- •Глава 1. Міжнародна економічна система
- •Глава 2. Середовище міжнародної економіки та структура світового господарства
- •Глава 3. Міжнародна торгівля
- •Глава 4. Міжнародна торгова політика держави
- •Глава 5. Міжнародний рух капіталу
- •Глава 6. Міжнародна трудова міграція
- •Глава 7. Сучасні форми міжнародного виробництва
- •Глава 10. Міжнародна економічна інтеграція
- •Глава 11. Глобалізація та економічний розвиток
- •Глава 1. Міжнародна економічна система
- •1.1. Поняття і предмет курсу «Міжнародна економіка»
- •Глава 8. Світова валютна система
- •Глава 9. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс
- •1.2. Сутність, форми та фактори міжнародного поділу праці. Спеціалізація та кооперування
- •1.3. Рівні міжнародних економічних відносин
- •1.4. Етапи розвитку світового господарства. Основні риси сучасної міжнародної економіки
- •3. Поява після 2-й світової війни соціалістичних країн, утворення соцтабору.
- •4. Розпад колоніальної системи (початок 1960-х рр.)
- •5. Зближення рівнів економічного розвитку сша й інших промислово розвинених країн (середина 1970-х рр.).
- •6. Світові економічні кризи 70-80. Перехід до глобальної економіки.
- •8. Фінансово-економічна криза 2008- 2009 рр.
- •Запитання для самоконтролю
- •Глава 2. Середовище міжнародної економіки та структура світового господарства
- •2.1. Сутність і структура середовища міжнародних економічних відносин
- •2.2. Класифікація країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку та її критерії. Міжнародні інтегральні оцінки економічного розвитку країн
- •2.3. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку країн, що розвиваються
- •2.4. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку країн з перехідною економікою
- •2.5. Оцінка соціально-економічного розвитку України. Визначення місця України в сучасній системі світового господарства
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 3. Міжнародна торгівля
- •3.1. Поняття і теорії зовнішньої торгівлі
- •3.2. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі. Показники участі країни у міжнародній торгівлі
- •Країни, що домінують у світовому експорті товарів
- •1)Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації
- •2) Коефіцієнт внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації:
- •Експортна квота:
- •4) Імпортна квота:
- •3.3. Основні торговельні партнери України. Товарна структура зовнішньої торгівлі України
- •Запитання для самоконтролю
- •Глава 4. Міжнародна торгова політика держави
- •4.1. Державне регулювання зовнішньої торгівлі. Політика вільної торгівлі та політика протекціонізму
- •4.2. Мито: поняття, функції, види. Наслідки встановлення мита
- •4.3. Нетарифні засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі
- •4.4. Зовнішньоторговельна політика України. Наслідки вступу України до сот
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 5. Міжнародний рух капіталу
- •5.1. Міжнародний рух капіталу: сутність, причини, форми
- •5.2. Прямі і портфельні інвестиції, наслідки їх залучення. Сутність і шляхи покращення інвестиційного клімату країни. Офшорні зони
- •Світовий ринок позичкових капіталів. Міжнародний кредит: сутність, функції, принципи, форми
- •5.4. Поняття та причини кризи світової заборгованості. Методи управління зовнішнім державним боргом
- •Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) в Україну1)
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 6. Міжнародна трудова міграція
- •Міжнародна трудова міграція: сутність, причини, форми
- •Міграційний приріст населення, млн чол. (за даними «Демоскоп Weekly»)
- •Економічні та неекономічні наслідки трудової міграції
- •6.3. Напрями і форми регулювання міграційних процесів
- •Напрями та форми державного регулювання міжнародної трудової міграції
- •6.4. Загальна оцінка стану міграційних потоків з України та в Україну. Державне регулювання зовнішньої міграції в Україні
- •Глава 7. Сучасні форми міжнародного виробництва
- •Міжнародне співробітництво Міжнародне науково-технічне співробітництво. Міжнародний технологічний обмін. Міжнародні цільові науково-технічні програми
- •Складові Сьомої Рамкової програми єс
- •Сутність та форми міжнародних корпорацій. Роль і значення тнк у міжнародному виробництві
- •Роль спеціальних (вільних) економічних зон у реалізації інвестиційно-інноваційної політики держав
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 8. Світова валютна система
- •8.1. Поняття валюти. Сутність, функції та складові елементи світової валютної системи
- •8.2. Валютний курс. Фактори, що впливають на валютний курс. Режими встановлення валютних курсів
- •8.3. Конвертованість валют і її вплив на функціонування національної економіки
- •8.4. Еволюція світової валютної системи
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 9. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс
- •9.1. Міжнародні розрахунки: сутність, чинники. Способи платежу та форми міжнародних розрахунків
- •9.2. Заходи державного впливу на вирівнювання платіжного балансу
- •Основні статті платіжного балансу України (млн. Дол. Сша)
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 10. Міжнародна економічна інтеграція
- •10.1. Сутність і форми економічної інтеграції
- •10.2. Історія європейської економічної інтеграції
- •10. 3. Інтеграційні об’єднання країн Північної та Південної Америки. Інтеграційні об’єднання в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
- •10.4. Об’єднання країн, до складу яких входить Україна. Перспективи України на шляху європейської інтеграції
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
- •Глава 11. Глобалізація та економічний розвиток
- •11.1. Сутність, джерела та складові процесів глобалізації. Глобалізація економіки
- •11.2. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародні організації
- •11.3. Вплив глобалізації на соціально-економічний розвиток України
- •11.4. Участь України у вирішенні глобальних проблем
- •11.5. Історія, ефективність та перспективи співробітництва України з міжнародними економічними організаціями
- •Запитання для самоконтролю
- •Рекомендована література
10. 3. Інтеграційні об’єднання країн Північної та Південної Америки. Інтеграційні об’єднання в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
Міжнародна економічна інтеграція поширюється й на інші континенти. Відповіддю на об’єднання Європи та інтеграційні процеси, що відбувалися в 1980-ті роки в Азії стало потужне інтеграційне об’єднання Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА, North American Free Trade Agreement), що склалось у Північній Америці. Мексика в 1990 – 1991 рр. активізувала переговори із США про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) за участю США, Канади і Мексики. Домовленість про це була досягнута в 1992 р. і набрала чинності з 1 січня 1994 р. Угода про вільну торгівлю між Канадою, США й Мексикою ґрунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу).
Однак на відміну від Європейського Союзу, НАФТА не мала на меті створення міждержавних адміністративних органів, або розробку нового законодавства. НАФТА є лише міжнародною торговельною угодою в рамках міжнародного права. Мета НАФТА:
– зняття митних і паспортних бар’єрів і стимулювання руху товарів і послуг між країнами-учасницями угоди;
– створення й підтримка умов для справедливої конкуренції в зоні вільної торгівлі;
– залучення інвестицій у країни-члени угоди;
– забезпечення належного та ефективного захисту й охорони прав інтелектуальної власності;
– створення діючих механізмів впровадження й використання Угоди, спільного вирішення спорів;
– створення бази для майбутньої тристоронньої, регіональної й міжнародної кооперації з метою розширення й поліпшення Угоди;
– створення єдиного континентального ринку.
Економічна інтеграція в Латинській Америці у 80 – 90-ті роки отримала нові стимули і дещо змінила свій зміст після переходу від політики державного протекціонізму до лібералізації економіки і зовнішньої торгівлі. Особливо різко активізувалися інтеграційні процеси в 90-ті роки. Основною тенденцією стало приєднання регіону до єдиного світового господарського комплексу, який сформувався.
У березні 1991 р. президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю і Парагваю підписали договір про створення Спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР) у складі цих держав. На середину 90-х років МЕРКОСУР трансформувався в інтеграційний блок, який розвивався найбільш динамічно і охоплював 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. МЕРКОСУР у другій половині 90-х років перетворився на більший за НАФТА полюс притягання для інших держав регіону. В 1996 р. асоційованим членом об’єднання стали Чилі (одна з найрозвинутіших країн регіону) і Болівія. Почався переговорний процес з питання асоціації між МЕРКОСУР і Антдською групою (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія). На кінець 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу.
Крім зазначеного наразі у регіоні функціонують такі іетеграційні угруповання: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яка об’єднувала 10 південноамериканських республік і Мексику, в 1980 р. перетворилася на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). Головна увага в ній зосереджувалася на промисловій кооперації в конкретних галузях і спільних програмах розвитку економіки та експорту. Розвивалося співробітництво й у межах Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС). Субрегіональна Андська група, з якої в 1976 р. вийшла Чилі, залишилася у складі п’яти держав (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія), Центральноамериканської системи інтеграції (ЦАСІ.),У 2008 р. президенти 12 держав Південної Америки підписали в столиці Бразилії договір про створення нового міжнародного об’єднання – Союзу націй (УНАСУР). До складу об’єднання увійшли Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Гаяна, Парагвай, Уругвай, Перу, Суринам і Венесуела. Головна мета Союзу націй – посилення політичної співпраці, економічна інтеграція і захист спільних інтересів.
Інтеграційні процеси розвивалися і в Карибському басейні, де з 1973 р. існувало Карибське співтовариство. До його складу ввійшли англомовні карибські держави і залежні від Великої Британії території. Створене у 1973 р. Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), включає 14 країн: Антигуа і Барбуду, Гайану, Монтсеррат, Сент-Кріте і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадини, Трінідад і Тобаго, Сент-Люсію, Суринам, Ямайку. Мета організації полягала в поступовому зниженні й ліквідації згодом митних зборів між учасниками, вироблення єдиної митної політики та координування планів розвитку.
У 2008 р. президенти 12 держав Південної Америки підписали в столиці Бразилії договір про створення нового міжнародного об’єднання – Союзу націй (УНАСУР). До складу об’єднання увійшли Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Гаяна, Парагвай, Уругвай, Перу, Суринам і Венесуела. Головна мета Союзу націй – посилення політичної співпраці, економічна інтеграція і захист спільних інтересів. Основним завданням для латиноамериканських країн на початку XXI ст. залишаються пошук і здійснення таких варіантів розвитку, які б відповідали місцевим умовам і дали б змісту країнам регіону поєднати оновлення економіки з інтересами більшості суспільства, інтеграцію у світове господарство – зі збереженням власних цивілізаційних підвалин.
На азійському континенті функціонують такі нацпливовішв організації: У листопаді 1989 р. створюється організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співтовариства (АТЕС), яке включає 21 державу, зокрема, Австралію, Бруней, В’єтнам, Індонезію, Канаду, Китай, Кірибаті, Малайзію, Маршалови Острови, Мексику, Нову Зеландію, Папуа – Нову Гвінею, Республіку Корея, Перу, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія, Росія. На це регіональне угруповання припадає майже 60% світового ВВП, 40% світової торгівлі і майже 60% торгівлі країн Тихого океану. Планується, що до 2020 р. тут буде створена найбільша у світі зона вільної торгівлі, яка ґрунтуватиметься на економіці США, Японії, Китаю.
У 1967 р. була створена Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), (Association of South East Nations, ASEAN) – регіональна організація країн Південно-Східної Азії, яка включає 10 країн: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Фліппіни, Бруней (1984), В’єтнам(1995), Лаос (1997), М’янма (1997), Камбоджа (1999).
