Відмінності в концепції соціальної структури

Визнання значення эмерджентных властивостей соціальних об-щностей представляється мені мінімальним спільним знаменником структурної соціології. Протилежним підходом є психологічний редукционизм таких методологічних индивиду-, алистов, як Хоманс (1974), які прагнуть пояснити соціальні спільності за допомогою їх елементарних властивостей, т. е. з точки зору психологічних понять і принципів, індивідів, що управляють поведінкою. Проте по інших пара-метрам концепції структурних соціологів значно отлича-ются один від одного, про що говорилося раніше і про що свидетельству-ют статті, представлені в цій збірці. Структуралізм Леви-Стросса і структуралізм Маркса акцентують увага на різних эмерджентных властивостях і відрізняються також в інших стосунках. В той же час обоє ці теоретичні орієнтації відрізняються від мережевого аналізу і структурного функціоналізму. Коротко розглянемо деякі з основних їх відмінностей.

Масштаби структурного дослідження можуть варіювати від мікросоціологічних досліджень соціопсихологічних про-цессов і соціальних зв'язків в малих групах до моделей соціальних положень і стосунків у рамках цілих держав або навіть світової системи міжнародних відносин. На абстрактнішому рівні мікросоціологія займається не малими групами, а мікропроцесами і мікроструктурами, які пронизують суспільство, такими, наприклад, як формування думок і управління ними, соціальний обмін, статусні серії, ролеві серії, т. е. використовує підхід, аналогічний микроэконо-мике (проблемою багатьох порівняльних досліджень націй є те, що вони обмежуються дуже невеликим числом країн, що відволікає увагу від аналізу структури різних типів суспільства, оскільки є занадто мало приклади для порівняння), і сприяє розгляду суспільств як заданих соціальних контекстів і аналізу поведінки і стосунків індивідів під кутом зору тих впливів, які роблять на них ці социетальные контексти. Вивчення структури суспільства не може здійснюватися таким чином. Як одиниці аналізу повинні використовуватися не окремі члени суспільства, а цілі суспільства як такі, незалежно від того, чи дозволяють дані, зібрані на достатньому числі суспільств, зробити надійні узагальнення або ж ідеї, які належить перевірити пізніше, грунтуються на конкретному вивченні лише декількох суспільств.

Інша відмінність, що відноситься до масштабу в більше аналитиче-ском сенсі, визначається тим, чи обмежений аналіз соціальною структурою (як би вона не була обкреслена) або ж распространя-ется на зовнішні сили, що розглядаються як чинники, що визначають умови в структурі і структурні зміни. Такі зовнішні причини структурних умов і змін можуть бути (хоча і не обов'язково) частиною концепції инфра-структуры. У цьому різниця між Парсонсом і Леви-Строссом, якщо я їх правильно розумію. Для Парсонса культура аналитиче-ски відрізняється від соціальної структури і чинить на неї великий вплив. (При цьому Уоллас відмічає непоследователь-ность Парсонса у визначенні відмінності між культурою і соціальною структурою.) Що ж до Леви-Стросса, то культурні символи і значення самі є суттю соціальної структури. Еволюціоністи, починаючи із Спенсера і кінчаючи Ленски (1975), як сила, що управляє еволюційним розширенням структурної диференціації, рас-сматривают технологічні зміни. Для Хоманса, так само як і для Фрейда, зовнішніми чинниками, що визначають соціальну структуру, є психологічні принципи поведінки челове-ка. Нещодавно біосоціологи (наприклад, Уилсон, 1975) виступили з думкою, що структура соціального життя кінець кінцем корениться в біологічній будові людини.

