3. Непрямі податки, які сплачують підприємства
В практиці України використовуються три види непрямих податків: акцизний збір, податок на додану вартість, мито.
Акцизний збір ( специфічний акциз) – це непрямий податок, що включається до ціни підакцизних товарів.
Платниками акцизного збору є всі суб’єкти підприємницької діяльності, які виробляють підакцизні товари або імпортують підакцизні товари, та податкові агенти.
З 1 січня 2003 року значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.
До підакцизних товарів віднесено:
бензини моторні;
дизельне пальне;
автомобілі;
тютюнові вироби;
спирт етиловий та алкогольні напої;
пиво солодове.
Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у трьох варіантах:
Тобто, чинне законодавство передбачає застосування наступних видів ставок з акцизного збору:
тверді;
відсоткові;
комбіновані.
Якщо акцизний збір обчислюється за ставками в ЄВРО, то для розрахунку податку використовується валютний (обмінний) курс Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару. Цей курс для обчислення ставок акцизного збору залишається незмінним протягом кварталу.
Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що імпортуються в Україну, сплачується у валюті України за валютним (обмінним) курсом НБУ, який діяв на день подання митної декларації.
За використання відсоткових ставок акцизного збору можливі такі варіанти визначення обороту, що оподатковується:
для товарів, що реалізуються за вільними цінами, оподатковуваний оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами без урахування акцизного збору і податку на додану вартість;
для товарів, що реалізуються за державними фіксованими цінами, оподатковуваний оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами без урахування торгівельних знижок та суми податку на додану вартість.
Са = (ФЦ – ТЗ – ПДВ) * А / 100% , де
Са – сума акцизного збору;
ФЦ – фіксована (регульована) ціна;
ТЗ – торгівельні знижки;
ПДВ – податок на додану вартість;
А – ставка акцизного збору.
за закупівлі імпортних товарів оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої митної вартості та включаючи мито.
Са = (МВ + Зм + Ам) * А / 100%, де
МВ – митна вартість товару;
Зм – митні та комісійні збори;
Ам – ставка ввізного мита;
А – ставка акцизного збору.
Строки сплати акцизного збору до бюджету залежать від виду підакцизних товарів та суми податку. Таким чином, акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, який включається у вигляді надбавки до ціни товару та сплачується в кінцевому рахунку споживачем, а не виробником даного товару.
Податок на додану вартість (ПДВ) – домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Особливістю ПДВ є те, що він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їх фінансовий стан.
У сучасних умовах в Україні варіант обчислення ПДВ допускає оподаткування перенесеної вартості, а також подвійне оподаткування, що зумовлено тим, що ставки ПДВ встановлюються на оподатковуваний оборот, який включає вартість матеріальних витрат (перенесену вартість), а також попередньо включені у вартість товарів (робіт, послуг) податки.
ПДВ в Україні був введений з 01.01.1992 року згідно із Законом України “Про податок на додану вартість” з послідуючими змінами та доповненнями. З 1 жовтня 1997 року порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року.
Платники податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності і громадяни (фізичні) особи, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Податок стягується, якщо обсяг оподатковуваних операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 300 000 грн., а також інші групи платників, які визначені Законом України «Про податок на додану вартість».
Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку:
продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому разі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);
завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;
вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.
Отже, об’єктом оподаткування є операції, які пов’язані з продажем товарів (робіт, послуг) у середині держави, їхнім імпортом чи експортом.
Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, як:
випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб’єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;
обмін цінних паперів на інші цінні папери та інше;
передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди та інше;
обіг валютних цінностей;
виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;
інші операції.
База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання.
Є наступні можливі варіанти визначення бази оподаткування:
База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів, розрахованої за вільними або регульованими цінами, без урахування ПДВ.
БО = (С + ПР) + М + АЗ + ДП = ВЦ (РЦ), де
БО – база оподаткування;
С – собівартість;
ПР – прибуток;
М – мито;
АЗ – акцизний збір;
ДП –інші податки, які включені до ціни.
Для визначення суми податку використовується формула:
ПДВ = БО * 20% / 100%
Сума нарахованого ПДВ додається до вільної, регульованої ціни, в результаті чого створюється ціна продажу.
Використання у сучасній економіці бартерних операцій та натуральної виплати в рахунок оплати праці фізичним особам дозволяє визначити базу оподаткування , виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.
Звичайна ціна – ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суми нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, котрі не пов’язані з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності.
Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, акцизний збір.
