Виклад основного матеріалу

Національне виховання є аналогом державного, і передбачає врахування місцевих, певного роду регіональних, етнічно культурних, мовних особливостей, але базується на принципі і приорітеті єдності держави, народу, мови, матеріальної і духовної культури , а значить на єдності принципів, змісту і форм системи освіти . Тому його мета –формувати гармонійно розвинені особистості, які спроможні органічно поєднувати свої права та інтереси з правами та інтересами середовища, нації, держави, орієнтуватися на найвищі загально-народні та загальнолюдські права, духовні та культурно-естетичні цінності .

Основою національного виховання є ствердженні віками принципи національної педагогіки як народної (народна творчість) так і створеної світочами вітчизняної науки, культури, літератури.Повертаючись в історію людина й народоцентриська концепція, примат виховання , в якому особливе місце посідають світорозуміння, морально-етичні засади поведінки, категорії совісті, честі характеризують педагогіку І . Вишенського та М. Смотрицького, педагогів і вчених братських шкіл Чернігівщини , Львівщини Луцька, Острозької, Замойської, та Києво-Могилянської академій.

Єдність інтересів особи, суспільства, держави, Світських, військових і конфесійних інституцій , гуманізм , ідеали демократизму й свободи як втілення мети і щастя людей- такі основи освітньої політики та педагогіки періоду Гетьманщини , що зумовлювали державницькі акценти в освітній програмі Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика, Розумовського. Це орієнтувало на органічний синтез виховання і навчання, інтелектуального та духовного, інтересів особи, сім ї, нації, інституцій, освіти, науки, держави, народної й університетської (академічної освіти, дисциплінгуманітарного і природничого циклів, сучасного мислення з пам' яттю історії серця , освіта не тільки форма оволодіння знаннями, а й засіб формування волелюбних характерів , прищеплення філософії свободи та гуманізму, як шляху до самопізнання , самореалізації , всезагального щастя , а школа універсальна майстерня , вчителями в якій виступають батьки , педагоги , природа , традиції, - такі основи педагогіки Г. Сковороди , що генерувала мудрість поколінь і стала синтезом досвіду , філософії , психіки , фізичного здоров 'я народу .

Педагогіка періоду Гетьманщини сприяла розвитку патріотизму, який породив демократичну суспільну систему та Козацьку державу, гуманістичну загальнонародну освіту , демократичну конституцію П.Орлика та орієнтацію на найвищі загальнолюдські цінності –людину , націю , духовну культуру .

Етапними стали педагогічні погляди Т.Г.Шевченка . Він поставив проблему освіти як проблему виховання й навчання на основі національної та світової історії, рідної природи , життєдіяльності, традицій, слави, честі , патріотизму батьків, як систему родинної і національно-державної школи .

Мета побудови системи освіти : формувати демократичне суспільство з поколінь особистостей , які б гармонійно поєднували в собі найвищий фізичний , духовний , інтелектуальний і психічний розвиток , самопізнання

з пізнанням природи буття людини, всесвіту і суспільства, нації і вселюдства , основ розвитку матеріальної і духовної культури, та були б спроможні втілювати в життя високі ідеали гуманізму , демократії та свободи, чесних і справедливих відносин між людьми, націями і конфесіями, перебувати в гармонії з собою і оточенням .

Система освіти має бути національною, гуманістичною, демократичною, цілісною та здатною до саморозвитку, спроможною синтезувати вітчизняний і зарубіжний досвід, готувати фахівців світового рівня .

Вона має бути гнучкою , варіативною й у своєму розвитку випереджати основні соціальні та економічні зміни суспільства, стимулювати прогрес.

Національна система освіти має бути відкритою для інтеграції у світову,

готувати громадян України до вирішення як національних, так і загальнолюдських проблем та дотримуватись вимог Конституції й Закону про освіту України, міжнародних декларацій про права дітей і дорослих ,

корінної нації і національних меншин .

Принципи і ланки освіти .

Система освіти в Україні за змістом і формою має бути :

1. Національною

2. Це означає , що основою і гарантом системи є Конституція України

3. -основний державний закон . Усі ланки національної школи є ланками загальнодержавної системи освіти, діють в її інтересах, розвиваються на основі українознавства як державної політики і і філософії ;

4. обов'язковою для всіх має бути базовий зміст освіти ; державна українська мова історія і культура ; слід використовувати педагогічні традиції, мови і культури всіх національних меншин та специфіку регіонів .

5. Гуманістичною

Змістом і головною метою виховання та навчання є гармонійно розвинута особистість . Має домінувати орієнтація на єдність народу, людини, держави , на процес виховання і пізнання світу, як на самореалізацію кожного індивіда , вибору ним шляху до щастя та здійснення мети –своєї і загальнонародної . На всіх етапах навчання має бути частиною системи виховання

-формувати світосприйняття, світорозуміння, характери, ідеали, волю, смаки, мораль, і етику , працелюбність принципи досягнення мети . Кредо сучасного педагога має виражати переконання : тип суспільства , держави визначає тип людей ; зміст і рівень освіти визначає тип педагога . А це значить , що виховання на сучасному етапі набуває особливої актуальності та ваги .

Знаменно, що Володимир Мономах освіту трактує, як важливий засіб виховання , а зміст його не зводить до прищеплення форм поведінки, а поширює на світорозуміння, та світопізнання, до усвідомлення найголовнішого .

Володимир Мономах прагнув вивести освіту на зарубіжні обшири .Тому освіта і виховання для нього нероздільні, їх мета –прищеплення норм етики, моралі, високих, духовних, ідеалів гуманізму.

(Визволіть зобидженого захистіть сироту, вступітесь за вдовицю …. Очистимо себе, браття , од усякої крові , тілесної і душевної «),а починаються вони в лоні сім ї ; це перша найуніверсальніша академія , де формують і плекають не тільки словом, а й особистим прикладом ; плекають не тільки тіло( здоров' я ) а й душу (необхідно «долу очі мати ,

пам ятати, що усі смертні , але є вічні закони совісті й честі ). Найвище для Мономаха –мудре серце людини .

Тому він і утверджує подібно до філософії педагогіку серця : жагу істини, справедливості , свободи .

Гуманізм як діяльність в ім' я людей та Вітчизни стає основою виховної концепції й Митрополита Іларіона . У праці « Про Закон , благодать і істину” найвищою метою Він ставить виховання любові до істини , бо тільки вона може призвести до стану благодаті ( щастя ) вищою формою якого є свобода .

Виховання високих моральних якостей, духовності, етичного ставлення до сім ї, роду держави, ставили вищою метою освіти , науки Нестор , Никон , та інші літописці Київської Русі .

Природно, що багатовікові традиції сформували Г. Сковороду не лише як великого філософа , поета , прозаїка , а й педагога . Найвищий принцип його системи : учити жити, згідно з принципами виховання. Воно має складатися з пізнання навколишнього світу та самопізнання з метою формування справжньої людини . Важливі підвалини концепції Г. Сковороди : 1.)основа світу і справжньої людини –духовна; 2.) усі люди народжуються талановитими, але кожен талановитий по-своєму ; 3.) завдання освіти та виховання : допомогти кожному пізнати себе самого , бо тільки так можна прийти до щастя , найефективніше служити людям , вітчизні ; 4.) у кожній людині може виявитися « добра «, « зла «, воля, «природа єсть первоначальная всему причина й самодвижущая пружина «, щодо суспільства, то це машина, в якій головне –гармонія частин, коли ж вони виявляти злу волю « лукаві «, «алчні «, « змієві» індивіди . 5.) Головне «дух сродності « ( в родині , суспільстві , державі , у праці і творчості ), шлях до

пізнання й самопізнання ; засоби : любов , свобода , слово ; 6.) як між небом і землею є Сонце, так між природою і людиною світами є Слово . Сонце , серце , слово генерують життя , бо людина, народ живе не так у просторі як у пам яті історії ; 7.) краща форма виховання –особистий приклад ; 8.) мета-кожному бути природним ,суверенним , у стані внутрішньої свободи .

Ідеал доброї, чесної, благородної, безкорисливої людини-громадянина в кращих своїх працях відстоювали й І. Вишенський , П. Могила . Ідеал особистості патріота , носія свободи оспівував І. Котляревський .

Усією творчістю Шевченко довів , що найавторитетнішими педагогами для нього стали батьки , дійсність , природа , а й найвеличнішим учителем –рідна мова .Без неї Шевченко немислив ні духовної , суверенної

« природної « ( демократичної ) особистості , ні нації , спроможної посісти гідне місце серед інших народів .

Так , К Ушинський саме в Україні написав свої найкращі педагогічні праці , в яких , як і О Потебня , доводив, що виховання має здійснюватися на традиціях рідної землі, природи , культури народу з урахуванням середовища . Тільки рідною мовою, оскільки « мова народу –кращий , що ніколи не в яне й вічно знову розпускається цвіт всього його духовного життя, яке починається за межами його історії . У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина …. Мова-найважливіший , найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднає віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике , історичне ціле « . І тому« поки жива мова народна в устах народу-вимер і народ ».

В період будівництва України окреслилися такі принципи виховання :

1. Основоположна роль батьків, (сім ї, родинної школи, наявність належної педагогічної літератури для дітей та педагогів .

2. Знання наукових основ фізичного, розумового, психічного, духовного

біосексуального становлення особистості . Роль генотипу і врахування того,

що характер переконань людини, спрямування волі залежить від її світогляду . Усі риси характеру закладаються з дитинства .

Вплив на характер дитини чинників природи, історичної пам яті, традицій

Віри, етнофілософії й етнопсихології , культури , мистецтва .

3.Обов 'язкове навчання в усіх типах шкіл державною українською мовою,

а також можливість вивчати мови Етно- і національних меншин .

4. Усі ланки освіти-це цілісна система виховання ; особливе місце в ній

мають посідати праця, ціннісний та естетичний підходи, критерії .

5.Орієнтир виховання –загальнолюдські ідеали добра, справедливості, рівності свободи, демократії, честі, прав людини .

6.Найкраща форма виховання –це особистий приклад батьків, учителів, керівників держави .

Мета виховання –це гармонійно розвинена особистість передусім через пізнання світу та самопізнання своєї сутності, обдарування, покликання, відповідної ролі в житті, через демократично-гуманістичні принципи, методи і форми .

7.У вихованні мають бути гармонійними всі чинники формування характеру; водночас має розвиватися мислення й уявлення, фантазія, мрія, аналіз і синтез знання і передбачення ( прогноз ).

8.Через виховання слід розвивати глибоке розуміння прав людини, нації і держави , міжконфесійних відносин, їх гармонії .

9.Виховання має здійснюватися з урахуванням синтезу специфічних рис індивідуального характеру й національного, що є наслідком органічного впливу на геноцид роду, природи, соціального середовища, мови, культури, традиції, пам яті історії .

10. Демократичною

Як педагоги так і учні є повноправними суб'єктами системи освіти, її керівних і виконавчих ланок . Кожен з них може брати участь у вирішенні проблем навчально-виховного процесу в межах своєї компетенції, має право право вибору як навчального осередку, так і індивідуальних форм досягнення мети . Гарантом демократизму є Конституція, на основі якої розробляють статут і основні форми діяльності кожного навчального осередку, його головних ланок, а вищим органом самоуправління є загальні збори .

Кодекс вартостей сучасного українського

Виховання .

Абсолютні , вічні вартості

Віра доброта краса

свобода

Надія справедливість великодушність

сумління щирість оберігання

гідність мудрість благородство

правда милосердя

прощення

досконалість

Основні національні вартості

Українська ідея.

Державна незалежність України .

Самопожертва в боротьбі за свободу нації .

Патріотизм , готовність до захисту Батьківщини .

Єдність поколінь на основі віри в національну ідею .

Почуття національної гідності .

Історична пам ять .

Громадська національно-патріотична активність .

Пошана до державних та національних символів, до державного Гімну .

Любов до рідної культури , мови , національних свят і традицій .

Пошана до Конституції України .

Підтримка владних чинників у відстоюванні незалежності України та

Розбудови атрибутів державності .

Орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток

Народного господарства .

Прагнення побудувати справедливий державний устрій .

Одстоювання ідеології українського державотворення .

Готовність стати на бік народів , які борються за національну свободу .

Сприяння розвиткові духовного життя українського народу .

Дбайливе ставлення до національних багатств , до рідної природи до зміцнення здоров 'я громадян України .

Основні громадянські вартості

Прагнення до соціальної гармонії .

Відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості .

Культура соціальних і політичних стосунків .

Пошана до Закону .

Рівність громадян перед Законом .

Самовідповідальність людини .

Права людини- на життя , власну гідність , безпеку, приватну власність ,

Рівність можливостей .

Самовідповідальність людини .

Суверенітет особи

Право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті .

Проведенні зборів , самовираження .

Готовність до захисту індивідуальних прав і свобод .

Обов язки, що випливають з прав і свобод інших людей .

Пошана до національно-культурних вартостей інших народів .

Повага до демократичних виборів і демократично обраної влади .

Толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям .

Вартості сімейного життя

Подружня вірність .

Піклування про дітей .

Піклування про батьків і старших .

Пошана до предків догляд за їхніми могилами .

Взаємна любов батьків .

Злагода та довір я між членами сім ї .

Гармонія стосунків поколінь у сім ї .

Демократизм відносин , повага до прав дитин , і старших .

Відповідальність за інших членів сім ї .

Допомога слабшим членам сім ї .

Гармонія батьківського і материнського впливу у вихованні .

Спільність духовних інтересів членів сім ї .

Здоровий спосіб життя, прихильність до спорту .

Культ праці, дбайливе ставлення до її результатів .

Дотримання народних звичаїв , охорона традицій .

Гостинність .

Сімейна відкритість суспільного життя .

Гігієна сімейного життя .

Багатодітність .

Вартості особистого життя .

Орієнтація на приорітет духовних вартостей .

Внутрішня свобода .

Особиста гігієна .

Воля( самоконтроль, самодисципліна ) .

Нація –це найвища форма організації людської спільноти, органічно

пов 'язаної спільним етнічним походженням, мовою, теріторією, історією, культурою, історичною місією та національною ідеєю.

Українська Національна Ідея – це духовний виразник головних устремлінь нації, її стратегічної мети, зміцнення політичних, культурних,національних, духовних та фізичних сил. Вона окреслює історичну перспективу та дає адекватну відповідь на виклики сьогодення.

Носієм Української Національної ідеї є Українська нація. Виразником Національної Ідеї виступає національна еліта, політична воля якої відображає корінні інтереси усього народу. Національна еліта є провідною верствою Української нації, звершує героїчні досягнення, творить високу культуру, не вагається у виборі між життям і смертю у боротьбі за інтереси Українськоє нації і Держави.

Головним чинником, реалізації Національної Ідеї є націоналістичний рух – натхненна соціально-політична сила, котра постає з духовної та суспільної природи народу. Українська Національна Ідея скеровує діяльність українського націоналістичного руху лежить в основі теорії і практики державотворення в Україні. Українська національна ідея поєднує в собі національні, християнські, гуманістичні, демократичні ідеали, прагнення до свободи, рівності й справедливості, які завжди були і є притаманні українському народові впродовж його історії.

Українська Національна Ідея – універсальна, має етнічний, духовний, державно-політичний, соціальний, економічний і етичний зміст.

