10. Класифікація релігій

Оскільки тисячі релігій існували протягом значної частини людської історії, виникли недавно або збереглися у сучасному світі з давніх часів, виникає потреба в упорядкуванні, типологізації.

Поділ релігій на мертві та живі (сучасні) спирається на історію. Мертві релігії — це ті, що колись існували, але згодом зникли. Деякі з них залишили після себе пам'ять у вигляді руїн святинь, гробниць, ін­ших пам'яток, іноді у вигляді релігійної літератури, легенд міфів тощо. Живі релігії — це нині існуючі релігії, що впливають на свідомість і поведінку певних груп людей, а також нові релігійні рухи, що з'явилися в останні десятиліття.

Поділ релігій на природні і релігії одкровення спирається на ге нетичиий принцип (принцип походження). Під природними релігіями маються на увазі ті і них, що виникли стихійно на конкретному суспільно-історичному грунті у процесі розвитку первісних вірувань та культів.

Зовсім інший характер мають реліні одкровення. Вони пов'язані з особою засновника і фактом надприродного одкровення, або осяяння. Коли говорять про засновників релігії, не мають на увазі, що окрема людина буквально заснувала ту або іншу релігію, Вважають, що вона зіграла визначальну роль у консолідації вже існуючих у даній групі вірувань і культів. Серед релігій одкровення нвйбільш відомі зороас­тризм, буддизм, християнство, іслам.

Існують інші критерії для класифікації релігії:

кількість віруючих та їх питома вага у загальній чисельності населення (статистичний);

ареал поширення (картографічний).

форми поширення: дискретні, тобто розкидані по всьому світі (іудаїзм, крішнаїзм), і континуальні, тобто поширені компактно по країнах і континентах (християнство. і( лам);

правовий статус (реліні, що підтримуючі я державою; релігії, що не підтримуються державою: релігії, до яких держава ста­виться нейтрально);

державний статус (релігії, що мають статуї державних; релігії статус яких не закріплений державними документами; релігії національних меншин);

— рівень організації (жорстко централізовані, нежорстко цент­ралізовані, децентралізовані релігії).

Релігії також можуть бути:

— політеїстичними (великий пантеон богів) і монотеїстичними (єдинобожжя);

— урбаністичними (міськими) і сільськими.

Найбільш поширена і загальновизнана схема, що охоплює розвиток релігії з найдавніших часів до сьогодення, заснована на географічному й етнографічному принципах:

1) ранні (родоплемінні, первісні) форми релігії (фетишизм, то­темізм, анімізм, магія, шаманізм тощо):

2) етнічні та регіональні (національно-державні релігії), поширені у межах певної держави або у певних народів (іудаїзм, індуїзм, зороастризм тощо);

3) світові релігії (буддизм, християнство, іслам);

4) нові релігійні рухи (нетрадиційні релігії).

Якщо релігія функціонує у межах одного роду або племені, позна­чена примітивізмом віровчення і культу, відсутністю релігійної органі­зації та особливого прошарку служителів культу, то вона називається ранньою. Ранні релігії були поширені у первісному суспільстві, у вкрай незначних масштабах вони збереглися у сучасному світі

Більш поширені релігії етнічні та регіональні (національно-державні), пов'язані з існуванням якої-небудь нації або держави. Національно державні релігії втілюють за ступенем зрілості віро­вчення, культу, релігійної організації більш високий рівень розвитку того суспільства, в якому вони існують.

Світові релігії не обмежуються ні етнічними групами, ні територією. Послідовники світових релігій спираються на віру в єдиного Бога.

Нові релігійні рухи (нетрадиційні релігії), що з'явилися у вели­кій кількості останнім часом, генетично походять від одної з національ­но-державних або світових релігій, але вже не пов'язують себе з нею, претендуючи на власну унікальність й універсальність.