38. Еволюція християнства

Християнство виникло на початку І ст. н. є. у Палестині — історич­ній області у Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль. Сирія і Йорданія. Палестинська автономія.

До IV ст. йшов процес організаційного оформлення і уніфікації християнства. Він проходив у боротьбі різних точок зору, багато з яких були оголошені єресями (аріанство, несторіанство).

Завершується цей процес після проведення Всесвітніх соборів (325 — 1054), зборів представників від всіх християнських Цер­ков. Найбільш відомі сім перших Всесвітніх Соборів, що відбулися у IV—VIII ст. їх рішення визнаються всіма християнами. На них був прийнятий Символ віри, схвалені сім основних таїнств, пізніше був затверджений склад книг Нового Завіту і Біблії загалом.

У цей період найбільш впливовими були п'ять центрів християн­ства. Навколо них формувалися найбільш шановані понині Православні Церкви:

1. Єрусалимська, 2.Антіохійська, 3.Олександрійська. 4. Константино­польська, а також

5. Римсько-Католицька Церква.

Ще у V а. почали утворюватися різні національні Церкви, число яких згодом перевищило півтора десятка. Серед них виділяються шість Давніх Східних Церков, які або не брали участі, або не визнали рішень Всесвітнього Халкідонського собору 451 р. про подвійну — боголюдську природу Христа (наприклад Вірменська Апостольська Церква).

У цей же час у східній частині Римської імперії — Візантії — остаточно склалася самостійна церковна організація, яка у 1054 р. розірвала і без того не дуже міцні зв'язки з Західною Християнською Церквою. Сталася ця подія шляхом накладення взаємної анафеми (відлучення від Церкви) з боку Папи Римського і Константинопольського патріарха, формально зня­тої тільки у 1965 р. Ця подія отримала назву Великого Розколу (Схизми).

Так виникли дві основні течії у християнстві — католицизм і православ'я. Католики і православні різняться між собою в області віровчення, культу, богослужіння і форми релігійної організації.

Римсько-Католицька Церква нараховує у своїх рядах понад полови­ну всіх християн. Вона являє собою централізовану організацію на чолі Папою Римським. Набула широкого поширення у країнах Західної Європи. Північної і Південної Америки, частково в Африці. На початку 1960-х років після II Ватиканського собору Римсько Католицька Церква оголосила про широкий рух за «оновлення» Церкви з метою її пристосування до суспільних змін.

У союз (унії) з РКЦ функціонують ще більше 10 Церков, що визна­ють авторитет Папи Римського, але зберігають національні відмінності у внутрішньо церковному житті. Найчисленніша за кількістю послідов­ників Українська Греко-Католицька Церква (понад 6 мли осіб).

Православ'я набуло поширення головним чином у країнах Східної Європи. Являє собою об'єднання 15 автокефальних (самостійних) Церков. Найбільшим авторитетом традиційно користується Константинопольський патріархат Особливою рисою Православної Церкви є її устрій. Православ’я не має єдиного центра, як католицизм, а являє собою сукупність автокефальних (незалежних) Церков. Воно складається із: