8.4. Еволюція світової валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла такі основні етапи: золотомонетний стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт, паперово-валютний стандарт. за умов золотомонетного стандарту загальним еквівалентом було золото. Одночасно в обігу знаходились кредитно-паперові гроші, які мінялися на метал у твердому співвідношенні. Поряд із повним золотим стандартом історично існували його варіанти зі збереженням лише частини характеристик, притаманних золотому стандарту.

Початок повного (класичного) міжнародного золотого стандарту пов’язують з маловідомою конференцією у Парижі, яка відбулась у 1867 р. На цій конференції юридично золото було визнане єдиною формою світових грошей, хоча срібло боролося за своє існування у ролі світових грошей до кінця XIX ст. і навіть пізніше.

Подібна невизначеність стосується і фіналу доби золотого стандарту. Як повна і розвинута система він перестав існувати вже у 1914 р. Однак США зберегли, а Велика Британія, Франція та інші держави відродили його в обмежених формах після Першої світової війни. У 1936 р. усі розвинуті країни практично відмовились від золотої оборотності валют. У внутрішньому грошовому обігові він вже ніколи не відновлюється, але міжнародна валютна система, що склалась після Другої світової війни (Бреттон-Вудська), залишала за золотом суттєву роль. Остаточно доба золотого стандарту завершується у 1971 – 1973 рр., коли ліквідується будь-який зв’язок золота з валютами країн, скасовуються тверді паритети валют, які ґрунтуються на вмісті золота.

Агонізуючи після Першої світової війни, система золотого стандарту частково продовжує існувати, зберігаючи деякі свої характеристики. На практиці це проявляється у застосуванні золотозливкового та золотодевізних стандартів як залишків довоєнної системи. Золотозливковий стандарт застосовували країни, що мали значні запаси золота (Велика Британія, Франція). Центральні банки цих країн міняли банкноти на золоті зливки стандартної ваги (близько 12,5 кг). Отже, обмін могли здійснити тільки власники значних сум.

Системою золотодевізного стандарту користувалися переважно ті країни, чиї золоті запаси були обмеженими. Банкноти мінялися не на золото, а на іноземну валюту, яка могла мінятися на золото. Девізами стали називати кошти в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Такою резервною валютою поряд з фунтом стерлінгом після війни став американський долар. Новий устрій світової валютної системи було юридично закріплено міждержавною угодою на Генуэзькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Після Другої світової війни виникла нагальна необхідність в упорядкуванні, міжнародних відносин. З цією метою світова економіка переходить до нової системи валютних відносин, яка отримала назву Бреттон-Вудської. Бреттон-Вудська система ґрунтувалась на таких принципах.

1. Відмова від золотого стандарту та встановлення золотовалютного, який засобу платежу і розрахункової одиниці у міжнародних відносинах. Валюти усіх країн мали оголошений золотий паритет безпосередньо або через долар, вартість якого у золоті фіксована. Однак на практиці тільки долар був спроможний конвертуватись у золото. Інші валюти такої конвертованості не мали. Таким чином, долар стає посередником між золотом та національними валютами. Золото та долар стали міжнародними резервними засобами, а долар фактично представляв золото.

2. Долар прирівнювався до золота за певним паритетом, виходячи з ринкової ціни золота. З 1934 по 1971 р. ця ціна була пос­тійною і складала 35 дол. за унцію (31,1 г золота). Уміст долара дорівнював 0,888 г золота.

3. Бреттон-Вудська система встановлювала стабільні (фіксовані) валютні курси з відхиленням не більш ніж на 1%. Більша амплітуда коливань вимагала згоди МВФ.

4. Четвертий принцип функціонування Бреттон-Вудської системи полягав у забороні вільної приватної купівлі-продажу золота. Ці операції мали здійснювати лише центральні банки за фіксованою ціною.

Однак на початку 70-х років проявилось протиріччя, породжене цією системою: між особливою роллю долара як світової валюти і послабленням позицій США у світовій економіці в умовах інтенсивного розвитку Японії, ФРН, Франції та інших країн. Але, незважаючи на численні недоліки системи, вона виконала свою історичну місію. Про це свідчать такі факти. З 1949 р. по 1970 р. обсяг зовнішньої торгівлі несоціалістичних країн зріс приблизно у чотири рази, зростання світової торгівлі відбувалось більш високими темпами, ніж виробництво.

Основи нової системи були визначені на нараді представників – членів МВФ, яка відбулася у Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р. Саме тому сучасну міжнародну валютну систему називають Ямайською. Вона почала функціонувати з 1 квітня 1978 р. і була спрямована на розширення валютного регулювання. Нова світова валютна система ґрунтується на таких принципах:

1) Відмова від фіксованих паритетів валют і перехід до вільного плавання. Але мова йде про регульоване плавання. Свобода не може привести до анархії у стосунках країн МВФ. Кожна держава повинна прагнути до підтримки впорядкованих валютних курсів. Тому МВФ вимагає від країн-учасниць не використовувати валютний курс або міжнародну валютну систему для ухилення від регулювання. Країни зобов’язані брати участь у спеціальних заходах, спрямованих на запобігання безладним коливанням курсів валют. Отже, МВФ здійснює жорсткий нагляд за політикою валютних курсів.

2) Ямайська валютна система проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, була скасована офіційна ціна золота. Це означало, що дорогоцінний метал став звичайним високоліквідним товаром, який купується і продається на світових ринках за ринковими цінами. Золото було виключено зі Статуту МВФ. Воно вже не виконувало роль рахункової основи міжнародної валютної системи. Паритети валют мають виражатися у спеціальних одиницях СДР або в будь-якій іншій, встановленої МВФ.

3) Застосування спеціальних прав запозичення – (СПЗ). Ця одиниця була створена МВФ ще у 1969 р. Це особливі договірні гроші, які існують як записи на рахунках держав, тобто вони не мають готівкової форми. Але за певних умов СДР можуть перетворюватись на національну валюту. За задумом, СПЗ мусили збільшити міжнародні резерви і поступово витіснити інші авторитетні валюти.