на запитання, пов'язані з обставинами справи, і надати документи, навіть якщо інформація може бути використана проти них або проти іншого підприємства для виявлення факту порушення (24). Комісія також уповноважена здійснювати інспекції, необхідні для виявлення будь-якої угоди, рішення або уз­годженої дії, заборонених статтею 81 Договору, або будь-якого зловживання панівною позицією, забороненого статтею 82 Договору. Зокрема, вона вповно­важена опитувати будь-яких осіб, що можуть мати корисну інформацію, і заното­вувати зроблені заяви. Посадовці та інші особи, уповноважені Комісією, мають право входити до будь-яких приміщень, зокрема й приватних осель, де можуть зберігатися ділові книги (24). Органи влади держав-членів з питань конкуренції повинні активно співпрацювати для виконання цих повноважень.

У випадках, коли Комісія, діючи за дорученням або за власною ініціативою, встановлює факт порушення статей 81 або 82 Договору, вона може своїм рішенням вимагати від підприємств і підприємницьких асоціацій припинення такого порушення. З цією метою вона може застосувати до них будь-які по-ведінкові або структурні заходи, пропорційні скоєному порушенню й необхідні для його фактичного припинення. Ініціювання Комісією слухань для ухвалення рішення звільнює владні органи держав-членів з питань конкуренції від повно­важень у застосуванні статей 81 і 82 Договору. У тому разі, коли орган влади держави-члени з питань конкуренції вже працює над цією справою, Комісія повинна ініціювати слухання тільки після консультації з цим органом національної влади.

Щоб гарантувати ефективне використання конкурентних правил Спільноти і належне функціонування механізмів співпраці, зазначених у Рег­ламенті 1/2003, органи влади з питань конкуренції та суди держав-членів по­винні застосовувати статті 81 і 82 Договору щодо угод і діяльності, що можуть вплинути на торгівлю між ними там, де вони застосовують національне законо­давство з питань конкуренції. Щоб створити рівне поле для комерційної діяльності, застосування національних законів конкуренції не повинно при­зводити до заборони тих угод, рішень і узгоджених дій, які дозволені законом конкуренції Спільноти. Поняття угоди, рішення й узгоджених дій — це авто­номні концепції закону конкуренції Спільноти, що охоплюють координування поведінки підприємств на ринку в тлумаченні судів Спільноти. Проте Регла­мент 1/2003 не перешкоджає державам-членам впроваджувати на своїх тери­торіях національне законодавство, яке захищає інші законні інтереси, за умови, що таке законодавство сумісне із загальними принципами й іншими положен­нями законів Спільноти. Це, зокрема, стосується законодавства, яке забороняє підприємствам отримувати або вимагати від їхніх торгових партнерів виконання умов, що є необгрунтованими, нерозмірними або нерозсудливими.

243.

У будь-якій національній судовій процедурі чи процедурі Спільноти щодо застосування статей 81 і 82 Договору тягар доведення факту порушення статті 81(1) або статті 82 Договору (тягар доказу) лягає на сторону або орган влади, що стверджує факт порушення. Підприємство або асоціація підприємств, що вимагає правозастосування статті 81 (3) Договору, повинна нести тягар дове­дення факту виконання умов цього параграфа.

Згідно зі статтями 53 і 54 Договору про створення Європейської еко­номічної зони [див. підрозділ 25.1.], Європейська Комісія повинна перевірити, чи підпадають розглядувані справи під юрисдикцію цих статей. Вона повинна діяти у випадках, що можуть впливати на міждержавну торгівлю в межах ЄЕЗ, а також тоді, коли діяльність, що розглядається, загрожує торгівлі між однією з держав ЄС та однією чи кількома державами ЄАВТ, за умови, що спільний то­варообіг компаній, яких стосується такий випадок, для ЄЕЗ сягає понад 67% на території ЄС. З іншого боку, в справах, які стосуються фірм, товарообіг яких на території ЄАВТ дорівнює або вищий за 33% товарообігу на території ЄЕЗ, рішення приймає наглядацький орган влади ЄАВТ, крім випадків, коли існує негативний вплив на торгівлю в межах ЄС. Відповідальність роз­поділяється таким же чином для застосування негативних висновків стосовно панівної позиції. Концентрації в масштабах Спільноти природно залишаються у відповідальності Комісії. У Регламенті, прийнятому Комісією, викладені деталі виконання правил конкуренції, що визначені Договором про ЄЕЗ⁵.

15.2.2. Європейське право і національне право

Юрисдикція національного права та юрисдикція права Спільноти щодо конкуренції є автономними й паралельними; сфера останньої визначається тим, яким є вплив тих чи тих явищ на торгівлю між державами-членами. У конкрет­ному випадку можливе навіть накладання цих юрисдикцій. У будь-якому разі Європейське право має примат над національним [див. підрозділ 3.3.]. Дер­жавні органи влади можуть вживати заходів проти тих чи тих домовленостей між підприємствами відповідно до національного законодавства, навіть у ситу­аціях, коли справу стосовно такої домовленості, згідно з правилами Спільноти, має розглядати Комісія. Вони також можуть застосовувати право Спільноти щодо конкуренції. Однак рішення, ухвалене в результаті національного судо­чинства, не може суперечити рішенню Комісії. У разі, коли останнє передує рішенню національного судочинства, компетентні органи влади держави-члена мають ним керуватися. З іншого боку, у випадках, коли своє рішення Комісія ухвалює після рішення національних органів влади, і між їхніми діями існують певні відмінності, національні органи влади мусять вжити відповідних заходів для узгодження свого законодавства із правом Спільноти.

Держави-члени не можуть опротестовувати рішення Комісії, тоді як Комісія може вимагати від компетентних органів влади держав провести перевірку, яку во­на вважає потрібною, або здійснити накладені нею стягнення штрафів чи виплат пені. Національні суди можуть застосовувати право Спільноти або передавати

1. Regulation 3666/93, OJ L 336, 31.12.1993.

244.

справи, що підпадають під його положення, до Суду Європейських Спільнот, аби той надав свої попередні висновки з питань тлумачення права ЄС. Апеляційні суди зобов'язані просити Європейський Суд надавати попередні висновки в тих випад­ках, коли вони потрібні для винесення вердикту.

Суд ухвалив виважене рішення, що урядові заходи можуть розцінюватися як такі, що суперечать правилам конкуренції, викладеним у Договорі про ЄСп, якщо вони нав'язували або заохочували укладання угод, які суперечать статті 81 (раніше ст. 85), сприяли підсиленню дії угоди (наприклад, через гарантування положень чинної угоди на цьому ринку) або надавали при­ватним операторам повноваження приймати зацікавлені рішення стосовно економічних питань. З іншого боку, національне законодавство не може розцінюватися як таке, що суперечить правилам Спільноти, хоча б тому, що воно мало обмежувальний вплив на конкуренцію, подібний до заходів, заборо­нених статтею 81.⁶

Що стосується державної допомоги й дискримінації на користь держав­них підприємств, то держави-члени несуть відповідальність за порушення умов вільної конкуренції і примат права Спільноти з питань конкуренції є навіть чіткіше визначеним. Мало того, досить очевидно, що право мають застосовува­ти наднаціональні органи, уповноважені примушувати національні органи вла­ди виконувати їхні рішення. Згідно з рішенням Суду, якщо заходи уряду не були доведені до відома Комісії відповідно до статті 92 Договору про ЄЕС (ст. 87 ДЄС) або Комісія ще не ухвалила рішення щодо їх відповідності, національний суд має передати будь-які справи на розгляд Комісії для роз'яснення або до Су­ду для попереднього судового рішення.⁷

15.3. Дозволена співпраця та заборонені угоди

Стаття 81 Договору про ЄСп забороняє - через несумісність з ідеєю спільного ринку — всі угоди між підприємствами, рішення підприємницьких асоціацій і узгоджені дії, які можуть негативно впливати на торгівлю між держа-вами-членами та які, за своєю метою чи результатом, ведуть до усунення, обме­ження чи викривлення конкуренції на спільному ринку. Зокрема, ця стаття забо­роняє угоди, які: (а) безпосередньо чи побічно фіксують закупівельні чи відпускні ціни або будь-які інші умови торгівлі; (Ь) обмежують чи контролюють виробниц­тво, ринки, технічний розвиток або інвестиції; (с) розподіляють ринки чи джерела постачання; (d) застосовують різні умови до еквівалентних операцій з різними торговими сторонами, таким чином ставлячи їх у невигідну конкурентну позицію; (є) укладають контракти, які передбачають прийняття іншими сторонами додат­кових зобов'язань, які за своїм характером або торговельним звичаєм зовсім не стосуються предмета таких контрактів. Заборонені угоди автоматично визнають­ся недійсними.

⁶ Judgments of 17 November 1993, cases C-2/91, C-185/91 та C-245/91, ECR 1993,1-5751 та І-5801.

⁷ Judgment of 11 July 1996, Case C-39/94, ECR 1996, p. 1-3547.

245.

Однак, відповідно до параграфа 3 статті 81, Комісія може проголосити, що положення параграфа 1 цієї статті не застосовуються до будь-якої окремої угоди або категорії угод між підприємствами, будь-яких рішень підприємницьких асоціацій або будь-якої узгодженої дії чи категорії узгоджених дій, якщо: вони роблять внесок у поліпшення виробництва або розподілення товарів; вони сприяють розвиткові технічного чи економічного прогресу, на­даючи споживачам належну частку кінцевого прибутку; вони не дають таким підприємствам можливості знищити конкуренцію щодо значної частини такої продукції. На підставі регламенту 1/2003 угоди рішення й узгоджені дії, що охоплюються статтею 81 (1) Договору, але відповідають умовам статті 81 (3) Договору, не підпадають під заборону й водночас не потребують попередніх висновків Суду. Ці умови може, однак, будь-коли контролювати Європейська мережа з питань конкуренції [див. підрозділ 15.2.1.].

Отже, аж ніяк не всі угоди між підприємствами Спільноти підпадають під заборону. Більшість із них навіть бажані для поліпшення структур європейської промисловості, як ми це побачили у відповідному розділі [див. підрозділ 17.2.4.]. Паралельно з усуненням ситуацій, не сумісних із системою конкуренції та ринкової єдності, Комісія завжди дотримувалась політики заохочення спів­праці між підприємствами там, де, на її думку, така співпраця сумісна зі спільним ринком і може викликати позитивні економічні наслідки.

За кілька років Комісія, за допомогою подвійної низки заходів, з-поміж яких окремі були індивідуальними, а деякі — загальними або секторальними (наприклад, пов'язаними з галузями повітряного транспорту чи телеко-мунікацій) [див. підрозділи 17.3.6. и 20.3.5.], доклала зусиль, щоб визначити ті угоди, на які не поширюється заборона, передбачена статтею 85 параграф 1 (чинна ст. 81 ДЄСп), і ті, які, хоча на них і поширюється заборона, можуть бу­ти звільнені від неї [див. підрозділи 15.3.2. і 15.3.3.]. Індивідуальні рішення про скасування заборони не допускають необдуманого узагальнення, оскільки умо­ви вивільнення з-під дії цієї статті можуть бути особливими для кожного окре­мого випадку. Проте деякі чітко визначені типи угод були схвалені, оскільки нині настав час для скасувань заборон цілих категорій домовленостей між підприємствами.

15.3.1. Правило "de minimis"

У повідомленні про угоди меншої важливості (de minimis), встановлюючи граничні показники щодо частки, яке підприємство посідає на ринку, Комісія, згідно зі статтею 81 Договору про ЄСп, кількісно визначає поняття неістотного обмежен­ня конкуренції.⁸ Вона дотримується думки, що угоди між підприємствами, які впли­вають на торгівлю між державами-членами, істотно не обмежують конкуренцію у сенсі статті 81 (1) Договору про ЄСп, якщо: (а) сукупна ринкова частка сторін угоди не перевищує 10% в обігу будь-якого з ринків, що зазнали впливу цієї угоди, при­чому угода укладена між підприємствами, які є фактичними чи потенційними кон­курентами на будь-якому з цих ринків; або (Ь) ринкова частка кожної зі сторін угоди

⁸ Commission notice, OJ C 368, 22.12.2001, p. 13.

246.

не перевищує 15% на будь-якому з ринків, шо зазнали впливу цієї угоди, причому угода укладена між підприємствами, які не є фактичними або потенційними кон­курентами на цих ринках. У таких випадках Комісія не призначає судовий розгляд ані за заявою, ані з власної ініціативи. Однак існує "чорний список найбільш явних обмежень" (фіксування цін, розподіл ринку або територіальна протекція), що їх Комісія вважає типово несумісними з умовами статті 81 (1) Договору про ЄСп і, отже, підпадають під заборону, навіть якщо частки сторін на ринку менші за зазна­чені вище граничні показники.

