2. Специфіка аудіовізуальної телеінформації

Сучасна телевізійна журналістика - це, насамперед, новини, Як резонно ствердив проф. В. Й. Здоровега, "подієва інформація зі стислим оперативним коментарем є хлібом насущним журналістики, без якого не може обійтись щоденна газета і навіть тижневик. Без| цього інформаційного хліба неможливе успішне функціонування радіо, а також телебачення, що має величезну перевагу над іншими:! змогу не тільки сказати, але й показати"'.

Інформація на телебаченні, як і в пресі й на радіо, переважної відповідає на питання що відбулося, коли, де, як, яке значення події І та ін. Так само для реалізації інформації однаково потрібні інфор-1

мант, реципієнт і технічний засіб! подачі новини. Відмінність в іншому:! якщо у газеті й на радіо інформація! - це повідомлення про подію, то на І телебаченні майже завжди це сама І подія з її динамічним розвитком у! просторі і в часі або максимальне І наближення до неї. Якщо в інфор-1 маційних матеріалах газета прагне І зацікавити читача деталями і подро- І — бицями, які можуть "включити" йо- І

го в суть того, що відбувається, а І радіо за допомогою описової розпо- І віді кореспондента передбачає створення образної картини події, без І чого слухач не зможе "побачити" її, то телебачення має прекрасну І можливість зробити глядача очевидцем і навіть певною мірою учас- І ником події. Досягають цього завдяки зображенню, яке і є головною 1 перевагою телевізійної інформації.

Зображення на телеекрані по-іншому подає навколишній світ, І ніж це робить друковане слово або мова радіо. Основною власти- І вістю телебачення є наочність, тобто конкретність, безпосередність, 1 автентичність того, що в цей момент сприймає з телеекрана людське І

Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості. - Львів, 2004. - С. 21.

Мни і иі ічі и наочності й виникає оптична картина події. Якщо сло­ни ни іj»v мжане чи вимовлене, звертається, насамперед, до мислення

|М ІИ II І І го зображення - до його зорового сприйняття, яке, відпо-

in ребуває у постійному "контакті" з абстрактним мисленням,

к и и ' 111.ні (і І Емоційна сила зображення викликає логічне мислення.

11.и адагмо, що функції двох півкуль людського мозку різні: (Ним і центром логічних операцій, права — образного, емоційного

• •и і Відповідно, слово переважно сприймає ліва півкуля, а

її ііі| ні /її сі шя права. Отже, звукозорова мова телевізійної інформації

н і і.к по діє на обидві півкулі головного мозку. Так виявляється

і і специфічна властивість телевізійної інформації. Вона, го-

і іншачає особливості сприйняття інформації з телеекрана.

¹ і и мидяки аудіовізуальній мові забезпечений ефект присутності,

іучаеті. Подібна психологічна умова його створення відома в

і'і п.. і урналістиці, особливо у радіорепортажі. Та якщо природні пир 11 .шип засоби радіо (слово, шуми, акустика) у поєднанні . імирюють лише звукову картину події, то телебачення робить її іримоіо, через що у телеглядачів і виникає ілюзія співучасті. I t in иізійна інформація, порівняно з іншими видами інформації,

'і п.шс спричиняється до ідентифікації суб'єкта сприйняття й

к і а показу - реципієнт максимально вживається у звукозоровий

пііріі і на екрані і ніби ототожнює себе з інформатором.

Збагачення слова образом є специфічною особливістю телеві- нішої інформації. Зоровий образ подій і людей, запропонований нам н ич-краном, став ніби самостійною додатковою інформацією, для передавання якої газеті або радіо в багатьох випадках потрібно було її набагато більше місця і часу. Тому телерепортерові дуже важливо і уміти знайти і зафіксувати саме той кадр, який чітко пояснює вибір цепної частини навколишньої дійсності, несе додаткову інформацію.

З погляду семіотики, зображення є такою ж знаковою систе­мою, як і мова, підпорядковується воно тим же загальним закономір­ностям і теж повинно мати свою "граматику". Нерозуміння вимог до юбраження на телеекрані, нехтування ними породжує невиразність і ічніадковість візуальної інформації, що часто й спостерігаємо в інформаційних програмах і випусках новин українських телеканалів, особливо, місцевих телестудій. Специфічність телевізійної інформа­ції потребує посиленої уваги до екранного зображення. Виграшем в оперативності не можна компенсувати загалом низький професійний рівень відеоматєріалів на телебаченні. Забезпечення високоякісним творчим і виразним щодо сприйняття відеорядом - один із головних напрямів поліпшення телевізійної інформації, про який треба постійно пам'ятати майбутнім телефахівцям.