Концепція соціальної структури може грунтуватися на суб'єктивній або об'єктивній онтології. Ілюстрацією цієї протилежності може служити відмінність між идеалистиче-ской інтерпретацією історії Гегелем і матеріалістичною інтерпретацією Марксом. Визначальним критерієм при цьому є те, чи концептуализируется соціальна структура у вигляді символічної інтелектуальної конструкції або ж у вигляді об'єктивної емпіричної реальності, що проявляється в розбраті-діленні ресурсів і соціальних положень. До цієї дихотомії відноситься і відмінність, Уолласом, що проводиться, між психологиче-ским і фізіологічним аспектами соціальних явищ, так само як і відмінності між психоаналізом і біхевіоризмом в психоло-гии і парсоновским і екологічним підходами в соціології. На думку Лича, Россі і Айзенштадта, структуралізм Леви-Стросса є суб'єктивною точкою зору, марксистський же структуралізм є об'єктивною точкою зору.

Приймаючи принцип, згідно з яким для пояснення емпіричних даних теорії повинні йти далі за просте узагальнення цих даних (Брейтуэйт, 1953, с. 50-87), структур-ные аналітики в той же час відрізняються, з одного боку, по мірі того, як їх найбільш абстрактні теоретичні категорії відбивають частину структури, що не охоплюється эмпириче-скими спостереженнями або лише у загальних рисах відбивану в них, а з іншого боку, по мірі виводимості цих категорій з емпіричних спостережень і логічного зв'язку з операциональны-ми поняттями, які можуть бути виміряні в процесі соціологічного дослідження. Створювана соціологом идеаль-ная концепція соціальної структури як засадничого субстрату, усебічно не представлена ні в одному конкретному історичному випадку, зазвичай породжує поняття, які недо-статочно чітко визначені для того, щоб знайти конкретне емпіричне втілення. Про це говорить Лич стосовно поняття глибинної структури Леви-Стросса. Тоді як модель структури спорідненості Леви-Стросса дійсно подразу-мевает конкретні шлюбні правила, його концепція значення і засадничої структури міфів, хоча і викликає восхище-ние прозорливістю думки, не досить чітко визначена, щоб дозволити іншим дослідникам недвозначно класси-фицировать міфи на підставі запропонованих Леви-Строссом концептуальних відмінностей.

В той же час, коли теоретичні поняття виникають в результаті комбінованих емпіричних спостережень, вони легше піддаються як абстрактною, так і конкретною концептуали-зации. Так, наприклад, концепція, згідно якої положення країни у світовій економічній системі залежить від її експортно-імпортної політики по відношенню до інших країн незалежно від її економічного потенціалу, є досить абстрактною ідеєю, оскільки експорт і імпорт різної продукції здійснюються по-різному, а сам цей процес фактично залежить від економічного потенціалу країни; проте блок-модель Брейгера відбиває основний емпіричний зміст цієї теоретичної концепції. Так само парадоксальні наслідки систем взаємозалежності Будона є абстракціями, побудованими на підставі аналізу цілеспрямованих дій індивідів. Приклади, що проте наводяться, свідчать про те, що емпіричне втілення цих абстракцій піддається спостереженню. Моє визначення соци-альной структури як багатовимірного простору, що утворюється лініями диференціації (Блау, 1977), - це теж абстракція, що виводиться з емпіричних зв'язків між різними лініями диференціації і що виражається в них.

Ще один різновид структурного аналізу визначається наявністю тісного зв'язку між концепцією соціальної структури і уявленнями про соціальну функцію і функціональні вимоги. Так, концепція соціальної структури Парсонса грунтується на його теоретичних посилках, згідно з якими усі соціальні системи повинні задовольняти чотирьом функцио-нальным вимогам, диференціюючись при цьому на чотири сфери інституціональної структури, соответ-ственно функції адаптації, що забезпечують, досягнення мети, інтеграції і збереження моделі. Оскільки підсистеми повинні удовлетво-рять тим же функціональним вимогам, вони потім подразделя-ются по паралельних лініях. Таким чином, еволюційний розвиток полягає в зростаючій диференціації у вигляді повторяю-щегося розподілу. Останні теоретичні роботи Мертона мають протилежну спрямованість. У своїх ранніх роботах він теж зв'язував дослідження соціальної структури зі своїм варіантом функціонального аналізу. Проте згодом він перейшов до чіткіше певної форми структуралізму, що відмічає Барбано (1968) і що найяскравіше проявляється в його аналізі статусних серіїв і ролевих серіїв (Мертон, 1968, с. 422-438). Аналогічна розбіжність в розвитку двох соціологів мала місце поколінням раніше. Так, Малиновский залишався головним чином функціоналістом, тоді як Рэдклифф-Браун (1940, с. 188-204) наблизився до форми структурного аналізу, яка, принаймні якоюсь мірою, містила в собі скептичне відношення до виводів і припущень функціоналістів.

