5.3. Заміщення факторів виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для ви­значення можливостей заміщення одного фактора ви­робництва іншим у процесі їх використання. Гранич­на норма технологічного заміщення працею капіталу визначається розміром капіталу, який може   замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного  заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти.   Це  означає,   що  кожна година  людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що факгори виробництва мають властивість доповнювати одий одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або  якщо й може, то гірше.                                                         

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з        (див. рис.5.2)  виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

Оскільки залежність (5.4) характеризує нахил ізо­кванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадна гранична норма технологічного замі­щення працею капіталу властива для абсолютної біль­шості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.

1. Фактори виробництва можуть використову­ватися лише у певній пропорції. Прикладом є спів­відношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого

дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедли­вим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме ви­гляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис. 5.7).

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуа­цію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів вироб­ництва в принципі не можливе.

11. Природа I види витрат. Економічний та бухгалтерський підхід. Альтернативні витрати виробництва. Граничні I середні

Фірма – незалежно від її правової форми – працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона ку­пує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим – бухгалтери.

Економічні та бухгалтерські витрати

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага – іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Економічні витрати на навчання в університеті містять не лише плату за нав­чання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг заробити студент, якби він не навчався в університеті.

Економічні витрати — це платежі, які має робити фірма для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими. Це — платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Вони єпрямими грошовими виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами та калькуляційними статтями.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують таким чином: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці; 3) амортизація основ­них засобів; 4) відрахування на соціальні заходи; 5) інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складан­ня кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розраху­нок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідно­шення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють наматеріаломісткі, фондомсткі та трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості — 75%, машинобудуванні — 70%.

Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%.

Капіталомісткі — це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.

Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у виробничо­му процесі. Це, наприклад, капітальні блага, управлінські навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують. Такі витрати називають неявними, або неоплачуваними. Для визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у грошовому ви­раженні неявні витрати і додати їх добухгалтерських витрат.

Приклад. Власник невеликого фермерського господарства працює 40 годин на тиж­день, обробляючи свої 20 га землі. Упродовж року фермер наймав кількох робітників, яким він виплатив 8000 гривень зарплати. Він також узяв по­зику в банку в розмірі 30000 гривень на придбання техніки та іншого ре­маненту. Виплата процентів за позику становить 5000 гривень. Первинна вартість техніки і реманенту становить 100 000 гривень, а їх річна аморти­зація – 20 000 гривень. Нинішня ринкова вартість техніки – 80000 гри­вень. Бухгалтерські розрахунки, зроблені в кінці року, містять інформацію про явні витрати фермера, які наведено у стовпчику 2 таблиці.

Таблиця бухгалтерські та економічні витрати фермерського господарства (дані умовні)

Стаття витрат	Бухгалтерські витрати, грн..	Економічні витрати, грн.
1	2	3
Заробітна плата	8000	8000
Виплата процентів за позику	5000	5000
Амортизація	20000	20000
Різне (матеріали, паливо, енергія тощо)	12000	12000
Втрачений заробіток підприємця	0	5000
Втрачена земельна рента	0	6000
Втрачений процент на власний капітал	0	5000
Усього	45000	61000

Підприємець оцінює інформацію, представлену бухгалтером. Проте його також цікавлять економічні витрати. Для визначення економічних витрат на ведення підприємства потрібно оцінити неявні витрати і додати явних витрат, визначених бухгалтерським способом. Для підприємця альтернативою роботі на власній фермі є можливість працювати агрономом в агрофірмі. Він підрахував, що міг би заробити там за рік 5000 гривень працюючи 40 годин на тиждень. Фермер міг би також здати свої 20 га землі в оренду і отримувати ренту. Припустімо, що річна орендна плата з цієї землі становить 300 гривень за гектар. Працюючи фермером, він відмовляється від можливості отримати 6000 гривень орендної плати за свої 20 га землі.

І нарешті, ринкова вартість техніки і реманенту фермерського госпо­дарства становить 80000 гривень. Пам'ятаємо, що фермер повинен повер­нути банку 30000 гривень. Якби фермер продав свою техніку і виплатив банківську позику, у нього залишилося б ще 50 000 гривень. Він міг отри­мувати 10% цієї суми, вклавши її, скажімо, в банк. Утрачений процент на власний капітал становить, отже, 5000 гривень щорічно.

Підсумувавши всі неявні та явні витрати, отримаємо економічні вит­рати на ведення фермерського господарства за рік. Як видно із стовпчика З таблиці, загальні економічні витрати за рік становитимуть 61 000 гривень, що значно більше від бухгалтерських витрат (45 000 гривень). От­же, тепер можна визначити неявні витрати. Вони становлять 16 000 гри­вень (61 000 - 45 000).

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто вит­рати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це проміжок часу, надто короткий для заміни вироб­ничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наяв­ного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно.

Довгостроковий період – це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей.

Наприклад, якби заводу «Електрон» потрібно було найняти ще 50 робітників або навіть цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим коригуванням. Про­те якби виникла потреба добудувати ще одне крило до заводського цеху і встано­вити там додаткове устаткування, це було б уже довгостроковим коригуванням.

Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного кон­цептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих по­тужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у важкій промисловості для цього потрібні роки.

2.

Ізокоста

Зробимо припущення, що в процесі виробництва беруть участь тільки два змінних фактора: праця (L) і капітал (K), і во­ни мають відповідну ціну (P_L) і (P_K). При цих умовах сукупні витрати виробництва (ТС) будуть мати вигляд:

TC=P_{L *} L+P_K*K

L- вимірюється у годинах праці;

K - вимірюється у годинах роботи машин;

P_L - погодинна оплата праці;

P_K - погодинна орендна плата за машини.

Ізокоста — лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів (у нашому випадку праці і капіталу) при фіксованих витратах виробництва.

Скорочення витрат одного фактора приводить до можли­вості використання певної кількості (відповідно до ціни) іншого.

Ізокости.

K — втрати на капітал (P_K • К);

L — витрати на послуги праці (Р_L • L).

Нахил ізокости визначається відношенням .

Можливе збільшення використання капіталу за рахунок

зменшення праці дорівнює

Властивості Ізокости

ð Кут нахилу ізикости залежить від цін факторів виробницт­ва.

ð Всі точки ізокости відповідають однаковим сукупним ви­тратам факторів виробництва.

ð Чим дальше від початку координат розташована ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується.

Нахил ізокости дорівнює ,або (тому що )

Мінімізація витрат

Перенесемо ізокосту до тих самих координат. Що застосовували для аналізу ізоквант.

Функція витрат показує взаємозв'язок між обсягом випуску, що описується ізоквантою, і мінімальною кількістю витрат, необхідних для виробництва даного випуску продукції, що описується ізокостою.

Мінімізація витрат виробництва заданої кількості продукції.

Умова мінімізації витрат виробництва заданої кількості продукції

ð Нахил ізокванти для двох видів ресурсів повинен бути рівним нахилу ізокости для цих ресурсів, і вони повинні мати спільну точку.

Якщо нахил ізокванти дорівнює MRTS (граничній нормі технологічного заміщення), а нахил ізокости дорівнює P_L/P_K,то

Принципом найменших витрат є стан, коли відношення граничних продуктів факторів вироб­ництва (K, L) на одиницю витрат (Р_L, P_K) дорівнюють одне одному.

3.

Постійні витрати FC (Fixed Cost) –це витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коди продукція зовсім не випускається.

Основні види постійних витрат

- Відсоток з кредиту на купівлю обладнання.

- Амортизаційні відрахування.

- Орендна плата.

- Витрати на капітальний ремонт.

- Виплати податків.

- Страхові внески.

- Адміністративні витрати.

Постійні витрати в графічному вигляді являють собою пря­му, паралельну лінії абсцис.

Постійні витрати (FС).

Q — обсяг випуску продукції;

С — витрати.

Наскільки із збільшенням випуску продукції доход зростає, настільки середні постійні витрати зменшуються (як відносна величина на одиницю випуску).

Середні постійні витрати АFС (Average Fixed Cost ) - це кількість постійних витрат виробництва (FС) що припадає на одиницю випуску продукції (Q)

АFС = FС/Q,

Де АFС — середні постійні витрати;

FС — постійні витрати виробництва;

Q — випуск продукції.

2. Крива середніх постійних витрат.

Змінні витрати VC (Variable Cost) — це витрати виробництва, які залежать від випуску про­дукції і змінюються залежно від збільшення або змен­шення обсягу виробництва.

Основні види змінних витрат:

- Витрати на сировину.

- Витрати на паливно-мастильні матеріали.

- Витрати на енергоресурси.

- Оплата праці.

При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q₁) спостерігається відносна економія змінних ви­трат. Але при подальшому розширенні виробництв відбувається нове зростання змінних витрат, тому і збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва

Змінні витрати.

Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) - це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

AVC=VC/Q

AVC - середні змінні витрати;

VС — змінні витрати;

Q — випуск продукції.

Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у випадку досягання оптимального випуску продукції (Q).

Крива середніх змінних витрат.

Сукупні витрати

Сукупні витрати ТС (Total Cost) – це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді.

Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q):

TC=f(Q)

Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:

ТС = FC+VC.

де ТС - сукупні витрати;

FС - постійні витрати;

VС - змінні витрати.

Для того щоб побудувати графік кривої сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих постійних та змінних витрат

Середні сукупні витрати АТС (Average Total Cost) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні сукупні витрати (АТС) можна одержати, поділивши сукупні витрати на кількість випущеної продукції:

АТС = ТС/Q,

де АТС - сукупні середні витрати;

ТС - сукупні витрати;

Q - випуск продукції.

Сукупні середні витрати (АТС) можна визначити шляхом додавання середніх постійних і середніх змінних витрат:

ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q.

Іноді середні сукупні витрати (АТС) записуються у скороченому вигляді як АС.

Сукупні середні витрати.

Граничні витрати

Граничні витрати МС (Marginal Cost) — це приріст сукупних витрат фірми, пов'язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції. Як прави­ло, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одиниці продукції.

МС=ΔTC/ΔQ,

де МС - граничні витрати;

ΔТС - приріст сукупних витрат;

ΔQ - приріст випуску продукції (як правило, ΔQ=1).

Граничні витрати можна визначити таким чином:

Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією на короткостроковому етапі тільки від змінних витрат:

Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв'язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U- подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції

Крива граничних витрат.

Форма кривої граничних витрат обумовлена законом спадної доходності.

Витрати фірми у короткостроковому періоді.

Маючи незмінну ціну ресурсів і певний обсяг випуску про­дукції, можна визначити витрати фірми у короткостроковому періоді.

Побудуємо графіки кривих витрат .

Криві витрат виробництва.

Аналіз кривих витрат виробництва дозволяє зробити такі висновки:

- В точці а. де крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, крива сукупних витрат (ТС) має перегин, тобто вона з випуклої стає опуклою. Після точки а при кожному значенні ΔQ величина ΔТС буде зростати.

- Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх витрат (AVC) в точках їх найменших значень.

- Крива середніх сукупних витрат (АТС) –опукла:

a) при малих обсягах виробництва АТС зменшуються;

b) в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

- Поняття середніх змінних витрат (AVC) необхідне для оцінки ефективності господарювання фірми, визначення рівноваги і перспектив розвитку:

Ø розширення діяльності;

Ø скорочення виробництва;

Ø вихід із галузі.

Середні сукупні витрати мають важливе значення для теорії фірми. Порівняння середніх сукупних витрат з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. Це до­зволяє вибрати правильну стратегію фірми у короткост­роковому періоді.

Правило найменших витрат

Правило найменших витрат (Least Cost Combination Rule of Recourses) - це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, коли кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу - однаковий граничний продукт (МР).

Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема "їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які могли б принести більший доход. Виробник знаходиться у стані рівноваги, коли досягається оптимальна комбінація факторів виробництва, при якій забезпечується максимізація випуску.

Правило найменших витрат має важливе значення для раціонального ведення господарства в умовах об­межених ресурсів.

Витрати фірми в довгостроковому періоді

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді - основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон'юнктури ринку.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними.

У межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця.

Розбіжність довгострокового і короткострокового аналізу витрат виробництва полягає у відмінності ступеня еластичності факторів виробництва.

Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість (яка нездійсненна у короткостроковому періоді) контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.

Приклад

Фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при обсягах, що відрізняються один від одного на 500 одиниць.

Варіанти випуску продукції: 500, 1000, 1500, 2000 одиниць. Накреслимо короткострокові криві витрат для всіх заводів.

Менеджер, максимізуючи прибуток, при визначенні характеру виробництва орієнтується на мінімальний рівень середніх витрат для кожного можливого обсягу випуску продукції. Це допомагає йому визначити точки, які належать довгостроковій кривій середніх витрат.

Крива середніх витрат у довгостроковому періоді.

Q - випуск продукції за певний період;

AC — середні витрати або собівартість одиниці продукції;

AC₁,… AC_N, - середні витрати кожного з варіантів випуску у короткост­роковому періоді;

LAC (Long Average Cost)- крива середніх витрат довгострокового періоду.

Довгострокова крива середніх витрат LAC отримується з короткострокових кривих середніх витрат (АС₁, АС₂, АС₃, АС₄).

LАС - має плавний вигляд у тому випадку, коли розміри підприємства можливо змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при мінімальних АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх витрат у до­вгостроковому періоді (LАС) є відповідною множині кри­вих середніх витрат.

Середні витрати у довгостроковому періоді.

LMC (Long Marginal Cost) — граничні витрати у довгостроковому періоді - це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливості зміни розмірів підприємств.

LMC < LAC— підприємства зменшуються.

LMC > LAC — підприємства збільшуються.

LMC =LAC — коли ІАС постійні або мають мінімальне значення.

4.

Термін «прибуток» використовують для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток