3. Різновиди роботи журналіста в кадрі

Багато цікавого і повчального для майбутнього тележурналіста можна знайти у повісті Артура Хейлі "Вечірні новини". Там, зокре­ма, описано, як молодим людям із дипломом журналіста на амери­канських телестанціях спочатку пропонують лише чорнову роботу на зразок перегляду місцевої преси і збирання матеріалів для штат­них репортерів. Така практика, яку варто було б запровадити і в нас, іумовлена високими професійними стандартами. Окремі місця з моністі нагадують практичний навчальний посібник. Ось як, на­приклад, автор змальовує епізод, коли репортер наговорює на плівку гскст безпосередньо на місці події: "Фокус - як знав Гаррі Партрідж і л інші професіонали його класу - полягав у тому, щоб не описувати юбражуване на екрані. Людина, яка сидить біля телевізора, сама иобачить, що відбувається, їй не потрібні словесні описання. В той -КС час текст не має бути абстрактним, щоб не відволікати увагу і иядача. Словом, це справжня літературна еквілібристика, що базу- і п.ся значною мірою на інстинкті. Факти повинні бути якнайточніше иикладені, дієслова вибрані сильні та дієві, текст має дзвеніти. Мане­рою викладу та інтонацією кореспондент сприяє кращому розумін­ню змісту. Він чи вона повинні бути не лише відмінними репортера­ми, але й акторами"¹.

На західних телеекранах журналісти з'являються у семи голов­них амплуа. їх ми розглянемо за оглядом західних навчальних ви­тім. з тележурналістки, який зробив проф. Г. В. Кузнецов. Почне­мо і репортера - цього найпоширенішого різновиду роботи тележур­наліста в кадрі.

Репортер. Основне його завдання - забезпечувати студію но- пимами. Репортер прагне опинитися зі знімальною технікою та гру­пою там і тоді, де і коли відбувається щось загальноцікаве. Він знає, чк разом з оператором вибрати, відзняти й відтак вибудувати ряд і і ірів, що дадуть уявлення про подію, і вміє супроводжувати ці кад­ри розповіддю, в якій розкривається підґрунтя зафіксованої події. Инїжджаючи на знімання, він уже бачить у загальних рисах май­ну тій екранний матеріал, оскільки знімання і монтаж підпорядко- иамі певним закономірностям, що залишають, зрештою, достатній простір для творчого пошуку і винахідництва. Якщо планують 20- Н) секундний сюжет, то доведеться обмежитися загальним уявлен­ням про подію. У найпоширенішому одно-, півторахвилинному ві- ігоматеріалі вже треба подбати про його композицію, адже такий і южет повинен мати чітку структуру, яка передбачає зачин, розвиток і и органня дії, тобто початок, середину та кінцівку.

Вимога достовірності та об'єктивності ніби не залишає місця і пі репортерського пошуку й емоцій. Однак порівняймо два репор-

Журналист. - 1993. - № 7.

тажі з московського автосалону 1992 р. Російський репортер, працю­ючи на свою (російську) аудиторію, всю увагу приділив технічним новинкам автомобілів; камера зафіксувала деталі оформлення кузо­ва, бортові комп'ютери, фари, що ховаються. Західний колега (ма­буть, тому, що все це для нього не нове) знімав жанрові сценки перед відкриттям: натовп біля дверей, довгонога дівчина працює з порохогягом, завозять останні експонати... А текст звучить такий: "З відкриттям салону дещо запізнилися, як і багато з чим у Росії, ос­кільки попередній автосалон відбувався тут 80 років тому. Для купівлі такої машини будь-кому з цих людей довелось би витратити заробіток усього життя. Однак броньований "Мерседес" знайшов покупця уже в перший день". Факти і тільки факти, але в їхньому відборі особистий погляд репортера.

