2. Етапи становлення і розвитку економічної теорії як науки. Зародження економічних ідей та їх основні представники

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку . Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.

Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папірусах, збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньоіндійських ведах. У Китаї поширилося конфуціанство, економічні погляди якого виклав Менцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.

Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення про управління державою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як концентроване багатство і засіб обігу.

Філософ Платон (427— 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.

Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу. Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.

У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму. У цей період переважали феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.