89. Поняття реалізації правових норм. (3.45, 3.46)

§ 1. Поняття реалізації правових норм

Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми втілюються у суспільних відносинах, правомірній поведінці осіб, яким вони адресовані, тобто тоді, коли ці норми реалізуються. Реалізація норм права завершує процес правового регулювання суспільних відносин, уособлюючи тим самим його певний результат.

Реалізація правових норм завжди передбачає наявність причинного зв' язку між юридичною регламентацією певних соціальних стосунків та набуттям ними впорядкованого стану. З огляду на це реалізацію правових норм слід відрізняти від тих проявів людської поведінки, які хоча і узгоджуються з правовими приписами, але стимулюються різноманітними неюридичними чинниками (наприклад, власними переконаннями особи, релігійними настановами, чинниками біологічного порядку), що діють в одному напрямі з нормами права.

Отже, в загальному плані реалізацію правових норм можна визначити як зумовлену правовими приписами правомірну поведінку учасників суспільних відносин.

Конкретний характер реалізації тих чи інших юридичних норм залежить від функцій, які вони виконують у правовому регулюванні суспільних відносин. Зокрема, реалізація класичних правових приписів, або, як їх ще іменують, «норм-масштабів» (тобто приписів, які містять всі необхідні елементи логічної правової норми, а саме: гіпотезу, диспозицію, санкцію та в яких застосовано певний спосіб регулятивного впливу на поведінку людей: дозвіл, зобов' язання, заборона, рекомендація, заохочення), полягає в обранні особами, на яких поширюється їх дія, саме тих варіантів поведінки, що пропонуються цими нормами. В інший спосіб відбувається реалізація спеціалізованих (нетипових) юридичних приписів (норм-принципів, норм-дефініцій, норм-засад, норм-конструкцій, оперативних, колізійних норм, норм-строків, норм-презумпцій, норм-фікцій, що на відміну від класичних норм не мають логічної будови та не володіють безпосередніми регулятивними властивостями), призначенням яких є створення умов для більш ефективної та узгодженої дії класичних норм права, усунення випадків невизначеності в правовому регулюванні, підвищення його економічності тощо.

Реалізацію правових норм не слід ототожнювати з іншим за змістом процесом — реалізацією права як такого, під якою розуміють усі шляхи набуття ним властивостей позитивного утворення, переведення його з модусу лише потенційно можливих у даному соціумі юридичних форм, з рівня природного права на рівень реального чинника суспільного життя. Зокрема, для країн, що входять до романо-германської правової сім'ї, до яких належить і Україна, згаданий процес пов'язаний передусім з фіксацією правових норм у нормативно-правових актах та договорах з визнанням державою правової природи деяких звичаїв.

Акти реалізації правових норм можуть бути класифіковані за низкою підстав.

Так, залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізняють реалізацію правових норм, яка відбувається через загальні правові відносини, та реалізацію норм права, що здійснюється у конкретних правових відносинах. У першому випадку суб'єктивні юридичні права і обов' язки учасників правових відносин (набуття яких відповід­ними особами являє собою необхідну передумову реалізації правових норм) виникають безпосередньо на основі норми права, тобто з підстав, загальних для всіх осіб, на яких поширюється дія зазначених приписів. Такими, наприклад, є передбачені ст. 32 Конституції України право громадян на судовий захист, а також право на ознайомлення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не становлять державної або іншої таємниці.

В разі ж реалізації правових норм у відносинах конкретного типу, крім загальних умов наділення певних осіб суб'єктивними юридичними правами та обов' язками, необхідна наявність й інших фактів, які здебільшого мають індивідуалізований характер та відображають специфіку буття цих соціальних суб'єктів. Наприклад, для виникнення суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, які випливають з договору міни, крім їх закріплення у відповідних нормах цивільного права згідно із ст. 715 ЦК України, потрібна наявність ще й додаткового юридич­ного факту, яким є акт обміну сторонами цього договору відповідними товарами.

За характером її суб 'єктів реалізацію правових норм поділяють на індивідуальну і колективну. Індивідуальна реалізація полягає у можливості окремої особи самостійно, не вступаючи у відносини з іншими суб' єктами, здійснювати свої юридичні права і обов' язки. Колективна ж реалізація, навпаки, потребує для цього поєднання зусиль декількох осіб. Зокрема, норма ст. 45 Конституції України, яка закріплює право громадян на відпочинок, може бути реалізована як в колективному, так і в індивідуальному порядку. На відміну від неї норма ст. 36 Конституції України, що визнає право громадян на об' єднання в політичні партії та громадські організації, передбачає тільки колективні форми її реалізації.

З огляду на методи, якими забезпечується реалізація правових норм, розрізняють добровільні та примусові акти їх реалізації.

Враховуючи те, чи вимагає реалізація правових норм здійснення якогось одного (як, наприклад, при реалізації норма ст. 15 КЗпП України, яка встановлює обов' язок реєстрації у місцевих органах виконавчої влади укладених на підприємствах, установах, організаціях колективних договорів) або ж декількох послідовних актів поведінки (як цього вимагає ч. 2 ст. 60 ГК України, що встановлює порядок ліквідації суб'єктів господарювання), вона може бути класифікована на просту та складну.

З огляду на характер поведінки, яку передбачають правові норми, розмежовують активну (пов' язану з необхідністю здійснення певних дій) та пасивну (що полягає в утриманні від деяких вчинків) форми їх реалізації.

Залежно від проміжку часу, який вона займає, розрізняють негайну (як, наприклад, при реалізації норми ст. 266 КАП, що передбачає відсторонення від управління транспортним засобом осіб, які перебувають у нетверезому стані), тривалу із точно або відносно визначеним її строком (як у разі реалізації норми ст. 762 ЦК України, що встановлює строковий обов' язок орендаря сплачувати за користування орендованим майном орендну плату) та тривалу реалізацію правових норм без визначення такого строку (як, наприклад, при реалізації норми ч. 2 ст. 202 СК України, що покладає на повнолітніх дітей обов' язок утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги).

За конкретними способами здійснення правових приписів виділяють такі основні форми реалізації норм права, як використання, виконання та додержання. Використання є формою реалізації уповноважуючих норм права і полягає в обранні особою для задоволення своїх потреб та інтересів певного юридично дозволеного варіанту її поведінки. Використання може відбуватися як через активну, так і через пасивну поведінку юридичних суб'єктів. Виконання являє собою форму реалізації правових зобов'язуючих приписів, які покладають на особу юридичні обов'язки активного типу, і тому вимагає від неї здійснення дій, що становлять зміст таких обов'язків. Додержання є формою реалізації забороняючих правових норм, що встановлюють юридичні обов'язки пасивного типу, яка полягає у відмові зобов'язаних осіб від юридично заборонених видів поведінки.

Використання, виконання та додержання становлять ординарні (звичайні) форми реалізації правових норм, тобто такі, які, по-перше, проходить будь-який процес реалізації правових норм, і, по-друге, що здійснюються через власну поведінку осіб, яким вони адресовані. Разом з тим існують випадки, коли поряд із звичайними видами реалізації норм права виникає потреба в особливій формі їх реалізації, а саме: у застосуванні норм права.