Завдяки зображенню телевізійна інформація має багату палітру виражальних засобів. Який же з них найефективніший? Очевидно, той, який забезпечує найвищу оперативність у поєднанні з найбільшим ефектом присутності. Таким є "живий" кадр прямої передачі з місця події, завдяки якому забезпечується одночасність події та її перегляду на телеекрані.

Концепція сьогочасності серед небагатьох інших витримала випробування часом, хоча в тслемистецтві, де актуальність події не відіграє ролі, вона була явно надуманою.

Під час перегляду прямих подієвих передач телеглядачеві не байдуже, як, скажімо, у телевізійній виставі, чи відбувається подія у цей момент на його очах, чи відбулася раніше, і вже з інших джерел інформації, насамперед, з радіоповідомлень, відомо про неї. Згадаймо репортажі про важливі події. За допомогою телебачення на цих подіях ніби присутні мільйони людей. Під час таких передач виявляється й інший бік поняття "сьогочасність" - розуміння одночасного

сприйняття інформації величезною кількістю телеглядачів, що перебувають біля екранів телевізорів.

Отже, сьогочасність, одномо-ментність є однією зі специфічних властивостей телевізійної інформації.

Незважаючи на переваги "прямого" телебачення в оперативності, зі специфічних виражальних засобів телевізійної інформації найширше на практиці використовують зафіксовані раніше відеокадри. І хоча вони якоюсь мірою несуть відчуття минулого часу, бо не можуть передати природу подій так, як "пряме" телебачення, все ж наочністю, достовірністю суттєво посилюють ефект присутності порівняно з газетою чи радіо.

Наявність зображення дає змогу виділити серед інших і такий виражальний засіб телевізійної інформації, як монтаж. Робити мон- | таж означає розставляти відео-, кіно-, фото- чи "живі" кадри в певній

1(1" II I.I in II и II 1,1 поєднувати їх у єдине ціле. В широкому розумінні и означає добір і розставляння в продуманому поряд­ку і їй і її ніч матеріалів або й цілих частин, блоків програми чи fetnit. і \ II ішевізійній інформації, запозичивши багатий досвід кі-

іи 11.1111.1, никористовують низку монтажних прийомів створення

о гемпу, ритму кадрів, різноманітні форми і методи ціле-

иі|інмпіі.іііоі о добору та об'єднання повідомлень. Усе це підпоряд- і .і. ні. ..ні і к меті - досягненню найбільшого монтажного ефекту, за Ні' якого активізують увагу телеглядачів.

V і к ній єдності та взаємодії із зображенням у телевізійній іін|ц >| і м ни і перебуває слово. Саме такий підхід до цих двох головних ніі| ні'ічіі м.11 их засобів телеекрана, таке розуміння слова в екранному

і и и дали змогу свого часу дослідникам віднести телебачення

їм і \ риалістики і трактувати його, насамперед, як засіб масової іім|ііі|ім,щи - на противагу тим, хто вважав телебачення одним із ни іш мистецтва. Поряд із пресою та радіомовленням телебачення і іп ні одним з основних способів інформування людей про події,

3. и і її явища у всіх сферах життя.

( емантичний бік телевізійної інформації, безумовно, перебу- и и н м впливом специфічних можливостей телебачення. Його функ-

ні й технічні особливості зумовлюють мовну специфіку. В

•міму ж вона полягає? Перш за все, у такому: якщо для журналіста- і і и¹1 яра слово - це єдиний засіб вираження, то для тележурналіста

лише частина, хоча і дуже важлива. Проте в усних повідом-

и пнях, нсілюстрованих виступах, інтерв'ю слово несе весь обсяг Інформації, підпорядковуючись законам усного мовлення, виявля- іп'їн відчутну схожість зі словом на радіо. Щоправда, завдяки зобра- № он і по воно звучить з телеекрана переконливіше. Адже одна річ -

4. ні.ки слухати того, хто говорить, а інша - ще й бачити його. Згадай- чіі. наприклад, як іноді ми під час телепередачі змушені відлучитися, пин і и в іншу кімнату, де немає телевізора. І раптом чуємо інформа­цію, яка нас чимось зацікавила, привернула нашу увагу. В такий момент ми обов'язково повернемось до телевізора, щоб побачити ін­форманта. З цього випливає, що чинник видовищності відіграє важ- шву роль і в тій інформації, що не має відеоряду, бо людина, яка у І .1 дрі оперує лише словом, - теж видовище.