Часткове скасування вимоги повідомляти Комісію про угоди меншої важ­ливості відповідає головно інтересам МСП, оскільки дозволяє їм уникати тру­домістких процедур повідомлень і співпрацювати далі, не побоюючись поруши­ти правила спільного ринку [див. підрозділ 17.2.4.]. Угоди, в які вступають МСП, чий щорічний обіг і баланс не перевищують, відповідно, 40 мільйонів і 27 мільйонів євро і які мають менше 250 службовців, рідко спроможні помітно вплинути на торгівлю між державами-членами і загалом не розслідуються Комісією. Мало того, кілька регламентів стосовно вивільнення цілих категорій підприємств з-під дії відповідних статей Договору передусім важливі для МСП - або через специфіку їхньої діяльності, або через умови, які слід виконати (стосовно частки на ринку й товарообігу).

15.3.2. Дозволені контрактні відносини

Угоди між підприємствами не розцінюються як ті, що обмежують конкуре­нцію, і тому не мають доводитися до відома Комісії, коли їхня мета — це форма узаконеної співпраці, наприклад: проведення спільних порівняльних навчань, спільне підготування статистики і моделей, спільне вивчення ринків, співпраця щодо бухгалтерського обліку, спільні фінансові гарантії, спільне виконання науково-дослідних і проектно-конструкторських контрактів, спільне викорис­тання засобів виробництва, складських приміщень і транспорту, а за певних умов і спільне виконання замовлень, спільна реалізація, спільні ремонтні по­слуги та сервісне обслуговування, спільне рекламування.⁹ Щоб зняти будь-які сумніви, Комісія в двох повідомленнях визначила характеристики найпошире­ніших контрактних відносин стосовно ексклюзивного представництва й укла­дання контрактів із субпідрядниками, що не підпадають під заборону статті 81 (1), за умови, що вони не запроваджують абсолютної територіальної протекції.

У виданому 1962 року повідомленні¹⁰ щодо контрактів на ексклюзивне представництво, укладених з агентами з продажу, Комісія визначила, що кон­тракт, укладений з агентом з продажу, який веде комерційні переговори від імені принципалу, не підпадає під дію статті 81 (1). Трейдер розглядається як "комерційний агент", тільки коли він не бере на себе будь-якої відповідальності за фінансові ризики операцій і якщо він фактично діє тільки як посередник для принципала [див. детальніше нижче].

⁹ OJC75, 29.07.1968, p. 3-6.

10. OJ 139,24.12.1962.

247.

У грудні 1978 року Комісія опублікувала повідомлення про оцінку субпідрядних контрактів, з огляду на умови статті 85 Договору про ЄЕСп [див. також підрозділ 17.2.4.]. За допомогою цього повідомлення Комісія хотіла підтримати промислову діяльність, яка є важливою для відносин усередині Спільноти і яка відповідає можливостям малих і середніх підприємств. Укла­дання контрактів із субпідрядниками часто означає для малого підприємства, яке є "субпідрядником", виконання замовлення великого підприємства, відомого як "принципал", згідно з директивами останнього. Комісія встановлює принцип, згідно з яким надання в розпорядження субпідрядника ноу-хау (запа­тентованого чи ні) або обладнання принципала може бути дієвою підставою для зобов'язання поставляти останньому тільки вироблену продукцію або виконану роботу й не обмежує конкуренції в сенсі положень статті 85 Договору про ЄЕСп(ст. 81ДЄСп).

У разі ексклюзивного представництва потрібно визначити, чи існує еко­номічна інтеграція між агентом і принципалом; і щоб зробити висновок щодо цього, Комісія надає більшої важливості економічній реальності, ніж юри­дичній формі відносин між підприємствами. Зокрема, дистриб'ютор, котрий як власник володіє значною часткою законтрактованого товару або який за свій власний рахунок безкоштовно надає значні послуги своїм клієнтам, або неза­лежно визначає ціни продажу чи інші умови операції, розцінюється як само­стійний трейдер, і в такій ситуації діє стаття 81, параграф 1 (ДЄСп). З іншого боку, стаття 85, параграф 1, не застосовується до відносин між компанією-засновником і її дочірнім підприємством, якщо останнє не вільне визначати свою діяльність на ринку.

15.3.3. Вивільнення з-під заборони певних категорій угод

Тоді як контрактні відносини, про які ми говорили вище, не забороняються статтею 81 (1), ті, про які йдеться нижче, зрештою, підпадають під таку заборону, але можуть бути з-під неї вивільнені. Справді, відповідно до параграфа 3 статті 81, Комісія може оголосити про незастосування умов параграфа 1, якщо йдеться про певні угоди чи категорії угод, які роблять внесок у поліпшення ви­робництва або розподіл товарів, або в технічний чи економічний поступ і при цьому надають споживачам справедливу частку кінцевого прибутку. Після повідомлення про таку угоду Комісія може в індивідуальному порядку звільнити її від заборони. Проте, як правило, вимоги для звільнення, викладені в регламентах Комісії, і стосуються звільнення певних категорій угод. Регламент Ради уповно­важує Комісію, щоб та ухвалюючи свій власний регламент, застосовувала статтю 81 (3) Договору до певних категорій угод, рішень або узгоджених дій, які підпадають під дію статті 81 (1)". В іншому Регламенті Рада визначає умови, за яких Комісія може оголосити, ухвалюючи власний регламент, що положення статті 81 (1) не застосовуються до певних категорій угод і узгоджених дій.¹²

11. Regulation 2821/71, OJ L 285, 29.12.1971.

¹² Regulation 19/65, OJ 36, 06.03.1965 та Regulation 1216/1999, OJ L 148, 15.06.1999.

248.

Комісія застосовує механізм "блокового вивільнення" до класу подібних угод, якщо вони сприяють радше зміцненню конкуренції, ніж її послабленню чи викривленню. Ці регламенти Комісії встановлюють чітко визначені категорії угод, на які автоматично поширюється положення статті 81 (3) про вивільнення, за умови, що вони не обмежують ринки, перешкоджаючи доступу до них та пара­лельній торгівлі. При дотриманні правил, встановлених регламентом, угода не повинна доводитись до відома Комісії і може бути укладена без подальших уск­ладнень. Такі регламенти про "блокові вивільнення" є особливо корисними для МСП і були, здебільшого спеціально для них розроблені. У багатьох регламентах максимальні граничні показники для обігу і/або частки на ринку встановлені на рівні, на якому саме МСП можуть дістати перевагу.

Після "Зеленої книги"" 1997 року та повідомлення Комісії про застосування правил конкуренції Спільноти до вертикальних обмежень", до регламентів № 17/62 і № 19/65 було внесено зміни, аби запровадити єдине "блокове вивільнення", що охоплювало б усі вертикальні угоди або обмеження.¹'Дійсно, регламент Комісії про застосування статті 81(3) Договору до категорій верти­кальних угод і узгоджених дій замінив три регламенти: один про ексклюзивну дистрибуцію, другий — ексклюзивну закупівлю і третій — пільгові угоди." Такі угоди укладаються між фірмами, які працюють на різних рівнях виробничого або розподільного ланцюга, практично всі угоди щодо промислового розподілення та постачання між фірмами, ринкові частки яких не перевищують певного гранично­го показника, і регулюють умови, за яких фірми-дистриб'ютори можуть купувати у виробників, продавати або перепродавати товари чи послуги. Звільнення від заборони охоплює досить широке коло: воно застосовується до всіх вертикальних обмежень на готову продукцію чи напівфабрикати й послуги, якщо ринкова част­ка цих підприємств не перевищує 30%, окрім певних заборонених вертикальних обмежень, які, враховуючи їхню кількість, завдають значної шкоди конкуренції та споживачам. Вище 30%-ого пороіу угоди не вважатимуться незаконними, але стосовно них може вимагатися індивідуальний розгляд справи. Такий підхід надає МСП безпечну гавань, у межах якої їм більше не потрібно оцінювати законність їхніх угод відповідно до правил конкуренції ЄС. Комісія опублікувала настанови, спрямовані, по-перше, на те, аби роз'яснити трактування умов "блокового вивільнення" і, по-друге, пояснити загальні критерії, що використовуються при вивченні угод, на які не поширюється дія "блокового вивільнення", або за відміни дії регламенту про вивільнення.¹⁷

Комісія ставиться прихильно до спільних підприємств кооперативного

характеру, особливо тоді, коли вони можуть швидше запровадити в Європі нову технологію, витрати на розвиток якої дуже високі. За певних умов спільні кооперативні підприємства, які стосуються угод про спеціалізацію, науково-дослідницьких і проектно-конструкторських угод, патентно-ліцензійних і угод про ліцензування ноу-хау, отримують "блокові вивільнення" [див. детальніше

¹³ COM (96) 721,22 January 1997.

¹⁴ COM (1998) 546, 30 September 1998.

¹⁵ Regulation 1216/1999, OJL 148. 15.06.1999.

¹⁶ Regulation 2790/1999, OJ L 336, 29.12.1999 та COM (1999) 718.

¹⁷ Commission notice, OJC 291, 13.10.2000.

249.

нижче]. Повідомлення Комісії інформує зацікавлені промислові й комерційні кола про критерії, за якими здійснюється оцінювання спільних підприємств кооперативного характеру."¹

Отже, "блокове вивільнення" стосується угод про спеціалізацію, а са­ме — угод, за якими сторони взаємно домовляються не виробляти одних про­дуктів, аби спеціалізуватися у виробленні інших.^1!І Угоди про спеціалізацію у виробництві в цілому сприяють покращенню виробництва та розподілення то­варів, адже залучені до цього підприємства можуть сконцентрувати своє ви­робництво на певній продукції і, отже, діяти ефективніше й пропонувати де­шевші товари. Угоди про спеціалізацію в сфері послуг також загалом сприяють подібним поліпшенням. Дія звільнення поширюється на угоди про односторон­ню або взаємну спеціалізацію, а також на угоди щодо спільного виробництва, на основі яких дві чи більше сторін домовляються спільно виробляти певну продукцію, за умови, що сукупна ринкова частка підприємств, які укладають угоду, не перевищує 20% відповідного ринку.

Очікується, що споживачі загалом можуть мати зиск від зростання та по­силення ефективності наукових досліджень і розробок через впровадження нових або поліпшених товарів чи послуг, або зменшення цін, що його можуть викликати нові або поліпшені технології. Тому угодам, які укладаються між двома або більшою кількістю підприємств, котрі здійснюють спільне науково-дослідне та проектно-конструкторське розроблення товарів або технологічних процесів і/або спільну експлуатацію результатів такої роботи, за певних умов і при обмеженій до 25% частці на ринку надається "блокове вивільнення"/"

Регламенти, наведені вище, а також регламенти про надання імунітету ка­тегоріям, про які йдеться в частинах стосовно страхування (в розділі про спільний ринок) і повітряного транспорту (в розділі про транспорт), дозволя­ють, за певних умов, найпоширеніші форми співпраці між підприємствами, що не створюють для конкуренції обмежень, не сумісних з положеннями Договору. Таким чином вони керують значною більшістю наявних у Спільноті угод, на­даючи їм фундаментальне правове забезпечення. Отже, Комісія може приділяти свою увагу забороненим угодам, що розглядаються нижче, які звичайно є секретними і насправді перешкоджають вільній конкуренції та торгівлі в спільному ринку.

15.3.4. Заборонені угоди

Ми не робимо спроб описати тут всі форми горизонтальних угод, забороне­них правилами конкуренції, що визначаються в договорах. Кожна справа має свої відмінності — залежно від товару або ринку, яких вона стосується, а також за­лежно від уяви виконавців підприємств, що беруть у ній участь. Ми обмежимося кількома характерними прикладами угод, не сумісних, за рішенням Комісії, з умовами спільного ринку. Комісія оцінює переваги й недоліки угод або категорії

¹⁸ Regulation 151/93, OJL 21 of 29.01.1993 та OJ C43, 16.02.1993.

¹⁹ Regulation 2658/2000. OJ L304, 05.12.2000.

²⁰ Regulation 2659/2000, OJ L 304, 05.12.2000.

250.

угод, покладаючись не тільки на юридичні критерії, але й на критерій загальних інтересів виробників і споживачів у тій чи тій галузі. Крім того, вона застосовує правило "de minimis", розглянуте вище, до угод, які порушують правила конку­ренції, але економічний вплив яких не значний.

