Країни, що домінують у світовому експорті товарів

Країни	Роки
	2000	2008	2010
Китай	249	1133	1580
США	761	2166	1280
Німеччина	550	1206	1270
Японія	479	762	770
Нідерланди	209	574	572

Світова економічна криза, що розпочалась у 2008 р., негативно позначилась на обсягах світового експорту. Найбільша негативна тенденція торкнулася розвинених держав, в першу чергу США, Японії та  країн Євросоюзу. Оцінюючи наслідки діяльності перехідних суспільств щодо зовнішньої торгівлі, слід відмітити, що протягом усього періоду самостійного розвитку тут надзвичайно гостро розвивалась суперечність між протекціонізмом та лібералізацією. Транзитивні країни проводили політику як лібералізації, так і протекціонізму. Як перша, так і друга мали свої переваги й недоліки, суттєво позначившись на темпах економічного розвитку та рівні життя громадян.

Але незважаючи на тенденції до лібералізації зовнішньої торгівлі, що спостерігаються в усьому світі, було б далеким від істини твердження про існування свободи торгівлі в чистому вигляді. Такої свободи просто не існує. Кожна держава на певному етапі свого розвитку й залежно від мети, яку сподівається досягти, використовує як тарифні, так і нетарифні методи протекціонізму для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, для збереження робочих місць усередині країни й підвищення зайнятості, для створення нових конкурентноспроможних галузей, для акумуляції доходів державного бюджету.

Однак, слід пам’ятати, що зловживання протекціоністськими заходами негативно позначається на розвиткові виробництв, які базуються на імпортних технологіях, сировині, напівфабрикатах, комплектуючих виробах. Від підвищення мита може виграти в решті-решт незначна кількість вітчизняних виробників, що стають монополістами і починають виробляти продукцію низької якості і за високими цінами. За таких обставин ті галузі, які захищаються державою від міжнародної конкуренції, втрачають стимули до інноваційної діяльності.

Проводячи курс на інтеграцію у світове господарство, підкоряючи зовнішньоторговельну діяльність існуючим у світі нормам і правилам, перехідні суспільства мають враховувати ту обставину, що лібералізація насамперед переслідує мету прискорення структурної перебудови економіки таких суспільств, створення сприятливих умов для збільшення експорту. Тому генеральний напрямок на лібералізацію зовнішньої торгівлі мусить поєднуватись зі збереженням протягом певного часу селективного захисту окремих галузей.

Головною умовою виходу продукції перехідних країн на міжнародні ринки є високий рівень конкурентоспроможності товарів, що вони виробляють. Умови, які забезпечують конкурентоспроможність товарів на внутрішніх і зовнішніх ринках, діють на мікрорівні та макрорівні. Мікро рівень включає дві групи факторів: розвиток національних компаній та якість мікроекономічного бізнес-середовища.

Серед чинників, які не сприяють підвищенню конкурентоспроможності товарів у перехідних країнах, слід відзначити насамперед слабку інтенсивність внутрішньої конкуренції, застарілу технологію виробничих процесів, який не дозволяє перейти на енерго- та матеріалозберігаючий тип виробництва. У цілому в економіці вона складає надзвичайно високу цифру – 57,4 %. У промисловості матеріалоємність досягла 70,2 %; недостатній рівень розвитку як внутрішнього, так і міжнародного маркетингу. Так, дуже негативні наслідки щодо забезпечення відповідного рівня конкурентоспроможності українських товарів мала суперечливість правового регулювання зовнішньої торгівлі та відсутність ефективної програми підтримки експорту в Україні.

Аналізуючи макроекономічні та і мікроекономічні фактори, що впливають на конкурентоспроможність товарів, слід враховувати ту обставину, що нині у світовій практиці відбувається перехід від використання порівняльних переваг, що полягають в існуванні низьких витрат на робочу силу та природні ресурси, до конкурентних переваг, що ґрунтуються на розвиненому інституціональному середовищі, нових організа­ційно-інституціональних формах, інноваційних процесах, передових товарах і технологіях.

Більш того, із плином часу, особливо за умов переходу від індуст­ріальної до постіндустріальної економіки, фактори, які раніш визначали високу конкурентоспроможність компаній, перетворились на свою протилежність і починають негативно впливати на конкурентні позиції. Маючи на увазі зазначені обставини, здійснити прорив на міжнародні ринки наша країна зможе тільки на основі машинобудування та інших галузей з високим рівнем обробки виробів.

Колишні республіки СРСР стикаються зі значними перешкодами у підвищенні конкурентоспроможності, оскільки не мають розвиненої системи міжнародного маркетингу. Тому удосконалення системи маркетингового супроводу експорту є одним із засобів розв’язання протиріч, властивих зовнішній торгівлі транзитивних країн. Слід зазначити, що міжнародна маркетингова діяльність не передбачає використання якихось цілком нових принципів. Залишаються в силі загальні основи постановки завдань, вибір цільових ринків, визначення маркетингової стратегії (позиції), формування комплексу заходів маркетингу та проведення маркетингового контролю. Однак відмінності між країнами можуть бути настільки значними, що ця обставина вимагатиме перегляду багатьох фундаментальних уявлень про реакції людей на заходи маркетингу.

Відомо, що в сучасних умовах лідерство на світових ринках може грунтуватися тільки на самостійно завойованих передових позиціях в інноваційній сфері. Саме тому необхідно розвивати теорію й практику інноваційного маркетингу – вивченню і формуванню ринкового попиту на інновації й управління їх розробкою та реалізацією на основу одержаної інформації. Найважливіша відмінність інноваційного маркетингу від його інших видів полягає у тому, що він грунтується на виборі найбільш платоспроможних споживачів із незадоволеними потребами, а не на виборі продукту, який необхідно продати. Інноваційний маркетинг орієнтується на здійснення нових проектів, що потребують значних початкових витрат і комплексного оновлення виробництва.

Для характеристики масштабів участі показники країни у міжнародній торгівлі застосовуються такі показники:

1. коефіцієнт відносної експортної спеціалізації;

2. коефіцієнт внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації;

3. експортна квота;

4. імпортна квота;

5. зовнішньоторговельний оборот;

6. зовнішньоторговельне сальдо.