національною є та держава, яка виражає інтереси і волю свого народу, устрій та життєдіяльність якої відповідають духовності й характеру нації, її історичним традиціям та життєвим інтересам, яка побудована на засадах народовладдя, національної солідарності, соціальної справедливості, правового порядку та особистої відповідальності.

Українська національна Держава забезпечить найсприятливіші умови для всебічного розвитку духовних і фізичних сил українського народу і є найкращим засобом організації життя.

Український національний рух вступив у новий період боротьби за наповнення Української Держави українським національним змістом.

Джерелом суверенної влади в державі має стати нація. Ніякі установи, жодна особа не можуть володіти владою, що явно не йде від нації.

Розвиток освіти має виходити з потреб особистості, Української Нації, Української Національної Держави:

• забезпечення та оптимізацію навчального процесу;

• реформування законодавчої бази освіти до рівня загальноосвітових стандартів;

• посилення базових дисциплін у шкільній програмі;

• переведення системи громадянської освіти і виховання на систему української національної освіти і виховання для формування української самосвідомості, культури, християнської моралі;

• розробку і впровадження науково-методичної бази національно-патріотичного виховання;

• ліквідацію дефіциту національно-свідомих освітянських кадрів;

• створення належної науково-методичної та поліграфічно-видавничої бази для забезпечення системи освіти безкоштовною, сучасною україномовною літературою і прискорення переведення навчально-виховного процесу на державну українську мову в усіх освітніх закладах на всій території України;

• пріорітетний розвиток україномовних навчально-виховних закладів у регіонах і місцевостях, де порушуютьсяправа українців;

• зміцнення системи початкової військової підготовки із залученням до педагогічного корпцсу викладачів з числа офіцерів – українських патріотів;

• посилення національно-патріотичної виховної роботи в школах, позашкільних навчальних закладах, середніх спеціальних і вищих навчальнтх закладах;

• сприяння розвитку та діяльності молодіжних патріотичних організацій в навчальних закладах;

• матеріальне,технічне та кадрове забезпеченння сільських шкіл на рівні з міськими;

• підвищення статусу професії педагога у суспільстві, забезпечуючи його матеріально і духовно усім необхідним для педагогічної діяльності;

• забезпечення навчання здібної молоді в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах за рахунок бюджетного фінансування;

• ліквідацію корупції під час вступу та навчання у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.

ГУМАНІСТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ

Створення системи національного виховання нині виступає провідним завданням, яке стоїть перед педегогічною наукою і практикою. Звичайно, що його розвязання – процес багатогранний і тривалий. Тут кожна вдала знахідка набуває суттєвої ваги.

Наголосимо, що виховна система, яка базується на засадах гуманізації, виявилась досить складною проблемою. Йдеться про те, що у школі поки немає чітких уявлень про саму можливість гуманізації процесу освіти і шляхів її здійснення. у більшості вчителів зберігаються застарілі стереотипи соціометричного підходу до дитини, старі установи і шаблони, за якими педагоги багато років вчили, виховували і оцінювали учнів. Виникають протиріччя між абстрактною усвідомленістю необхідності гуманізації і реальною готовністю, розумінням і можливостями реалізації цієї ідеї.

Гуманізація ж освіти за своєю сутністю представляє собою системний процес практичної реалізації в діяльності школи всіх ідей гуманізму як категорії прогресивного світогляду. гуманізм – це людяність, любов і повага до людей; вчення, яке розглядає людську істоту як вищу цінність і самоціль суспільного розвитку. Гуманізм осуджує насилля, визнає право людини на свободу, щастя, розвиток її сутнісних сил і здібностей; пропагує ідеї соціальної справедливості і рівності, самовдосконалення людини, благодійних взаємостосунків між людьми.