Добре, коли репортер, як кажуть на телебаченні, освоїть об'єкт, проведе на ньому попередню "розвідку", познайомиться заздалегідь з учасниками передбачуваної події (мова не про "пожежні" зні­мання), продумає план сюжету. На жаль, усього цього репортери, здебільшого, не роблять; вони домовляються про знімання по телефону і з'являються на об'єкт уперше і востаннє прямо зі зні­мальною групою. їм нічого не відомо понад те, що потрапило в кадр. У результаті ми бачимо на екрані потік поверхових, маловиразних відеосюжетів.

Важливою є репортерська робота з організації кадру, який за­пам'ятався б телеглядачам. Такий кадр неодмінно є у репортажах високого класу. Особливо ретельно готують "стенд-ап" - дві-три фрази, промовлені репортером у кадрі на великому плані. В ці секунди за його плечима неодмінно щось відбувається. "Мені не потрібна картинка, де ви стоїте, ніби проковтнули дрючок, з мікро­фоном у руці, - інструктує репортерів продюсер "Вечірніх новин" з Ен-Бі-Сі. - Я хотів би, щоб ви бігли до місця події, розмовляли з демонстрантом, піднімали загублений лозунг". У пам'ятній записці Ей-Бі-Сі читаємо: "Йдіть з демонстрантами, проїжджайте передміс­тям, що знесене ураганом, стійте в натовпі крикливих підлітків, го­воріть серед заповненого стадіону, ведіть репортаж з лабораторії на фоні співробітників, які працюють, і скляного посуду, розповідайте про знаменитість, коли вона за вашим плечем щось говорить або потискає руки... Будьте візуальною частиною повідомлення!".

"Треба знайти спосіб передати своє хвилювання та зацікавлен­ії и до матеріалу. Якщо це вдасться, то на екрані у вас будуть живі очі і (мдьорий вигляд, а це вельми привабливо". Так вчать молодих І» портерів на Сі-Бі-Ес.

Вважають, що глядач бачить у репортері подібну до себе июдину, яка має, звичайно, власну думку про все на світі. Проте (v»ai а!) на телеекрані вона працює не для того, щоб цією думкою цілитися. У репортера "немає ліцензії на коментар", як сказано в під- І>\ чинку І. Фенга, популярному в американських вищих навчальних шкладах.

Що стосується використання у новинних сюжетах коротких Миколи кількасекундних) інтерв'ю, то репортер усякий раз повинен ипрішити для себе: чи справді інтерв'ю потрібне? Чи може співроз- моиник повідомити щось таке, що не міг би сказати сам репортер? А и. і. для оцінки подій та фактів такі інтерв'ю просто необхідні (особ- іипю, коли вони подають полярно протилежні погляди щодо події чи факту - телеглядач вибере одну з них, що прийнятна для нього). На І.ічоді не рекомендують, а деякі ком­панії просто забороняють брати ін- іерн'ю в учасників вуличних без­чинств і особливо у самозваних лі­керів, які рвуться до популярності (у пае, як завжди, все навпаки).

Щоденний добувач новин - це, шичайно, динамічна і досить моло- і.і людина. Однак, репортажі роб­ім п. і "зірки" - ведучі новин, мас­ні и оглядачі.

Коментатор. Коментаторська робота стосується другої поло- инни головного закону журналістики новин: факт - священний, ко­ментар - вільний. "Вільність" коментатора часто проявляється у то­му, що він вільний висловлювати урядовий (або інший) погляд. На­приклад, слухачі "Голосу Америки" звикли до фрази про те, що коментар виражає погляд уряду США".

Коментатор не повідомляє новин. Він створює для них "гарнір". Коментар чітко відділяється від репортерської частини програми.

Пояснювальні та критичні зауваження, роздуми, прогнози, історичні аналогії - ось поле діяльності коментатора. На відміну від репортера, він посидючий, має аналітичний розум і здатність до узагальнень. Репортера "годують ноги", коментатора - досьє і голова.