Інтонаційне забарвлення мови у поєднанні з мімікою, жестами - усе цс розширює місткість слова, робить його доступнішим. В усному мовленні те, як людина сказала, часто перетворюється на те, щ вона сказала. Це особливо характерно для телебачення з його зда ністю "просвічувати" людину на екрані, завдяки чому її виступ пси; хологічно діє сильніше, ніж, скажімо, по радіо. В неповторності ін, тонації, міміки, жестів полягає специфіка документальності не! ілюстрованої телевізійної інформації.

У відеосюжетах обсяг інформації, як відомо, разом зі слово несе зображення. Тут поряд з основною часто виявляється й іннг допоміжна функція слова, яке пояснює, доповнює зображення. Пере , йшла вона з документального кінематографа, відповідно "присто сувавшись" до вимог "малого" екрана, і виявляється сильніше, відчут ніше. Пояснити це можна тим, що телевізійний образ слабкіший, ніж кіно, і тому потребує посилення його словом. Звернене безпосереднь до телеглядача слово коментує чи узагальнює візуальний образ.

Із зображенням відпала потреба словесно описувати, зобра­жати побачене, і розширився простір для того, щоб інформаційним" засобами розвивати й поглиблювати повідомлення, виявляти вза­ємозв'язок з іншими подіями і фактами. Описова функція, харак­терна для газети і радіо, трансформувавшись, перейшла на телеба­ченні зі словесної частини інформа­ції у візуальну, вивільнивши місце! пояснювальній функції. Однак, пере­глядаючи інформаційні програми і випуски новин українського телеба­чення, особливо місцевих студій, не­важко переконатися в тому, що мова ілюстрованої інформації телеекрана ще часто є такою ж, як у газеті й на радіо. Запозичена звідти описовість є однією з мовних вад телеві­зійної інформації.

Звернімося до прикладу, що, на наш погляд, є дуже прикмет­ним. В інформаційному випуску Львівського телебачення було по­казано відеорепортаж про відкриття нової школи в одному із сіл області. Із закадрового тексту, який супроводжував відеокадри, ми дізналися про таке: школа триповерхова, класи у ній просторі і світлі, навчальні кабінети мають необхідне обладнання; на урочис­тому відкритті школи будівельники вручили педагогам і школярам символічний ключ, представники адміністрації району перерізали

стрічку тощо. Все це глядачі побачили у відеокадрах, отже, текст дублював зображення. Тележурналіст, який готував цей телерепор­таж, не використав можливостей, наданих телебаченням, і не спро­бував глибше проникнути в суть події, осмислити її.

Уже у виборі об'єкта знімання, складанні плану майбутнього сюжету, тобто у підготовчій роботі, нам допомагає слово як засіб спілкування. Саме воно є своєрідним відправним пунктом на шляху до створення візуальної інформації. А якщо додати, що візуальна інфор­мація майже завжди потребує словесної інтерпретації, то ми ще раз переконуємося в тому, що на телебаченні, як і загалом у журналістиці, мова є первинним засобом комунікації. Роль і значення слова в подачі інформації з телеекрана, особливо політичної, економічної, наукової, Гезперечно, дуже великі. Водночас ми цілком на боці тих дослідників телебачення, які, виступаючи проти однобічного підходу до питання тро співвідношення слова й зображення, наголошують на безпідстав­ності теорії гіперболізації на телебаченні слова так само, як і зоб­раження, й визнають їхню органічну єдність та взаємодію.