Гуманізм у контексті національної освіти набуває певної специфіки, тут слід враховувати особливість національної школи, яка полягає в тому, що вона передає підростаючому поколінню культуру народу у всій широті цього поняття. Традиції, фолькльор, національний епос, музика, художні ремесла – все це тією чи іншою мірою є складовою частиною змісту, програми національної школи.

Звідси стає зрозумілим, що школа, якщо вона національна, повинна залучити дитину до національної культури, до народних ідеалів і і мистецтва, моральних цінностей. Мистецтво педагога мусить проявитися у тому, щоб учень відчув почуття задоволення від цього залучення, щоб він пройнявся разом з однокласниками почуттям співпереживання, накінець, щоб він зміг проявити себе, досягти успіху в реалізації цінностей національної культури.

Для запропонованої системи національноговиховання визначальним є те, що в єдиному освітньому просторі школи навчальна робота „переростає” у позанавчальну. Її забезпечують педагоги, для чких неформальне спілкування є засобом збагачення змісту і форм діяльності в навчальній роботі з урахуванням інтересів і запитів школярів. Позанавчальна робота реалізується також у діяльності класних спільнот, клубних обєднаннях. У національному вихованні гуманістичної орієнтації, звичайно, зростає роль педагогів.

Вони мусять володіти розвиненою гуманістичною свідомістю, новим педагогічним мисленням. мається на увазі усвідомлення педагогами розуміння виховання як допомоги дитині у розвитку його потенційних можливостей. Нове педагогічне мислення – поняття складне, що включає в себе: безумовне прийняття педагогом природи дитини такою. якою вонп є; опору на діалогове спілкування з школярами; потребу спостерігати за дітьми; піклування про їхнє фізичне і моральне здоровя ; створення атмосфери педагогічної комфортності і „аури добра”; прагнення педагогів до самовдосконалення та ін. У цілому все те, що сприяє визволенню сутнісних сил дитини, і самого вчителя з метою розвитку і самоактуалізації їх особистості.

Виходячи з цього визначення можливо представити структуру становлення нового педагогічного мислення. Це – усвідомлення педагогами необхідностц зміни школи як виховної системи, набуття нею нової гуманістичної компетентності; зміна педегогами своїх власних професійнмх уявлень ; приведення своїх професійних знань у відповідність з гуманістичною психологією і теорією освіти ; прояв готовності педагогів до професійного зростання .

Становлення нового педагогічного мислення передбачає актуалізацію творчої і професійної активності педагогів через довіру, повагу, творчу взаємодію, через ознайомлення через ознайомлення з творчістю кожного ) ; демонстрацію професійної майстерності відкритість професійного простору вчителя (участь в конкурсах, виступиступи з повідомленнями на науково-методичних радах, семінарах, конференціях, публікація цікавих методик ) ; організацію обміну профксійної інформації через взаємодію

індивідуальної професійної інформації через взаємодію індивідуальної професійної діяльності учителів . Предмет особливої уваги у цьому зв 'язку-

це актуалізація педагогічних цілей .Учитель повинен проаналізувати потреби

і проблеми, з одного боку, і дати аналіз наявних можливостей, засобів-з іншого .

Ці мусять бути напруженими, але реальними для педагогів ;

сформульованими конкретно ( включаючи визначення бажаного результату і термінів його досягнення ). Цілі повинні також мати мотивуючий і стимулюючий характер.

Утримуючи їх, як практичні орієнтири діяльності, педагог має повсякчасно зважати, що особистість школяра є головною ціллю навчального процесу. Основний метод при такому навчанні – метод співвідношення кожного акту навчання з потребами і мотивами учнів.

Найважливіші показники такого навчання:

• об'єктом управління виступає не учень, а цілісна навчальна ситуація;

• мета такого управління полягає у розвитку сутнісних сил учня і попередження тупиків розвитку;

• демократичний, заохочуючий стиль керівництва;

• підтримка особистої ініціативи учня;

• відкритість особистості вчителя, установка на співпрацю;

• висунення на перший план мотивів до оволодіння операційно-процесуальною стороною навчальної діяльності.