Особливо помітним обмеженням конкуренції є розподіл ринків; він супере­чить цілям спільного ринку, оскільки угоди, базовані на принципі взаємної поваги до національних ринків задля учасників, які ведуть у них свою діяльність, обме­жують торгівлю відповідними товарами всередині Спільноти. Через систему ви­значення квот на постачання, базовану на загальних продажах учасників угоди, вони відмовляються від свободи ведення незалежної політики продажу, проте, з іншого боку дістають змогу провадження цінової політики, захищеної від конку­рентних дій своїх партнерів. Ось відомі випадки угод про розподіл ринку, до яких було застосоване покарання: справа виробників хініну в Спільноті, які домовили­ся між собою, уклавши джентльменські угоди щодо ціноутворення і квот на всі продажі на внутрішньому ринку й за кордон²¹; справа великих цукрових підприємств, що контролювали всередині Спільноти торгівлю цукром для людсь­кого споживання.²² Пізніше, в листопаді 1994 року, Комісія вирішила накласти найвищі стягнення (248 мільйонів екю) на 9 асоціацій підприємств і 33 європейських виробників цементу, які були сторонами загальної угоди про роз­поділ ринку, спрямованої на захист національних або внутрішніх ринків і укладе­ної під егідою Цембюро, Європейської цементної федерації.²³ В липні 2001 року Комісія вирішила накласти стягнення в розмірі 39,375 мільйона євро і 13,125 мільйона євро відповідно на "САС" і "Маєрськ Ер" за реалізацію угоди про роз­поділення маршрутів до Данії та в зворотному напрямку.²⁴

Угоди про фіксування цін або інших умов операцій значною мірою обмежують конкуренцію, тому що вони перешкоджають покупцям користуватися результатами конкурентної поведінки виробників, які проявлялися б, якби така угода не була ук­ладена. Оскільки вони супроводжуються домовленостями щодо взаємної поваги національних ринків, вони також можуть мати несприятливий вплив на торгівлю всередині Спільноти. Саме тому Комісія заборонила: узгоджені дії підприємств, що застосовуються одночасно й до однакових категорій виробів (барвників), однакових темпів підвищення цін²⁵; горизонтальні угоди про фіксування цін та про вилучальні дії²⁶; опублікування торговими асоціаціями тарифних розкладів або рекомендованих цін безвідносно до будь-яких відмінностей у структурах витрат фірм²⁷; узгоджені методи розрахунків цінового збільшення, як це було з ціновим картелем в секторі нержавійної сталі.²⁸ В липні 2001 року Комісія наклала штрафи в розмірі 218,8 мільйона євро на вісім фірм (дві німецькі, дві американські та чотири японські), які

²¹ Decision 69/240, OJ L 192, 05.08.1969.

²² Decision 73/109, OJ L 140, 26.05.1973.

²³ Decision 94/815, OJ L 343, 30.12.1994.

²⁴ Decision 2001 /716, OJ L 265, 05.10.2001.

²⁵ Decision 69/243, OJ L 195, 07.08.1969.

²⁶ Decision 95/551, OJ L 312, 23.12.1995.

²⁷ Decision 96/438, OJ L 181, 20.07.1996.

²⁸ Decision 98/247/ECSC, OJ L 100, 01.04.1998.

251.

між 1992 і 1998 роками брали участь у секретному картелі, встановлюючи ціни й розподіляючи світовий ринок графітових електродів.²⁹

Обмеження доступу до ринку нових учасників також заборонені. В разі, якщо велика кількість роздрібних торгівців на ринку пов'язана зобов'язаннями продавати продукцію виробника, з яким вони уклали контракт, або при верти­кальних угодах, що мають подібний винятковий вплив на третіх сторін, можливі перешкоди в доступі на ринок. Ось чому Комісія засудила ексклюзивні умови, встановлені компанією "Юнілівер" на постачання морозильних камер ірландським роздрібним продавцям.³⁰ В інших справах новим конкурентам пе­решкоджали в їхніх спробах увійти до ринку за допомогою горизонтальних угод або узгоджених дій, як це відбувалося в справі з голландським ринком оренди піднімальних кранів.³¹

Найскладніші справи — це такі, що стосуються ексклюзивних дист-риб'юторськихугод, на які поширюється вивільнення категорій угод, але не тоді, ко­ли такі угоди передбачають абсолютну територіальну протекцію, що перешкоджає паралельному імпортові. Така ж ситуація з угодами, що стоять на шляху реекспорту товарів дистриб'юторами до інших держав-членів або імпорту таких товарів з інших держав-членів до концесійних зон і їх поширення в цих зонах особами, які не є кон­цесіонерами. Політика Комісії з цього питання була досить чітко окреслена в рішенні від 23 вересня 1964 року в справі "Грюндіг-Констен", по суті підтриманим рішенням Суду від 13 липня 1966 року.³² Комісія продовжує боротися проти систем розподілу, які перешкоджають паралельній торгівлі, так як, наприклад, у випадку з "Фольксва-геном", який заборонив своїм італійським дилерам продавати автомобілі "Фольксва-ген" та "Ауді" іноземним покупцям, в такий спосіб обмежуючи торгівлю всередині Спільноти³³; або "Даймлер-Крайслер", який наказав учасникам своєї німецької дист-риб'юторської мережі легкових автомобілів "Мерседес" не продавати автомобілі поза межами відповідних територій і зобов'язати іноземних споживачів платити компанії "Даймлер-Крайслер" депозит у розмірі 15% при замовленні автомобіля в Німеччині.³⁴

Ізоляція ринку в межах Спільноти також може відбуватися і без встанов­лення ексклюзивних комерційних відносин (як у попередніх випадках), шляхом укладання угод між виробниками держави-члена з метою надання постійним клієнтам знижок, рівні яких встановлюються спільно на основі загальних об­сягів закупівлі в цих виробників протягом певного періоду. Прикладом такого випадку є угода німецьких виробників керамічної плитки.³⁵ Система накопичен­ня знижок примушувала клієнтів відхиляти пропозиції виробників в інших дер-жавах-членах (навіть якщо вони були сприятливішими), аби об'єднати обсяги своі'х закупівель з виробниками, які брали участь в угоді, і таким чином забез­печити найбільші рівні знижок.

²⁹ Decision 2002/271, OJ L 100, 16.04.2002.

³⁰ Decision 98/531, OJ L 246, 04.09.1998.

³¹ Decision 95/551, OJ L 312, 23.12.1995.

³² OJL 161, 20.10.1964 та ECR 1966, p. 299.

³³ Decision 98/273, OJ L 124, 25.04.1998. ^M Decision of 10 October 2001.

³⁵ Decision71/23, OJL 10, 13.01.1971.

252.

Як зазначалося вище, комісія, зазвичай дозволяє спільні продажі в кон­тексті угод про співпрацю. Проте це не стосується угод про спільні продажі, за допомогою яких підприємства, що беруть у них участь, розподіляють між со­бою, згідно з певною шкалою, загальну кількість товарів, пропонованих у місцях продажу за єдиними цінами і на спільних комерційних умовах. Поєднання цих трьох чинників — діяльність спільної організації, пропорційний розподіл квот на постачання та фіксування ціни - запобігає будь-якій конку­ренції між учасниками на ринках, яких стосуються такі дії, і позбавляє покупців будь-якого вибору серед різних пропозицій. Саме через цю причину Комісія застосувала санкції до трьох головних французьких виробників добрив, метою співпраці яких було забезпечення постачання їхніх комплексних добрив Німеччині винятково через посередництво спільної комерційної компанії з на­звою "Флорал".''⁰

Спільні закупівельні угоди також можуть обмежувати конкуренцію в тих ситуаціях, коли велика купівельна спроможність підприємств, що беруть у них участь, дозволяє їм зловживати силою у відносинах з постачальниками. Так, як, наприклад, відбувалося з оптовими торгівцями, - учасниками голландського кооперативу ВБА, найбільшого в світі аукціону квітів, — які домовилися не торгувати жодними іншими товарами, крім тих, що постачалися через "ВБА".'⁷ З іншого боку. Комісія санкціонувала спільну закупівлю системою Євробачення прав транслювання міжнародних спортивних подій. Хоча система обмежує конкуренцію, оскільки Європейський союз мовлення отримав об'єднану купівельну спроможність, Комісія схвалила це рішення, адже воно сприяє розвиткові справжнього європейського ринку мовлення й полегшує міжнародне мовлення, особливо важливе для учасників з менших країн.³⁸

Звичайно, є кілька типів недозволених горизонтальних угод, таких, які встановлюють дискримінаційні умови операцій з третіми сторонами, що конку­рують з кожною зі сторін угоди або спрямовані на витиснення конкурента з ринку чи закриття для потенційного конкурента. Інші типи угод, які зазвичай звільнюються від заборони, підпадають під дію статті 81, параграф 1 (ДЄСп), якщо вони обмежують конкуренцію і на них не поширюється правило "de minimis"; серед них — спільні рекламні угоди, якщо вони перешкоджають уча­сникам незалежно рекламувати їхні товари на ринку; угоди щодо використання єдиної етикетки про якість, якщо її не можуть використовувати всі виробники, продукція яких відповідає стандартам якості, і навіть угоди про біржову страте­гію учасників. У разі сумнівів щодо легітимності угоди, підприємствам, яких вона стосується і які хочуть уникнути штрафів, рекомендується довести до відома Комісії інформацію про таку угоду та просити негативного висновку.

Комісія діє обережно стосовно угод, які вважає несумісними з Договором про ЄСп. Вона намагається зібрати безперечні свідчення порушень статті 81, параграф 1 (ДЄСп), що може іноді зайняти кілька років, оскільки тепер обмеження конку­ренції рідко мають форму письмових угод, які зобов'язують контрагентів виконувати

³⁶ Decision 80/182, OJL 39, 15.02.1980.

³⁷ Decision 88/491. OJ L 262 of 22.09.1988.

38. Decision 93/403, OJ L 179, 22.07.1993.

253.

незаконні дії, адже сторони, що їх укладають, побоюються штрафів. Вони зазвичай мають форму узгоджених дій, що базуються на "джентльменських угодах", ма­теріальні докази яких знайти надзвичайно складно. Вадою обережного підходу Комісії до цього питання [див. підрозділ 15.2.1.] є повільність; утім цей обережний підхіддодає ваги її рішенням, які в більшості випадків підтримує Суд, якщо звинува­чувані підприємства подають справу йому на розгляд. Отже, ці рішення дають мож­ливість чітко зрозуміти політику Спільноти щодо головних типів заборонених угод. Необхідно зазначити, що, згідно з рішенням Суду, дії, реалізовані кількома підприємствами, можуть бути проявом одного комплексного порушення, що част­ково відповідає поняттю "угода між підприємствами" і частково — "узгоджена дія", обидва заборонені статтею 81 (ДЄСп).^І!І

15.4. Панування на ринку

У відповідному розділі ми побачимо, що, з позиції промислової та підприємницької політики Спільноти концентрації малих і середніх підприємств у більші утворення є загалом бажаними й мають заохочуватися, оскільки вони ве­дуть до збільшення ефективності від зростання масштабів, раціоналізації вироб­ництва та поширення товарів у спільному ринку, а також сприяють розвитку технічного прогресу [див. підрозділ 17.2.1.]. Але якщо концентрація перевищує певні межі, які є різними в різних секторах, це може призвести до утворення мо­нополій або, частіше, олігополій і подальших обмежень конкуренції та торгівлі всередині Спільноти. Це відбувається, зокрема, коли підприємство, яке панує в секторі завдяки своїм розмірам та економічній могутності, одне за одним купує менші підприємства, що створюють йому конкуренцію.

15.4.1. Запобігання зловживанню панівною позицією

Стаття 82 Договору про ЄСп (раніше ст. 86 Договору про ЄЕСп) ствер­джує, що "будь-яке зловживання одним або кількома підприємствами панів­ною позицією в межах спільного ринку або в його значній частині забороня­ється як не сумісне зі спільним ринком, оскільки може завдати шкоди торгівлі між державами-членами". Крім того, що ця стаття не забороняє досягнення панівної позиції, а тільки зловживання нею, вона залишає невизначеними декі­лька питань, хоча тепер вони роз'яснюються різними нормативними рішеннями Комісії та висновками Суду.

По-перше, панування на певному ринку не може бути визначене винятково на базі ринкової частки, яку має підприємство, або інших кількісних елементів, але має розглядатися в світлі його спроможності помітно впливати на функціону­вання ринку та поведінку інших фірм. У своєму рішенні від 14 лютого 1978 року стосовно справи "Юнайтед брендз компані проти Комісії" Суд затвердив і роз­ширив означення панівної позиції, прийняте рішенням Комісії від 9 грудня 1971

³⁹ Judgments of 8 July 1999, Cases C-49/92P, C-199/92P та С-235/92Р.

254.

року в справі "Континентал кен компані".⁴" Зокрема, згідно з його рішенням ви­значалося, що панівна позиція, на яку посилається стаття 86 (ЄЕСп), "стосується позиції економічної сили підприємства, яка дозволяє йому перешкоджати підтри­муванню ефективної конкуренції на відповідному ринку, адже завдяки цій силі підприємство може діяти до певної міри незалежно від конкурентів, замовників і, врешті-решт, від споживачів".

Визначення відповідного ринку або ринку, якого стосується справа, та­кож має важливе значення, адже що чіткіше ринок визначається в часі та прос­торі, то більша вірогідність ідентифікації панівної позиції на спільному ринку. У своєму рішенні від 13 лютого 1979 року в справі "Хофман-Ля Рош" проти Ко­місії" Суд, спільно з Комісією⁴¹, виявив, що кожна група вітамінів становить окремий ринок і що один продукт може належати двом окремим ринкам, якщо він використовується для кількох цілей.⁴² Суд встановив, що між товарами, що належать до відповідного ринку, який передбачає достатній ступінь взаємоза­мінності між такими товарами або їх заміщення, має існувати фактична конку­ренція. Для Комісії оцінка заміщення попиту веде за собою визначення но­менклатури товарів, які можуть розглядатися споживачами як замінники, і та­ким чином їх конкуренція може вплинути на ціноутворення щодо продукції сторін. Повідомлення Комісії про відповідний ринок — це аналітичний інструмент, який дозволяє розраховувати питому вагу фірм в обігу ринку."