Вище йшлося про те, що слово з екрана звертається перш за :-се до мислення людини, а зображення - до її здатності чуттєвого сприйняття. Зрозуміло, що слово може вплинути на чуттєвий бік так

само, як і зображення після його зорового сприйняття може і повин- -о подіяти на мислення. Так виникає аудіовізуальний образ об'єкта ~:оказу, інформація стає яскравою і переконливою. Тому важлива ^_:;на взаємодія обох головних засобів телевізійної інформації, а не протиставлення їх один одному, як це колись робили.

Для того, щоб ефективно впливати на громадську думку, а -:;рез неї - на суспільну свідомість, телевізійна інформація повинна : хоплювати не лише раціональні, а й емоційні елементи. Крім того, у виконанні основного завдання, яке полягає в об'єктивному повідом­ленні про події, факти, явища, телевізійна інформація має ширше їнхористовувати надані телебаченням можливості емоційного впли- 5> на глядача. Важливу роль у цьому відіграє журналіст, який і в • -дрі, і за кадром уміє правильно поєднувати раціональні сторони "ігеріалу з його емоційною подачею. Від цього суттєво залежить ;: ективність інформації.

На телестудіях, де ще недооцінюють значення журналіста як репортера, ведучого інформаційних програм, новини, які читає дик­тор, сухі, офіційні вже навіть тому, що диктор є офіційною особою.

Його психологічно сприймають як людину, що передає чужі слова. І Інколи диктор, читаючи текст, виділяє в ньому те, що автор написав І між іншим, щоб, скажімо, нагадати уже відоме, акцентує увагу на В другорядному, побічному. А журналіст має змогу виявити емоційне І ставлення до подій і фактів, викликати певну реакцію у телеглядачів, ■ посилити ефект зацікавленості матеріалом. Подібні розповіді журна-1 лістів є індивідуальними за манерою викладу і публіцистично від- І тіненими, що дуже важливо в телевізійній інформації. Без активної І участі журналістів у подачі інформації на телеекрані вона перетво- І рюється на калейдоскоп неосмислених подій і фактів.

Отже, персоналізація є однією з важливих специфічних влас-1 тивостей телевізійної інформації. Завдяки їй досягається емоційність І у подачі матеріалу.

Інформаційну програму чи випуск новин, як й іншу телепе-1

редачу, готують не тільки журналісти, а й відео- і телеоператори, І

режисери, звукорежисери, художники, освітлювачі, інші працівни-1

ки. Навіть цей неповний перелік І

дає підставу стверджувати, що те-1

лебачення ще більше, ніж інші І

засоби масової інформації, виконує І

свої функції колективними зусил-1

лями. Услід за радіо і хронікально-

I документальним кіно воно ще біль-1

ше поглиблює і розширює розпо-1

■ і:

діл праці.

Якщо продовжити зіставлення телевізійної інформації з її ана­логами в газеті й на радіо, то легко виявити такі спільні риси, як можливість відповідати на все; актуальність, тобто збереження інте­ресу глядача до повідомлення протягом тривалого часового проміжку; масштабність - матеріал має цікавити не лише окремих людей, а ширші верстви населення; систематичність, яка виявляється в тому, що телеглядач одержує інформаційну програму чи випуск у якийсь час; і, звичайно ж, оперативність. Таку властивість телевізійної ін- ; формації, як оперативність, відому і в загальній теорії інформації, розгляньмо детальніше.

Той, хто першим повідомляє новину, виграє через те, що "саме він задовольняє потребу аудиторії в інформації. Тому, хто запізнив­ся, доводиться змінювати, а не формувати соціальну установку. Проте зробити це виявляється куди важче: раніше створена установка стає структурним елементом особи, від якого людина не схильна легко відмовлятися..."¹.

Функцію оперативної інформації нині сприймають як природ­ну властивість телебачення, до того ж, як одну з основних. Сформу­валася вона в газеті, згодом була перенесена на радіо, а відтак - на телеекран. Тут спосіб її реалізації, закономірно, визначений специ­фічними можливостями телебачення, серед яких особливо виділя­ються можливість передачі звукового зображення події у той момент, :-:эли вона відбувається. Саме завдяки цій можливості забезпечена їайвшца, абсолютна оперативність телевізійної інформації, в чому зэна може зрівнятися лише з інформацією радіо. Згадаймо хоча б передачі про спортивні поєдинки, насамперед Олімпійські ігри, про :іпуски космічних кораблів, про візити відомих державних діячів тощо. Найоперативнішу і повну інформацію про такі події одержу­ють телеглядачі завдяки прямим передачам, які ведуть сотні теле- компаній світу.

