3. Телевізійний сценарій

Визначальну роль у підготовці телесценарію відіграє слово. Однак тут воно має свої особливості порівняно зі словом в інших засобах масової інформації. Якщо в газеті зримість і наочність об­разу досягається лише за допомогою слова, а на радіо зорові уяв­лення, крім слова, яке звучить, викликають ще й такі засоби, як му­зика, шуми, то на телебаченні зоровий образ конкретний, безпосе­редній, такий, який ми бачимо на екрані. Проте він не виникає сам собою, його спочатку словом змалював сценарист. Правда, не все те, що в газеті й на радіо можна передати словом, піддається на телеба­ченні візуальному втіленню. Я пригадую з телевізійної практики та­кий випадок, коли недосвідчений автор в описовій частині сценарію написав про іскри в очах людини, яку мали знімати, на що режисер, прочитавши сценарій, не без іронії зауважив: "Ну як я викрешу ті іскри?". Тому слово у телесценарії не можна використовувати так, як у газеті чи на радіо. Характер його образності тут інший.

Отже, не лише закадровий текст, а й ситуацію чи якусь деталь створюють на телебаченні спочатку словом. Воно є засобом досяг­нення екранної виразності, втілення авторського задуму. Автор сце­нарію, читаємо в одній із книг, так само, як будь-який літератор, шу­кає лише одне-єдине для своєї індивідуальності поєднання слів, яке з

Детальніше про це див.: Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика. 130

імииільшою правдивістю виражало б саме те, що він бачить, що хоче і Казати. Не кажучи вже про діалог і дикторський текст, які безпосе­редньо "переходять" зі сценарію на екран. Описова частина сцена­рно теж має бути виразно виписана, а цьому інколи передують важкі пошуки потрібного слова.

Про телевізійний сценарій, його особливості, методику підго- іішки писали і наші, і зарубіжні автори'. Як зазначають усі дослідники, сценарій є літературною, словесною основою будь-якої ц иепередачі, її робочою версією, що є для творчої групи орієнтиром у підготовці телепрограми. У сценарії не все може виявитися кон- і труктивним матеріалом для відеознімання - таке, звичайно, підсіється, відпаде. Натомість під час знімання може з'явитися щось нове, що не було передбачене сценарієм, але таке, що "працює" на і чею передачі й органічно вписується в її контекст. Тому сценарій не іреба розглядати у творчому процесі як догму, як набір незапереч­них вказівок, тому дослідники і вважають його саме робочою вер­сією. Не можна не погодитися і з давно висловленою думкою про те, і цо існуюча на телестудіях примітивна форма написання сценарію, коли ліворуч розміщують зоровий ряд, а праворуч закадровий текст, є недосконалою і суттєво збіднює сце­нарій, особливо його описову час­тину, яка в цьому випадку виглядає простою, часто навіть примітивною наочною ілюстрацією до тексту. І якщо ця форма не викликає особ­ливих заперечень в інформаційному відеосюжеті чи студійній передачі розмовного характеру, то у телена­рисі, що більше - у відеофільмі, во­на є неприйнятною і свідчить про низький професійний рівень сценариста.

Якщо це не нарис, де все мусить бути детально розписано, а інша за жанром телепередача, то для її підготовки достатньо і сце-

Див.: Канюка М. С., Ілляшенко В. В. Тележурналістка: телевізійний фільм. - К., 1987; Телевизионный сценарий / Под ред. Э. Г. Багирова. - М., 1975; Юровский А. Я., Бореї/кий Р. А. Основы телевизионной журналистики. - М., 1966 та ін.

нарного плану, в якому журналіст описує уявний хід розвитку дії їм екрані, подає невеликі ремарки, тезово викладає головні думки, пм< прозвучать у передачі, а вже детальніше пише закадровий теш і розписує зоровий ряд до нього. Така літературна основа майбутньої передачі слугує планом, який допомагає творчій групі чіткіше н цілеспрямованіше діяти під час відеознімання і підготовки передачі загалом. На підставі цього плану кожен чітко уявляє собі як загалі, ний задум, так і своє конкретне завдання у процесі його втіленім Вслід за теоретиками і практиками, які вже раніше писали про це, іш раз наголосимо на необхідності вимогливого творчого ставлення ми телебаченні до написання не лише сценаріїв, а й сценарних плані и, які часто нагадують коротку заявку на передачу.