Стосовно концепції "деформації торгівлі між державами-членами", яка є однаковою для статей 81 і 82 (ДЄСп), Комісія і Суд погоджуються в тому, що концентрація, де підприємство займає панівну позицію на спільному ринку або його значній частині, завжди матиме значення для торгівлі між державами-членами. У рішенні від 13 липня 1966 року в справі "Грюндіг-Констен" Суд встановив, що концепція "завдання шкоди торгівлі між державами-членами" повинна розглядатися як питання: "чи може угода створювати загрозу... свобо­ді торгівлі між державами-членами в такий спосіб, що зашкоджуватиме досяг­ненню цілей єдиного ринку між державами".⁴⁴ Само собою зрозуміло, що зло­вживання панівною позицією засуджується рішучіше, оскільки воно спрямова­не на розподіл відповідного ринку і створює труднощі для економічного взаємо­проникнення. Саме це відбувалося з британським "Лейленд", який відмовився видавати свідоцтва про підтвердження типу для лівосторонніх транспортних засобів "Метро", щоб не допустити реімпорт таких транспортних засобів з ін­ших держав-членів.⁴⁵

Зрештою, поняття зловживання панівною позицією чіткіше роз'яснюється статтею 82, оскільки вона детально визначає, що "зловживання, зокрема, може означати: а)... встановлення несправедливих закупівельних або

⁴⁰ Decision 72/21, OJL 7, 08.01.1972.

⁴¹ Decision 76/642, OJL223, 16.08.1976.

⁴² Judgment of 13 February 1979, case 85/76, ECR 1979, p. 461.

⁴³OJC372, 09.12.1997, p. 5-13.

⁴⁴ Joined Cases 56 and 58/64, Consten-GrundigvCommission, ECR 1966, p. 299.

⁴⁵ OJ L 207, 02.08.1984 та case 226/84, British Leyland PLC v Commission, ECR 1986, p. 3263.

255.

відпускних цін чи інших несправедливих торгових умов; Ь) обмеження вироб­ництва, ринків або технічного розвитку...; с) застосування різних умов до еквівалентних операцій з різними торговими сторонами...; d) створення умов, за яких укладання контрактів стає залежним від взяття іншими сторонами до­даткових зобов'язань", які не мають будь-якого зв'язку з такими контрактами.

Взагалі підприємство, займаючи панівну позицію, може зловживати своєю владою на ринку в один із таких способів:

■ встановлювати ціни на ринку, де воно займає панівну позицію;

■ накладати дискримінаційні комерційні збори на постачальників послуг (як у випадку з "Аеропор де Парі" стосовно наземного обслуговування, ресторанного харчування, прибирання та послуг обробки вантажів^4Ь;

■ "прив'язувати" товари або послуги на ринку, що на ньому воно займає панівну позицію, до інших товарів або послуг (наприклад, послуги залізничного транспорту в Німеччині, які пропонувала "Дойче бан" спеціалізованим операторам комбінованих транспортних перевезень товарів у порту Ротердама⁴⁷);

'нав'язувати своїм клієнтам угоди про виняткову закупівлю товарів (таких, наприклад, як вітаміни в справі "Хофман-Ля Рош") або послуг (як у справі компанії, що обслуговує франкфуртський аеропорт⁴⁸);

■ обмежувати конкуренцію при імпорті (як у справі "Айріш Шугер Ва-тов"⁴⁹); або

■ робити спроби усунути конкуренцію шляхом "грабіжницького ціноутворення", тобто продаючи нижче вартості протягом короткого терміну, доки не витіснить конкурентів з ринку (як у справі "Дойче Пост AT" стосовно ринку комерційних поштових послуг⁵⁰ та у випадку "Вана-ду інтерактів", підрозділу "Франс телеком", стосовно доступу широкої громадськості до інтернету⁵¹).

Очевидно, що Комісія та Суд розцінюють це як зловживання, за якого підприємство, перебуваючи в панівній позиції, посилює свою позицію за допо­могою концентрації або усування конкурентів так, що в результаті на значній частині спільного ринку відповідних товарів конкуренція, яка розвивалася, по­при існування панівної позиції, фактично ліквідується. Комісія відповідно на­клала великі штрафи на: "АКЗО Кемі", що є хімічним відділенням голландської мультинаціональної групи "АКЗО", за зловживання пануванням на ринку ор­ганічних пероксидів, намагання усунути маленького конкурента з ринку, вико­ристовуючи тривалі вибіркові зниження цін для шкоди комерційній діяльності

⁴⁶ Decision 98/538, OJ L252, 12.09.1998.

⁴⁷ Decision 94/210, OJ L 104, 23.04.1994.

⁴⁸ Decision 98/190, OJL 72, 11.03.1998.

⁴⁹ Decision 97/624, OJ L258, 22.09.1997..

⁵⁰ Decision 2001/354, OJ L 125, 05.05.2001. Commission decision of 16 July 2003.

256.

цього конкурента'²; "Брітіш Шугер ВАТОВ" — за скоєння низки зловживань, спрямованих на усунення меншого конкурента з роздрібного цукрового ринку.'"' 24 липня 1991 року Комісія наклала рекордний штраф на "Тетра Пак" через навмисні спроби усунути його фактичних або потенційних конкурентів, за по­рушення статті 86 Договору про ЄЕСп (стаття 82 ДЄСп), і це після його пер­шого засудження, як зазначено вище. 24 березня 2004 року Комісія оштрафу­вала "Майкрософт корпорейшн" на 497 мільйонів євро через те, що вона ско­ристалася майже монопольною позицією на ринку операційних систем для пер­сональних комп'ютерів свого продукту "Віндовз", щоб обмежити конкуренцію в інших сегментах ринку програмного забезпечення, а саме: операційні системи серверів робочих груп та мультимедійні програвачі.

У вищезгаданому рішенні в справі "Хофман-Ля Рош" Суд уперше дав за­гальне означення зловживанню, вказуючи, що це "об'єктивне поняття, яке стосується поведінки підприємства в панівній позиції, здатного впливати на структуру ринку, коли в результаті самої наявності такого підприємства по­слаблюється конкуренція, а за допомогою методів, відмінних від тих, що зумов­люють нормальну конкуренцію товарів і послуг на основі трансакцій ко­мерційних операторів, воно може перешкоджати підтриманню наявного на ринку рівня конкуренції або підвищенню такого рівня". У справі "Брітіш мідленд/аер лінгус" Комісія показала свій намір порушувати судову справу проти будь-якої авіалінії чи будь-кого іншого, хто використовує панівну по­зицію, щоб перешкоджати розвиткові чи підтриманню розвитку конкуренції."⁴

Рішення в справі "Юнайтед брендз компані" визначає рамки поняття зло­вживання, підтверджуючи, що підприємство, перебуваючи в панівній позиції, зобов'язане поважати принцип пропорційності, коли воно накладає обмеження на перепродавців, навіть якщо такими діями воно спрямоване на законні цілі, такі як підтримання якості своєї продукції або захист своїх комерційних інтере­сів. '" Такі цілі тим більше не можуть використовуватися, адже насправді їхня мета - усунення конкурентів. Саме тому "Тетра пак", найбільший виробник у молочно-картонному виробництві в Спільноті, був засуджений за отримання виняткової ліцензії щодо технології методу стерилізації картонних упаковок для молока тривалого зберігання/* Технологічні переваги можуть навіть вимагати від підприємств із панівною позицією певні зобов'язання щодо свого конку­рентів. У 1984 році Комісія зобов'язала компанію "Ай-Бі-еМ" систематично і завчасно передавати конкурентам у Спільноті відповідну інформацію стосовно ЇЇ інтерфейсів, щоб надати їм можливість пристосовувати їхню продукцію до її численних середніх за розміром систем опрацювання даних і до її мережі або системи міжсистемного зв'язку. З липня 2001 року Комісія дала розпоряджен­ня "АйеМСі Хелс", світовому лідерові в збиранні даних щодо фармацевтичних продажів і рецептів, ліцензувати його "сегментну структуру", яка поділяла

⁵² Decision OJ L 374, 31.12.1985 та judgment of 3 July 1991, case C-62/86, Akzo Chemie v Commission. ECR 1986, p. 1503.

⁵³ 88/518, OJL 284. 19.10.1988.

54. Decision 92/213, OJL 96, 10.04.1992.

⁵⁵ Judgment of 14 February 1978, case 27/76, ECR 1978, p. 207.

56. Decision 88/501, OJ L 272, 04.10.1988 та case T-51/89, ECR 1990,11-309.

257.

Німеччину на зони реалізації, або "сегменти", і стала національним стандартом у німецькій фармацевтичній промисловості, тому що відмова пред'явити таку ліцензію надавала, на перший погляд, підстави розглядати факт зловживання панівною позицією." 5 грудня 2001 року Комісія вирішила, що оператор бельгійської поштової служби "Де пост/ля пост" зловживав своєю панівною позицією, встановивши порядок надання преференційного тарифу на своє за­гальне поштове обслуговування при підписанні додаткового контракту на нову поштову службу "бізнес-до-бізнесу" ('В2В').

У вищезгаданому рішенні в справі "Хофман-Ля Рош" Суд виявив, що за­борони, перелічені в статті 86 (ЄЕСп), незважаючи на вкрай нечітке формулю­вання цієї Статті, не мали невизначеного і непередбаченого характеру, на який посилалися Рош. Згідно з рішенням Суду, підприємство, яке панує на ринку, повинно брати до уваги цей факт і самостійно домагатися юридичного обгрунтування, звертаючись до Комісії з проханням винести негативний вис­новок, як передбачено в статті 2 регламенту № 17/62. Як підкреслив Суду своєму рішенні від 19 червня 1978 року в справі "БР проти ЕйБіДжі", такий висновок, однак, не звільнює Комісію від зобов'язань чітко дотримуватися статті 86 Договору про ЄЕСп щодо ринку, де конкурентна позиція операторів знаходиться під найбільшою загрозою. Таким чином Суд підтвердив, що метою статті 86 (ст. 81 ДЄСп) є збереження дієвої конкурентної структури в спільному ринку, особливо там, де їй загрожує небезпека через усунення неза­лежних економічних операторів підприємством, що має панівну позицію.

15.4.2. Концентрації на єдиному ринку

Концентрації — це заходи, за допомогою яких одна або кілька осіб чи компа­ній здобувають контроль над іншими і в такий спосіб змінюють структуру залуче­них компаній і ринку, де вони працюють. Найважливіші форми концентрацій підприємств: внесок компанії в статутний фонд іншої компанії чи компаній, повні або часткові придбання компанією активів інших і, зрештою, злиття в нову ком­панію двох або більше юридично незалежних компаній. Концентрації дозволяють отримувати підвищення ефективності від зростання масштабів, зменшення ви­трат у виробництві та розподіленні, зростання прибутковості й прискорення тех­нічного прогресу. Все це зміцнює міжнародну конкурентність підприємств Спіль­ноти і може забезпечити споживачів частиною переваг економічної інтеграції. Проте очевидно, що коли концентрація в промисловості перевищує певні ліміти, зона може призвести до монополій або олігополій, які обмежують конкуренцію й загрожують інтересам споживачів.

Як зазначено вище, стаття 86 Договору про ЄЕСп забороняє зловживання панівною позицією, але не її існування чи досягнення. Ця специфіка Договору могла призвести до такого парадоксу: якби два або більше підприємств хотіли б розпочати між собою просту горизонтальну співпрацю, на них би поширювалась необхідність проходження процедури попередньої авторизації угод згідно зі статтею

57. Decision 2002/165, OJ L 59, 28.02.2002.

258.

85 (ЄЕСп). Якби, з іншого боку, одне з них хотіло б купити інше чи інші, його дії не підлягали б жодному контролю, оскільки стаття 86 цього не вимагає.

