Концептуальні засади й аксіоматика ризикології

Ризикологія — наука про основні закономірності, принципи й інструментарій виявлення, врахування, оцінювання та управління ризиком, який відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб'єктами господарювання об'єктивно наявних невизначеності, конфліктності, іманентно притаманних проце­сам цілепокладання, оцінювання, управління об'єктами ризику, обтяжених можливими загрозами й невикористаними можливо­стями.

Філософія будь-якої науки акцентує увагу передусім на її аксі­оматичному апараті. Ризикологія ґрунтується на таких аксіомах.

Аксіома загальності — будь-який вид діяльності, здійснюва­ний фінансово-економічною системою, містить певні ризики, ко­трі за конкретних умов можуть проявитися й призвести до неба­жаних наслідків для системи загалом або її структурних складових. Ідеться також і про ризик невикористаних можливос­тей (закопаних талантів).

Аксіома прийнятності — кожна інтелектуальна система, що здійснює певний набір видів діяльності, так чи інакше (свідомо чи несвідомо) оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внут­рішні категорії, гіпотези, мотивації, які залежать, зокрема, від стану й динаміки зовнішнього середовища, а також власного став­лення до ризику.

Аксіома неповторюваності — структура та міра ризику змі­нюються в часі, не повторюючись навіть у схожих ситуаціях.

Зазначимо, що ризикологія за своєю сутністю є меганаукою, що зумовлено багатогранністю прояву ризику. Коли в конкретній науці порушують питання стосовно цілепокладання, завжди по­стає (у тій чи іншій формі) питання про ризик. Ризик завжди пов'язаний із цілепокладанням і цілездійсненням, тобто будь-яку науку неодмінно супроводжує ризикологічна діялё4ьність.

Невизначеність та ризик. Причини виникнення невизначеності та ієрархія її видів

Невизначеність — фундаментальна характеристика недостат­ньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Невизначеність можна тлумачити й деталізувати як недостовірність (ефект «ма­рева»), неоднозначність (ефект «нечіткості», «розпливчастості»). Вони, своєю чергою, можуть бути деталізовані (див. мал. 5.1.)

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ

Недостовірність

Неоднозначність

Невідомість

Неадикватність

вимірювань

Стохастична

неточність

неповнота

обробки даних, знань

випадковість

Неінтерпретованість

зберігання

частотна

суб'єк- тивна

неструктурованість

Суперечливість

несприйнятливість

безпосередня

Семіотична

дискретність

опису

опосередкована

складність

обчислень

інтерпритації

Мінливість

актуальність

Лінгвістична

синтаксис

своєчасність

семантика

Викривлення

із намірами

квагматика

без намірів

Мал.5.1. Ієрархія видів невизначеності

Так, зокрема, невідомість засвідчує повну або часткову відсут­ність інформації щодо певної проблемної ситуації.

Причинами цього можуть бути неповнота інформації, неструк­турованість, неінтерпретованість, несприйнятливість, що суттєво ускладнює процес прийняття раціональних рішень. Неповнота свідчить про нестачу доступної для реєстрації й необхідної для розв'язання задачі інформації. Неінтерпретованість вказує на від­сутність однозначної відповідності між якісними та кількісними складовими інформаційної множини, наприклад між економіч­ними показниками певного об'єкта (проекту) та числовими зна­ченнями цих показників. Неструктурованість ускладнює чи прак­тично внеможливлює доступ до відповідних наявних даних. Несприйнятливість пов'язана із незрозумілою для суб'єкта при­йняття рішень (суб'єкта ризику) формою реєстрації і подання відповідних даних, наприклад подання в незрозумілих для суб'єк­та одиницях вимірювання необхідних показників.

Недостовірність свідчить про наявність фіктивних даних, тоб­то таких, що необ'єктивно відображають проблемну ситуацію. Причинами недостовірності можуть бути неадекватність, супереч­ливість (розбіжність), мінливість, спотворення (свідоме чи ні) не­обхідної інформації.