Зиммель проводить відмінність між формами соціального життя і її змістом. Він підкреслює, що предметом соціології є форми соціації (Vergesellschaftung), рас-сматриваемые окремо від їх змісту, хоча соціальні форми можуть конкретно виражатися в якомусь реально существу-ющем змісті. Під категорією змісту Зиммель подразу-мевает два види чинників : психологічні орієнтації индиви-дов, що мотивують їх поведінку (наприклад, заздрість і жадність), і інституціональну область дослідження (наприклад, экономи-ческую або політичне життя). Концепція стійких форм соціації включає головним чином такі процеси соціальної интеракции, як конкуренція і конфлікт. При цьому акцентується увага на загальних рисах кожного виду интеракции незалежно від того, чим вона викликана - заздрістю або честолюбством - і де вона відбувається - в процесі неформального спілкування або виробничої діяльності. Проте форми соціального життя також виражаються в моделях або структурах різних соціальних положень, таких, як роль незнайомого обличчя, розподіл праці або відмінності між статусом убогого або простого бідняка.

Соціальна структура може концептуализироваться в терми-нах її формальних властивостей, як це робить Зиммель, або в термінах її субстантивного змісту, як це робить Вебер. Тоді як Зиммель розглядає тріади незалежно від того, чи полягають вони з трьох індивідів або трьох націй, і незави-симо від того, чи залучені вони в економічне або військове протиборство, Вебер займається питанням об'єктивного значе-ния етики кальвінізму для соціальної поведінки і інститутів. У макросоціології акцент на формах часто зводиться до определе-нию конфігурацій соціального розподілу людей, т. е. до ука-занию на те, чи займають більшість людей однакове соціальне положення або ж вони розподілені по різних положеннях незалежно від змісту цих положень. Приме-рами можуть служити дослідження розподілу праці або социаль-ной стратифікації. З іншого боку, акцент на утриманні, як правило, означає вивчення ролі культурно-ціннісних ориента-ции, їх субстантивного значення і впливу. Як приклади можна привести дослідження релігійних вірувань і политиче-ских ідеологій.

Проте це не єдиний спосіб застосування відмінності між формою і змістом в макросоціологічних исследова-ниях. Інший контраст в цих термінах, який може бути як альтернатива представлений дихотомією номотетических і идиографических концепцій Виндельбанда, визначається тим, чи приділяється велика увага формальним теоретичним абстракціям або ж відмітним історичним умовам. Чи намагаємося ми в наших поясненнях соціально-економічних подій дати родові характеристики класових структур і систем міжнародних відносин або ж охарактеризувати конкретні історичні умови в різних країнах? Саме це питання піднімає у своїй критиці Уоллерстайна і Альтюссера Цайтлин. Чи існують загальні формальні властивості і принци-пы, що лежать в основі різних за своїм эмприческому змістом правил спорідненості і міфів? Саме це питання, на думку Лича, відрізняє Леви-Стросса від англійських антрополо-гов. Чи слід створювати теорії нерівності загального характеру незалежно від реальної природи нерівності або ж соціальні теорії повинні конкретно відноситися до економічного неравен-ству або якого-небудь іншого виду нерівності? Відповідає на це питання полягає відмінність між моєю і марксистською структурною теорією. Формальний підхід носить більше аб-страктный і загальний характер, змістовний підхід - більше історичний і емпіричний характер. З точки зору цієї відмінності теорія Леви-Стросса і моя теорія формальніші, тоді як теорії Вебера і Маркса змістовніші. Широкі узагальнення досягаються за рахунок конкретності. Социаль-ные форми затуляють собою історичний зміст. Теорія Маркса має більше емпіричного змісту - в тому сенсі, в якому поняття "Емпіричний зміст" вживав Поппер (1959), - в порівнянні з моєю теорією, оскільки моя концепція не містить в собі відмітних особливостей різних видів нерівності, тоді як теорія Маркса конкретно характери-зует економічна нерівність.

