11.3. Вплив глобалізації на соціально-економічний розвиток України

Оскільки глобалізація як здебільшого об’єктивний історичний процес розгортання продуктивних сил суспільства, має й суб’єктивний момент управління та підпорядкування головним суб’єктам цього процесу, значною мірою глобалізація залежить від їх суб’єктивних інтересів. Це в свою чергу призводить до того, що інтенсивність розвитку кожної країни залежить від її місця в процесі глобалізації. Україна, нажаль не належить до країн, що можуть керувати процесом глобалізації, отже скоріше вона виступає більшою мірою її об’єктом. Програють від глобалізації країни з односторонньою, недостатньо розвинутою економікою, слабкою інфраструктурою, дрібні підприємці, некваліфіковані працівники, немобільні верстви населення. На початку ринкової трансформації Україна була на достатньо високому рівні індустріального розвитку та навіть мала окремі постіндустріальні засади, однак як на національну державу глобалізація здійснила на Україну переважно негативний вплив, що виявився у деіндустріалізації, падінні рівня та якості життя населення, посиленні соціальної диференціації. Небезпека глобалізації цілком слушно пов’язується з негативним впливом на національну культуру, духовність. Вона може призвести до втрати культурної різноманітності, до засилля масової культури. А ці процеси чинять безпосередній вплив на економіку.

Спираючись на важливість визначення Україною належного місця в міжнародній економіці, можна відзначити актуальність питань інтеграції України за такими стратегічними напрямками як: перебудова на ринковій основі виробничих зв’язків з країнами СНД; входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами Центральної і Східної Європи, країнами ЄС; розвиток економічних зв’язків з країнами, що розвиваються. Особливої уваги заслуговує участь України в міжнародних організаціях для забезпечення рівноправного співробітництва у світовій економіці.

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоздатності посідає одне з останніх місць. Курс уряду на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги України. Доцільність лібералізації зовнішньоекономічних відносин мала б бути досліджена на перших етапах відкриття кордонів, оскільки далеко не однакові умови та розбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системами України від високорозвинених країн. Показники розвитку української економіки у порівняні із найбільшими торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного відкриття кордонів. Через не конкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

На сьогодні Україна значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій та досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію, а також не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, - це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.

В умовах глобалізації спостерігається зниження ролі національної держави, втрата нею державної ідентичності, цілісності. Причому сили, які завуальовано руйнують державу, мають транснаціональну природу.

На сьогоднішній день на наш погляд Україна неповністю готова до глобальної інтеграції і міжнародної конкуренції. Але держава з таким потенціалом не може залишатися ізольованою. В Україні не має чітко спрямованого напряму державного розвитку, що сповільнює процес економічної інтеграції, та не дозволяє ефективно боротись з негативними наслідками глобалізації. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва.