3.1.3. Ноосфера

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина, котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський учений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

На підставі праць В.І. Вернадського та його послідовників біосфера визначається як загально планетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари літосфери, її склад і будова зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком взаємо­дії живих і неживих компонентів термодинамічно відкритою, само ­організованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальною системою.

В. Л. Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє со­бою оболонку життя — область існування живої речовини». Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організо­ваність. Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму тим, що безперервно перебуває в становленні, у русі всіх її найдрібніших матеріальних та енергетичних частинок.

На думку В.І. Вернадського, організованість біосфери повинна розглядатися як рухома рівновага. Аналізуючи процеси у біосфері Землі, В.І. Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзна­чив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан - ноосферу. Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В.І. Вернадський зазначив, що поява людини зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним ета­пом цієї еволюції, внаслідок чого біосфера з необхідністю повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу - сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадко­вим явищем, що залежить від волі людини, але є стихійним природним проце­сом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом тривалістю мільйонів років.

З точки зору історичного часу, життя людського індивіда ми мо­жемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню людської діяльності, а також смерті людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «Переведення» біосфери в ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.

Освоєняя природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, це стає все тяжче робити без серйозних наслідків для існування самої біосфери. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Перед людством постала реально загроза деструкції механізмів і підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю загрожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процеси руйнування природи матимуть незворотний характер.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.