Останній диференціюючий чинник в структурному анали-зе, на якому ми зупинимося, міститься відповідає на питання, чи є найбільш елементарними поняттями поняття "Соци-альные стосунки" і "соціальні положення" або ж вони такими не є. Для теорій, в яких структура концептуализируется в термінах символів, цінностей і значень культури (як це видно у Леви-Стросса), ні соціальні стосунки, ні соціальні положення не являються элементарны-ми початковими категоріями. Проте більшість соціологів-структуралістів проводять відмінність між культурною сферою ідей і ідеалів і структурною сферою різних положень і моделей стосунків. Для деяких соціологів моделювання соціальних стосунків є вихідною точкою аналізу. При цьому передбачається, що саме стосунки між людьми привели до диференційованих ролей і положень. Для інших соціологів вихідною точкою є відмінності між соціально визнаними положеннями. При цьому передбачається, що соціальні положення людей чинять великий вплив на їх соціальні стосунки. Перша орієнтація переважає в микро-социологических дослідженнях, друга - макросоціологічних, що цілком виправдано, оскільки головні напрями причинно-го впливу в обох орієнтаціях, видно, прямо протилежні.

На первинному етапі формування малих груп соци-альные стосунки, що встановлюються в процесі соціальної интеракции, диференціюють ролі членів груп, проте в ста-бильных організаціях або суспільствах більшість соціальних стосунків регулюються стійкими відмінностями в соціальних положеннях, закріпленими в регламентованих атрибутах і наявних ресурсах. Для першого підходу характерні исследова-ния, використовуючі социометрические методи або процедури блок-моделирования для аналізу соціальних стосунків в дуже нечисленних малих групах. Отримувані моделі стосунків застосовуються для класифікації індивідів за соціальними ролями або положеннями. Спочатку ці методи були розроблені при вивченні малих груп, проте, як видно з прикладу аналізу міжнародних торговельних відносин, проведеного Брейгером, вони були адаптовані і для вивчення стосунків між групами спільностей. Другий підхід ілюструється эмпириче-скими дослідженнями, в яких індивіди спочатку классифици-руются відповідно до обмеженого числа категорій по соціальному положенню, наприклад на підставі вероисповеда-ния, етнічній приналежності, галузі промисловості або професії, після чого аналізуються моделі стосунків між людьми, що займають близькі або віддалені положення. Варіант цієї процедури представлений в доповіді Мак-Ферсона про добровільні об'єднання.

Поєднання об'єктивної онтології, акцент більше на формі, ніж на утриманні, а також макросоціологічна посилка, що відмінності в соціальних положеннях чинять вирішальний вплив на соціальні стосунки, - така комбінація предпо-лагает зосередження уваги в ході соціологічного исследо-вания на чисельності кожної групи, числі груп і чисельному розподілі членів по групах. Це пояснюється тим, що чисельність є найбільш формальною об'єктивним свой-ством соціальних спільностей і їх компонентів. Хоча, строго кажучи, чисельність не є атрибутом соціальної структури, чисельний розподіл населення по соціальних подструкту-рам і положенням, що вказує на його неоднорідність і нера-венство в різних стосунках, є прототипичным эмерджентным властивістю соціальної структури населення. Такий акцент на кількісному вимірі соціальної структури представляє мою власну точку зору, яка, звичайно ж, розділяється не усіма соціологами, що займаються соціальною структурою. Тільки четверо з авторів цієї збірки - Будон, Мейхью, Шоллерт і Мак-Ферсон, - так само як я, приділяють основну увагу значенню числа членів і компонентів для структурного дослідження.

Б. Ф. Скиннер. ТЕХНОЛОГІЯ ПОВЕДЕНИЯ1