На Заході не всі телеорганізації можуть дозволити собі дороге задоволення утримувати власних коментаторів. Багато воліють за­прошувати для роз'яснення подій відомих публіцистів із газет, полі­тологів та інших експертів.

Вважають, що коментатори повинні допомогти глядачеві сформувати власну думку. Завдання редакції - надати слово комен­таторам, які мають різні погляди. Навчально-практичні посібники рекомендують коментаторові певне відсторонення від матеріалу, дистанцію невтягування у конфлікт, за винятком загальнодемокра­тичних цінностей. Коментар повинен апелювати до розуму і розваж­ливості, а не до емоцій.

Не менше, ніж іншим телеперсонам, коментаторові потрібні артистичні дані. За його плечем нема привабливої "картинки" - лише іноді кадри з відеодосьє, діаграми, цифри. Вираз обличчя, мі­міка, пауза, інтонація теж можуть переконувати, багаторазово посилюючи враження від змісту сказаного.

Оглядач. Принципової відмінності між коментатором та оглядачем немає. Обидва вони з'являються на телеекрані завдяки їхній ерудиції

та міркуванням. Однак оглядач - це не обов'язково журналіст. Він автор і ведучий персональної програми "журнального" типу (тележурнал складається з кількох матеріалів, об'єднаних в одну телепрограму). За­звичай, це людина з чималим жит­тєвим досвідом, авторитетна для ко­лег і телеглядачів, має талант попу­ляризатора. Такий талант - уміння просто розповісти про складне - найголовніша риса оглядача. Від коментатора він відрізняється ще вмінням плести мереживо великої за обсягом передачі, а також спілкуватися з гостями студії.

Інтерв'ю оглядача, на відміну від репортерського інтерв'ю, прикметне тим, що тут співрозмовники є ніби "на рівних". Адже оглядач - господар студії, отже, може висловити власну думку, не уші куючи і остей. Почуття міри, такту дуже важливі (коли повер- н , і in і обличчям до гостя, а коли до камери; коли уважно послухати іни|ііписну на передачу людину, а коли ввічливо перервати її сло­ні і мни потік...). Глядачі дуже гостро реагують на всі етичні нюанси.

(>і пядач - швидше енциклопедист, ніж пропагандист. І саме в

v відмінність між ним і відверто заангажованим коментатором,

m ull иідстоює партійні або групові пропозиції. Якщо політика мо- |іііііі.н;і і спрямована на забезпечення злагоди й добробуту в суспіль- і nil, ю коментатор, не вступаючи в конфлікт із совістю, включаєть- • 'і и популяризацію такої політики. А оглядач стоїть вище політичних М|іи< грастей. Тому невипадково коментатор переважно йде з екрана |иипм it політичною "командою", а оглядач залишається (так було, ■••і ім ма, з розвалом СРСР, коли коментатори всесоюзного (централь-

І телебачення пішли разом із комуністичною командою, а оглядачі

і пні лися: С. Капіца, ("Очевидне - неймовірне"), М. Дроздов ("У сві-

11 і марин"), нині покійний Ю. Сенкевич ("Клуб мандрівників") та ін.).

Ішперв 'юер. Якщо оглядач у методах роботи - універсал, рід- і и п и і і спеціаліст, якщо від нього очікують і спілкування із запроше­ними її студію, і його міркувань, то головне завдання інтерв'юера - ні цитувати. На телеекрані він є ніби представником глядачів. Тому їм и о іапитання під час інтерв'ю мають бути такими, щоб відповіді н і них цікавили якщо не всю аудиторію, то принаймні її більшість. 11.1 перший погляд, може здатися, що сформулювати запитання прос­ім п легко. Справді, задавати банальні, шаблонні питання - справа міг к іадна. Однак такі ж треба очікувати і відповіді на них.

Майстер великого за обсягом інтерв'ю - особливе творче амп- iv.і Таких інтерв'ю не дають у зведеннях новин, репортажах чи пі 11 ядах. Самостійне, окреме від інших передач інтерв'ю триває від .'() ЗО до 60 хвилин. На думку американських фахівців, якщо у вас немає тридцяти ефірних хвилин, то таке інтерв'ю краще не починати.

Проблема через людину або людина серед своїх проблем - такі дна основні різновиди великого інтерв'ю. Відповідно, його назива­нні. проблемним або портретним, і журналістові треба чітко визна­читися, яке саме інтерв'ю він планує. Серйозному інтерв'юерові /іопомагає досвід літератора і дослідника (такими є деякі зарубіжні і елеперсонажі).

В американських підручниках з телевізійної журналістики пі готовку до великого інтерв'ю порівнюють із розробленням план битви. Проблемне і портретне інтерв'ю завжди містять якісь "пас ки", щось несподіване для партнера, щоб у його реакції розкрилас істина. Хороших, професійних майстрів телеінтерв'ю, на жаль, мало

Модератор. Девіз представників цієї професії: власну дум (точніше, її висловлення) залишаю за порогом студії. Якщо інтерв'ї може бути взято де завгодно, то передача модератора неодмінної студійна. Він сидить у центрі між "правими" й "лівими" (не обов'яз- ково у політичному розумінні) і веде дискусію. Праве й ліве крилс навмисно посаджені подалі одне від одного, щоб хотілося, перекону­ючи опонента, говорити голосніше, жестикулювати.

Функція модератора досить строга і відповідальна. Він веде, для прикладу, передвиборні бесіди претендентів на високий пост, теледебати, надаючи всім однакові можливості висловитися, зупиняв ючи некоректну поведінку.

Давно відомий на телебаченні "круглий стіл" - найпошире^ ніший різновид передачі за участю модератора, який пропонує тему для дискусії і стежить за тим, щоб учасники не відхилялися від неї,

не уникали відповідей на невигідні запитання протилежної сторони. Гаряча дискусія і спонтанність, зазначають західні автори, як обо­в'язкові ознаки "круглого стола" з'являються внаслідок копіткої під­готовки модератора та його вір­туозної диригентської роботи під час передачі. Саме в цьому і ви­являється його особистість.

Вести дискусію - не означає бути її учасником. Безумовно, модератор має право висловлювати сумнів, він повинен скрупульоз­но з'ясовувати подробиці, але залишатися загадкою для глядача щодо своїх політичних пристрастей. Коли ж модератор заявляє про свої позиції, то це змушує його опонентів "згортати" свої докази, і суперечки не виходить.

Шоумен. На відміну від холоднокровного модератора, проник­ливого і доброзичливого інтерв'юера, шоумен - це свого роду масо- вик-витівник вищого класу, готовий пожартувати на найсерйознішу и ms іакий, що вміє сплести мереживо передачі із сотень реплік, » ф.ікгсрів, думок і сумнівів, щоб у результаті вийшов цілий спек- і 'П. и. ( і англ.: шоу - видовище, спектакль).

Шоу Філа Донах'ю - програма, що з'явилася на одній із про- 11 і них телестудій США, стала згодом відомою у багатьох країнах

7. ті' Донах'ю з групою випускав по п'ять ток-шоу в тиждень, запи-

■ їй їх у різних місцях планети за участю сотень людей різних на-

а м.ностей, професій і віку. Його ерудиція, такт, доброзичливість

і почуття гумору в поєднанні з

8. и II.пою волею і чітким розумінням ,————-

м> їм шіявилися у жанрі ток-шоу як- S™^E° " нш доречнішими. °<г, Зовнішня легкість переміщень Jiy мена студією з мікрофоном оман­ним щоразу* стрімко підходячи до іііідиии, яка підняла руку, ведучий V

9. і и іак, щоб не заслонити її від і'і' 11 шва телекамери, не виставляти

■' і" на перший план. Для професійного шоумена люди - це не фон i n для деяких молодих колег), він працює всередині зібраної