У прямих передачах виникнення і перебіг події супроводжу­ються її осмисленням. Одночасність цих двох процесів забезпечує найвищу, абсолютну оперативність інформації, що, безумовно, сут- --гво залежить від тележурналіста-репортера, від його підготовки, ерудиції, вміння бути спостережливим, швидко орієнтуватися у ході тодій. Якщо ж ідеться про події невисокого рівня, менш суттєві, менш масштабні і про них просто нема потреби передавати пряму нформацію безпосередньо в ефір, то в цьому випадку "розподіл : 5ов'язків" між радіо і телебаченням такий: протягом дня радіо пові- ;омляє, що і де відбувається, увечері телебачення показує, як це від­бувалося. Хоча пряма передача з місця події і забезпечує абсолютну : леративність, все ж основою телевізійної інформації є відеозні- -іння (у минулому - кінознімання). Успадковане від кінематографа, за телебаченні воно потребує меншої кількості технічних засобів. Ма- " .гріали тут готують швидше і, що найголовніше, їх доставляють гля- тічам набагато оперативніше, ніж це може робити кінохроніка.

Отже, телебачення, прийшовши в наші квартири, принесло зі :: бою таку ж, як і радіо, оперативність у висвітленні й тлумаченні " ^дій, залишивши позаду газету, а ще далі - кінохроніку. Оператив-

Перковин Ю. А. Психологические проблемы массовых информационных -т-ліессов. - ML, 1973. - С. 14-15.

ність є однією з найважливіших специфічних властивостей телеін- формації.

Цінність телевізійної інформації не тільки у вчасній подачі новин, а й у їхньому оперативному роз'ясненні. Запозичене в газети аналітичне начало частково проникає в інформаційні матеріали теле­бачення. Окремі з них, що потребують додаткового роз'яснення, супроводжуються короткими коментарями. Щоб підвищити опера­тивність роз'яснення подій, фактів, явищ, на телебаченні практику­ють огляди новин. Вони здобули визнання у телеглядачів завдяки своєрідному стилю, індивідуальній манері викладу, особистому став­ленню до подій, емоційності.

Названі властивості можуть виявлятися за умови, якщо інфор­матором і коментатором є журналіст, який відображає інтереси телеглядачів, добре їм відомий і має в них авторитет. Він ніби підсумовує колективну роботу інформаційної служби, завершуючи її в кадрі. Журналіст-коментатор, насамперед, повинен мати політичне чуття, бути добре обізнаним. Його завдання не обмежується лише оцінкою подій, фактів, явищ, воно полягає і в тому, щоб дати матеріал для роздумів, аналізу, вміло підвести до самостійних ви­сновків. Слово коментатора має зву­чати щиро і просто й водночас по­пу бліцистичному образно та яскраво.

У підготовці оперативних ко­ментарів, оглядів та їхньої реалізації в ефірі неабияке значення має така професійна риса журналіста, як його ерудиція. Та лише її в наш час уже недостатньо для того, щоб перекон­ливо розмовляти з телеглядачем. То­му правомірним є порушене в теорії і практиці тележурналістам! питання про те, що телекоментатор повинен досконало знати якийсь один предмет, щоб не виникало небезпеки дилетантства, адже екран увиразнює не лише позитивні риси, а й недоліки. З огляду на це в інформаційних службах телебачення повинна бути спеціалізація жур­налістів за основними напрямами інформації: суспільно-політичної, економічної, культурної та ін.

Як свідчать опитування телеглядачів, їхні листи на адресу ін­формаційних програм, їм не байдужа міра оперативності телевізійної інформації - вони чекають швидких повідомлень про події в Україні її s с віті. Однак на телебаченні, особливо місцевому, ще недостатньо миють про підвищення оперативності матеріалів, їхнього аналізу, недооцінюючи важливість цієї проб­ами. З телеекрана надходить, до то­пі ж, часто із запізненням, великий шнік неосмислених фактів. Такими передачами телебачення не допо­магає розкрити суть подій і явищ і іншого життя, а лише калейдоско­пічно зображає їх, залишаючи теле- і ич.чачів байдужими до побаченого і почутого.

Поряд з оперативністю важливо виділити і таку специфічну рису телевізійної інформації, як повсюдність, розуміючи її не як Иіосі. абстрактне, таке, що не має реальних вимірів у просторі і тому ін безмежно, а як "здатність електромагнітних коливань, що несуть іглевізійний сигнал, проникати у зоні прийому в будь-яку точку Простору, де встановлений телевізійний приймач"¹. Наголосімо: саме и юні прийому", а не скрізь, і там, "де встановлений телевізійний приймач" - без нього, власне, і немислиме поняття повсюдності.

Нині в Україні широка мережа телестудій. Провідними серед них < такі обласні державні телестудії, як Київська (маємо на увазі и юканал для Києва й області), Харківська, Дніпропетровська, Оде- і і.ка. Львівська, Запорізька, Донецька та ін. Майже щодня в ефір ініходять інформаційні випуски місцевих телестудій, у яких розпові- і.поть про політичні, економічні, культурні, спортивні новини ре-

у. Зауважмо, що до інформації місцевого телебачення глядач

і і.иіигься з не меншою вимогливістю, ніж до інформації загальноук­раїнських телеканалів. Звідси і велика відповідальність за підготовку інформаційних матеріалів, рівень яких поки що низький.

Специфіка телевізійної інформації виявляється не лише в її нир.іжальних засобах, а й у своєрідних психологічних умовах спри- ііпи їтя. Аудіовізуальна інформація надходить до реципієнта безпосе- I" дньо додому. Тому під час підготовки і передачі в ефір телеінфор- ч.щії не можна не враховувати психології домашнього сприйняття.

Юровский А. Телевидение - поиски и решения. — М., 1975.-С. 10.

Ми відзначаємо публічність, масовість телебачення, маючи на увазі багатомільйонну аудиторію, яку збирає телеекран. Насправді ж вона розрізнена, передачі сприймають індивідуально. Кожна людина відбирає те, що її цікавить, відповідно до віку, професії, нахилів, уподобань тощо. Телевізійна аудиторія складається з різних соціаль­но-демографічних груп. Тому працівники служби інформації по­винні вміти так подати навіть вузькогалузеве повідомлення, щоб воно зацікавило всю аудиторію. Важливе значення має критерій мас­штабності, значущості теми. Що вищий він, то більше і ширше зацікавлення телеглядачів подіями, фактами, явищами.

У теоретичних працях, присвячених телебаченню, утвердилася думка про те, що телеекран, на противагу радіо, потребує абсолют­ної зосередженості. Ми вважаємо, що це твердження набагато менше стосується телевізійної інформації. Під час її сприйняття повна зосередженість можлива лише за умови, коли реципієнт зосереджує увагу на тому, що особливо його цікавить. В інших випадках зосе­редженість відносна. Її рівень залежить від уміння інформатора за­цікавити новиною, досягти ефекту спілкування з реципієнтом і, в результаті, втримати його увагу якомога довше. У цьому випадку неабияке значення мають, здавалось би, другорядні чинники.

Розгляньмо, наприклад, динаміку читання чи розповіді. На думку психологів, у практиці цю суттєву умову ефективного впливу слова часто не беруть до уваги. Швидкість телевізійного мовлення повинна бути більшою, ніж на радіо, уже через наявність зорового ряду. Крім того, як і на радіо, сповільнене мовлення несе багато зайвої інформації - виникає небезпека сприйняття другорядного за головне. За низького темпу мовлення знижується діловитість, важко стежити за думкою, внаслідок чого увага послаблюється.

За даними Р. Нікольса, швидкість мовлення становить 125 слів за хвилину, і навіть збільшена втричі (!) викликає лише незначні втрати у розумінні. Це тому, що думаємо ми куди швидше, ніж гово­римо; наприклад, середня швидкість мислення у студентів становить 400 слів за хвилину¹. Коли ми підрахуємо швидкість, з якою читають в ефірі ведучі інформаційних програм, особливо на місцевих студіях, то переконаємося, що вона у багатьох (а найбільше у дикторів) явно

Nichols Ralp G. Ten Componente of Effective Distening // Education-75. - 1995. - January. - P. 292-

і нонільнена. Зрозуміло, що підвищення швидкості читання не може пу ги самоціллю, а має підпорядковуватися створенню діловитості, . іриманню постійної уваги реципієнта. В телевізійній інформації не можна повернутися до побаченого і почутого, тому поряд із забезпе­ченням оптимальної швидкості мовлення потрібно дбати про чіт­кії і ь, ясність викладу, його доступність.

Як засвідчує журналістська практика і підтверджують соціоло­гічні дослідження, людина засвоює, передусім, ту інформацію, яку сиідомо чи підсвідомо вибрала із штильного інформаційного потоку. Илжливе значення в цьому разі мш її попередній досвід. Як за­кінчено в одному з досліджень, ' трове сприйняття вбирає чис- іічіні джерела інформації, окрім іих, які сприймає око, коли ми

ціпимося на об'єкт. У процесі сприйняття, як звичайно, включа­ються і знання про об'єкт, одержані з минулого досвіду, а цей досвід не обмежується зором, а передбачає й інші відчуття: дотикове, сма­кове, слухове, можливо, також температурне й больове"¹. В цьому одна з важливих особливостей сприйняття телевізійної інформації, чку необхідно враховувати тележурналістам під час підготовки і передачі новин в ефір.

Одержання інформації в домашніх умовах передбачає пряме терпения до глядача, який перебуває сам на сам з інформатором, без­посередність, щирість у спілкуванні, певну мовленнєву камерність, до­кірливість, імпровізаційність. Систематичність спілкування, стабіль- IIІЄті, аудиторії - все це зумовлює висвітлення подій у системі інфор­маційних програм і випусків, які передають у визначений час, що дис­циплінує глядача, робить його послідовним. Особливості сприйняття іелеінформації багато в чому визначають характер виражальних засо- ііік, які використовують для її передачі. Разом же вони випливають з природних особливостей телебачення як інформаційного каналу.

Отже, телевізійна інформація, освоївши досвід попередниць у пресі, на радіо, в кінохроніці, синтезувавши їхні найкращі властивості,

І регори Р. Глаз и мозг. - М., 1969. - С. 14.

нині має над ними певні переваги. Вона більше, ніж інші види І інформації, робить мільйони людей очевидцями й учасниками подій. І Зримість і публічність, оперативність і повсюдність, емоційність і І систематичність спілкування перетворили телевізійний екран на один І із найважливіших засобів інформування про події, факти, явища.

Поряд із перевагами потрібно назвати й недоліки телевізійної І інформації, її обмеженості, зумовлені природою телебачення. Як І зазначено у дослідженнях, друковане слово, фотографії, малюнки в газеті читач може опановувати поступово, відповідно до підготовки, наявності вільного часу тощо. Телевізійне ж зображення рухоме, засвоюється воно у поєднанні з усним словом. Його не можна зупинити, вивчити повторно, як газетну замітку, адже передача

незворотна - вона "живе" лише в | конкретний момент. Час для осмис­лення і запам'ятовування її змісту обмежений. Звук і зображення, пе­редані телебаченням, короткочасні, миттєві, вони відразу зникають з поля зору й слуху, і одержана, але не втримана в пам'яті інформація хїїї "стирається". Як казали ще давні рим­ляни, "verba volant, scripta manent" - j слова відлітають, написане залиша­ється. Треба звернути увагу й на таку комунікативну обмеженість теле­візійної інформації, як залежність телеглядачів від верстки випуску новин. Тобто, щоб дізнатися, наприклад, про спортивні новини, дово­диться дивитися всю інформаційну програму, тоді як у газеті можна одразу знайти спортивну інформацію у звичному для читача місці.

Та все ж можливості телевізійної інформації з розвитком теле­бачення зростають. Скажімо, на підвищенні оперативності телеін- формації, поліпшенні інших її властивостей позитивно позначилося використання портативної знімальної техніки, яка дає змогу син­хронно записувати зображення і звук. Сюжети, зняті сучасними ві- деокамерами, дуже органічні для телеекрана, бо створюють відчуття присутності на місці події, її сьогочасності. Сприйняття глядачем зображення наближається до природного.

Процес виявлення можливостей телевізійної інформації три­ває. Знання її специфіки допоможе журналістам поліпшувати інфор­маційну діяльність телебачення.