Духовне відродження нації в період активізації новотворчих соціально – економічних процесів в Україні зумовлює необхідність пошуків нових підходів до розвязання проблеми національного виховання підростаючого покоління нашої держави. Виникла нагальна потреба у побудові нової системи національного виховання в загальноосвітніх навчпльних закладах, визнвчення її мети, змісту, методів та форм, механізмів управління нею.

Зміна виховних цілей і завдань на перший план ставить гуманістичні ідеї, національні ідеали, традиції, звичаї українського народу, які покликані формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації учнів. Таку людину може виховати лише демократична, гуманна, національна школа. У Законі України „Про освіту стверджується: „Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократчї, національної свідомості...”. Чільне місце у духовному розвитку учнів посідає формування ідеалу українця як громадянина, патріота, гуманіста, який усвідомлює себе частиною нації, шанує закони і традиції України, наділений почуттям національної гордості та відповідальності за долю своєї Батьківщини.

Проблеми національного виховання були предметом посиленої уваги відомих учених минулого, літераторів, громадських діячів: В.Мономаха, І.Мудрого, Т. Шевченка, Б.Грінченка, Х.Алчевської, С.Русової, Г.Ващенка, І.Огієнка, А.Волошина, А.Макаренка, В.Сухомлинського та ін. Відстоювали політичну, державну і духовну самостійність України, виховували молодь у патріотичному дусі такі відомі культурні та освітні діячі, як Нестор, І.Вишенський, П.Могила, Г.Сковорода, О.Духнович, М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький.

Слід наголосити на особливійзначущості невмирущих ідейвиховання особистості В.О.Сухомлинського, висвітлених у таких його працях: „Людина – найвища цінність”, „Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів”, „Слово вчителя в моральному вихованні”, „Виховання обовязку”, „З чого починається громадянин”, „Духовний світ школяра” та ін.

Значний внесок у розробку питань національного виховання учнів зробили сучасні вітчизняні вчені І.Д.Бех, П.Р.Ігнатенко, П.П.Кононенко, Н.І.Косарєва, М.Ю.Красовицький, В.Г.Кузь, І.В.Мартинюк, В.Л.Поплужний, Ю.Д.Руденко, М.Г.Стельмахович, Б.М.Ступарик, А.М.Фасоля.

Поставлені завдання щодо формування людини нового типу вимагають створення принципово нрврї системи виховання, яка б раціонально поєднувала зміст, форми і методи впливу на формування цілісної особистості та базувалася на сучасних наукових підходах. У наукових працях В.Г.Афанасьєва, І.В.Сараєва, А І.Блауберга, Т.І.Ільїної, Ю.М.Устича. Ю М.Козлова, В.П.Кузьміної, А.Г.Куракіна, А.І.Уйомова, С.Г.Устича, К.Д.Ушинського широко і фундаментально розкрито системний підхід та його різновиди (системно-структурний, системно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-компонентний) до соціально-педагогічних явищ, процесів, обєктів.Окреслені підходи правомірно використаються у дослідженнях проблем навчання, виховання і розвитку учнів.

Концепцію системного підходу до виховання А.С.Макаренко характеризує ттак:” Справжня суть виховної роботи...полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в безпосередньому вашому впливі на дитину, а...у організації життя дитини.”

Висновки

У психолого-педагогічній вітчизняній та зарубіжній літеретурі, практичній діяльності працівників освіти педагогічні системи диференціюються на виховні, дидактичні, управлінські. За цих умов особливої гостроти набуває управління системою національного виховання учнів, в якій субєктом управління виступають члени адміністративно-управлінської ланки (директор, заступники директора), об'єктом управління – педагогічний колектив в цілому та кожен вчитель зокрема, учнівський колектив, групи учнів, учень зокрема тому в процесі дослідження ми надавали перевагу системно-диференційованому підходу до управління національним вихованням учнів.