56. Вільнодумство і його форми

Вільнодумство — широка духовна течія, що визнає право розуму на критичний розгляд релігії і вільне дослідження навколишнього світу.

Чинники виникнення і розвитку вільнодумства: неухильне зрос­тання виробництва, підвищення рівня духовної культури, поглиблення наукового пізнання світу.

Об'єктивна тенденція розвитку вільнодумства, розширення сфери вільнодумства та її впливів на суспільство. Однак цей процес не був прямолінійним: відомі періоди його підйому (XVIII ст.) і спаду (Середні віки).

Форми вільнодумства розрізняються мірою послідовності, цілями, соціальними основами і етичним змістом.

Богоборство — рання і найбільш слабка форма вільнодумства. Існує в елементарних віруваннях і міфології. Головна ідея — почуття протесту проти Бога, що створив несправедливий і жорстокий світ. Вияви богоборства були різноманітними: від боязкого докору на адресу Бога до лютого «танення» його.

Скептицизм — сумніви в істинності релігії або окремих її по­ложень. Виявляється у культурі будь-якого періоду, найбільш повне втілення отримує у творчості філософа Нового часу Девіда Юма.

Антиклерикалізм — ідейний і соціальний рух, спрямований проти посягань Церкви і духовенства на панування у суспільстві. У Середні віки антиклерикалізм набув поширення у селянських рухах. Він вико­ристовувався для обгрунтування боротьби за економічні цілі, однак загалом сприяв секуляризації європейської цивілізації. У Новий час боротьба з клерикалізмом пов'язана із ствердженням свободи совісті, ідеєю віротерпимості (толерантності). Нині антиклерикалізм виступає у формі протесту проти спроб релігійних організацій встановити їхню ' монополію на духовне життя.

Індиферентизм — байдужість до релігії або до її виявів.

Нігілізм — бунт проти релігії з позиції окремо взятого індивіда. У філософії найбільш відомі нігілістичні ідеї у творчості німецького філософа XIX ст. Фрідріха Ніцше. який виступав з провіщанням «смерті Бога» і появою Надлюдини замість «вищої людини», звиклої до християнської моралі. На побутовому рівні виявляє себе у бездуховності, зневаженні моралі, корисливому ставленні до людей.

Пантеїзм зближує Бога і світ, аж до їх повного миття Існує як міс­тичний пантеїзм Середньовіччя, ренесансний натуралістичний пантеїзм, що з'єднує Бога і природу. Найбільшою розвитку досягає у філософа Нового часу Бенедикта Спінози.

деїзм — трактування Бога як першодвигума. що створив світ, але більше у справи свого витвору не втручається. Таким чином визнаєть­ся, що надалі світ розвивається за природними законами, доступними пізнанню людським розумом. Людина не залежить від волі Божої, володіє правом на самостійність і активність.

Натуралізм — оформився у США у 1920—1940-і роки. Виходить з визнання того, що існує лише всеохоплююча природа, в якій немає місця чому-небудь надприродному. Людина і суспільство також є не­віддільними частинами природи.

Атеїзм — сукупність поглядів, що характеризуються неприйняттям релігійних уявлень про світ. Атеїстичні ідеї знаходили вираз у мистец­тві, художній літературі, народній творчості, наукових і філософських працях. Як широкий світогляд набуває поширення у XX ст. За даними статистики, атеїстом називає себе кожний п'ятий житель земної кулі.

Світський гуманізм — течія у культурі різних епох. Його головна мета — захист гідності людини як особистості, П права на щасливе життя на землі, на вільний розвиток, у тому числі духовний. У струнку систему ідей світською гуманізму були зведені в епоху Відродження. Тут людина розглядалася як вища, богорівна істота, здібна до без­межного розвитку своїх творчих здібностей, неповторна самоцінна індивідуальність.