Прийняття рішень у полі третьої інформаційної ситуації

Для цієї інформаційної ситуації характерним є те, що апріорі закон розподілу ймовірностей станів економічного середовища невідомий, але відомі деякі співвідношення пріоритету стосовно елементів множини станів економічного середовища. А тому сут­тєвою проблемою у цій ситуації є генерація гіпотез (допущень), на основі яких та наявної інформації здійснювалось би оціню­вання розподілу ймовірностей станів економічного середовища.

Перша формула Фішберна. У випадку, коли на підставі наяв­ної (можливо й суб'єктивної) інформації можна побудувати ряд пріоритету щодо станів економічного середовища, тобто вважа­ючи, що Фішберн висунув гіпотезу, за якою оцінки . апріорних імовірностей , можна будувати у вигляді спадної арифметичної прогресії. Він показав, що такі оцінки мож­на обчислювати за формулою:

Друга формула Фішберна. У випадку, коли апріорі можна стверджувати, що мають місце співвідношення пріоритету щодо станів економічного середовища:

згідно з гіпотезою Фішберна, оцінки апріорних імовірностей можна обрати у вигляді спадної геометричної прогресії:

Наступним етапом після оцінювання розподілу ймовірності станів економічного середовища згідно з однією із формул Фішберна є прийняття рішення з використанням критеріїв, розгляну, тих у випадку першої інформаційної ситуації.

Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації

Для цієї інформаційної ситуації характерним є повне незнання закону розподілу ймовірностей станів економічного середовища. Тому вибір розподілу ймовірності станів економічного середо­вища, подібно до двох попередніх випадків, має базуватися на певних гіпотезах. Як одну з таких гіпотез можна використати принцип Бернуллі-Лапласа {принцип недостатніх підстав), згідно з яким можливі стани економічного середовища розглядають як рівноймовірні випадкові події, якщо відсутня інформація про умови, за яких кожен стан може відбутися, тобто вважати, що

Прийняття рішень у полі п 'ятої інформаційної ситуації

Ця інформаційна ситуація характеризується антагоністичними інтересами СПР та економічного середовища, тобто має місце конфлікт між ними. При цьому економічне середовище є актив­ним, тобто таким, що активно протидіє досягненню найбільшої ефективності рішень, які приймають СПР. Це досягається шля­хом вибору таких своїх станів, які зводять до мінімуму ефектив­ність процесу управління.

Необхідно зазначити, що основною стратегією для СПР у по­лі п'ятої інформаційної ситуації є забезпечення собі гарантова­них рівнів значень функціонала оцінювання.

1) Критерій Вальда. Коли , то згідно з критерієм Вальда, оптимальне рішення обирають за принципом тахтіп (максиміну).

У випадку, коли F= , оптимальне рішення обирають за принципом тіптах (мінімаксу), а саме:

Слід зазначити, що критерій Вальда надзвичайно консерватив­ний тобто безризиковий за ситуації, де недоцільно ризикувати.

2) Критерій домінуючого результату. Коли F=F⁺, то згідно з критерієм домінуючого результату, оптимальне рішення забез­печується тахтах (максимаксною) стратегією:

У випадку, коли , оптимальне рішення забезпечується тіптіп (мінмінною) стратегією:

.

Цей критерій зазвичай використовують як складову в процесі побудови складних моделей прийняття багатоцільових рішень для імітації найсприятливіших ситуацій (наприклад, у критерії Гурвіца, що використовується в полі шостої інформаційної ситу­ації).

3) Критерій мінімального ризику Севіджа. Цей критерій є од­ним із основних критеріїв, що відповідає принципу мінімаксу. Перш за все треба перейти від функціонала оцінювання F^± до матриці ризику . Тоді, згідно з критерієм Севіджа, оптималь­ним слід уважати рішення:

.