Проте Комісія взяла на себе зобов'язання заповнити законодавчий вакуум у Договорі про ЄЕСп, базуючись на статті 3 (f) Договору. На думку Комісії, оскільки Договір мав на меті забезпечити функціонування неспотвореної системи конку­ренції, використання панівної позиції слід розцінювати як зловживання, якщо воно дійсно стало на заваді функціонуванню неспотвореної конкуренції. Отже, концен­трацію підприємств, що веде до монополізації ринку, необхідно розглядати як зло­вживання панівною позицією в рамках поняття, на яке вказує стаття 86 Договору про ЄЕСп. У 1971 році Комісія вперше втілила цю інтерпретацію на практиці, прийнявши рішення, із застосуванням статті 86 (ЄЕСп), в справі про концентрацію підприємства, яке мало панівну позицію, а саме "Континентал кен ко", з конку­рентним підприємством.⁵⁸ Комісія вирішила, що "Континентал кен ко" зловживав своєю панівною позицією, взявши під контроль одного зі своїх головних по­тенційних конкурентів, таким чином зміцнивши своє панування, в результаті чого конкуренція відповідних товарів у значній частині спільного ринку фактично була ліквідована. Рішення, яке прийняв Суд 21 лютого 1973 року підтвердило пра­вильність застосування Комісією статті 86 (ЄЕСп) до зловживання панівною по­зицією через концентрацію.⁵⁹ Набагато пізніше Суд постановив, що будь-яке злиття компаній, яке створило або посилило колективну панівну позицію компаній, що взяли в ньому участь, може виявитися несумісним із системою нормальної конку­ренції, передбаченої Договором.⁶⁰

Отже, за підтримки Суду, Комісія могла здійснювати подальший контроль за концентраціями підприємств, одне з яких вже досягло панівної позиції. Проте, знаючи, що "запобігання краще, ніж лікування", Комісія хотіла запро­вадити превентивну політику щодо концентрацій. Після забезпечення підтримки глав держав і урядів на Паризькій зустрічі в грудні 1972 року, вона підготувала пропозицію щодо Регламенту про контроль над злиттям компаній, яку запропонувала Раді в липні 1973 року. Остаточному прийняттю Регламен­ту про контроль за концентраціями підприємств у грудні 1989 року передува­ло шістнадцять років обговорень у Раді. Все-таки цей Регламент передбачав надто високий граничний показник для обов'язкового повідомлення про кон­центрації, і Комісія, після низки нових обговорень, спромоглася в червні 1997 року переконати Раду знизити його.⁶¹

Після внесення в 1997 та 2004 роках поправок до Регламенту обов'язкове повідомлення охоплює злиття підприємств, чий сукупний міжнародний обіг пере­вищує 2,5 мільярда євро (загальний поріг), а обіг у кожній зі щонайменше трьох держав-членів перевищує 100 мільйонів євро. Спрощено систему, згідно з якою право надавати дозвіл на злиття передавалося Комісією національним органам і навпаки; це зроблено для того, щоб гарантувати, що відповідно до принципу суб-

⁵⁸ Decision 72/21, OJL 7, 08.01.1972.

⁵⁹ Case 6/72, Europemballage Corporation v Commission, ECR 1973, p. 215.

⁶⁰ Judgment of 31 March 1998, Joined Cases C-68/94 та C-30/95, ECR 1998 I -1375.

⁶¹ Regulation 4064/89, OJ L 395, 30.12.1989 та Regulation 1310/97, OJ L 180, 09.07.1997.

259.

сидіарності справою займається саме той орган, який найефективніше зможе з нею впоратись [див. підрозділ 3.2. ], і водночас щоб уникнути громіздкого доку­ментообігу. Отже Комісія вживає заходів щодо злиття компаній тільки тоді, коли вони сягають масштабів Спільноти, а щодо обмежувальних дій — тільки тоді, ко­ли вони впливають на торгівлю між державами-членами; у цих випадках її стано­вище, досвід і слідчі повноваження найкраще забезпечують оцінювання дієвих факторів. Мало того, Комісія може уповноважувати національну антимонопольну службу розслідувати справу концентрації, яка може істотно впливати на місцевий ринок. Комісія повинна виносити своє рішення переважно згідно з критеріями конкуренції, але вона також може брати до уваги інші фактори, на кшталт еко­номічного та технічного прогресу.

Аби гарантувати ефективне застосування принципу обов'язкового повідомлення, Комісія прийняла Регламент, що, серед інших питань, містить терміни, слухання, форму, зміст та інші умови, які стосуються повідомлень.⁶² Відповідно до цього Регламенту повідомлення, що стосуються Регламенту 139/2004 про контроль за концентраціями підприємств і статті 57 Угоди про ЄЕЗ, мають бути представлені на розгляду порядку, запропонованому формою "CO", яка міститься в додатку до Регламенту Комісії.

Щоб надати Комісії можливості ефективно використовувати свої повно­важення, для розгляду повідомлень були встановлені спеціальні процедури. Протягом місяця Комісія надає свій дозвіл більшості операцій, які не створю­ють або не зміцнюють панівну позицію в спільному ринку чи його значній час­тині.⁶³ У великій кількості випадків схвалення Комісії надається відповідно до умов і зобов'язань.⁶⁴ Тільки тоді, коли виникають серйозні сумніви стосовно сумісності операцій зі спільним ринком, вона вирішує провести детальне розслідування, як передбачається в другій частині процедури.

Насправді небагато операцій з концентрації були заборонені Комісією, зокрема: поглинання "Аероспесіаль і алені" компанії "Де хавіленд", зумовлено дуже великими частками в світовому ринковому обігу, високими бар'єрами для вступу та розвитку ринку; спільне підприємство "Холанд медіа груп" (HMG), то­му що воно мало б унікальні можливості щодо пропозиції рекламодавцям скоор­динованого розроблення розкладу на голландському телевізійному ринку; ство­рення спільного підприємства "Нордік сателіт дистриб'юшн" (NSD), тому що зміцнювало антиконкурентний ефект, заважаючи функціонуванню скандинавсь­кого ринку супутникового телебачення; злиття компаній "Бертелс-ман/кірш/прем'єр" і "Дойче телеком/бета ресерч", які створили б моно­полістичне становище для "Прем'єр" у системі цифрового платного телебачення в Німеччині та панівну позицію в технічному обслуговуванні платного телебачен­ня для "Бета діджитал" і "Дойче телеком"; придбання компанією "Вольво" її го­ловного шведського конкурента "Сканії", яке змінило б структуру ринку ван-

⁶² Regulation 447/98, OJ L 61, 02.03.1998.

⁶³ Див., наприклад: Commission Decision 95/404, OJ L 239, 07.10.1995, (Swis-sair/Sabena).

⁶⁴ Див., наприклад: Commission Decision 97/816, OJ L 336, 08.12.1997 (Boe­ing/McDonnell Douglas).

260.

тажівок, автобусів і вагонів на шкоду замовникам""; і придбання контрольного пакету акцій "Легранд" компанією "Снайдер електрик", тому що злиття двох го­ловних французьких виробників електричного обладнання могло б значно посла­бити функціонування ринку в низці країн, особливо у Франції.⁶⁰

У таких справах, проте. Комісія запрошує зацікавлені сторони внести відповідні поправки до своїх проектів, аби зробити їх сумісними зі спільним ринком. Зокрема, Регламент про злиття компаній не перешкоджає підприємствам вступати в стратегічні союзи; він дозволяє їм шукати додатко-вості, досягати міжнародного масштабу, проникати на нові ринки і користува­тися перевагами єдиного ринку, не загрожуючи конкуренції в ньому.

Цікаво зазначити, що відповідно до угоди про співпрацю, укладеної між Європейським Союзом і Сполученими Штатами щодо застосування правил конкуренції, Комісія розслідує злиття американських компаній паралельно з американським міністерством юстиції [див. підрозділ 15.2.]. Ця співпраця при­звела 29 вересня 1999 року до авторизації, згідно з умовами, злиття двох аме­риканських компаній — "Ексон" і "Мобіл". Проте 28 червня 2000 року Комісія вирішила заборонити злиття американських телекомунікаційних фірм "еМСіАй" і "Спринт корп.", оскільки ця операція могла б призвести до панівної позиції на ринку для високого рівня глобального інтернет-зв'язку на шкоду споживачам у всьому світі й особливо в державах-членах Європейського Союзу. З липня 2001 року Комісія вирішила заборонити запропоноване "Дже-нерал електрик" придбання "Ханівел інк.", через те, що таке злиття призвело б до виникнення або зміцнення панівних позицій на кількох ринках авіадвигунів, авіаційної радіоелектроніки та інших авіаскладників і систем у державах-членах ЄС.

Після опублікування в грудні 2001 року "зеленої книги" про контроль за концентраціями⁶⁷, Комісія пропонує реформувати Регламент про злиття компаній. Передбачалося внесення положення щодо визначення базових кри­теріїв для аналізу злиття з міркувань конкуренції для того, аби уточнити, що регламент застосовується до олігополій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Терміни повідомлень також підлягали раціоналізації. Це зробило б систему гнучкішою і полегшило б координацію розслідувань, які проводять органи влади іншої юрисдикції. Спрощувалася б система передачі Комісією справи про злиття компаній національним органам влади або навпаки, для того щоб забезпечити, з одного боку, розгляд справи органом влади, який найз­ручніше розміщений, у відповідності з принципом доповнюваності, а також для того щоб уникнути надмірної кількості повідомлень. Розклад розслідувань мав би стати гнучкішим. Пропозиція зміцнила б повноваження Комісії щодо прове­дення розслідувань, полегшуючи збирання потрібної інформації, а також стяг­нення вищих штрафів з компаній, що перешкоджають її роботі.

⁶⁵ Decision of 15 March 2000.

66. Decision of 10 October 2001.

⁶⁷ COM (2001) 745, 11 December 2001.

261.

15.5. Контроль за державним втручанням

Конкуренція на спільному ринку може бути спотвореною не тільки в ре­зультаті поведінки підприємств, але й унаслідок державного втручання. Аргу­менти урядів щодо втручання в економічну діяльність досить численні, але всі вони мають соціально-політичну основу: запобігти закриттю підприємств, яке може викликати масові звільнення службовців, що є неприпустимим у соціальних і регіональних умовах. На національному рівні підприємства, які зазнають труднощів, інформують суспільну думку й офіційні власті про своє скрутне становище, особливо в тих випадках, коли це стосується традиційної діяльності або великих компаній, яких вважають "флагманами" виробництва.

Соціальні та регіональні наслідки структурних змін справді потрібно по­слабити, але не потрібно натомість протистояти змінам як таким, штучно за­безпечуючи виживання застарілих галузей промисловості чи занепалих сек­торів. У кожному окремому випадку має поставати питання реальної потреби в наданні допомоги замість радикальних змін у виробничих методах, так само як і питання, чи не зашкодить допомога промисловій галузі, яка переживає труд­нощі в одній державі-члені ЄС, інтересам тих самих галузей промисловості в інших державах-членах. Насправді очевидно, що державне втручання може викликати конфлікт інтересів між економічними операторами, які зискують від такого втручання, і їхніми конкурентами в інших державах-членах, які опиня­ються в менш сприятливому становищі й тиснутимуть на свої уряди, щоб змінити ситуацію. Отже, однобічно впроваджені державні ініціативи не можуть не спричинити відповідні дії країн-партнерів і призвести до значних витрат на їх реалізацію для кожної з них. Тому, аби не допустити дій у відповідь з боку країн-партнерів і витрат ресурсів, державам-членам необхідно дотримуватись у цій сфері "кодексу доброї поведінки".

Фактично, оскільки інші форми протекціонізму відступають, важливість державної допомоги як антиконкурентного механізму дедалі зростає. Окрім нега­тивного впливу на конкуренцію, державна допомога також може мати серйозні наслідки для економічного гуртування в межах ЄС [див. підрозділ 12.1.2.]. Ве­ликі та добре розвинені держави-члени спроможні в гонці допомог випередити менш розвинені країни на периферії Союзу. Насправді чотири найбільші держа-ви-члени відповідають за 88% всієї допомоги, надаваної Союзом.

Питання допомоги регіонального характеру розглядалося в розділі про регіональний розвиток [див. підрозділ 12.2.1.]. Наступні параграфи висвітлюють інші державні дії: загальну допомогу, секторальну допомогу, національні монополії та державні підприємства.

Щороку Комісія розглядає близько тисячі заяв про допомогу, половина з яких містить прохання про допомогу для обробної промисловості та сфери по­слуг. Інша половина складається із заяв про допомогу в таких галузях, як сільське господарство, рибальство, транспорт, вугільна промисловість. За­гальний щорічний обсяг допомоги в Спільноті становить близько 90 мільярдів євро, приблизно 40% яких спрямовуються у виробництво. Всі держави-члени

262.

надають допомогу своїм компаніям, але відсоток від ВНП, який поглинається цією допомогою, коливається від 2% до 4%, причому найбільший відсоток на­дається найбагатшими країнами. Суттєві відмінності також існують у формі субсидій. Тоді як в Іспанії, наприклад, допомога здебільшого означає фінансову підтримку, в Німеччині частіше використовуються податкові стимули. Всі ці типи допомоги, корисної або навпаки, мають спільну рису: вони спотворюють конкуренцію між підприємствами, частина з яких отримує субсидії або подат­кові пільги, а інша — ні. Саме цей шкідливий вплив на конкуренцію спонукає Комісію вживати заходів від імені Спільноти, зокрема тоді, коли надання допо­моги суперечить цілям гуртування, оскільки шкодить біднішим регіонам Спільноти [див. підрозділ 12.1.2.]. Аби зменшити загальний рівень державної допомоги в його процентному співвідношенні до валового внутрішнього про­дукту, Комісія зробила кроки на кількох фронтах, серед яких - розроблення індикаторів результативності й ефективності державної допомоги; поглиблення вивчення впливу допомоги на конкуренцію на базі економічних критеріїв; за­охочення обміну досвідом і спільних заходів щодо оцінки державної допомоги.

