Область інтересів функціоналізму

Я почну з того, що нагадаю вам основні інтереси і допущення функціоналізму, навмисно зіставляючи їх з тими, які їм не вивчалися і були взяті без доведення. Саме ці не поставлені свого часу питання нині турбують функціоналізм. Якщо те, що я говорю, буде схоже на карикатуру, то згадаєте, що карикатура завжди підкреслює в особі найбільш характерні риси.

По-перше, ця школа почала з дослідження норм, т. е. утвер-ждений членів групи відносно того, як їм слід поводитися і як вони поводяться насправді в різних обставинах. Особливо велику увагу вона проявляє до зв'язки (cluster) норм, названих роллю, і до зв'язки ролей, названих інститутом. Функціоналісти не втомлювалися говорити про те, що ними розглядається институционализированное поведінка і що одиницею соціального аналізу є не діючий індивід, а роль. При цьому ніколи не задавалося питання, чому існують ролі взагалі.

По-друге, можна визначити емпіричний інтерес взаимо-отношению ролей і взаємовідношенню інститутів як структурний напрям роботи функціоналістів. Аналогічними речами займалася соціальна антропологія, яка показувала, як в первісному суспільстві співіснують різні інститути; соціологія розповсюдила ці принципи на сучасні обще-ства. Наприклад, нею встановлено, що нуклеарна сім'я, більше ніж яка-небудь інша форма спорідненості, відповідає индустри-альному суспільству. Але представники функціоналізму більше цікавилися тим, які взаємини інститутів, ніж питанням про причини цих взаємин. Спочатку аналіз мав тенденцію до статичності, оскільки це дозволяло розглядати соціальну структуру суспільства як щось стабільне. У послед-нее час функціоналісти звернулися до дослідження социаль-ных змін, що змусило їх повернутися до проблем, які раніше ігнорувалися. Якщо інститут змінюється, то навряд чи хто-небудь може утриматися від питання: чому він змінюється в тому, а не в іншому напрямі?

По-третє, взагалі кажучи, функціоналісти більше интересо-вались наслідками, чим причинами інститутів, особливо наслідками інститутів для соціальної системи як некоторо-го цілого. Ці наслідки розглядалися як функції інститутів. Функціоналісти ніколи не втомлювалися вказувати на функції і дисфункції системи статусів, ніколи не ставлячи собі питань про те, чому існуванню такої системи надається таке велике значення і чому вона повинна мати функції. Вони особливо прагнули показати, що соціальні інститути обеспечи-вают рівноважний стан в суспільстві, яке знаходиться в постійному русі. Початковою моделлю при цьому послужила спроба Дюркгейма (в роботі "Елементарні форми релігійної

життя") показати, як релігія первісного племені допомагає зберігати його єдність.

Такі емпіричні інтереси функціоналізму. Оскільки в цьому плані я сам належу до функціоналістів, остільки я сваритимуся з ними в останню чергу. Безумовно, одним із завдань соціолога є розкриття норм, існуючих в суспільстві. Хоча роль і не є дійсною поведінкою, все ж в деякому відношенні це поняття виявляється корисним спрощенням. Звичайно, інститути взаємозв'язані, і вивчення цих взаємозв'язків також є завданням соціолога. Інститути дійсно мають наслідки в тому сенсі, що якщо даний один інститут, то інститути іншого роду, мабуть, не нескінченні в кількісному відношенні. Ясно, одним із завдань соціолога є встановлення впливів інститутів і навіть, хоча це і важче зробити, з'ясування, які з них корисні, а які шкідливі для суспільства як цілого. В усякому разі емпіричні інтереси функціоналізму привели до великого числа хороших досліджень. Згадаєте про роботи Мардока і інших по проблемах міжкультурних взаємозв'язків інститутів.

У міру свого оформлення функціональна школа разом з емпіричними розвивала і теоретичні інтереси. Теоретиче-ские і емпіричні інтереси не обов'язково пов'язані один з одним - англійська соціальна антропологія залишалася відносно емпіричної. Цього не можна сказати про американських соціологів, особливо про Т. Парсонсе, який претендував на створення загальної теорії і всіляко підкреслював її важливість.

Більше того, у них була певна теорія. Американські соціологи-функціоналісти були послідовниками Дюркгейма і цілком серйозно сприймали його знамените визначення соціальних фактів : "Оскільки їх істотна характеристика полягає в тому, що вони мають здатність чинити вплив як зовнішні чинники на свідомість індивідів, остільки вони не виводяться з індивідуальної свідомості, і, отже, соціологія не виводиться з психології". Дюркгейм був великою людиною, тому в його роботах можна знайти твердження, що мають абсолютно інший сенс, але в даному випадку ми маємо справу з карикатурним твердженням, яке розглядається абсолютно однозначно. Якщо не на словах, то на ділі функціоналісти повністю сприйняли Дюркгейма. Їх фундаментальна одиниця - роль - виявилася соціальним фактом в дюркгеймовском сенсі. А їх теоретична програма припускала, що соціологія має бути незалежною наукою. Саме у цьому сенсі стверджувалося, що положення соціології не виводяться з якихось інших соціальних наук, у тому числі і з психології. Отже, це означало, що загальні стани соціології не відносилися до поведінки "индивидуаль-ных свідомості", або, як я б сказав, до людей, а відносилися до суспільства або інших соціальних груп як таких.

Цікаво, що функціоналізм зазнав поразки не в області емпіричних інтересів, а там, де він найбільше собою гордився - в області загальної теорії. Але тут я буду дуже обережним. У останньому президентському посланні До. Девис стверджував, що усі ми є функціоналістами, і в некото-ром сенсі він абсолютно прав. Але в цій статті говориться про функціональний аналіз, за допомогою якого можна з'ясувати, чим один інститут відрізняється від інших аспектів соціальної структури. У цьому полягає емпірична программ-а функціоналізму. Оскільки усіх нас навчали користуватися функціональним аналізом, остільки ми функціоналісти. Але функціональний аналіз як метод не ідентичний функціоналізму як теорії. І якщо усі ми функціональні аналітики, то, звичайно, далеко не усі ми функціональні теоретики. Особисто я до них не належу.

Єдиний обов'язок теорії - пояснювати. Эволюци-онная теорія пояснює, чому і як відбувається еволюція. Для того, щоб зафіксувати вплив інститутів і їх взаємозв'язок, не треба пояснювати, чому ці взаємозв'язки є такими, які вони є. Практично, а не у філософському сенсі питання полягає не в тому, чи законно розглядати роль як основну одиницю аналізу, і не в тому, чи існують інститути реально, а в тому, чи привела теоретична програма функциона-лизма до пояснення соціальних явищ, включаючи результати самого функціонального аналізу. Питання не в тому, чи міг досягти цього функціоналізм, а в тому, чи досяг він цього сьогодні. Думаю, що на це питання потрібно відповісти негативно.