§ 2. Нормотворча техніка: поняття, елементи, види

Нормотворча техніка це система правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативного правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних правових актів та системні зв 'язки між ними.

Нормотворча техніка має певну структуру, котру доцільно виділяти на підставі різних аспектів нормативного правового акта як самостійного письмового юридичного документа, що виражає правові норми, і як елемента системи законодавства Можна виокремити такі елементи нормотворчої техніки: а) логічні; б) лексичні і стилістичні; в) графічні і математичні; г) структурні; ґ) засоби і правила утворення спеціально-юридичного змісту нормативного правового акта; д) засоби і правила забезпечення та позначення системних зв'язків нормативних правових актів.

Логічні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують утворення логічної основи нормативно-правового акта.

Лексичні і стилістичні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують стислість, зрозумілість, точність мовної форми нормативно-правового акта.

Структурно-тематична основа нормативно-правового акта формується через послідовну диференційованість його змісту на основі відповідних принципів.

Структура нормативно-правового акта може включати такі елементи: 1) вказівка самої форми акта, якою він наділяється; 2) назва органу державної влади, який видав (крім законів) нормативно-правовий акт; 3) реєстраційний номер; 4) найменування (заголовок) нормативно-правового акта; 5) преамбула (у разі необхідності); 6) частина, що постановляє; 7) прикінцеві положення (у разі необхідності); 8) перехідні положення (у разі необхідності); 9) підписи відповідних посадових осіб, дата прийняття; 10) додатки (якщо вони є). Нормативно-правові акти залежно від виду і обсягу поділяються на пункти та підпункти, абзаци пунктів; статті та частини, пункти, підпункти, абзаци статей; примітки; частини, розділи, глави, параграфи та ін.

Спеціально-юридичний зміст нормативно-правового акта утворюється через використання таких основних засобів, як юридичні поняття (терміни), юридичні конструкція, презумпція, фікція, галузева типізація, через забезпечення в необхідних випадках матеріальних правових норм відповідними процесуальними (процедурними) нормами та ін.

68. Законодавча техніка: засоби та правила.

§ 3. Законодавча техніка

Тривалий час поняття «законодавча техніка» охоплювало правила розроблення всіх нормативно-правових актів. Під законодавчою технікою іноді розуміли навіть сукупність прийомів і методів роботи з підготовки та видання різноманітних правових актів нормативного і ненормативного характеру. І тільки останнім часом цей термін почав вживатися стосовно розроблення проектів законів у звуженому (формальному) розумінні цього поняття.

Найбільш важливими засобами і правила законодавчої техніки є:

Юридична конструкція — це засіб нормотворчої техніки, який забезпечує побудову нормативно-правового матеріалу. Юридичні конструкції придають змісту нормативно-правового акта логічної стрункості, зумовлюють послідовність його викладу, визначають зв'язок між нормами права, сприяють повному, чіткому врегулюванню тих чи інших суспільних відносин (або їх елементів). Крім цього, конструкції сприяють концентрованому, стислому викладенню правового матеріалу.

Юридичні конструкції можна поділяти за ступенем абстракції, сферою застосування та іншими критеріями. Вони можуть перебувати у відносинах супідрядності, розвитку, уточнення, деталізації та ін. За сферою застосування юридичні конструкції поділяються на загально-правові і галузеві. Вихідною, універсальною загальноправовою юридичною конструкцією є конструкція правової норми, яка складається з трьох елементів — гіпотези, диспозиції, санкції.

Юридична презумпція як прийом нормотворчої техніки — це припущення про те, що ймовірний факт має місце в усіх випадках. За логікою свого утворення презумпція — явище, що має індуктивний характер. Юридична фікція — це техніко-юридичний прийом, за допомогою якого а) неіснуюче становище (відношення) оголошується існуючим і набуває загальнообов' язкового характеру внаслідок його закріплення в правовому приписі; б) штучно прирівнюються одна до другої такі речі, які в дійсності є різними або навіть протилежними.

Галузева типізація — сутність цього засобу полягає в тому, що за допомогою інших прийомів нормотворчої техніки

(поміщення даного припису в галузевий кодифікаційний акт, підпорядкування його визначеній системі загальних норм, застосування галузевої термінології) нормативні приписи викладаються таким чином, аби вони не тільки утворювали логічні норми і юридичні конструкції, а й включались у відповідну галузь права.

Терміни — один з найважливіших засобів законодавчої техніки. Термінологія, яка використовується в законодавстві, поділяється на три основні види:

а) загальновживані терміни — слова та словосполучення літературної мови, які мають загальнопоширене вживання (сім'я, територія, ділянка, документ тощо);

б) спеціально-технічні терміни — слова та словосполучення неюридичного вживання, які належать іншим (неюридичним) наукам і певним сферам людської діяльності та використовуються в законі (рентген, провізор, радіоактивні відходи, аудіовізуальний твір, провайдер та ін.);

в) спеціально-юридичні терміни — слова та словосполучення, що належать юридичній науці і практиці, відбивають специфіку державноправових явищ (шлюб, позов, дієздатність, правоздатність, законність, юридична відповідальність, нормативно-правовий акт, державний орган, повноваження тощо).

До використання термінів ставляться такі вимоги.

Терміни повинні мати чітке значення. Прикладом термінів з нечітким значенням є «робоче місце» і «місце роботи» в трудовому праві, «працівник правоохоронного органу» в кримінальному і адміністративному праві тощо.

Терміни мають бути простими і зрозумілими, слід уникати надмірного вживання спеціальної технічної термінології; не треба використовувати застарілі та маловживані терміни, професіоналізми, неологізми, перевантажувати текст іноземними термінами. Слід віддавати перевагу тим термінам, які вже визнані і апробовані на практиці, є загальноприйнятими.

Стабільність

Законодавча техніка містить низку вимог і правил щодо структу-рування закону. До найбільш важливих з них належать такі.

Логічна послідовність викладу змісту закону. Необхідно йти від загального до окремого, від матеріального права до процедури, від постійного до тимчасового, від абстрактного до конкретного, від нормального до виняткового. Спочатку викладаються загальні положення: правові декларації, принципи, дефініції ключових понять, що

використовуються в законі; потім йде основна, так би мовити, регулятивна частина закону; наприкінці розміщуються норми, що встановлюють відповідальність, визначають долю актів, їх приписів, які діяли до прийняття даного нового акта, передбачають порядок набуття чинності законом тощо. Приписи, що включаються в закон, мають бути тісно пов'язані за предметом свого регулювання. Однорідні, близькі за змістом нормативно-правові приписи повинні викладатися компактно, об' єднуватися у відповідні структурні елементи закону (статті, розділи, глави, частини). Поділ закону на статті, розділи, глави, частини має спиратися на матеріальні підстави — предмет регулювання, систему права, на різні сторони, елементи правовідносин (суб'єкти, їх права і обов' язки, об' єкти та ін.).