15.5.1. Сумісна та несумісна допомога

Стаття 87 Договору про ЄСп (раніше ст. 92 ЄЕСп) стверджує, що "будь-яка надавана допомога, яка спотворює конкуренцію або загрожує її спотвори­ти, підтримуючи окремі підприємства або виробництво певних товарів, оскіль­ки вона має вплив на торгівлю між державами-членами, буде несумісною зі спільним ринком". Враховуючи високий ступінь інтеграції економіки Спільно­ти, більшість державних субсидій, імовірно, вважатимуть такими, що спотво­рюють торгівлю, навіть стосовно виробів, які не експортуються до інших дер-жав-членів, якщо вони конкурують на внутрішньому ринку з імпортом з інших держав-членів. Комісія розробила механізм встановлення й перегляду до­поміжних ставок, які використовуються для розрахунку грошового еквівалента допомоги.⁶⁸ Форма допомоги не має значення: наприклад, прямі дотації, позики під незначні відсотки на великий термін, податкові пільги, гарантії, пропозиція товарів і послуг нижче їхньої вартості - усі вони підлягають контролю, що його здійснює Спільнота за державною допомогою. Однак, відповідно до правила "de minimis", допомога, що становить менше ніж 100 000 євро на термін по­над три роки, розцінюється як така, що не впливає на торгівлю між державами-членами і, отже, не має доводитись до відома Комісії.⁶⁹

Параграф 2 статті 87 вважає сумісною зі спільним ринком: допомогу, яка має соціальний характер і надається індивідуальним споживачам, допомогу для відшкодування збитків, спричинених стихійними лихами або винятковими ситу­аціями, та допомогу, яка надається окремим областям Німеччини, на які впли­нув розподіл країни (до 1991), за умови, що така допомога надається без дис­кримінації, пов'язаної з походженням товарів, про які йдеться.

⁶⁸ OJC 31,03.02.1979.

⁶⁹ Regulation 69/2001, OJL 10, 13.01.2001.

263.

Параграф 3 статті 87, зі свого боку, встановлює, що можна вважати суміс­ним зі спільним ринком: допомогу, спрямовану на підтримку економічного розви­тку регіонів з економічними або соціальними проблемами; допомогу, спрямовану на активізацію реалізації важливого з позиції загальноєвропейських інтересів проекту або виправлення серйозного порушення в економіці держав-членів; до­помогу для полегшення розвитку певної економічної діяльності або деяких еконо­мічних зон, де така допомога не має негативного впливу на торговельні умови; допомогу для збереження культури та спадщини ; и інші категорії допомоги, які можуть бути визначені рішенням Ради.

Рада вповноважила Комісію приймати регламенти про "блокові вивільнення" певних категорій горизонтальної допомоги (на користь МСП, наукових досліджень і розробок, захисту навколишнього середовища, зайня­тості та навчального вишкіл) і допомоги, яка не перевищує встановленого по­рогу⁷¹. Рішення Комісії від 22 липня 1998 року пояснює, за яких обставин дер­жавне фінансування на навчальний вишкіл має розглядатися за правилами конкуренції щодо державної допомоги, і встановлює критерії, що застосову­ються для визначення сумісності чи несумісності такої допомоги зі спільним ринком. Повідомлення Комісії від 11 листопада 1998 року встановлює критерії, які використовуються для вивчення чи розгляду заходів держав-членів, які сто­суються прямого оподаткування підприємництва.

Для того щоб Комісія могла прийняти положення щодо можливого засто­сування однієї з вищезгаданих підстав для визнання допомоги сумісною зі спільним ринком, держави-члени мають, згідно зі статтею 88 параграф 3 Дого­вору про ЄСп (раніше ст. 93), інформувати її в належний час, за допомогою детального опитувального листа про будь-які плани надання нової допомоги або зміни наявної. Таку допомогу не повинні надавати держави-члени, аж доки Комісія не прийме остаточного рішення щодо неї. У тому разі, коли держави-члени не виконують зобов'язання щодо повідомлення про плани надання допо­моги, Комісія залишає за собою право прийняти тимчасове рішення, яке вима­гатиме, щоб вони повернули з відсотками будь-яку допомогу, надану незакон­но, аж до її остаточного рішення щодо сумісності допомоги зі спільним рин­ком⁷². Аби підвищити юридичну визначеність і прозорість у процесі прийняття Комісією рішень, у Регламенті Ради викладені детально правила застосування статті 88 Договору про ЄСп.⁷³

Згідно з процедурою контролювання національної допомоги, Комісія адре­сує державі-членові, яка пропонує допомогу, повідомлення з вимогою протягом встановленого терміну, зазвичай протягом одного місяця, представити свої ко­ментарі. Інші держави-члени — як зацікавлені сторони - також запрошуються представити свої коментарі стосовно пропозиції про надання такої допомоги та інформуються через публікацію в Офіційному віснику Європейських Спіль­нот. У світлі таких коментарів Комісія може вирішити не заперечувати проти

70. Цей аспект було додано в Маастрихті.

71. Regulation 994/98, OJ L 142, 14.05.1998.

72. OJC 156, 27.06.1995, p. 5.

73. Regulation 659/1999, OJ L 83, 27.03.1999.

264.

запропонованої допомоги чи вимагати її скасування або закликати до внесення певних змін до неї. В разі незаконного надання допомоги бенефіціарові Комісія має право вимагати, щоб держава-член, яка незаконно надала допомогу, повернула її. Допомога вважається незаконною, якщо її надають без поперед­нього повідомлення Комісії, або перш ніж Комісія приймає остаточне рішення, або, знов-таки, якщо її надають всупереч рішенню Комісії з цього приводу. Якщо зацікавлена держава-член не погоджується з рішенням Комісії, вона мо­же протягом двох місяців передати справу на розгляд до Суду. Відповідно до Суду, втім, єдиний можливий аргумент захисту, доступний є такому випадку державі-членові, - посилатися на абсолютну неможливість належного вико­нання своїх зобов'язань, передбачених статтею 87.2 (ДЄСп).⁷⁴

Рішення Суду від 14 лютого 1990 року надало деякі дуже корисні роз'яснення до системи перевірки державної допомоги, а саме: щодо проце­дурних правил статті 93, параграф 3 (ЄЕСп), які зобов'язують держави-члени інформувати Комісію про заплановану державну допомогу, для того щоб вона ухвалила рішення про її сумісність зі спільним ринком перед ЇЇ наданням; щодо обов'язковості для держав-членів вимагати повернення допомоги, яка не відповідає жодній з категорій дозволу, передбачених статтею 92 (ЄЕСп) і яка, отже, є несумісною зі спільним ринком/³ В іншому рішенні Суд визначив, що тільки прямі чи непрямі дотації, які виділяються з державних ресурсів, мають розцінюватися як допомога в сенсі положень статті 92 (ЄЕСп).⁷¹¹ Згідно з рішенням Суду, якщо фірма, одержувач державної допомоги, не розпочне у встановлений термін прямі процедури щодо її анулювання відповідно до другого параграфа статті 173 Договору ЄЕСп (ст. 230 ДЄСп) у виконання рішення Комісії, яким визнано незаконність надання допомоги (незважаючи на те, що вона була повністю інформована про таке рішення), ця фірма не може клопо­тати про визнання незаконності рішення Комісії.⁷⁷

Аби підвищити прозорість у сфері політики стосовно державної допомоги, Комісія 2001 року відкрила реєстр державної допомоги та табло державної до­помоги.⁷⁸ Останній інструмент, що є джерелом інформації про ситуацію з дер­жавною допомогою в Європейському Союзі та діяльністю Комісії в сфері конт­ролю за державною допомогою, доступний на сервері "Європа".⁷"

15.5.2. Загальна допомога

Допомога, яку може отримати будь-яке підприємство незалежно від гео­графічного положення або галузі, до якої воно належить, вважається загальною допомогою. Завдяки неспеціальному характерові такої допомоги право застосу­вання положення про звільнення, передбачене Договором, не може щодо неї ви-

⁷⁴ Judgment of 29 January 1998, Case C-280/95, ECR 1998 1-259.

⁷⁵ Judgment of 14 February 1990, CaseC-301/87, France v Commission, ECR 1990, p. 1-0307.

⁷⁶ Judgment of 24 January 1978, Case 88/77, Van Tiggele, ECR 1978, p. 25.

⁷⁷ Judgment of 9 March 1994, Case C-188/92, ECR 1994,1-833.

⁷⁸COM (2001) 412, 18 July 2001 та COM (2001) 782, 20 December 2001. (http://europa.eu.int/comm/competition/state_aid/scoreboard).

265.

магатися. Комісія мусить мати можливість до надання загальної допомоги пе­ревірити, чи вона спрямовується на реальні економічні або соціальні потреби і

веде до вдосконалення структур підприємств-одержувачів, а також чи не спричи­нює вона проблеми на рівні Спільноти. Комісія намагається протидіяти допомозі, яка не спрямована на чітко визначені цілі. Саме тому вона вимагає віддержав-членів при використанні заходів загальної допомоги або повідомляти їй завчасно про відповідні регіональні чи секторальні програми, або, коли нема таких про­грам, інформувати її про суттєві індивідуальні випадки. Вона також намагається запобігти надмірно високій інтенсивності допомоги (агрегації), що надається од­ному підприємству за різними схемами.™

Комісія систематично забороняє в межах Спільноти державну допомогу екпортним операціям, а також допомогу, що не відповідає інтересам

Спільноти. Допомога, на яку не поширюються терміни і яка повинна підтримувати поточну діяльність ("планова допомога"), також є неприпусти­мою, як і допомога експортним операціям усередині Спільноти. Згідно з рішенням Суду, державна участь у капіталі підприємств може розцінюватися як державна допомога, на яку поширюється дія статті 92 і наступних статей Договору про ЄЕСп (ст. 87 і наступні статті ДЄСп).

Водночас за певних умов, що визначаються в повідомленнях Комісії, вона може схвалювати деякі види загальної допомоги, що надаються для досягнення законних цілей. Окрім допомоги на розвиток регіонів [див. підрозділ 12.2.1.], це більшою мірою стосується допомоги на наукові дослідження та розробки⁸¹, допомоги дрібним і середнім підприємствам⁸², допомоги на захист навколишнь­ого середовища⁸'¹, допомоги на професійну підготовку⁸⁴, допомоги на рятування та реструктуризацію фірм, що зазнають труднощів⁸⁰, і допомоги на забезпечен­ня зайнятості [див. детальніше нижче].

Так, у 1986 році Комісія заклала в Спільноті систему державної допомоги на наукові дослідження та розробки. Відповідно до нової системи, для такого типу допомоги перевагу віддають проектам на користь МСП, підприємствам, які вкладають капітал у менш розвинені регіони Союзу або які підпадають під системну програму для наукових досліджень і розробок, що має свої специфічні пріоритети [див. підрозділ 18.2.2.]. Аби зменшити бюрократизацію процедури, попереднє повідомлення вимагається тільки для індивідуальних науково-дослідних проектів, що оцінюються в понад 25 мільйонів євро і допомога в яких перевищує 5 мільйонів євро.

Система допомоги малим і середнім підприємствам розрізняється для ма­лих підприємств, для яких граничний показник інтенсивності допомоги становить 15%, і для підприємств середнього розміру, для яких інтенсивність допомоги не

⁸⁰ COM (98) 73, 18 February 1998.

⁸¹ OJC45, 17.02.1996, p. 5-14iaOJC78, 10.03.2001.

⁸² Regulation 70/2001, OJ L 10, 13.01.2001.

⁸³ Commission decision, OJ C 37, 03.02.2001, p. 3-15.

⁸⁴ Regulation 68/2001, OJL 10, 13.01.2001.

⁸⁵ OJC 288, 09.10.1999.

266.

повинна перевищувати 7,5%. Взаємозв'язок між політикою на користь МСП і принципом економічного та соціального гуртування забезпечується про­порційними варіаціями дозволеної допомоги. Так, у регіонах, які мають право на регіональну допомогу, дозволений ліміт допомоги становить 10% або 15%, за­лежно від серйозності проблем, від яких потерпають ці регіони. Граничні розміри інтенсивності допомоги розраховуються або в процентному співвідношенні до припустимих витрат на капіталовкладення, або як процент від витрат на за­робітну плату для створених робочих місць, або як комбінація обох. Допомога на консультування та інші послуги МСП може досягати розміру в 50%.

Комісія дозволяє субсидії, які надають компаніям можливість пристосува­тися до стандартів захисту навколишнього середовища, і особливо ті, які за­охочують компанії докласти зусиль відповідно до вимог програми Спільноти про сталий розвиток навколишнього середовища й екології. Система Спільноти створена, щоб забезпечити відповідність державної допомоги, надаваної для екологічних цілей, принципові "забруднювач платить" та її узгодженість із внутрішнім ринком і політикою Спільноти щодо конкуренції.

Допомога, спрямовувана на підтримку компаній, що опиняються в особливо важкій ринковій ситуації, такій як структурна спроможність виробляти більше, ніж вимагає попит, допускається тільки у виняткових обставинах як частина ширшого плану зі зменшення надмірної виробничої спроможності. Настанови Спільноти що­до державної допомоги на санацію та реструктурування фірм, які перебувають у скрутному становищі, виражають підхід Комісії до розгляду такої допомоги, зокре­ма: має існувати план реструктурування, який може забезпечити життєздатність фірми; допомога має обмежуватися суворим мінімумом, необхідним для здійснення плану; вона повинна відповідати критеріям, що гарантують суворе обмеження кон­курентних деформацій. Допомога на фінансування соціальних заходів винятково для службовців, яких скорочують через реструктуризацію, не враховується при ви­значенні обсягу будь-якого необхідного скорочення спроможності.

Регламент Комісії про застосування статей 87 і 88 Договору про ЄСп щодо державної допомоги на забезпечення зайнятості дозволяє державам-членам нада­вати допомогу для створення робочих місць і наймання незаможних людей чи інвалідів праці, без необхідності просити попереднього дозволу від Комісії. Інші види допомоги на забезпечення зайнятості не заборонені, але стосовно них вимагається попереднє повідомлення. Водночас регламент уповноважує держави-члени змен­шувати індивідуальні дотації компаніям, із якими пов'язаний більший ризик спотво­рення конкуренції. Регламент вводить у певних межах строком до 2006 року систе­му "блокового вивільнення" для обох видів державної допомоги, які зазначені вище, щоб уникнути будь-яких небажаних спотворень. Він охоплює вибіркові заходи в певних секторах або регіонах, а не загальні заходи політики зайнятості, які не є час­тиною державної допомоги.

15.5.3. Секторальна допомога

Загалом секторальна допомога створює менші проблеми, ніж загальна допомога, тому що сфера її застосування та її можливості чіткіше окреслені. Політика Комісії стосовно секторальної допомоги передбачає аналіз того, чи

267.

можуть проблеми, які постають перед галузями промисловості, залежно від ситуації, виправдати надання державної допомоги, і водночас забезпечує те, щоб така допомога не затримувала необхідні зміни, не спотворювала конку­ренції всупереч спільним інтересам і спрямовувалася на досягнення цілей Спільноти, або принаймні не ставала їм на заваді.

Симбіоз національних економік у спільному ринку відбивається в дуже подібних результатах економічного розвитку в державах-членах, попри відмінність їхніх економічних структур. Труднощі, які виправдовують втручання одної держави-члена, часто-густо можна знайти в деяких або в усіх її партнерів. Отже, можна розробити "структуру Спільноти", яка передбачатиме державні заходи, відповідно до вимог того чи того сектора. Така структура міститиме на­станови стосовно цілей, які мають бути досягнуті на рівні Спільноти, і опис способу їх досягнення. Структура допомоги галузям, які зазнають кризи, пере­дбачає різні правові заходи, але загалом базується на критерії "надмірної спро­можності", визначення й умови застосування якого поступово уточнювались, щоб найповніше врахувати особливості конкретного ринку, наприклад, як про­грес виробничих технологій і ступінь глобалізації. Такі структури існують для допомоги суднобудуванню⁸⁶, морському транспорту⁸⁷, сталеливарній промисло­вості⁸⁸, виробництву синтетичних волокон⁸⁹ і автомобільній промисловості.⁹⁰

13 лютого 2002 року Комісія схвалила перегляд правил, які застосовують­ся до великих інвестиційних проектів у сталеливарному та автомобільному секторах, а також у виробництві синтетичних волокон. Реорганізація спрямо­вана на формування швидшої, простішої та прозорішої системи контролю за підтримкою державними органами влади великих інвестиційних проектів у Європейському Союзі. Нова структура, що має набрати чинності з 1 січня 2004 року (і 1 січня 2003 року — для автомобілебудування та виробництва синтетич­них волокон), забезпечить більшу прозорість і зменшить загальний рівень до­помоги, що надається в Європейському Союзі. Ці два аспекти — більша про­зорість і суттєве скорочення допомоги — чітко дотримуються висновків Сток­гольмського засідання Європейської Ради, яка закликала держав-членів скоро­тити державну допомогу. Реформа збільшить відповідальність держав-членів щодо виконання правил державної допомоги та гарантуватиме належний кон­троль за рівнями державної допомоги в розширеній і гетерогеннішій Спільноті.

Від початку 70-х років у сфері допомоги в секторі суднобудування сім дирек­тив змінювали одна іншу. Сьома, термін юридичної дії якої продовжувався щороку до вересня 1996 року, була націлена на спрямування державної допомоги, ліміт якої становив 9%, у бік будування тих типів суден, через які суднобудівні верфі Спільноти були б відносно конкурентоздатними [див. підрозділ 17.3.2.] .⁹¹ Ця дирек-

⁸⁶ Regulation 1540/98, OJL 202, 18.07.1998.

⁸⁷ СОМ (96) 81 та OJ С 205, 05.07.1997.

⁸⁸ Decision 2496/96, OJ L 338, 28.12.1996.

⁸⁹ OJ C 96, 30.03.1996, p. 11 -14 та OJ C 368, 22.12.2001, p. 10.

⁹⁰OJC279, 15.09.1997, p. 1-8 та OJ C 368, 22.12.2001, p.

⁹¹ OJ L380, 31.12.1990 та Regulation 2600/97, OJ L 351, 23.12.1997.

268.

тива була замінена з 1 січня 1999 року регламентом, який встановлював нові пра­вила надання допомоги суднобудуванню у виконання положень Угоди ОЕСР про дотримання нормальних конкурентних умов у комерційному суднобудуванні та суд­норемонтній галузі.¹'² Мета регламенту полягала в тім, щоб, починаючи з 31 грудня 2000 року, суднобудування керувалося тими самими правилами стосовно державної допомоги, як і будь-яка інша промислова галузь. Нині в цьому секторі дозволяється, за певних умов, лише допомога на інновації, науково-дослідні розробки, захист нав­колишнього середовища, повні або часткові закриття компаній, а також допомога з реструктурування та регіональна допомога.

Дотримуючись у своєму повідомленні нової морської стратегії, Комісія прийняла настанови щодо державної допомоги в секторі морського транспор­ту [див. підрозділ 20.3.4.]. Визнаючи, що судна, зареєстровані в Європейському Союзі, перебувають, з огляду на податкові витрати, в менш сприятливому кон­курентному становищі, ніж судна, зареєстровані не в межах ЄС, Комісія дозво­ляє державам-членам звільняти судноплавство від фінансових і соціальних витрат або відшкодовувати такі витрати. Настанови також містять позитивний підхід до допомоги на навчання та виплати на комунальне обслуговування.

Кодекс допомоги сталеливарній галузі застосовує до сталеливарних фірм правила надання допомоги на науково-дослідніі розробки та на захист навко­лишнього середовища, аби сприяти функціонуванню справедливої конкуренції в цій особливо чутливій галузі. 13 лютого 2002 року Комісія вирішила, що об­меження державної допомоги в сталеливарній промисловості будуть і надалі застосовуватися після закінчення терміну дії Договору про ЄСВС у липні 2002 року і будуть внесені до багатосекторної структури, про яку йшлося вище. Зок­рема, зберігається заборона регіональної інвестиційної допомоги, допомога із санування і реструктурування сталеливарних фірм. Державна допомога на за­криття сталеливарних фірм дозволяється відповідно до вимог, викладених у кодексі допомоги сталеливарній галузі.

15.5.4. Державні підприємства

Державний сектор, який складається з державних, спільних підприємств, а також тих, якими за допомогою холдингів керують органи державної влади, в різних країнах ЄС відрізняються за розміром. Чим більший державний сектор, тим складніше державним органам влади протистояти спокусі зробити підконтрольні компанії інструментом своєї економічної політики, надаючи їм натомість привілейоване становище в різних аспектах. Хоча взаємопроникнення економік держав-членів зменшує ефективність такого інструмента, виняткове становище державних підприємств становило б серйозну небезпеку для вільної конкуренції на єдиному ринку.

Залишаючись нейтральними стосовно юридичного статусу власності в дер-жавах-членах, Договір про ЄСп у статті 86 передбачає, що "стосовно державних підприємств і підприємств, яким держави-члени надають особливі або виняткові права, держави-члени не повинні ані встановлювати, ані залишати чинними будь-

⁹² Regulation 1540/98, OJL 202, 18.07.1998.

269.

які заходи, що суперечать правилам, викладеним у Договорі... ". Тому ці підприємства мають такі самі зобов'язання, зокрема й ті, що містяться в статті 12 (заборона дискримінації за критерієм державної належності) та в статтях від 81 до 89 (правила конкуренції Договору про ЄСп), що й приватні фірми. Держа-ви-члени не можуть надавати їм допомогу, яка є несумісною зі спільним ринком, замасковану, наприклад, під неоплачені придбання холдингів чи інші переваги. Стаття 86, параграф 3 (ДЄСп), ставить перед Комісією завдання забезпечити дотримання цих умов і надає повноваження за потреби направляти державам-членам директиви або рішення щодо цих питань.

Проте стаття 86 (2) передбачає винятки з правил Договору щодо конку­ренції на користь державних підприємств у сфері громадських послуг, яким доручається виконання послуг загальногосподарського значення (водопоста­чання, енергопостачання, транспорт і телекомунікації) або які мають характер рентабельних монополій, аби юридично чи фактично не перешкоджати вико­нанню поставлених перед ними спеціальних завдань. Однак допомога таким підприємствам не має впливати на розвиток торгівлі Спільноти тією мірою, яка б суперечила інтересам Спільноти.

Державні підприємства можуть створювати для Європейського Союзу два ви­ди проблем, а саме — тлумачення державних контрактів, що розглядається в розділі про спільний ринок [див. підрозділ 6.3.], і поєднання націоналізації або придбання холдингів державою із "замаскованою" допомогою підприємствам, яких вони сто­суються. Фактично важко виявити різницю між діяльністю щодо санації та попов­нення капіталу, витраченого на збитки, що дозволяється статтею 295 (раніше ст. 222 ЄЕСп), де проголошується, що Договір про ЄСп у жодному разі не ставить під сумнів правила держав-членів щодо управління системою власності на майно і на­дання допомоги, на яку поширюється заборона статті 87 (1).

Справді, уряди надають окремим державним підприємствам передбачений законом захист монополій. Надаються такі виняткові монопольні права з різних міркувань державної політики, серед яких — забезпечення неперер­вності постачання, надання базових послуг усьому населенню або уникнення витрат, пов'язаних з поширенням вартісної мережі розподілення. Ці дії є поши­реними, особливо для комунальних підприємств (енергопостачання та водопо­стачання), поштових послуг, телекомунікацій і, певною мірою, для радіомовлення, транспорту (повітряного й морського), банківської справи та страхування. Проте такі виняткові права могли б зашкодити створенню реаль­ного внутрішнього ринку в зазначених секторах, якби держави-члени могли захистити від конкуренції свої монополістичні підприємства. Тому держави-члени не мають вживати заходів, які можуть надати їхнім державним підприємствам можливість користуватися монопольними правами порушувати правила Спільноти щодо конкуренції або вільного руху товарів і послуг.

У будь-якому разі необхідна більша прозорість фінансових відносин між

державами та їхніми державними підприємствами, аби Комісія могла вирішувати, чи передання державних фондів таким підприємствам відповідає правилам, викладеним у Договорі. Саме в цьому полягає мета відповідної ди­рективи Комісії, що зобов'язує держави-члени інформувати Комісію, за вимо­гою останньої, стосовно державних фондів, прямо чи опосередковано переда-

270.

них державним підприємствам, що таким чином охоплює не тільки ' активне передання" державних фондів, наприклад, надання капіталу і покриття збитків, але й "пасивне передання", наприклад, відмову держави від доходу з прибутків або з використаних фондів.⁹³

Комісія визнає, що ставлення до надання послуг загальноекономічного значення в розумінні статті 86 (2) Договору про ЄСп не повинно бути уперед­женим. Проте вона аналізує сектор за сектором, аби визначити, чи можливі менш обмежувальні дії, ніж дії з обмеження встановлених законом монополь­них прав найважливішими видами діяльності і чи могли б конкурентні послуги використовувати наявні мережі або чи могли б нові технології дозволити ство­рити альтернативні мережі. Зокрема, директива Комісії про вільну конку­ренцію забороняє на наявних у Спільноті ринках термінального устаткування для телекомунікацій (модеми, телекс- і телефакс-термінали, приватні супут­никові станції тощо) будь-які виняткові права на імпорт, торгівлю, підімкнення, введення в експлуатацію і обслуговування такого устаткування [див. підрозділ 17.3.б.].⁹⁴ Таким же чином Директива Комісії про конкуренцію на ринках елек­тронних комунікаційних мереж і послуг спрямована на: скасування наявних виняткових і особливих прав; заборону надання нових прав у секторі електрон­них комунікацій; а також роз'яснення та підтвердження права фірм використо­вувати свободу введення та свободу надання послуг у межах недеформованої конкурентної структури. В будь-якому разі владні прерогативи, які мають національні телекомунікаційні організації, повинні відокремлюватися від їхньої комерційної діяльності.⁰" Через такі директиви Комісія проклала шлях до лібералізації в секторі супутникових телекомунікацій, таким чином сприяючи розвиткові транс'європейських мереж у цьому секторі та допомагаючи європейській інформаційній організації.