Згідно з чинним законодавством від ПДВ звільнено наступні операції суб’єктів господарювання:
поставки вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими та спеціалізованими магазинами;
поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва та інше;
поставки товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом міністрів України;
поставки послуг з виплати і доставки пенсій із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, пенсійних виплат за недержавним пенсійним забезпеченням, страхових виплат за договорами довгострокового страхування життя та інше.
На фінансовий стан суб’єктів господарювання справляє вплив сплата ПДВ у зв’язку з придбанням товарів, тому для покупця важливішим моментом є визначення джерела сплати і наступного відшкодування ПДВ (вхідного ПДВ), який включено до ціни.
Податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду або це сума ПДВ, сплачена платником у зв’язку із придбанням сировини та матеріалів придбаних для виготовлення оподатковуваної продукції.
Податковий кредит формується у суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються ПДВ.
В суму податкового кредиту включається лише та частина сплаченого ПДВ за придбані товари (роботи, послуги), які використано для виробництва і реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт, послуг).
Застосовується до наступних операцій:
продаж товарів, що були експортовані платником податку за межі митної території України;
продаж робіт (послуг), які призначені для використання і споживання за межами митної території України;
продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України у зонах митного контролю;
надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;
продаж імпортованого природного газу.
Не дозволяється використовувати нульову ставку ПДВ до операцій, які пов’язані з експортом товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.
Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до перелічених вище операцій уможливлює включення в суму податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані товари (роботи, послуги), що були використані для продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.
Підставою для включення ПДВ у податковий кредит є податкова накладна, яка передається покупцеві продавцем товарів (робіт, послуг). Погашення (відшкодування) податкового кредиту здійснюється насамперед за рахунок сум ПДВ, що надходять від реалізації товарів платника податку.
Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет суб’єктом господарювання – платником податку, визначається як:
Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, або сума податкового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період.
Суми податкового кредиту, не відшкодовані платнику податку у встановлений термін, є бюджетною заборгованістю. На суму цієї бюджетної заборгованості нараховується пеня у розмірі 120% від облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості. Пеня на користь платника податку нараховується за кожний день бюджетної заборгованості, включаючи день її погашення.
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Цей податок виконує фіскальну, стимулюючу та захисну функції. Захисна функція передбачає формування бар’єрів, які перешкоджають проникненню на територію держави товарів більш конкурентноздатних по відношенню до національних або в яких держава незацікавлена.
Платниками мита є фізичні та юридичні особи. В цьому разі митні ставки розрізняються в залежності від мети використання ввізного товару: для виробничого використання рівень ставок значно більше, ніж для індивідуального. Суб’єкти підприємництва, які імпортують товари для наступної реалізації, під час перетинання митного кордону сплачують мито за рахунок своїх оборотних коштів, що негативно впливає на їх фінансовий стан за рахунок відволікання (іммобілізації) оборотних коштів імпортера (на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованого товару).
На фінансову діяльність імпортерів – суб’єктів господарювання будуть справляти вплив:
визначення об’єкта оподаткування;
розмір ставок податку;
податкові пільги;
термін сплати ввізного мита до бюджету.
Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів що переміщуються через митний кордон, відносно яких повинен нараховуватися митний збір. Митна вартість перераховується в національній валюті за курсом Національного банку України, який діє на день подання митної декларації.
Ставки мита єдині на всій території України, однак не є винятком їх різноманітності. Як вважає А.Н.Козирин “Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики” (М., 1993. – С. 47-48) на практиці застосовується кілька видів ставок:
адвалорні – ставки, які встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;
специфічні – ставки, які нараховуються у встановленому розмірі за одиницю ввізного товару (кілограм, метр та інше);
комбіновані (змішані) – ставки, які використовуються у сполученні адвалерних та специфічних ставок при нарахуванні митного збору;
сезонні – ставки, за допомогою яких можливо оперативно реагувати на ввіз та вивіз на територію держави сезонних товарів. Як правило, строк їх введення не може перевищувати шести місяців;
особисті – ставки, які реалізують захисну функцію мита:
антидемпінгові – ставки у вигляді надбавки до звичайного імпортного збору. Такі ставки використовують при ввезенні на територію держави товарів за цінами більш низькими (демпінговим, бросовим), ніж їх ціна в державі, яка ввозить, та прогнозуючим підірвати основи вітчизняного виробництва. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпортованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні.
спеціальні – ставки, які захищають митну територію від ввозу товарів, погрожуючих вітчизняним виробникам.
компенсаційні – ставки на ввізний товар, відносно якого використовується механізм субсидій, а це занизило його і є погрозою нанести шкоду вітчизняному виробництву.
Контроль за стягненням мита здійснюють митні органи.