50. Поняття та загальні ознаки норм права.(3.10)

Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов'язкове для виконання правило поведінки, якесхваґлюється або встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується рівнем свідомості виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосу­вання державного примусу в разі порушення його вимог.

Ознаки норм права тісно пов'язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом по­ведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.. Норма права має регулятивний характеру є мірою, еталоном (зразком), масштабом можливої або належної, дозволеної або забороненої поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин/є правовим критерієм при оцінці поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин щодо її правомірності чи неправомірності, законності чи незаконності моделює стан суспільних відносин, їхні особливості, об'єктний і суб'єктний складу містить інформа­цію про поняття і ознаки правових явищ, межі, методи і принципи правового регулювання. Шкідлива, небажана для суспільства по­ведінка також може відбиватися в нормах права, але не сама по собі, а на рівні встановлення юридичної відповідальності за неї. Норма права має загальнообов'язковий характер. Внутрішній аспект загально-обов'язковості полягає в тому, що особа, усвідомлюючи типовість, поширеність, практичну доцільність певних правил, дотримується їх у своїй поведінці. Формально визначена норма права є владним приписомг який формулюється державою від імені всього суспільства. Незалежно від того, яку правову установку вона містить (уповноваження, веління, дозвіл, заборону тощо), ця норма завжди являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин.

Норма права завжди має загальний характер. її дія поширюється на необмежене коло осіб (наприклад, «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах», ст. 21 Конституції України). Вона характеризується багаторазовістю використання (її дія не вичерпується застосуванням щодо конкретної життєвої ситуації конкретними суб'єктами суспільних відносин). Для дії норми права характерна, як правило, довготривалість. Це означає, що норма права може діяти протягом точно визначеного (напри­клад, норми закону про бюджет) або невизначеного часу.

51. Види норм права.

Класичні та спеціалізовані норми права. Переважна більшість норм права спрямована на безпосереднє регулювання суспільних відносин. Такі норми закріплюють міру, зразок (еталон, стандарт) правомірної поведінки суб' єкта права (вони вказують на те, що з погляду права може, а чого не може робити особа) і тому їх іменують нормами-правилами поведінки.

Проте в праві також існують норми, які зазвичай безпосередньо відносини між особами не регулюють (йдеться, наприклад, про норми-визначення, колізійні норми). Однак вони є корисними для правового регулювання: ці норми нібито обслуговують норми-правила поведінки і в такий спосіб опосередковано беруть участь у регулюванні суспільних відносин. Ці некласичні, або нетипові, норми в літературі іменують спеціалізованими нормами права. Такі норми є досить неоднорідними за своїми характеристиками, змістом та цільовим призначенням і в свою чергу можуть бути поділені на окремі групи (див. § 4 цього розділу).

Регулятивні і охоронні норми права. За функціональною спрямованістю класичні норми права поділяють на регулятивні і охоронні. Іншими словами, ця класифікація норм ґрунтується на поділі юридичних функцій права на регулятивну та охоронну.

Регулятивні норми права — це норми, що здійснюють правове регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов 'язків. Регулятивні норми права визначають міру правомірної поведінки суб' єктів.

Охоронні норми права — це норми, що здійснюють правове регулювання суспільних відносин шляхом встановлення складів правопорушень і закріплення санкцій (мір юридичної відповідальності, право-відновлюючих заходів тощо).

За способом правового регулювання, який лежить в основі правила поведінки (зобов'язання, заборона чи дозвіл), регулятивні норми права поділяють на зобов' язальні, заборонні та уповноважувальні.

Зобов' язальні норми права — це норми, що встановлюють юридичний обов' язок особи вчиняти певні позитивні дії. Закріплення змісту обов' язкової поведінки досягається, як правило, за допомогою таких термінів, як «повинен», «зобов'язаний», «має обов'язок». Наприклад, згідно зі ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов' язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Заборонні норми права — це норми, що встановлюють юридичний обов' язок особи утримуватися від певних дій, тобто заборону на їх вчинення. Такі норми зазвичай розпізнаються завдяки термінам «не допускається», «заборонено», «не повинне», «не може бути».

Уповноважувальні норми права — це норми, що встановлюють суб' єктивні права, тобто дозвіл на здійснення уповноваженою особою тих чи інших активних дій. У тексті відповідних приписів часто-густо містяться такі терміни, як «має право», «може».

Імперативні і диспозитивні норми права. За методом правового регулювання (імперативний чи диспозитивний) класичні норми права поділяють на імперативні і диспозитивні.

Імперативні норми права — це норми, що містять категоричні приписи, які безпосередньо визначають поведінку суб' єктів суспільних відносин і не можуть бути замінені за власним розсудом таких осіб іншими умовами.

Диспозитивні норми права — це норми, що діють лише тоді, коли суб' єкти суспільних відносин своєю угодою не встановили інших умов власної поведінки. Диспозитивні норми — це свого роду запасний варіант, який передбачено в праві на випадок, коли сторони не скористалися можливістю домовитися між собою про інший порядок врегулювання власних стосунків.

Абсолютно визначені норми права — це норми, що з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов' язки адресатів та наслідки їх порушення. Відносно визначені норми права — це норми, що не містять повних, вичерпних вказівок на умови їх дії, права і обов' язки адресатів або зміст санкцій. Застосування таких норм у конкретних ситуаціях залежить від розсуду (дискреції) особи.

Загальні і спеціальні норми права. Норми права залежно від обсягу (сфери) дії поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні норми права — це норми, що поширюються на рід певних відносин у цілому.

Спеціальні норми права — це норми, що встановлюються з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, рід яких регулюється загальною нормою права. Фактично спеціальні норми є винятком із загальних норм.

Норми матеріального та процесуального права. За належністю до таких складових системи права, як матеріальне та процесуальне право, класичні норми поділяють на норми матеріального та процесуального права.

За галузями права, до яких належать правила поведінки, норми можна поділити на норми конституційного, цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального права тощо.

За часом дії норми права поділяються на постійні та тимчасові. Постійні норми права — це норми, встановлені з невизначеним строком дії. Вони діють до їх скасування або зміни. Переважна більшість норм є постійними (наприклад, такими є норми ЦК і КК України). Тимчасові норми права — це норми, встановлені тільки на певний строк (прикладом таких норм є приписи бюджету, які діють з 1 січня до 31 грудня календарного року).