Рішення Суду роз'яснило концепцію державної допомоги стосовно дер­жавних підприємств.^% Суд встановив, що надання державним підприємством матеріально-технічної або комерційної допомоги його дочірнім підприємствам у приватному секторі може розцінюватися як допомога у визначенні статті 92 До­говору про ЄЕСп (ст. 86 ДЄСп), якщо отримана за неї компенсація менша за необхідну в нормальних ринкових умовах. В іншому рішенні Суд, відзначивши, що в контексті закону про конкуренцію поняття "підприємство" передбачає будь-яку юридичну особу, яка займається економічною діяльністю, незалежно від її юридичного статусу або джерел її фінансування, встановив, що структури соціального забезпечення не можна вважати підприємствами, тому що вони не здійснюють економічної діяльності, але виконують суто соціальну функцію. Тому на них не поширюється дія правил договору щодо конкуренції.

⁹³ Directive 80/723, OJ L 195, 29.07.1980 та Directive 93/84, OJ L 254, 12.10.1993.

⁹⁴ Directive 88/301, OJ L 131, 27.05.1988 та Directive 94/46, OJ L 268, 19.10.1994.

95. Judgment given on 27 October 1993, Joined Cases C-46/90 та С-93/91, Lagauche and Others, ECR 1993, p. 1-5267.

⁹⁶ Judgment of 11 July 1996, Case C-39/94, SFEI v La Poste and Others, ECR 1996, p. 1-3547.

⁹⁷ Judgment given on 17 February 1993, Joined Cases C-159/91 and C-160/91, ECR 1993,1-664.

271.

Важливим рішенням Суд визнав, що державні комунальні підприємства, на відміну від інших, повинні субсидувати свої менш життєздатні види діяльності завдяки їх більш прибутковому бізнесу, якщо вони надаватимуть свої послуги в збалансованих економічних умовах. З іншого боку, згідно з рішенням Суду, усунення конкуренції не є виправданим у разі надання спеціальних послуг, які не належать до послуг загального значення й відповідають особливим потребам економічних операторів.⁹⁸ Суд також визнає комунальне призначення енергопостачальних компаній, навіть якщо вони пра­цюють по регіонах і не мають жодних виняткових прав, але вважає, що не­обхідно брати до уваги економічні умови, в яких працює підприємство."

15.5.5. Державні монополії комерційного характеру

Стаття 37 Договору про ЄЕСп (ст. 31 ДЄСп) додала до головних положень статті 90 (Ст. 86 ДЄСп) щодо державних підприємств положення, згідно з яки­ми держави-члени повинні поступово реформувати будь-які державні моно­полії "комерційного характеру, для того щоб не було після завершення пе­рехідного періоду будь-якої дискримінації умов постачання та збуту товарів у державах-членах". Це правило дозволяє винятки для розподілення сільськогосподарської продукції або забезпечення її найкращого обігу, а також для надання можливості державам-членам виконувати їхні зобов'язання за міжнародними договорами.

Спочатку фактично всі комерційні монополії в Спільноті становили про­блеми щодо виконання статті 37 (ЄЕСп). Відповідно Комісія від 1962 року ініціювала низку заходів проти держав-членів, які відмовились або проігнорували виконання поступового реформування своїх монополій. Протя­гом тривалого часу зусиллям Комісії чинили опір держави-члени, які керували рентабельними монополіями, такими як тютюнові або алкогольні монополії, або монополіями, що були важливими для національної безпеки, як французь­ка нафтова монополія. У 1980 році, через 10 років після визначення розкладу в статті 37 (ЄЕСп), було досягнуто фінальної стадії реформування державних монополій комерційного характеру, але кілька держав-членів досі ведуть ар'єргардні бої для захисту деяких привілеїв своїх монополій, таких як винят­кові права імпорту чи експорту газу й електроенергії.

15.6. Висновки

Політика щодо конкуренції традиційно вважалася прерогативою держави. Європейська Спільнота/Європейський Союз — це перша група держав, що провадять єдину політику, яка намагається протидіяти тому впливові, що його спотворення конкуренції чинять на торгівлю. Головна мета спільної політики щодо конкуренції — запобігти тому, щоб через заходи, в результаті яких певним

⁹⁸ Judgment given on 19May 1993, Case C-320/91, ECR 1993, p. 1-2563.

⁹⁹ Judgment given on 27 April 1994, Case C-393/92, ECR 1994, p. 1477.

272.

економічним операторам (комерційним підприємствам, компаніям) надаються преференції та відновлюється розподіл внутрішніх ринків, єдність спільного ринку ставала дедалі сумнівнішою. Фактично, незалежно від того, які засоби використовуються для підправлення суворих умов конкуренції, їх звичайний ефект полягає в підвищені цін, яке відновило б рентабельність бізнесу, за раху­нок споживача чи платника податків.

Від початку заснування Спільноти адміністративна практика, яку поступо­во розвивала Комісія і підтверджувалася прецедентним правом Суду, надала можливість інтерпретувати й удосконалити правила Договору, аби впровадити низка принципів справедливої поведінки. Ці принципи, не перешкоджаючи вільному підприємництву, встановлюють правила для економічних операторів, які мають забезпечити гарантії вільній торгівлі та рівним можливостям у межах спільного ринку. Відповідно, активно порушуються судові справи проти діяльності комерційних підприємств, спрямованої на перешкоджання імпорту або експорту, фіксування квот на виробництво або продаж і загалом на роз­поділення ринку. Крім того, заборонені угоди, результатом яких є. концентрація попиту на окремих виробниках, а також угоди на винятковий розподіл, які пе­решкоджають торгівцям і споживачам купувати продукцію в будь-якій державі-члені за прийнятими там умовами. Компанії, що застосовують заборонені об­межувальні заходи щодо конкуренції і, отже, загрожують єдності спільного ринку, повинні бути готовими до великих штрафів.

Судові справи також порушуються проти підприємств, які зловживають панівною позицією, відмовляючи в постачаннях давнім клієнтам через застосу­вання дискримінаційних цін, незаконних дій, які шкодять або можуть зашкодити клієнтам чи споживачам, або, зрештою, через концентрації, результатом яких є усунення конкуренції на ринку. Було б абсурдно розпочинати судовий процес проти горизонтальних угод між підприємствами, водночас дозволяючи моно­полізацію певних ринків через неконтрольовану вертикальну інтеграцію підприємств, які мають панівну позицію. Ось чому Регламент про контроль за значними операціями з концентрації заповнив правовий вакуум, який спричиняв проблеми протягом довгого часу. Контроль за концентраціями не означає їх за­борони. Крім того, що концентрації є небезпечними, коли посилюють панівну позицію великих підприємств, вони також бажані, коли укріплюють конкурентну позицію дрібних і середніх підприємств. Утримуючись від суто юридичного підходу до проблем конкуренції, Комісія фактично впроваджує дві паралельні політики: політику ліквідації зловживань великих компаній і політику заохочення співпраці та концентрації для МСП [див. підрозділ 17.1.4]. Навіть стосовно великих ком­паній Комісія провадить подвійну політику. З одного боку, вона рішуче переслідує всі форми корпоративного управління, які спричинюють серйозні обмеження конкуренції та позбавляють інші фірми й споживачів переваг відкритої ринкової економіки. З іншого боку, вона дозволяє деякі форми співпраці (стратегічні аль­янси) між фірмами, вважаючи, що за наявності певних гарантій щодо неспотво-рення конкуренції така співпраця між підприємствами може допомогти їм при­стосуватися до нового економічного середовища.

Що стосується державної допомоги, роль політики щодо конкуренції полягає не тільки в тому, щоб попереджати державні ініціативи, які є шкідливими для торгівлі всередині Спільноти або для економічної діяльності інших держав-членів,

273.

але й у тому, щоб обмежувати державне втручання допомогою, що робить внесок у перспективу пристосування структур виробничого механізму Спільноти до змін у попиті та міжнародному розподілі праці. Отже, спільна політика щодо конкуренції є не тільки основою для нормального функціонування єдиного ринку, але й доповнен­ням до галузевої політики Спільноти - зокрема в промисловій, енергетичній галу­зях, сільському господарстві й транспорті — спрямованим на поліпшення виробни­чих структур. Через вплив на структуру ринків політика щодо конкуренції впливає на конкурентність європейської економіки і, отже, допомагає зорієнтувати макро-економічну структуру Союзу щодо кращих умов зайнятості.

Загалом Комісія обирає дедалі стриманіше ставлення до державної допомоги.

Побоюючись, що допомога промисловості може спотворити конкуренцію в єдиному ринку, Комісія намагається зробити так, аби допомога підприємствам не перетворю­валася на відновлення протекціоністських заходів у новій формі. Фактично активна стратегія проникнення на ринок, навіть у період економічного зростання, може серйозно зашкодити конкурентам, які не отримують ніякої допомоги. Комісія особливо піклується про забезпечення того, щоб державні фонди не використовувалися для надання надмірних переваг окремим підприємствам за рахунок конкурентних підприємств. Дійсно, продовження зниження рівня державної допомоги в ЄС показує, що прогрес відбувається. Отже, з 1997 до 1999 року загальна допомога зменшилася до середньорічних 90 000 мільйонів євро на противагу 102 000 мільйонам євро від 1995 до 1997 роки. Мало того, розрив між державами-членами щодо національних ресурсів, які асигнуються на державну допомогу, дедалі зменшується.

Не буде перебільшенням заявити, що політика Комісії стосовно конкуренції впливає на "промислову етику" у Спільноті. Переважна більшість комерційних підприємств — і тисячі в повідомляють про свої горизонтальні або вертикальні проекти співпраці - тісно співпрацюють з Комісією і, за потреби, вносять по­правки до своїх угод або конкурентних дій відразу ж, коли Комісія інформує їх про несумісність таких дій ідеї спільного ринку. Інші змінюють свої угоди самостійно, після того як у подібних випадках Комісія накладає високі штрафи. Існує лише кілька компаній, які поступаються тільки після тривалих дискусій чи навіть вико­нуючи розпорядження Суду, який щодо проблем, пов'язаних з конкуренцією, завжди має останнє слово. Зі свого боку, в результаті ряду чинників, серед яких швидкі технологійні зміни, формування єдиного ринку, глобалізація ринків та економічні труднощі в кількох секторах, Комісія обирає прагматичний підхід до проблем зміцнення конкуренції. Вона модернізує свої правила та методи щодо узгоджених дій, зловживань панівною позицією, операцій зі злиття компаній і державної допомоги, зосереджуючись на відкритті ринків там, де конкурентне середовище ще не повністю сформувалося, водночас гарантуючи рівне поле для діяльності всім і зберігаючи надання послуг загального значення.

Проте політика щодо конкуренції стоїть перед новими проблемами. Євро веде до більшої цінової прозорості, оскільки сприяє порівнянню цін у різних держа-вах-членах. Така нова прозорість у єврозоні стимулюватиме торгівлю всередині Спільноти, зокрема й паралельну торгівлю між мережами дистрибуції, і таким чи­ном приведе до падіння цін. Ця прозорість також допоможе зменшити повну вартість торгівлі всередині Спільноти завдяки зменшенню операційних витрат, які входять до комісійних витрат. Останнім, але не менш важливим є те, що єдина ва-

274.

люта ліквідує ризики та витрати, пов'язані з коливанням валютних курсів, які роб­лять внесок у розподіл національних ринків, оскільки вони впливають на інвестиційні рішення комерційних підприємств або їхні рішення стосовно виходу на зовнішні ринки. Цей курс на тісніше інтегровані ринки значно стимулюватиме кон­куренцію в межах Союзу. Таке зростання конкуренції, вигідне для європейських споживачів, може призвести до захисних реакцій деяких комерційних підприємств, які намагаються зберегти свої ринкові позиції за допомогою протизаконних угод або протизаконної діяльності. Цілком імовірно, що зростання конкуренції також спону­катиме вкрай необхідне реструктурування в деяких економічних секторах, яке при­веде до активізації діяльності щодо злиття компаній і заходів державної допомоги, що супроводжуватиме процес реструктуризації. Комісія матиме складне завдання контролювати дотримання правил договору з боку комерційних підприємств і дер-жав-членів у нових обставинах економічного й валютного союзу. Щоб приготувати­ся до цього випробування, політика щодо конкуренції має адаптуватися до нових реалій єдиного ринку та єдиної валюти.

Діяльність Комісії в антитрестовській сфері та сфері злиття компаній про­вадиться на тлі глобалізації та щораз більшої складності справ. Глобалізація економіки вимагає посилення міжнародної співпраці національних органів вла­ди з питань конкуренції, а також ефективної міжнародної конкурентної системи в рамках COT, особливо стосовно операцій щодо злиття компаній і картелів. Органи влади ЄС з питань конкуренції повинні спробувати спрямувати своїх колег у США на досягнення цієї мети.