Здебільшого, роботі над сценарієм передує написання творчої заявки (творчого проекту). В ній автор стисло викладає тему майбут­ньої телепередачі, визначає її мету, зображальні засоби тощо. Після того, як заявку розглянуто у редакції чи творчому об'єднанні на телебаченні і схвалено, можна починати написання сценарію.

Багато з того, що було сказано про особливості теленарису як основного публіцистичного жанру на телебаченні, стосується і сце­нарної роботи. Головне, щоб сценарист умів висловлювати свої думки мовою екрана з урахуванням його специфіки, вимог, щоб, працюючи над сценарієм, дбав про майбутні аудіовізуальні образи, використовував для них і словесні, і зображальні засоби. Крім наяв­ності зримих образів, а також тісно пов'язаних із ними можливих окремих елементів монтажу, телесценарій потребує і драматургічної побудови, яку автор теж закладає у сценарії, в його описовій частині. "Манера, в якій пишуться ремарки, може бути, звичайно, різною - цс залежить від авторської індивідуальності. Вони можуть бути лако­нічні, можуть писатися в манері оповідача, який роздумує, ділиться з близьким другом настроями, враженнями. Але при всій різноманіт­ності творчих манер головна вимога залишається спільною - ре­марка повинна давати повне уявлення про те, що пізніше буде на екрані. Кожну фразу сценарної ремарки сценарист мусить бачити перш за все," - це із уже згадуваного навчального посібника О. Я. Юровського і Р. А. Борецького "Основы телевизионной журна­листики", що був (і частково досі є) настільною книгою для кількох поколінь телевізійних практиків і мав непересічне значення у І іішовленні й розвитку теоретичних досліджень у сфері тележурна-

ін інки.

Усе сказане вище стосується літературного сценарію, тобто mm, який пише/редагує тележурналіст. Крім авторського, є ще ре- іі шорський, або постановковий, сценарій. Відмінність між ними така: м и цо у першому відображають загальну будову телетвору, то дру- ініі. режисерський, повністю конкретизований. Він передбачає роз- м фування сценарного матеріалу, тобто розділення його на окремі иммальні кадри, визначення змісту і тривалості кожного з них, розміру планів (загальний, середній, великий), ракурсів знімання, ха­рактеру музичного оформлення тощо. Режисерським сценарій нази- ишоть ще й тому, що його розробляє режисер. У цьому йому повинен допомагати журналіст - автор чи редактор - для того, щоб сценарій правильно і всебічно відобразив їхнє спільне бачення майбутньої цміспередачі та став конкретною програмою дій для творчої групи.

До речі, студенти, які спеціалізуються з телевізійної журна­лістики, під час підготовки навчальних теленарисів часто послугову­ються саме режисерською формою сценарію . З одного боку, це непогано, бо режисерський сценарій ще більше, ніж літературний, привчає і зобов'язує майбутніх тележурналістів мислити екранними образами, а, крім того, ще й суттєво полегшує роботу під час мон- іажу передачі (а це одне з важливих призначень режисерського і ценарію). Проте не треба ігнорувати підготовку першооснови теле­передачі - літературного сценарію. Один із таких сценаріїв ми наве­демо нижче. Це літературний сценарій телефільму-нарису. Уточ­нимо, що це саме авторський сценарій, а не режисерський і не літе­ратурний запис готового фільму. Ми публікуємо його таким, яким кін був до початку роботи над фільмом, без тих змін, що законо­мірно відбулися в процесі знімання та монтажу. Робимо це для того, щоб дати уявлення про авторський сценарій (а не знятий на його основі фільм), тобто про ту першопочаткову ділянку роботи над публіцистичним телетвором, яку забезпечує журналіст, виконуючи у цьому випадку функцію сценариста, що, нагадаємо, є одним із важливих різновидів роботи журналіста-редактора на телебаченні.

Взірці режисерських сценаріїв, розроблених студентами-журналістами, подано у книзі: Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика.