34. Міжнародний поділ праці. Суть і структура світового господарства.

Світове господарство грунтується на міжнародному поділі праці, який є вищим ступенем розвитку суспільного територіального

поділу праці між країнами, що характеризується стійкою, економічно вигідною спеціалізацією виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції та послуг і веде до взаємообміну результатами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Існує певна сукупність факторів природного та суспільного характеру, яка впливає на міжнародний поділ праці, характер участі в ньому тих чи інших країн, серед яких: географічне положення країни, наявність природних багатств, чисельність населення (трудових ресурсів) та історичні традиції виробництва.

Об’єктивна необхідність участі країн в міжнародному поділі праці зумовлюється так званим законом порівняльної переваги. Його суть полягає в тому, що кожна країна з причини дії вказаних вище факторів не може виробляти увесь номенклатурний обсяг матеріальних благ з високою ефективністю. Кожна країна в порівнянні з іншою має певні переваги у виробництві тієї чи іншої продукції. За цих обставин імпорт товарів з країн, де їх виробництво є ефективним, стає бажаним і доцільним при умові експорту в ці країни продукції, виробництво якої для них є невигідним. Теорія порівняльної переваги була викладена Д. Рікардо у 1817 році і отримала широке визнання.

Під впливом НТР виробництво у дедалі більшій мірі звільняється від залежності з боку природних умов. Головним фактором міжнародного поділу праці стають науково-технічні досягнення. Національна економіка Японії практично позбавлена власної сировинної бази, але є лідером у багатьох сферах світового господарства з причини ефективної реалізації саме цього фактору.

Міжнародний поділ праці зумовлює існування інтернаціоналізації виробництва, яка набуває глобального характеру і відображає взаємозалежність національних економік в напрямку забезпечення економічного прогресу у всесвітньому масштабі.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Під міжнародною спеціалізацією (спеціалізація - це концентрація виробництва на випуску певної однорідної продукції) виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається в двох видах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті - це міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація та спеціалізація окремих підприємств. У територіальному - спеціалізація окремих країн, груп і регіонів на виробництві певних продуктів для світового ринку.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів), технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологічних процесів), наприклад, зварювання, термічна обробка, виробництво заготовок тощо.

Стимулом для розвитку процесів кооперації стала радикальна зміна спеціалізації підприємств (фірм) в останні десятиріччя. Все більш повне і послідовне виділення із складу підприємств стадій технологічних процесів, випуску частин кінцевого продукту і передача їх самостійним спеціалізованим господарським одиницям визначає новий якісний стрибок у виробничому поділі праці. До того ж НТР сприяла змінам в самому характері міжнародного кооперування, включивши в нього як важливий елемент науку. За цих обставин вирішення принципово нових виробничих завдань без об’єднання зусиль виробників декількох країн стало практично неможливим.

Основними методами, які використовують при налагодженні коопераційних зв’язків, є:

- здійснення спільних програм;

- спеціалізація згідно договору;

- створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм реалізується в двох основних формах: підрядному кооперуванні і спільному виробництві. Підрядне кооперування - найбільш давній вид виробничих коопераційних зв’язків в промисловості. Суть підрядної діяльності полягає в тому, що одна із сторін угоди (замовник) доручає іншій (виконавець) виконання певної роботи у відповідності з встановленими строками, обсягом, якістю та іншими умовами. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: "класичний" підряд на виготовлення продукції і підряд на проектування і випуск нового продукту.

Спеціалізація згідно договору полягає в розмежуванні виробничих програм суб’єктів на основі угод у відповідності з угодами про спеціалізацію. Сторони, що домовляються, намагаються усунути або зменшити дублювання виробництва, а, отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Важлива умова, яка надає таким угодам про спеціалізацію коопераційного характеру - це наявність в ній положення про тісне співробітництво складної продукції, взаємні або односторонні субпідрядні поставки, проведення спільних досліджень і розробок тощо.

Створення виробничих спільних підприємств (СП) - це так звана інтегрована кооперація, основою якої єспільна виробнича база, а також спільна власність на виготовлений продукт.

Головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків також є транснаціональні корпорації (ТНК), які зосередили в своїх руках виробництво, збут продукції. Крім того, велику роль у функціонуванні світового господарства відіграють міжнародні економічні організації. їх можна поділити на три групи: світові (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Генеральний договір по тарифах і торгівлі тощо); регіональні (Європейський союз, Європейська асоціація торгівлі тощо); галузеві (Європейське об’єднання вугілля і сталі, Європейське товариство по атомній енергії тощо). Існує майже 400 багатосторонніх міжурядових організацій.

Світове господарство являє собою сукупність взаємопов'язаних національних економік, які взаємодіють на основі міжнародного поділу праці. У межах світового господарства діють і розвиваються міжнародні економічнівідносини.

Світове господарство формувалось протягом багатьох століть. Спочатку воно виникає у формі торгівлі між країнами-сусідами. Потім вона значно поширюється, а після зроблених людством великих географічних відкриттів XV - XVI ст. міжнародна торгівля відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку багатьох країн світу.

Для цього початкового періоду в розвитку світового господарства характерним було те, що зовнішня торгівля була панівною формою світо-господарських зв'язків між країнами. Вона розвивалась на фоні колоніальних захоплень з боку розвинених країн, які сформували великі колоніальні імперії й територіально поділили між собою світ. Зрозуміло, що в цих умовах народам колоній і напівколоній з боку метрополій нав'язувалася та участь у господарському житті імперій, яка була вигідна капіталу метрополій.

На цьому етапі становлення світового господарства зароджується й починає швидко розвиватись міжнародний поділ праці. Окремі країни або території зосереджуються на виробництві певних товарів. Виникає і посилюється спеціалізація виробництва, яка в умовах наявності нерівноправних відносин між метрополією і колоніальними народами веде до вузької спеціалізації виробництва залежних територій і широкої практики нееквівалентного обміну. Наслідком цього стає швидкий розвиток метрополій і зубожіння народних мас, що проживали в колоніях.

Процес первинного нагромадження капіталу в більшості розвинених країн завершився на початку XVIII ст. і розвиток капіталістичних відносин привів до посиленої міграції капіталу. Майже два століття, починаючи з XVIII ст. і до кінця XIX ст., цей рух капіталу мав один напрям: з метрополії в колонії. Він привів до дуже важливих наслідків. По-перше, відбулося поглиблення міжнародного поділу праці, а разом з ним і посилення спеціалізації країн і територій з виробництва окремих товарів. Це, у свою чергу, заклало основи виробничої кооперації. По-друге, нерівномірність розвитку країн різко посилилася і виявилася, зокрема, у появі "бананових" територій або країн.

З появою монополій наприкінці XIX ст. міграція капіталу з висо-корозвинених країн зросла. Монополістичний капітал постійно шукає собі зони прибуткового розміщення виробництва і вже не обмежується тільки рухом у колонії власної метрополії. Цей процес особливо посилюється на початку XX ст. і в 60-х рр. минулого століття, коли практично остаточно рухнула колоніальна система. За цих умов уже незалежні країни посилено імпортують капітал. Формуються надзвичайно стійкі взаємозв'язки між країнами, а відтак, відбувається подальший розвиток світового господарства.

З розвитком виробництва і зростанням його масштабів дедалі більше країн зіштовхуються з обмеженістю ресурсних можливостей. Це сприяє, з одного боку, пошуку цих ресурсів за межами країни. З іншого боку, ті ресурси, на які країна багата, видобуваються вже не тільки для забезпечення функціонування власної економіки, а й для їх обміну на вироблені товари або на видобуті природні ресурси інших країн. Цей період (з середини ХХст.) у розвитку світового господарства характеризується формуванням тісних інтеграційних зв'язків між економікою розвинених країн. Наслідком стає взаємо-переплетіння економіки багатьох країн, а відтак, і формування певного рівня міжнародних економічних відносин.

Світове господарство має певну структуру. Вона формувалась протягом багатьох століть. У сучасних умовах ця структура достатньо складна й характеризується наявністю цілої низки суперечностей, що притаманні міжнародним економічним відносинам. Як найважливіші структурні елементи світового господарства слід виділити національні економіки країн світової співдружності. Вони відрізняються одна від одної цілою низкою особливостей, але визначальною ознакою їх групування є рівень економічного розвитку. За цією ознакою виділяють три великі групи країн: високорозвинені країни; країни, що розвиваються, і, нарешті, країни з перехідною економікою.

До першої групи належать країни, які мають високий рівень розвитку економіки, а відтак, і значні досягнення в соціальному розвитку. їх характеризує потужний динамізм у розвитку продуктивних сил, інтенсивний тип відтворення, висока якість і стандарти життя населення. Найбільш узагальненим критерієм належності країн до цієї групи є значний обсяг (більше 12тис. дол. СІНА) виробництва ВВП на душу населення. До цієї групи належить відносно невелика (близько 30) кількість країн. Більшість з них входить в об'єднання країн, яке має назву "Організація економічного співробітництва й розвитку" (ОЕСР). Це надзвичайно потужний елемент світового господарства. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст на них припадає більше половини усього ВВП і більша частина світового торговельного обороту.

Другу групу країн представляють країни, що розвиваються. їх часто ще називають слаборозвиненими, і це достатньо точне визначення рівня розвитку їх економіки. Але ця велика за кількістю група країн (їх більше 120) досить неоднорідна. Так, сюди входять країни, які характеризуються зовні сучасною структурою економіки, значним виробництвом ВВП у розрахунку на душу населення. До них належать країни Перської затоки та деякі країни Латинської Америки. Проте в цих країнах зберігається багатоукладність економіки, часто їх характеризує великий рівень безробіття і наявність гострих соціальних суперечностей.

До цієї групи входять і ті країни, які є малорозвиненими. їх ознакою є монокультурна економіка й високий рівень бідності та безробіття. Ці країни, як правило, не мають достатньої кількості ресурсів для забезпечення свого існування, часто їм притаманні: високий рівень захворюваності і смертності, незначний термін тривалості життя, зубожіння і голод. Сьогодні таких країн налічується до 50, і розташовані вони здебільшого (32 країни) у Тропічній Африці, а також в Океанії, Латинській Америці та Азії.

Суб'єктом світового господарства є і країни з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють складний перехід від планової, адміністративно-командної економіки до ринкової. До них належать усі колишні республіки СРСР, а також країни, які раніше входили до соціалістичного табору (Угорщина, Чехія, Болгарія й інші країни

Центральної і Східної Європи), а також азіатські країни, як-то Китай, В'єтнам та Монголія. Це досить потужна група країн, частка яких у світовому ВВП наближається до 20 %, але вони ще мають не дуже розвинуту економіку, яку характеризують застарілі технології, низький рівень продуктивності праці, малосучасні способи організації виробництва тощо.

Загальну структуру світового господарства, як вона подана окремими групами країн, характеризує надзвичайно велика нерівномірність економічного розвитку. Достатньо сказати, що такі три країни, як СІНА, Японія та Німеччина, у яких проживає всього близько 10 % населення планети, акумулюють половину світового доходу. Така нерівномірність розвитку країн веде до виникнення гострих глобальних суперечностей, робить процес функціонування світового господарства дуже далеким від бажаного ідеалу. Унаслідок цього міжнародні економічні відносини характеризуються наявністю складної ієрархієї гострих суперечностей.

Світове господарство - це сукупність національних економік, які тісно пов'язані між собою. Характер цих зв'язків, як це вже відзначено, визначається, перш за все, рівнем розвитку економіки кожної конкретної країни. Але структурна побудова світового господарства подана не тільки цим. Вона визначається також від загальної функціональної спрямованості національної економіки конкретних країн. З цього погляду виділяють такі групи країн, як індустріальні, аграрно-індустріальні й аграрні. Належність країн до конкретної групи обумовлює і специфіку тих міжнародних відносин, які складаються між конкретною країною й іншими учасниками світового господарства. Так, становлення аграрних країн дуже суттєво залежить від зовнішніх чинників, як клімат, погодні умови тощо. Важливим чинником, який обумовлює їх становище на світовому ринку, є і той факт, що продукція таких країн, а вона подана переважно сільськогосподарськими товарами, має досить обмежені терміни зберігання й уразлива до хвороб та бактерій, що можуть її псувати під час зберігання.

Як економіка окремої країни, так і світове господарство мають певні первинні господарські ланки. Це виробники - як правило, великі компанії, що діють у світовому просторі. Особливість їх функціонування у світовому господарстві полягає в тому, що вони мають потужну підтримку з боку національних урядів, які намагаються здебільшого політичними методами відстояти їх інтереси або створити таким виробникам певні преференції на світовому ринку.

Але при цьому панівною організаціонно-виробничою ланкою в структурі світового господарства в сучасних умовах є транснаціональні корпорації (ТЕЖ). Вони можуть базуватися як на національному, так і на інтернаціональному капіталі. Саме ці утворення уособлюють процес усуспільнення світового господарства і надають певних рис процесу функціонування міжнародного економічного співтовариства. За великим рахунком, це монополії, але вже транснаціональні, які не тільки відображають внутрішню глибинну суть монополії як такої, а й набули нових специфічних ознак.