4.7 Шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень

І. Вдосконалення структури капітальних вкладень - збільшення пи­томої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію дію­чих підприємств.

2. Концентрація капітальних вкладень на важливіших пускових об’єктах.

3. Скорочення строків будівництва.

4. Зменшення обсягів незавершеного будівництва до оптимального.

5. Використання досягнень науково-технічного прогресу в будівництві.

6. Вдосконалення організації будівництва.

7. Поліпшення якості проектування та складання кошторисів.

8. Використання типових проектних рішень.

9. Вдосконалення, техніко-економічних обгрунтувань.

5 Трудові ресурси. Продуктивність праці та заробітна плата

5.1 Персонал підприємства, його склад та структура

Найважливішим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди: їх майстерність, освіта, підготовка, моти­вація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможнос­ті економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потен­ціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробницт­ва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх кон­кретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чи­сельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній йо­го рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційні резерви робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за сво­їми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до пев­ної праці у перспективному періоді).

Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий колектив.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Усі працівники підприємства в залежності від ступеню їх участі у виробничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.

До промислово-виробничого персоналу відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

До непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв’язані безпосе­редньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-кому­нального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, навчаль­них закладів тощо.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал під­приємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спе­ціалісти, службовці, робітники |13|.

Керівники - це працівники, що займають посади керів­ників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться: директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; го­ловні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний ме­ханік тощо), а також заступники відповідно до вищезгаданих посад.

Спеціалістами називаються працівники, що займаються інженерно--технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуго­вування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стено­графісти тощо.

Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріаль­них цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевезен­ням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

У аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

Склад та кількісне співвідношення окремих категорій працівни­ків характеризують структуру персоналу (кадрів) підприємства. Особливістю структури кадрів в машинобудуванні є порівняно висока питома вага спеціалістів (фахівців), що пояснюється тим, що вироб­ництво продукції вимагає організації складної системи технічної підготовки виробництва, для якої необхідні висококваліфіковані інженерні кадри.

Особливістю структури робітничих кадрів в машинобудуванні є висока питома вага допоміжних робітників, що є наслідком підвищення рівня технічного озброєння основного виробництва та збільшення ви­трат праці на обслуговування і ремонт складного автоматизованого обладнання, систем автоматизованого управління виробничими процесами. У той же час у допоміжному виробництві порівняно низький рівень організації виробництва, вища частка ручної праці.

У залежності від характеру трудової діяльності персонал підпри­ємства ділиться за професіями і спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це вид діяльності в межах даної професії, який має специфічні особливості і потребує від робітника додаткових (спе­ціальних) знань і навичок.

Так, професія слюсаря ділиться за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник; токаря: токар-кару­сельник, токар-револьверник |11| .

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних на­вичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій певної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців ха­рактеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій поса­ді. Розрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання – професіонали), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним прак­тичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та деяким практичним досвідом), спеціалістів-прак­тиків (працівники, що займають відповідні посади, інженерні, еконо­мічні, але не мають спеціальної освіти).

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допо­могою тарифно-кваліфікаційних характеристик. У машинобудуванні діє вісім розрядів для робітників, які створюють і першими освоюють нову техніку (інструментальники, наладники), і шість розрядів для решти робітників. Для оцінки кваліфікаційного рівня та організації оплати праці робітників цих професій, а керівників, спеціалістів та служ­бовців за посадами, що є загальними для всіх бюджетних установ і ор­ганізацій використовується "Єдина тарифна сітка" (29-ти розрядна). Крім того за рівнем кваліфікації робітники діляться на чотири; групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані та некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.